Зміст
  • Частина I. Таємниця брата та Полум'яні Вартові
  • Частина II. Пошуки Санкторіуму та фінальна битва

    • Сни Полум'я:Тінь

    Максиміліан Степовий

    Частина I. Таємниця брата та Полум'яні Вартові

    Dreams of Fire:Shade

    Еджсіті. Велике місто, яке розташоване в затоці Дальхейм. Ще здалеку можна побачити його таємничі неонові вогні, які світяться майже з кожної вулички, з кожного віконця хмарочосів. Фіолетові яскраві промінці радісно відбивалися від великих біг-бордів на яких рекламували корисну їжу, заняття спортом та новітні технологічні розробки. Вулиці міста були вимощені незвичайною бруківкою, яка під ногами подорожніх починала світитися різнобарвними кольорами- синім, червоним, жовтим, оранжевим та чорним. По місту ходили люди в строгих чорних костюмах або в куртках, які миготіли дивовижними кольорами райдуги, як на новорічній ялинці. Дивакуваті люди носили дивні окуляри за допомогою яких вони спілкувалися з віртуальними помічниками, які допомагали організувати день, нагадати про важливу подію та інші невідкладні справи. Деякі з людей тримали в руках дивовижні гаджети, на яких вони весь час зосереджено вибивали якийсь ритм. Ці гаджети були схожими на звичайний смартфон, але більш меншого розміру та пласкою поверхнею, яка нагадувала прозорий кристал. Незважаючи на те, що люди могли бачити крізь такий телефон власні руки та вулицю довкола, на дисплеї весь час метушилися дивні значки та символи. Але для людей, які користувалися таким гаджетом для зв'язку та пошуку інформації, нічого дивного в такому телефоні не було. Всі вони спілкувалися, поспішали у справах, розважалися, дзвонили рідним та робили безліч інших справ.

    Життя в Еджсіті вирувало своїм звичайним руслом, як в будь-якому великому мегаполісі сучасності. Але люди тут були не єдиними жителями цього неонового міста. Ви здивуєтеся, адже тут можна було зустріти представників магічних рас, які виділялися своїми особливостями серед інших. Тут були високі стрункі ельфи з гострими вухами та ясними очима, одягнені в різнобарвні куртки та светри, модні джинси або спідниці зі стразами, якщо мова йде про дівчат. Ельфи дуже добре призвичаїлися до життя у футуристичному місті, почали користуватися побутовими приладами, ходити на роботу, винаймати квартири, що вже й забули про життя в лісах, яким жили їхні далекі предки. Над містом сновигав дивовижний транспорт. Він скидався на звичайну машину, але більш витягнуту, схожу на сосиску, з відсутніми колесами. Такий транспорт називався аерошиною та літав за допомогою спеціальних двигунів, а заряджався від електричних станцій, розкиданих вздовж міських кварталів. Деякі аерошини виконували функцію таксі для тих жителів, хто не мав власного транспорту або не знав всього міста. Ними керували .... Маленькі кремезні чоловічки у смішних козирках на голові, модних комбінезонах синього або чорного кольору та шкіряних міцних чоботах. Обличчя цих чоловічків вкривали густі бороди так, що з-під капелюха визирали тільки маленькі блискучі очі та ніс, який формою скидався на велику картоплину. Як ви могли здогадатися, це були справжні гноми. Вони були кращими механіками та таксистами по всьому світу, але від їхньої відбірної лайки та сигаретного диму ніхто не міг бути застрахованим.

    Здавалося, що в Еджсіті віталася інтернаціональність населення, що тут для кожного було власне місце. Але це було зовсім не так. За ідилічною картиною міста стояла світова бюрократія. Вже дуже давно люди зміцнили свою владу та почали видавати закони, які дуже принижували нелюдей, як вони називали представників інших рас. Були закони, які заборонили назавжди використання магії, обмежили доступ ельфів та гномів до певних видів професій, створили окремі інститути для нелюдів та подібні жорстокі закони. Спочатку ельфи та гноми багато разів намагалися проводити мітинги, але після масштабних розгонів, їм не залишилося нічого, як скоритися існуючому ладу та намагатися виживати власними силами у цьому клятому світі людей. Так що ідилією тут і не пахло.

    Зараз небо над Еджсіті затягнули темні важкі хмари та пішла сильна злива. Вона тьмяною завісою накрила вузенькі вулички неонового міста. Всі жителі легко дістали з кишень дивні палички, постукали ними об долоню руки і з паличок виросли захисні голографічні щити. Ці щити відхиляли від носія воду та замінили в цьому світі парасольки, які не всім було зручно всюди з собою носити. Ви можете не дивуватися з цих чудес Еджсіті, адже на дворі стояло 24 століття і в ньому технічний прогрес охопив все та всіх, покращивши значно життя кожного жителя.

    Але нашу увагу привертає висока фігура, яка оточена щитом синього кольору. Це худорлявий чоловік з коротким чорним волоссям, гострими зеленими очима, тонким аристократичним носом та привабливою чорною борідкою довкола рота. Одягнений цей незнайомець був в коричневий светр, темні штани, гарні черевики, начищені до блиска, а поверх цього одягу на ньому був чорний плащ, який майорів на вітру позаду, немов був крилами кажана. На шиї в чоловіка серед складок одежі виднівся ланцюжок, на якому висів дивний амулет. Він був зроблений з тонкого срібла і являв собою трикутник всередині якого був меч, оточений двома грізними смарагдовими зміями.

    Незнайомець був холодним, зосередженим та впевненим. Він весь цей час йшов, ніби прогулюючись по вуличці міста, але яка людина в здоровому глузді буде ходити під дощем по місту, замість того щоб поквапитися до дому? Лише та людина, яка стежить за кимось та бажає бути непоміченою. Ось і наш харизматичний незнайомець неквапливо крокував, поклавши руки в кишені, та весь час за кимось пильнував. Це була інша таємнича фігура, яка йшла рішучим кроком через натовп. Фігура була невисокою, але стрункою, у модній шкіряній куртці чорного кольору, темних джинсах, рокерських рукавичках на руках та у каптурі, що низько лягав на обличчя. На одній з рук цієї фігури був якийсь нарукавник з темного металу, який видавався якоюсь незрозумілою прикрасою або й новітнім гаджетом.

