Поросятко

Поросятко рохкало у стайні.

Індика приймало як в вітальні.

Говорило вас лишить всіх мушу.

Бо у небо тягне мою душу.

Хочу в вирій разом з журавлями.

Тож, бо є вже прірва поміж нами

Мені в небі поміж хмар літати.

Вам у гною вік свій копирсати.

Кожному своє в життю призвання.

Комусь зорі, небо та кохання.

Тож пробач вже час іти но мушу

Бо у небо тягне мою душу.

День у день у небо поглядало

Та у гною рильцем копирсало.

Байка ся ну геть не без моралі.

Журавлі у небо летять далі.

Поросятко рохкало страждало,та свій всесвіт рильцем копирсало.

Тож візьміт сю байку за науку,

Мрія добра, гарна в житі штука.

Але щоб її все ж досягнути.

Треба жили на руках зігнути.

Мало рохкати жалітися страждати

І у гною рильцем копирсати.

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )