Зворотний відлік

Вчора його вбили.

Стратили на головній площі. Голова покотилася вниз нерівними дошками помосту, побудованого на швидку руку тим же ранком.

Кожен день Леа відзначала, вириваючи лист календаря. І дозволяючи вітру забрати його вниз. До смерті.

На звороті кожного аркуша були написані короткі молитви та добрі побажання. Сьогоднішній – триста шістдесят четвертий з кінця – свідчив: «І пробач всі образи свої, і забудь прикрості. І відкрий своє серце тому, хто образив тебе. І поцілуй руку, що вдарила тебе».

Вчорашній радив полюбити.

Леа висунулася з вікна по пояс і дивилася во всі очі. Світле волосся розтріпалося і вітер бив її по обличчю, але дівчині було однаково. Потім почався дощ, люди почали розходитися по домівках. Леа тут же відскочила в глибину кімнати, прикриваючи віконниці. Не вистачало ще застудитися, замкненою в чотирьох стінах.

До кімнати увійшла служниця і тут же заголосила:

– Як же ви, пані, перетурбувалися... Так що тут поробиш, коли новий владика...

Леа похмурніла, не розуміючи. І тільки потім до неї дійшло. Вона роздратовано витерла краплі дощу з обличчя, знизала плечима та знову сіла на своє ліжко, повертаючись до книжки.

Новий владика... Бачив би він, яку літературу їй тут приносять. Може, і здогадувався. Леа намагалася оцінювати людей правильно. Усмішку ледь вдалося придушити.

До кінця ув'язнення залишалося цілих триста шістдесят п'ять днів.

Траур за традиціями тривав рівно рік.

Леа дійсно збиралася мовчати.

Звичайно, вона хотіла страти чоловіка. І готова була наближати її всіма силами. Але його смерть мала відбутися не по її волі – з волі нового владики.

Так що вона просто чекала, поки владика виконає обіцяне. Вустами свого брата. А якщо вони обмануть Леа... Що ж, вона просто зіштовхне їх з чоловіком лобами. І подивиться, хто переживе це зіткнення.

Можливо, ніхто.

Леа вміла чекати.

І мовчати.

Вестр грубо схопив її за руку – не до синців, чоловік завжди вмів визначати міру. Притиснув до стіни – камені боляче вп'ялися в лопатки. І прошипів в зімкнуті губи:

– Тільки спробуй, кому сказати.

Леа відвернула голову в бік і сіпнулася. Чоловік не відпускав.

– Та кому я скажу. У будинку крім твоїх друзів нікого і не буває.

Він ступив назад, все ж звільняючи її.

– Я дізнаюся, – суворо повторив.

Леа дивилася йому вслід, поки висока сухорлява фігура повністю не зникла з очей. Потім поправила сукню і плавно рушила за ним.

Кожної середи та п'ятниці друзі чоловіка проводили у нього вдома. Звичайно, Леа до їх справ не допускали. Після вечері, повної удаваних посмішок, чоловіки збиралися у вітальні за грою в карти або більярд.

Леа ніколи не підслуховувала.

Вона просто вміла слухати.

І знаходитися у потрібному місці й у потрібний час.

Вестр вивернувся. Як і завжди.

Він був дуже хитрий і передбачливий. Гідний чоловік. Перший час Леа навіть цілком могла уявити їх спільне майбутнє і старість. Шкода, що їх плани дещо не сходилися. Зовсім.

Від владики – нового і всіма улюбленого – Вестр повернувся з піднятою головою та хвалькуватою посмішкою.

Леа не спитала, що йому пообіцяли. Їй теж багато обіцяли. Вона вміла чекати.

Незнайомий воїн протнув владику мечем – простим, з одним єдиним візерунком на гарді – драконом, що кусає свій хвіст. Леа впізнала цей меч. Старі легенди розповідали про нього. Меч Першого владики, загублений за давністю років.

Далі почалася цілковита плутанина. Оголосили про давнє пророцтво. Про те, що тільки обраний може торкнутися меча. Його друзям меч тільки обпече руку. Його ворогів спалить на місці.