    Одразу можна було б здогадатися по тілобудові цієї містичної фігури що це жінка або дівчина. І вона чомусь привертала увагу нашого незнайомця. Він стежив за нею вже декілька кварталів, постійно тримаючись на надійній відстані від неї, щоб його не запідозрили в чомусь. Декілька разів дівчина зупинялася та стривожено озиралася по сторонам та назад. В цей час з-під каптура виринали сірі серйозні очі, які видавали напругу незнайомки. Наш чолов'яга у такі хвилини робив вигляд, що щось згубив або що він звіряється із годинником. Це допомогло йому залишитися непоміченим. Він йшов та йшов за загадковою дівчиною і в якийсь час на його обличчі з'явилася задоволена посмішка. Дівчина зазирнула до одного з магазинчиків, який стояв навпроти бару зі скляною неоновою поверхнею. Все складалося так, як чоловік і планував. У нього була важлива зустріч у цьому барі, а також й можливість не загубити дівчину, адже через скляні стіни бару можна було спокійно стежити за магазином. Поки вона там буде робити свої справи, чоловік встигне владнати свої.

    Наш таємничий незнайомець тільки-но почав підходити до дверей бару, як перед ним виросли двоє кремезних охоронців в синіх формах, фірмових капелюхах та з гумовими палицями на поясах. Вони перегородили дорогу чоловікові і один з них грізно сказав:

    -Стійте, сер, але цей бар не для кожного! У вас є спеціальне запрошення чи візитна картка нашого постійного клієнта? Нам не потрібні проблеми. Вам, я впевнений, теж вони не потрібні!

    Чоловік спинився, зневажливо оглянув холодним сталевим поглядом своїх очей двох охоронців, а потім посміхнувся кривою посмішкою:

    -Я тут по дуже важливим справам і я не можу розкидатися своїм часом на дрібниці. Зараз я покажу вам свою карту клієнта.

    Чоловік підозріло озирнувся по сторонам, а потім поліз у кишеню, дістав там якийсь невеличкий предмет, швидко одягнув його на палець та крадькома показав охоронцям. Цим предметом виявилася старовинна каблучка з дивним гербом у вигляді трикутника, в якому був зелений череп з очей якого виповзали дві змії. Охоронці вмить зблідли, почали ввічливо кланятися, а потім відповіли швиденько, відступаючи від чоловіка:

    -Так, так, шановний пане, вибачте за те, що потурбували! Ми бачимо, що тут все гаразд. Ласкаво просимо до бару "Поцілунок гадюки", ми завжди раді особам вашого чину.

    -Ще б пак, не були раді- гнівно просичав крізь зуби наш незнайомець, а потім увійшов усередину.

    Всередині бар був великим приміщенням, яке вкрилося, немов грибами, різноманітними столиками. Грала весела музика, на танцювальному місці були грайливі ельфійки в пікантних сукнях, напої йшли по колу, а за столиками сиділа різноманітна таємнича компанія - похмурі люди, серйозні ельфи, ділові гноми. Кожен з них випивав, щось обговорював, курив сигари, кидав ельфійкам на сцену дрібні грошенята. Наш чоловік знову скривився так, немов зневажав все це місце розпусти. Він пройшов крізь натовп, який окинув його поглядом, сповненим недовіри та злості. Але чоловік не звернув уваги на реакцію інших відвідувачів закладу.

    Він підійшов до барної стійки та кахикнув, привертаючи увагу товстого чоловіка-бармена, який з усердям витирав ганчіркою пивні кружки. Коли той до нього повернувся, незнайомець знову крадькома показав свою зелену каблучку та сказав, понизивши голос:

    -Я шукаю Сайленса. Передай, що в мене для нього важлива інформація. І ще передай, що в мене мало часу, тому нехай не тягне з відповіддю.

    Бармен теж смертельно зблід, побачивши чоловіка з такою загадковою каблучкою, коротко кивнув та зник за службовими дверима, кваплячись виконати прохання. Наш чоловік знайшов собі вільний столик у самому темному кутку приміщення, сів за нього, закинув ноги на столешницю та закурив сигарету, яку дістав з кишені. Що привернуло увагу так це те, що він підпалив її не запальничкою, а вогником з пальців, знову ж крадькома від очей інших та в обхід заборони магії. Із задоволеним виглядом чоловік затягнувся сигаретою, пустив кілечко диму до райдужної стелі бару та прикрив свої очі. Але через мить він їх знову відкрив і на його обличчі з'явилася лисяча посмішка. До його столу наближався інший чоловік в строгому офіційному костюмі, червоній краватці, дорогому взутті та з новітніми голографічними часами на одній з рук. Прибулець був непомітним, середнього зросту, сіренький, десь за сорок років, але його карі очі виражали прихований розум та небезпечну загрозу. Зупинившись біля столу нашого чоловіка, незнайомець озирнувся по сторонам, а потім показав власний кулак, на якому була така ж сама каблучка з черепом та зміями. Чоловік заговорив скрипучим голосом:

    -Смерть нехай скориться нам, брате....

    Наш чоловік ліниво показав свою руку з каблучкою та відповів на таємничу фразу власною:

    -І нехай весь світ збереться у три кути сили, брате!

    Таємничий незнайомець, яким виявився сам Сайленс, власник цього бару, задоволено посміхнувся, а потім сів за стіл, склавши руки перед собою та заговорив:

    -Давно я тебе не бачив, Лісандросе! Скільки років минуло з тих пір? Двадцять? Про тебе не було жодної чутки. Яке ж важливе завдання міг видати тобі Грандмайстер, що ти зник на довгі роки?

    Лісандрос тяжко зітхнув та відповів:

    -Співчуваю твоїм почуттям, Сайленсе. Я й не знав, що ти так занудишся без мене тут. В тебе ж сама небрудна робота серед нас усіх- просто стежити за плітками в місті та надавати нашому ордену притулок в разі чого. Я ж не можу розголошувати всіх таємниць, які довірив мені Грандмайстер, але я скажу тобі дещо. Завдяки моїм зусиллям ми за ці роки зробили значний прогрес у знищенні нашого споконвічного ворога. Стільки їхніх нір було виявлено та спалено, ми вбили багатьох.

