Як квітне папороть...

Коли квітки заговорять

І мавка у вогня проснеться

Очі у козака горять..

Забувся він, не обернеться.

А за спиною у нього старуха смерть стоїть

І косу свою тихо точить

Ти воїн хоробрий, не ведись.

Сам ліс тобі кричить: очнись!

Хух тихо до дубу відкотився,

Трава застигла не шурша

Козак очі протер: ні, не напився

А перед ним стоїть вона

Її вуста тихенько шепочуть:

Ти тут один? Друзі підійти не хочуть?

Не варто мавкам вірити, любий.

Вона все блище до козака підходить,

Рукою ніжно манить.

Не п'ятиться козак і не уходить,

А мавка все мозок йому дурманить

— Гарний такий, очей не відірвать..

І навіть трохи шкода тебе вбивать.

Мавка заливісто сміється,

А він, дурень, на посмішку ведеться

— Давай закінчим з цим пошвидше.

А в Смерті все коса гостріше...

Старху он вже, удар наносить,

А він стоїть і посміхається, ну наче просить.

— Найден, до нас гайда!

І чари знімає як рукою

— Яка прикрість,

Шепоче мавка з журбою.

І відзеркалення у річці змінилось

Побачив Найден те, що йому і не снилось:

Кістіки зі спини торчать

І органи на них ніби лежать...

Отут то хлоп і згадав

І за татрську орду

І про чекаючу його вдоча дружину

А мавка лише сміється у слід:

— Довго ти, любчику, все одно не проживеш.

Пришов до мене раз - вже не уйдеш.