Лорди посміхалися і погоджувалися. Їм було все одно, як новий владика пояснить своє сходження на престол. Кого підкупили, кого вмовили силою. Фанатичних прихильників – Леа могла в це повірити – теж вистачало.

Леа не вірила в пророцтва.

Ось тільки новий владика тримав меч, не знімаючи рукавиці. І вона бачила, як зосереджено нерухоме його обличчя. Як трохи спотворюється, коли він приймає чужі присяги, торкаючись клинком схиленого плеча. Бастард стояв поруч, за його лівим плечем. В його темних очах Леа не могла прочитати нічого.

Яке йому було вибивати трон не для себе, а для власного брата?

Батько прислухався до її думки. І неохоче, але Леа все ж таки зважилася розповісти про проблеми з чоловіком. Після того, як вона почала, продовжити було легше. Дивно, але він її дійсно вислухав. Дивно, що Леа цього не очікувала. Невже звикла до презирства чоловіка і чекала його навіть від найближчих?

– І ти вибрала... бастарда?

Леа похитала головою. Ні, звичайно.

– Я обрала вдівство.

І усміхнулася.

– Без дітей?

Леа здригнулася. Вона навіть не знала, що було б гірше. Дитина від чоловіка або його відсутність. Зараз їй взагалі не хотілося думати про дітей.

Знизала плечима, знову посміхаючись. Батько не мав зрозуміти.

– Як Бог дасть. Можливо, я все ж знайду своє щастя.

– Ми можемо допомогти один одному.

Леа і не помітила, як вони залишилися наодинці. На балконі було холодно – вона куталась в тонку шаль, відчуваючи, як холод буквально забирається під шкіру, – тому ніхто з гостей не поспішав нікуди виходити. Але бастард, мабуть, увійшов сюди слідом за нею. Леа втекла на балкон від чоловіка, який танцював з усіма вільними дівчатами весь вечір. З дружиною він теж танцював – всі належні обов'язкові танці. Можливо ідеальний. Якби все ж зволив з нею поговорити. Але його куди більше хвилювали розмови з її батьком.

Бастард не зводив з неї темних непроникних очей.

– Я бачу, ви сумні сьогодні.

Леа посміхнулася, приховуючи почуття:

– Що ви, хвилинне нездужання... Про яку допомогу ви говорили?

Не втрималася, запитала.

Адже вона вміла слухати й бачити. У владики з'явився противник. Сильний, що має прихильників. Чоловік не збирався його підтримувати. Поки. Владика, звичайно, теж здогадувався про те, що відбувається. І готував відповідні дії.

Але все лорди спілкувалися один з одним, як ні в чому не бувало.

Тільки за цим противником стояв хтось ще. Той, хто претендував на роль владики. Інакше чутки про бастарда ходили б зовсім інші. Він був лише ширмою. Для відродження легенди.

– Підтримка вашого батька дорогого обходиться.

– Трьох мільйонів стерів, якщо не помиляюся, – різко відповіла Леа. І мало не почервоніла. Це був викуп за наречену.

– А ваша прихильність варта ще більшого, – як ні в чому не бувало продовжив бастард. – Ваш чоловік дурень, що не помічає... – такої краси? – такого розуму.

Він обережно потягнув її руку до себе і схилився в поцілунку. Звучало досить щиро. Скількох бастард спокушав, щоб знайти прихильників своєму владиці? Але вгадав же, що похвалити в Леа.

Мимоволі вона почала поважати його. Сильний противник.

– Втрату вашої прихильності... і набуття вами прихильності гідного владики буде неможливо пережити, – майже прямо.

– Мій чоловік хитрий. Він встане на сторону того, хто буде перемагати, – спокійно відповіла Леа. Їй складно буде позбутися від нього.

– Я можу заприсягтися, – вираз обличчя бастарда не змінився. Тільки зуби трохи стиснулися. І він відпустив її руку – тільки зараз.

– Кажуть, ви – бастард. Так що клятва ваша нічого не варта. Ні честі, ні богів над головою, – що ж, їй самій було складно вимовляти ці жорстокі слова. – До того ж твій брат може дозволити тобі померти.

Він здригнувся. Вгадала. Не чекав, що Леа зрозуміє?

– Ви дуже схожі на одну ілюстрацію в книзі, яку мені довелося спалити. Мені було п'ять і я дуже сильно плакала. Дивно, як ця книга взагалі дожила до мого народження. Кажуть, у тієї ілюстрації був один син. І одна любов. Тільки ця любов так і не стала його дружиною.

Бастард стиснув кулаки.

– Моя прихильність ваша, і я поговорю з батьком. Але тільки за однієї умови... – вона нахилилася до нього близько-близько. Їй було смішно. Як вона могла подумати, що він збирався її спокушати. Зараз він взагалі не знав, що робити далі. – Я хочу бачити, як чоловік буде вмирати. І не хочу чекати надто довго.

– Владика неодмінно оцінить вас.

Леа пішла з балкона першою. Її чоловік спілкувався з іншими чоловіками й тільки роздратовано подивився на неї, коли вона підійшла до нього. Але представив. Вихваляючись її батьком.

Зрештою, бастард був такий же.

На прийомі з'явилося нове обличчя. Невисокий темноволосий чоловік у добротному костюмі. Не найдорожчому, але відповідно до останніх модних тенденцій. Чийсь бастард – за чутками. Чийсь вимовлялося так, як ніби несло якийсь особливий натяк. Представляли його звичайним – нікому невідомим – ім'ям. Без титулу. Але представляв сам герцог Шасткий. І вже це багато про що говорило.

Герцог, троє синів якого загинуло в останній війні.

Герцог, на чиїй території перебували досить прибуткові мануфактури.

Як і всі нові обличчя бастард мав привернути до себе увагу. Але ніби не привертав. Правда, Леа бачила як людські потоки обережно закручуються навколо нього. І як вони затихають, коли з'являється – із запізненням, як і належить королівській персоні, – владика. Світозарний та великий.

Самодур і пияк.

Не дуже улюблений народом. Не найзручніший для лордів.

Який зумів зберігати свою владу довгі двадцять років. Після смерті батька. Завойовника, революціонера і тирана, який увійшов в історію під ім'ям Жорстокого.

Для чоловіка вона була порожнім місцем. Землями її батька. Союзом з сильним родом. Леа не можна було завдавати болю – фізичного.

Її внутрішній стан нікого не хвилював. Можливо.

До господарства чоловік її не підпускав – більше довіряв своїй управительниці, ніж молодій та недосвідченій Леа. Сперечатися з управительницею вона намагалася, з чоловіком – поки ні. Їй вистачило одного разу – який обернувся болючою і важкою ніччю.

Бібліотека у нього була невеликою і примикала до кабінету, куди Леа доступу не мала. Вестр не вважав її рівною. Максимум її можливостей для нього обернувся ймовірною здатністю стати матір'ю його дітей. Але навіть в цьому випадку... Чоловік ніколи не визнав би її гідною. Це треба було прийняти. І з цим треба було змиритися.

Щоб подолати. І перемогти. Як Леа завжди перемагала.

Братам дівчина скаржитися не збиралася.

Як і батькові.

Цю гру вона повинна була виграти сама.

Партія була вкрай вдалою. Шматок землі, який привласнив собі її чоловік, був вельми ласим. І вдало доповнив його території.

Викуп за наречену – не менш прекрасним.

Молодшого брата тут же відправили до військової академії. Спадкоємець шикував на балах. Подарунки Леа тепер повинен був дарувати чоловік. Ось тільки він дивився на Леа, як на перешкоду.

Перша ніч була... очікуваною за чужими розповідями. Перш за все ніякою. Чоловік навіть не захотів дивитися на її обличчя. Але Леа могла бути задоволеною – крапель сліз на подушці не залишилося.

Леа кинула погляд на нареченого. Він дивився на неї, як дивляться на непотрібний подарунок від вельми високопоставленої людини. Приймати не хочеться, але і показати образу ніяк не можна.

Неохоче процідив:

– Так згоден.

– Чи згодні ви, леді Леа Марчел, стати вірною дружиною його милості, Вестру Гензберийському, матір'ю його дітей і господинею його будинку?

Серце калатало рівно і спокійно.

– Згодна.

Схвальний погляд батька свердлив її лопатки.