Історія

Серпень, дев'яносто перший,

Здавалося б, звичайний день.

Але для нас - це незалежність,

Багато музики й пісень .

Нарешті вільні, самостійні,

Через століття боротьби.

Ми стали вже сміливі й сильні,

І простягали прапори.

Здавалось би, усе чудово,

Сусіди дружні і близькі.

Але тривало це не довго

Знайшлися й вороги слизькі

Майдан кривавий кожен знає,

Загинуло стільки людей.

За що? Ніхто вже й не питає,

Лиш хриплий голос із грудей.

Не встигли ми забуть майдан,

Де влада розстріляла нас.

Сусіди із знаменням "браття"

Забрали Крим, йдуть на Донбас.

Кричать, " Ми всі один народ"

І те, що маєм бути разом.

А дехто вірив і тепер,

Залишились ще й без Донбасу.

Всі вісім років так жили,

Південний схід уже не наш.

Сусід, зібравши свої сили,

Іде "спасать" від когось нас.

Від кого? Як? Де ? І від чого?

Ніхто не каже, всі мовчать.

Лиш чути скрізь гучні сирени,

Від страху діти тут кричать.

Ракети, гради і снаряди,

Летять на дім, і свист розносять.

А дітки плачуть, Матері,

Усе в підвал їм їсти носять.

А батько на війну пішов,

Не зрозуміло чи вернеться,

Для діток, тато рідна кров,

Для матері - частина серця.

Вибух за вибухом гримить,

А свист за свистом тут лунає.

Солдат поранений лежить,

І ворон лиш над ним літає.

Старенька мати сина виглядає,

Дружина цілу ніч за ним ридає,

І діточки про батька все питають,

А тата ще немає, тай немає.

Приходить звістка з фронту про синочка,

Мати старенька лист той відкриває.

Ви не хвилюйтесь матінко за сина,

На небесах він Ангелом літає.

З небес на Україну поглядає,

А там матуся та за ним ридає,

А серце рветься, вже не так від горя,

Як за синочка, гордого Героя

А Україна поки що живе,

І буде жити довго, Я в це вірю!

Й коли війна із нашої землі піде

То розцвітуть тут мудрість і надія.