Укус фаланги

Микитка, на перший погляд, хлопчина років тринадцяти, із приїжджих на літо дачників, та Івасик, одноліток, внук місцевого орендаря Маркіяна Йосиповича, здружилися, та й зачастили ходити за село, в гай. Вони, як згодом з’ясувалося, ходили туди, не пташиний щебет слухати, і не дикий мед тирити у лісових бджіл, а заради того, щоб там, якомога далі від людських очей, гратися у своєрідну «російську рулетку», щоб відчути на собі, ще і ще раз, дію тієї потаємної придуркуватої насолоди від ейфорії відвідин потойбічного світу – цієї нової забави міських малоліток, придуманої кимось, щоб випробовувати на міцність дитячу дурість.

Сьогодні вони взяли з собою до лісу і витрішкувату, і вже при тілесах, Наталку, онуку вчительки, Надії Петрівни, хлопці пообіцяли їй показати «собачий кайф» – підступно мріючи на легку дівочу поступливість. Там, забрівши в гущавину гаю, вони, на очах в осоловілої дівчини, досхочу, гралися зі смертю. Хлопчаки, як справжні антихристи, робили це вправно: вони, по черзі, один одному, начіпляли зашморг з білизняної нейлонової мотузки на шию, один з них перекидав вільний кінець через дебелу гілляку осики та починав повільно, з насолодою затягувати зашморг на шиї товариша, доки той, очманівши від затиску сонної артерії, не висолоплював по-собачому язика, а голова по-мертв’яцьки не схилялася набік. В цю мить мотузка відпускалася і висячий, з витріщеними, як у рака очима, снопом валився на землю. Через мить, очухавшись, він, божевільним поглядом глянувши на друзяку, задравши догори великий палець правої руки вигукував: «Оце справжній кайф! Це краще ніж жувати бридкі поганки!»

Наталка стояла, як з хреста знята. Від побаченої картини бісівського ігрища, вона оніміла. Микитка, після чергової екзекуції, підскочивши до неї простягнув зашморг.

– На, спробуй і ти злетіти на небеса! Це і є собачий кайф!

Дівчина, з жахом відсторонившись обома руками від огидної мотузки, заперечила, мотнувши безмовно головою.

– Ти що, боїшся? Це задоволення краще в сто разів дурманить голову, ніж твій слинявий поцілунок.

Молоді посіпаки не здогадувалися, що за ними пильно стежили з-за кущів прискіпливі собачі очі. Це ряба сучка, Леська, що завжди хвостиком бігала за Наталкою, і сьогодні, потайки, як нишпорка, подалася за ними в гай, але на очі хлопцям не з’являлася, бо добре знала їх жорстоку вдачу.

Микитка спритно, в одну мить, накинув зашморг на шию дівчини. Наталка й оком не кліпнувши, під дружній хлопчачий регіт, вже майже висіла на гілляці. Івасик щосили тягнув за мотузку.

Леська, узрівши загрозу своїй благодійниці, зі страшенним гавкотом кинулася на душогуба. Івасик, від несподіванки й переляку, випустив мотузку з рук. Тепла рідина потекла холошею до самісіньких п’ят.

– Недоумки бісові!!! – репетувала Наталка обіймаючи свою рятівницю. Вона поцілувала собаку в холодний, вологий кінчик носа. Леська полюбовно лизнула її шершавим язиком по губах.

– У-у-у! Кайфоломка! – Микитка замахнувся на собаку мотузкою. – Зараз я й тобі покажу собачий кайф.

Леська загрозливо вишкірила зуби.

– Гаразд. Ходімо звідси сушити штани, – з огидою звернувся він до зніяковілого від сорому Івасика.

Хлопці, нахнюпивши голови пішли до села. За ними й Наталка з Леською побігли на випередки.