    -О, я радий це чути, брате мій!- Сайленс блиснув хитро очима та потер свої долоні від захоплення- Але ж ти не за цим сюди прийшов, чи не так?

    -Ні, зовсім ні, Сайленсе- похитав головою Лісандрос- Твоя чуйка щодо справжнього складу справи мене завжди дуже сильно втішала! Ти правий, знищення ворога- це ще не все, що довірив мені наш Грандмайстер. Я роблю це з певною ціллю- щоб

    дізнатися, що відомо нашим ворогам про хід справ у світі та відволікти їх від наших власних пошуків інформації. Ми вже близько, Сайленсе, надто близько до вирішення справи! Я впевнений, що наші вороги скоро самі нас приведуть до Санкторіуму, а там ми знайдемо згадку про те ... Де шукати той самий артефакт, який доручив мені віднайти наш лідер.

    -Я тобі заздрю, Ліс,- пробурчав Сайленс, явно незадоволений тим, що його самого брат по таємничій спілці так легко обставив- Невже ти думаєш, що цим клятим заколотникам відомо більше, ніж членам нашого ордену? Адже ж ти знаєш, скільки грошей кожен член вклав у те, щоб підняти старі історичні архіви і нарешті віднайти місцезнаходження того артефакту!

    -Друже мій, Сайленсе, почни вже думати широко, а не ось так однобоко- єхидно погрозив чоловікові пальцем Лісандрос- Сам подумай, наш Грандмайстер зовсім не дурень! Він зрозумів те, чого ми з тобою самі в житті б не здогадалися. Адже наші вороги зі шкіри лізуть, щоб нам завадити. Вони будуть спішно досліджувати матеріали по нашій з тобою справі. І самі, згодом, приведуть нас до руїн потрібного храму та до бажаної карти. Я поки що стежу за однією з їхнього кубла, вона сама не сподівається, що приведе мене до власного лігва, яке я знищу із задоволенням щоб прославити наших братів по ордену!

    -Що?- Сайленс нервово схопився зі стільця та шалено озирнувся на всі боки, а потім гнівно зашепотів- І ти мовчав весь цей час,що біля мого кварталу ходить член Полум'яної Варти? Ти в своєму розумі, Лісандрос? Ти міг її привести до мого бару, розкрити таємницю моєї особистості, зруйнувати всю базу розвідки, яку вибудував в Еджсіті Містичний Трикутник! Чому ти не продовжив за нею стежити? Її потрібно негайно вбити, поки вона не навела на наш бар своїх сокланівців! Це просто катастрофа, катастрофа!

    Лісандрос лише тихо сміявся та ліниво спостерігав за хвилюванням Сайленса, який панікував ще більше з кожною хвилиною. Згодом, чоловік зневажливо махнув рукою та заспокоїв свого товариша:

    -В мене все під контролем, Сайленсе! Що може зробити одна молода дівчина такому дорослому чоловікові, як я? Нічого! Бо я вбивав ще й не таких, як вона, я пройшов через пекло наших чисток, я стільки членів Полум'яної Варти забрав із собою, що ніхто не позаздрить! Ти повинен розуміти, Сайленсе, що без ризику ми не досягнемо нашої мети. Зосередься, будь уважним, стеж за новинами у місті. Скоро артефакт буде в руках нашого ордену і тоді ми зможемо подолати смерть, хвороби, старіння, ми закінчимо бідність та війни, всі у світі ще будуть дякувати нам, некромантам Містичного Трикутника, за власний порятунок! За нами майбутнє, треба лише трошки потерпіти, брате мій. А зараз, я мушу йти. Передай Грандмайстеру, щоб він був готовий до того, щоб вирушити у цікаву подорож до руїн Санкторіуму. А поки що, я продовжу стежити за нашими ворогами. Смерть ми подолаємо....

    -І світом оволодіємо! Щасти тобі, Ліс, та нехай твої діяння принесуть славу Містичному Трикутнику!- урочисто вклонився Сайленс, трохи заспокоївшись від слів товариша.

    Потиснувши один одному руки, чоловіки розійшлися кожен своїм шляхом. Вийшовши на вулицю, Лісандрос прикинувся, що шукає в кишені власний гаманець. В цей час з магазину з'явилася та сама жіноча фігура. З собою вона через плече несла невелику продуктову сумку, вочевидь, купивши щось для дому. Лісандрос почекав поки вона пройде мимо нього, а потім неквапливим кроком продовжив слідувати за дівчиною. Але, замість того щоб піти додому, вона довго ходила містом. Лісандрос захвилювався, що згубить її на цих заплутаних вуличках, тому почав йти швидшим кроком. Два чи три рази при повороті на іншу вулицю, йому здавалося, що він втратив слід дівчини і його серце гучно починало калатати у вухах. Але, побачивши дівчину знову, чоловік зрадів та продовжив стеження за нею.

    На цей раз дівчина спритно пірнала в густий натовп, зникала за завісою зливи, через це Лісандрос почав сердитися ще сильніше. Скільки ще ця дурепа буде водити його за ніс та тягнути час? Де база її ордену? Він про це повинен дізнатися. Чоловік грубо почав ліктями розштовхувати натовп, від чого на нього почали сипатися лайка та прокляття. Але він не звертав на ці слова жодної уваги, пильно стежачи за дівчиною. Раптом, вона знову зникла в якомусь боковому темному провулку. Сплюнувши на тротуар, Лісандрос зайшов в цей провулок ... І оторопів від здивування.

    Провулок закінчувався глухим кутом. Дівчина щезла, немовби провалилася крізь землю. Лісандрос добіг до стіни, помацав її, переконався, що в провулку більше немає жодних інших виходів, які він міг не помітити у пітьмі.

    -Чорт забирай!- вилаявся Лісандрос, гнівно вдаривши кулаком по стіні- Де вона?

    -Позаду!- пролунав над його вухом спокійний мелодійний голос, а в наступну хвилю груди чоловіка тричі пробило лазерне червоне лезо, яке пропалило його шкіру, кістки та нутрощі наскрізь.

    Чоловік похитнувся та впав на холодну землю. Його підняли за голову чиїсь ніжні руки. Зір Лісандроса вже почав розпливатися та погіршуватися, через що він побачив над собою тільки чорний каптур, тьмяне обличчя, блискучі очі тієї самої дівчини, яку він так необачно втратив з погляду. З залізного нарукавника на руці дівчини виходив той самий блискучий лазерний кинджал, яким вона смертельно поранила чоловіка. Одним спритним рухом, дівчина вимкнула його, замаскувавши зброю під прикрасу. Підтримуючи голову помираючого чоловіка вона заговорила:

    -Я знаю, хто ти, некроманте! І знаю, що ти вбив стількох моїх братів та сестер задля вислуги перед своїм орденом. Але замість нагороди на тебе чекає та жінка, яку ви всі мрієте подолати. Смерті не треба боятися, вона була від початку часів та буде завжди, в ній захована циклічність життя. Не можна втручатися у божествений задум. Скажи мені, некроманте, що тобі відомо про руїни Санкторіуму? Де це місце? Що ви плануєте? Що ви там шукаєте? Говори, поки ще маєш життя!

    Лісандрос сплюнув кров'ю в ненависне обличчя і коли дівчина відскочила в сторону, засміявся хриплим голосом та відповів:

    -Які ж бо ви дурні! Ми рятуємо вас усіх, ми хочемо дати вам вічне життя, вічну юність, а ви самі ж біжите назустріч Смерті! Я тобі нічого не розповім, вбивця. Мої знання помруть разом зі мною. Ти вбила мене, але моїх братів та сестер тобі не зупинити. З кожним днем вони все ближче до виконання своїх цілей. Скоро, зовсім скоро цей світ схилиться до ніг справжніх героїв, переможців самої Смерті! А ви всі згорите у власному полум'ї та не побачите мить нашої остаточної перемоги! Хай живе та славиться Містичний Трикутник!

    Чоловік зареготався, а потім останній раз зітхнув, померши з кінцями. Дівчина, що вбила його, дивилася на тіло Лісандроса з сумішшю смутку, розпачу та гніву. Потім вона схилилася над його тілом, щось натиснула на своєму нарукавнику та полила вбитого якоюсь рідиною. Загадкова дівчина активувала свій лазерний кинджал на руці та злегка торкнулася ним тіла. Від цього дотику тіло спалахнуло одразу, як сухі дрова. До неба піднявся стовп диму. Дівчина ще якусь мить дивилася на палаюче тіло, а потім руками зробила якийсь дивовижний знак, немов змахнула крилами, та тихо прошепотіла:

    -Нехай у полум'ї душа твоя очиститься, переродиться та повернеться з добрими намірами на землю! Фенікс Зорі твій вічний суддя у загробному світі. Спочивай з миром, твоя битва скінчилася. А моя тільки розпочинається.

    З цими словами дівчина спритно вдерлася на пожежну драбину, що височіла на виході з провулку, підхопила свою продуктову сумку та граціозно, немов акробатка, поплигала по балконах міських хмарочосів. Згодом, вона щезла у неонових вогнях міста. Це був Еджсіті, місто прогресу, місто щастя та місто таємних воєн двох містичних орденів- Полум'яної Варти та Містичного Трикутника.

                                      🔥🔥🔥

    -Ну давай, брате, доведи хто з нас спритніший!- пролунав над ранковим мегаполісом чийсь веселий крик- Та чого ти там стоїш? Невже злякався? Давай, присягаюся, я буду діяти лише на половину сил, щоб тобі було легше в перший раз!

    Ці слова вигукнув високий юнак, що балансував на невеличкому карнизу вікна старої будівлі, що височіла на рогу напівтемної вулиці. Юнак сміявся та махав руками, немов і не боявся, що знаходиться на неймовірній висоті так далеко від землі. Цей парубок був гарним- його карі очі палали життєрадісною енергією, тонкий, немов вирізьблений умілим майстром, ніс додавав йому якоїсь харизми, а завершила справу легка іспанська борідка, яка оточувала повні губи хлопця. Волосся юнака було середньої довжини, скуйовджене так, ніби він зліз з ліжка рано-вранці та навіть не причесався зовсім. Його каштанового кольору волосся вибивалося з-під коричневого каптура потертої куртки, під якою виднілася чорна футболка з сяючим блакитним принтом якоїсь загадкової вогнепальної кулі. Чорні джинси з протертими колінами облягали худі ноги хлопця, якими він зараз витанцьовував на карнизі вікна, ризикуючи впасти донизу. На ногах в юнака були червоні кеди, які світилися кожного разу, коли він доторкався ними до землі.

    Кричав наш герой іншому хлопцю, який стояв далеко внизу, склавши руки на грудях та несхвально хитав головою, дивлячись на розбишаку, який хилитався на будівлі. На іншому хлопцю був простий чорний спортивний костюм з блискучими білими лініями на руках та ногах, сталевого кольору кеди були цілком звичайні, без жодних високотехнологічних блискіток. Цей юнак був з чистою голеною шкірою на обличчі, зеленими очима, густими суворими бровами та акуратно причесаним волоссям каштанового кольору. Весь його спокійний вигляд видавав у ньому спокійного, врівноваженого юнака. На його голові була звичайнісінька темно-блакитна кепка, а дві його руки охоплювали красиві сталеві нарукавники, по яких хвилями тягнулися майстерні візерунки. Правильний хлопець приклав руки до рота та прокричав бешкетнику нагорі:

    -Фред, а ну злізай звідти! Навіть і не змушуй мене туди лізти за тобою. Я що, схожий на дурня? Чи ти забув вже той випадок, коли затягнув мене на пустир, а виявилося, що ти хотів потрапити до військового складу? Поліція тоді ледве нас не схопила. Ми не уникли б штрафу! Господи, та за що ти мені дав такого брата?

    Фред згори голосно розсміявся, граціозно став на одній нозі, урочисто вклонився своєму братові внизу, а потім, підморгнувши йому, теж прокричав у відповідь:

    -А я все думаю, за що Бог покарав мене таким нудним братиком як ти, Джеймсе! Ні, щоб трохи розважитися, адреналінчику від ранку набратися.... А ти починаєш мені на вухо все зудіти та зудіти, просто життя немає. Слухай-но, сюди, брате! Або ти зараз мене спробуєш дістати, або на все життя я тебе буду кликати тюхтієм! І більше того,- хитра посмішка освітила красиве обличчя хулігана- Я розкажу Кетрін про те, що ти злякався лізти на балкон, щоб дістати мене. На неї це не справить сильного враження, чи не так?

    -Ах ти, сучий сину, я тебе зараз звідти за ноги стягну!- розлютився Джеймс і, відкинувши в сторону маску правильності, почав спритно лізти по пожежній драбині, намагаючись швидко дістатися на балкон до брата.

    -А ось тепер я тебе розкачав, Джеймсе!- розвеселився ще сильніше Фред. Він дістав з кишені свої смартокуляри, натягнув їх на обличчя та сказав- Розвага починається! Айві, підрубай щось ритмічне, час задати братцю добрячого перцю!

    Віртуальний помічник одразу увімкнув могутній рок, який струснув мозок Фреда. Юнак трохи почекав на брата і коли той з кулаками з'явився на балконі, спритно ухилився від його удару, підскочив догори, вхопився за інше вікно, підтягнувся та заскочив аж на дах.

    -А я вже тут! Не здогнав, от мішок з гівном, довго там будеш хрюкати, як порося чи вже побіжиш за мною?- звісившись вниз, запитав Фред та показав брату язика.

    -Ну тримайся, буде скоро в когось пика сильно бита!- зціпивши зуби просичав Джеймс та почав дертися слідом за братом на дах.

    Тільки-но він заскочив туди, як Фред спритно побіг по високому даху, ніскільки не сковзаючись на старій хиткій черепиці. Джеймс його спритно наздоганяв. Здавалося, що ще трохи і він повалить Фреда на землю, але той в останню мить ухилився знову від захвату свого брата та підскочивши, потрапив на мотузку для білизни. Спритно по ній перебігши, балансуючи руками, Фред заскочив на іншу високу будівлю та почав на ній віджигати запальний танець, працюючи швидко своїми ногами. Хлопець театрально приклав долоню до лоба та відобразив на обличчі трагічний вигляд.

    Джеймс з жахливим розгніванним обличчям розігнався та одним стрибком перескочив прірву поміж будівлями. Здавалося, що ще трохи і він впаде вниз та розіб'ється. Але юнак виявився таким же спритним, як і його молодший брат. Він клубком перекотився по даху, швидко схопився на ноги та стрибком кинувся на брата. Фред зобразив на обличчі вдаваний жах, ухилився ще від двох ударів братових кулаків, приспустив трохи окуляри, підморгнув лукавим оком та знову кинувся бігти. Фред зіскочив з даху на якісь кам'яні балки, що висіли над провулком та побіг по ним. Він стрибав та стрибав далі, а під ним розгорталися вулиці міста, де ходили люди, ельфи та гноми, які й не знали, що в них над головами діються такі запеклі перегони. Джеймс не відставав від свого брата, все ще намагаючись його зловити. Але Фред не зупинявся. Під звуки ритмічної музики він встигав і танцювати, і бігти, ще й скакати з даху на дах. Хлопець навіть не втомився. Він розчервонівся, але сміявся від усієї душі, задоволений перегонами.

    Ось юнак пробіг перед якимсь відчиненим вікном. Звідти визирала гарненька ельфійка, яка поливала свої яскраві квіти на балконі. Побачивши хлопця, дівчина розбила свій стакан із водою та тоненько скрикнула.

    -Леді, вибачайте!- галантно поклонився ельфійці Фред, винувато розводячи руками, мов і не він причина її переляку.

    -Збоченець!- вереснула гостровуха красуня та зацідила горщиком в сторону юнака.

    Той ухилився від снаряда, який перелетів через балкон та розбився десь на далекій вуличці, а потім грізно погрозив пальцем красуні:

    -Не гідно леді так себе поводити! Хоча кому я це кажу, ви просто злостива гадюка, міс!

    Не чекаючи на подальшу реакцію красуні, Фред перескочив на інший дах та продовжив бігти по ньому. Раптом перед ним неочікувано вихопився Джеймс і нарешті збив юнака з ніг. Вони обидва покотилися по даху, грайливо борюкаючись одне з одним. Джеймс махав кулаками та лаявся:

    -Ось зараз ти в мене побігаєш та потанцюєш, Фред, на все життя запам'ятаєш!

    -Ой, ой, та відчепись же ти, реп'ях клятий!- сканудив Фред, намагаючись скинути з себе розлюченого брата- Я ж тільки жартував, більш нічого! Зате поглянь як дієво було. Ти одразу перестав боятися і зробив щось поза законом!

    Певно, що брати ще довго так би й боролися між собою, коли не поява великої аерошини над їхніми головами. Аерошина була з темними скляними вікнами, синього кольору та з великою голографічною мигалкою, яка видавала неприємні звуки. Хлопці миттєво розчепилися в сторони та завмерли, затамувавши подих та підвівши погляд догори. З аерошини визирнуло декілька суворих чоловіків у синіх фуражках з золотими зірочками. Вони закричали у рупор:

    -Порушники порядку, руки догори! Ви під прицілом! Жодних зайвих рухів, інакше ми за свої дії не відповідаємо. У вас є право зберігати мовчання.

    -Ось бачиш, що ти знову накоїв, Фред!- гнівно прошепотів Джеймс, невпевнено підводячи беззбройні руки догори.

    -А ти так і готовий здатися, Джеймсе?- краєчком губ сказав Фред, який пильно крізь скло окулярів роздивлявся поліцейських- Я не знаю як ти, а я готовий накивати п'ятами з цього місця. І краще б уникнути цих хлопців в синенькому.

