У твого моря.

А твого моря забагато не буває,

У його хвилях розчиняюся до дна.

Тому мене вже зовсім не лякає.

Його безмежність , стійкість, глибина.

Сповна на гойдавшись у штормі твого хочу.

Я би від плив до інших берегів.

Очі закрив, лиш голову морочу , узрів тебе і знов ущент спянів.

Мене бентежать твої коливання.

Про штиль не мрію, більше нема сил.

Чи це прокляття, мої сподівання.

Чи знову бісик вас за щось вкусив.

Нема надії вже на порятунок .

Шукаю все рятуюче кільце .

Твоє кохання наче візерунок .

Вухами чую все закінчиться вінцем.

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )