Час

Безжальний час…усе вперед крокує,

А позад себе навіть не зирне.

Та тінню пам’ять назирці мандрує:

Все підбере, нічого не мине:

Того чуття безмежного простору,

Коли біжиш по полю стрімголов,

Коли думками – все вперед і вгору,

І бід нема, щобись не поборов.

Коли тріпоче радість від світанку,

Що палко заливає небозвід,

І день грядущий жде тебе на ґанку,

Щоб показати цей чарівний світ:

Суничка хитро визира з-під листя,

І жаб’яче настирливе «кум-кум»,

Кисличка в лісі, що знадливо висить,

І в кронах грабів загадковий шум.

Сум’ятний доторк першого кохання…

В кафе на розі кави аромат…

П’янке чуття чекання і єднання…

І мниться день ще кращий у сто крат…

Але жбурляє жмені листя вітер,

Жене зажуру й жалість навздогін,

Сльозу жоржині скороспішно витер –

Кортеж осінній вже набрав розгін.

Безжальний час…усе собі крокує,

На жорнах перемелює буття…

Та пам’ять все запише, занотує –

На битий шлях прийде нове життя.

Світлана Мазуренко