    -Ти з дубу впав?- брови Джеймса підскочили догори, а на обличчі з'явився справжній жах- Вони ж вогонь по нам відкриють, якщо ми тікати будемо.

    -Ну, я не знаю як ти, а я сьогодні штраф платити не хочу. Немає настрою на це, справді! Так що на рахунок три я зникну звідси, як по магії. Раз ... Два....- почав тихо рахувати Фред, в той час як з аерошини почали виходити поліцейські.

    -Якщо нас сьогодні підстрелять, Фред, я повернуся з того світу, щоб придушити тебе власноруч!- вилаявся гнівно Джеймс.

    -Три!- скрикнув Фред, дістав з кишені якийсь фосфоричний жовтий порошок та кинув його в сторону поліцейських.

    Порошок почав дрібно підриватися, створюючи маленькі сліпучі феєрверки. Чоловіки в синій формі схопилися за очі і брудно розпочали лаятися. В цей час Фред схопив Джеймса за лікоть і хлопці стрімко побігли, перескакуючи з даху на дах. За ними слідом бахнуло декілька пострілів, лазерні кулі відбилися від черепиці, пробивши повітря райдужними хвостами. Хлопці бігли, немов зайці від мисливців, весь час петляючи та скорочуючи шлях там, де це було можливо. Поліцейські гналися за юнаками на своїй аерошині, ні на мить не відчепляючись від наших наляканих героїв. Постріли лунали все частіше, а аерошина стрімко наближалася.

    -Ти де цей клятий порошок дістав, Фред?- ледве дихаючи, прокричав крізь вітер Джеймс- І куди ми біжимо, адже ж вони на транспорті, а ми ні! Шанси нерівні, нас спіймають і все це через тебе!

    -Спокійно, Джеймсе, розслабся та не панікуй! Про порошок я пізніше розповім, зараз дещо важливіше- стрибай на аерошини! Зараз спробуємо відірватися!- весело відповів інший юнак та з легкістю заскочив на верхній корпус чужої аерошини, яка пролітала мимо будівлі.

    -Господи, він здурів. І я з ним починаю сходити з розуму!- тяжко зітхнув Джеймс, але все ж таки стрибнув за своїм братом.

    Тепер вони бігли по аерошинам, які літали над неоновими вуличками Еджсіті високо у небі. Це була небезпечна справа, адже машини пролітали зі стрімкою швидкістю і кожного разу хлопці ризикували тим, що не дострибнуть до наступної аерошини та розіб'ються на різнобарвній вуличці далеко внизу. В їхніх вухах ревів вітер від шаленої швидкості з якою аерошини гнали хлопців уперед. Коли вони змішалися з натовпом аерошин, то поліцейські припинили свій хаотичний вогонь, але юнаків вони все ще переслідували, не випускаючи їх з поля зору.

    -Схоже, що сьогодні ці хлопці встали не з тієї ноги! Чи кави вранці забули випити? Але явно в них зуб на нас!- прокричав крізь вітер Фред- Час закруглятися з розвагою, братець! Бачиш он той біг-борд? З напоєм компанії "Redgi"? Це наша зупинка. Роби як я і тоді ми уникнемо цієї халепи!

    Поки Джеймс роздивлявся у вказаному напрямку в пошуках велетенського неонового біг-борду з якимось енергетичним напоєм, як Фред птахом вже на нього перелетів, спритно вхопився за край та виважив своє тіло на самий верх рекламного щита, балансуючи на хиткій поверхні. Набравши в груди побільше повітря, Джеймс розігнався та стрибнув вгору. Під його ногами простягалися вулиці міста, вершини хмарочосів та невпинний потік аерошин. У вухах свистів розлюченний вітер, а серце готове були вискочити з грудей. Джеймс доскочив до краю біг-борду, але раптом послизнувся.... І почав падати назад, втративши опору під ногами.

    Він би розбився, якби не надійна рука Фреда, який встиг перехопити Джеймса та допомогти йому вдертися на вершину рекламного щита.

    -Дякую, дякую....- хрипло відповів Джеймс, задихаючись від свого шаленого стрибка та пережитого хвилювання.

    -Потім будеш дякувати мені, геній!- Фред показав на небо, яке було над їхніми головами- Дивись, вони не відчепляються. Настав час зникнути, якщо ти розумієш мене!

    Не встиг Джеймс спитати у брата що їм робити далі, як раптом Фред розклав руки в сторони та просто перейшов за край щита. Він легко стрибнув вниз та зник за краєм хмарочоса.

    -Ні! Чи ти здурів? Фред! Невже ти самогубець?- зарепетував від переляку Джеймс, підбігши до краю рекламного щита, з якого тільки що стрибнув його брат.

    Спочатку йому здалося, що його брат десь розбився і тепер від нього лишилася тільки кривава пляма на охайній вуличці. Але наступної миті Джеймс побачив, як з купи сухого листя, яке лежало рівно під хмарочосом на якому він стояв, висунулася голова брата, а потім і його рука, якою він енергійно помахав.

    -Ні, ну хіба він не шаленець?- засміявся нервово Джеймс, а потім зібрався з духом, розігнався та стрибнув вниз, розставивши руки в сторони.

    Вітер грізно завив, здавалося, що від його ревіння у юнака лопнуть барабанні перетинки. Серце вже стукало десь в горлі, весь світ довкола став догори ногами, неонові вогні Еджсіті перетворилися в розмиті кольорові плями. А що як він не потрапить до купи листя? Ця думка блискавкою пронеслася по мозку Джеймса, змусивши його затремтіти. Про що він думав, коли стрибав? Який же він дурень. В цю ж мить хлопець впав всередину м'якої підстилки та болюче об когось вдарився.

    -Ай-яй-яй! Дивись, куди падаєш, незграбний мішок. Ти ж мені всю спину так понівечиш. - почувся здавлений шепіт Фреда, десь знизу.

    -Вибач!- вичавив зі своїх грудей Джеймс, тихенько злазячи з брата.

    Декілька хвилин юнаки сиділи тихо, дивлячись як над їхніми головами пролітає блакитна аерошина поліцейських. Рожевий прожектор освітив всі дахи хмарочосів, темні провулки, але, на щастя, минув укриття хлопців стороною. Зрозумівши, що вони втратили слід розбишак, поліцейські полетіли далі.

