По той бік життя

Мерці, до речі, також відчувають,

Подекуди сильніше ніж живі.

Проте ці почуття безглузді вмить ховають.

Ну, а до чого ніжності ці, ні?

Вони бушують, мліють і кричать,

Кричать у повні груди, кричать мовчки.

Загиблих душі безупинно мчать

Лишаючи по сліду скрині знань завтовшки.

У вирії застиглих з жахом лиць

Не так вже й просто правду віднайти.

Глядівши в небо і лежавши горілиць

Навряд зумієш успіху дійти.

Танок із грішників приречених навік,

Горіння тіней на стіні бетонній,

Апатія тут ходить не стуливши вік,

Та марево ночей майже безсонних.