    Через деякий час хлопці вилізли зі своєї купи листя та почали чистити власний одяг від сухих гілочок.

    -Ха, це була неймовірна пригода, брате!- радісно вскинув догори власний кулак Фред, вставши у переможну позу- Сімейка Хафнерів надерла дупу цим зарозумілим поліціянтам!

    -Ага, надерла, тікаючи далі, чим бачучи з місця злочину!- скептично пробурчав Джеймс, не розділяючи радощів свого брата- Кожна пригода з тобою закінчується втечею від правоохоронців Еджсіті! Рано чи пізно вони здогадаються кому тут нудно сидіти не у справ та прийдуть по твою душу, Фред! Я не хочу, щоб ти ганьбив нашу сім'ю ось такими вчинками!

    -Якими вчинками, братику?- невинно розвів руками в сторони Фред, широко посміхаючись- Я просто хотів трохи розважитися. І до речі, хіба я чимось таким зганьбив нашу сім'ю? Батьків більше не хвилюють мої вчинки, адже вони загинули в аерокатастрофі багато років назад. Не залишилося навіть їхнього праху, щоб поховати гідно.

    -Я розумію, Фред!- на обличчі Джеймса з'явився глибокий біль, він ледве взяв себе до рук- Наші батьки залишили нас ще дітьми. Мені боляче так, як і тобі, це наша спільна втрата. Але ти не повинен робити із неї свою особисту образу. Якби на це була воля батьків, вони б нас ніколи не залишили самих. А я виконую обов'язок, який на мене поклав мій батько- намагаюся хоч якось контролювати тебе та не дати влізти в якусь халепу!

    -Ось як?- Фред весь внутрішньо напружився, знімаючи з обличчя окуляри. Його карі очі гнівно спалахнули- Так я для тебе всього-навсього обов'язок? Тягар? Ну так, я тобі скажу, що я тебе не тримаю, Джеймсе! Йди, роби свої правильні вчинки, а в мої шалені розваги не втручайся.

    -Ні, ти не так мене зрозумів!- Джеймс підійшов швидко до брата та міцно його обняв, здивувавши останнього- Ти для мене не тягар, ти- єдина рідна людина, яка в мене залишилася. І я не хочу, щоб тебе вбили або посадили за ґрати. Ми повинні підтримувати одне одного, стояти горою за родину.

    -Ой, припини, а то я зараз розплачуся!- одразу розвеселився Фред, хоча на якусь мить здалося, що в куточку його ока заблищала сльоза, яку він швидко втер рукавом- Краще пішли вже на роботу, я не хочу, щоб мене знову виперли. А то ж мій серйозний братик почне скаржитися на мене, який я поганий та безвідповідальний хлопець!

    Так, сміючись, брати знову примирилися після своєї маленької сварки та пішли далі по барвистій вуличці Еджсіті, жартуючи та розмовляючи одне з одним.

    -Слухай, ти сказав, що я твоя єдина рідна людина, - хитро посміхнувся Фред, заклавши руки в кишені та поглядаючи з-під каптура на свого брата- А як же Кетрін? Я бачу, як вона тобі сильно подобається, ти від неї втрачаєш розум.

    -Знову ти починаєш?- сильно почервонів Джеймс, натягнувши нижче козирок своєї кепки, щоб приховати свій сором- Що тут такого незвичайного в тому, що мені подобається Кетрін? Краще б ти собі знайшов якусь пару у житті, вона б тобі сильно допомогла спуститися з небес на землю!

    -Ой, та навіщо вона мені здалася?- закотив очі до неба Фред- Мені й одного зануди в житті вистачає ось так, вище горла! А ось твоя Кетрін, навпаки, тебе відриває з землі до небес! Ви навіть й працювати нормально не можете, одно зникаєте без жодних пояснень! То тобі кудись невідкладно треба, то вона поспішає на якусь зустріч. Я здогадуюсь куди це ви бігаєте - ви там від мене ховаєтеся та на побачення ходите! Міг би вже й відкрито зізнатися!

    -Йди ти знаєш куди, знайшовся ще шпигун! Не твоя справа чим ми займаємося!- розсердився Джеймс, почуваючи себе не в своїй тарілці від проникливого погляду карих очей брата.

    Той лише продовжував з нього сміятися. Тим часом сонце неквапливо підіймалося над вершинами хмарочосів, заливаючи місто своїм яскравим промінням. Ліхтарі вимкнули і тепер Еджсіті скидався на містичне місто, побудоване зі скла та різнобарвного каміння. Бруківка під ногами вся радісно вигравала яскравими кольорами, десь оддалік грала музика, над головами весь час пролітали стрімкі аерошини. Люди про щось спілкувалися між собою, ельфи займалися ранковою пробіжкою, а гноми з різноманітними інструментами допомагали якомусь втомленому чоловіку з його аерошиною, з кінця якої йшов невпинно чорний дим. Місто вирувало своїм звичайним життям. Повсюди були великі мегамаркети, технологічні компанії, офіси та житлові квартали. На кожному кроці сяяли неонові вивіски, рекламні щити та голограми. Все це ворушилося, розмовляло, співало, закликало клієнтів до різних місць та цікавих пропозицій.

    Джеймс та Фред не звертали на ці дива уваги, адже їхній шлях кожного дня лежав повз всі ці місця, від чого видовище їм вже в печінках сиділо. Хлопці йшли до невеличкої приземистої будівлі, що височіла на окраїні вулички. На цій будівлі блищали великі голографічні букви темно-фіолетового кольору, що складалися у слова "Кафе "У Барні"". Це місце користувалося популярністю, адже весь час туди заходили представники різних рас міста, а виходили вони задоволеними, стискаючи в руках пластмасові стаканчики з кавою, рогалики з яблучним джемом та іншу їжу, що тут давали з собою. В цьому кафе працювали й наші герої, які неквапливо наближалися до дверей.

    -Ти тільки поглянь хто на тебе чекає! Про вовка й промовка!- здивовано вигукнув Фред, головою кивнувши в сторону фігури, що з'явилася перед хлопцями на виході із кафе.

    Це була висока худорлява дівчина з чорним волоссям, яке було заплетене у високий хвіст, серйозними сірими очима, гострим носиком та гарненькими червоними губами. На ній був простий чорний светр, поверх якого вона одягнула фірмовий фартух офіціанта кафе, на якому світився неоновий напис такий самий, як і на вивісці закладу. Сині джинси тісно облягали стрункі ноги дівчини, які були взуті в сині кеди, на яких палали оранжеві язики полум'я, звісно, що голографічного. На одній з рук дівчини був гарний нарукавник, якась цікава прикраса, яка блищала в світлі ранкового сонця. Зараз дівчина склала руки на грудях та суворо дивилася на юнаків, що до неї наближалися. Не встигли хлопці й рота відкрити, як вона їх перебила та заговорила сама:

    -Можете не виправдовуватися! На мене таке не діє. Я знаю, що ви знову десь таскалися по місту, шукаючи халепи на власну голову! Про що ви тільки думали? Я не хочу червоніти за вас, Хафнери, перед обличчям шефа, коли він дізнається, що вас не було на робочому місці вчасно!

    -Слухай, Кетрін, ми тільки затрималися трохи через важливі справи, розумієш ...- почав Фред, підходячи до дівчини та підморгуючи їй, але одразу отримав гучного ляпаса від неї.

    -А тебе, Фред, я й не питала! Я знаю, що в тебе немає ніяких важливих занять! - суворо проказала дівчина, окинувши поглядом сталевих очей хлопця з голови до ніг- Вирядився як якийсь вуличний рокер, зовсім не готовий до роботи, в голові один вітер свище! І головне, що ні краплі тобі не соромно! А що ж ти, Джеймсе? Ти мені здавався розумнішим, більш відповідальним, а що ми маємо? Теж прогулювати почав роботу, так легко підпадаєш під вплив свого дурного молодшого брата! Я була вищої думки про тебе, Джеймсе!

    -Я не....- почав було сваритися Фред, але побачивши злісний погляд Кетрін злякався та відійшов від дівчини подалі, потираючи щоку, що боліла після удару- Дурний....- закінчив юнак пошепки.

    -Вибач, Кетрін, я винуватий, але я не міг залишити Фреда без нагляду сьогодні- почав виправдовуватися Джеймс, почервонівши та заклавши руки за спину. Він відчував себе, немов в школі перед вчителем, який задав питання, на яке юнак не знав відповіді і через це сильно хвилювався- Якби він мене одразу послухав, то ми б встигли на роботу вчасно. А так, він знову вирішив пошукати адреналін.

    -Добре, радійте, що я сьогодні в гарному гуморі!- раптово посміхнулася братам Кетрін і в її очах заплигали грайливі іскорки- Пробачу вам знову, нехай буде. Але наступного разу я обов'язково розповім містеру Барні про вашу погану поведінку. І ще, дещо важливе, Джеймсе....

    Дівчина нахилилася до хлопця і заворушила губами, але що вона сказала братові Фред не зрозумів. Це чомусь його збентежило та зацікавило, але він вирішив, що це знову якісь таємниці закоханих. Але вираз на обличчі його брата здивував хлопця сильніше. Той чомусь зблід, потім теж щось прошепотів дівчині, вони швидко обмінялися поглядами, потім Кетрін знизала плечима, а Джеймс тяжко зітхнув та невдоволено похитав головою. Ось цього вже допитливий Фред не зміг витримати, тому він рішучим кроком підійшов до парочки та спитав:

    -Так-так, голубки мої дорогі, це все добре, що ви тут шепочетесь поміж собою, але хто-небудь ще пам'ятає, що тут є я? Про що йде мова? Чому ви так нашорошилися на рівному місці? Щось сталося між вами?

    -Ні-ні, зовсім ні, все нормально!- якось дуже швидко спробувала відповісти Кетрін, хоча в її очах спалахнув злісний вогонь і вона з ним зустріла порушника секретної розмови- Ми з Джеймсом обговорювали наслідки вашої наступної провини, якщо ви захочете знову зробити щось поза законом.

    -Гей, а чому з ним ти обговорюєш наслідки, а мене, значить, ігноруєш? Яке нахабство!- справді дуже сильно образився Фред, викрививши обличчя.

    -Тоиу що він з вас двох самий відповідальний і, на додачу, ще й розумний!- пихато відповіла Кетрін та задерши носик, пішла знову до кафе.

    Переглянувшись між собою, хлопці тяжко зітхнули та увійшли слідом за дівчиною до приміщення.

    -Ні, ну де ти відкопав цю злюку, Джеймсе?- все не припиняв жалітися тихцем Фред- Вона ж мене ненавидить всіма фібрами своєї душі! Ти бачиш, як вона ставиться до твого брата? Чи тобі глибоко плювати на цю справу? Ти що, проміняв рідного веселого брата Фреда на дуже пихату та зарозумілу Кетрін? Ну брате, ти й даєш. Зрозуміло, чому ти втратив смак до пошуку пригод.

    -Фред, припини, зараз не до сварок!- пробурчав Джеймс, який замисленим поглядом продовжував дірявити спину Кетрін, яка йшла коридором попереду- Кетрін каже серйозні речі. Нам, справді, потрібно взятися за розум та припинити бігати по дахам хмарочосів, немов ми якісь шаленці. Зараз в місті неспокійна атмосфера і не треба зайвий раз провокувати поліцію. Нам потрібно залягти на дно, Фред. З цього самого дня.

    -Якого це ще біса потрібно нам все припиняти? Чого це ти так вирішив?- пристав з питаннями Фред, якого роздратували слова брата ще більше.

    Але Джеймс просто відмахнувся від нього, прискорив крок та зник у приміщенні кафе. Фред пройшов за ним, все ще не розуміючи що тільки що трапилося перед його очима. Побачивши, що йому так ніхто нічого не пояснить, він тільки відмахнувся рукою. Всередині кафе було досить просторим приміщенням. Його підлогу вкривала біла плитка, яка нагадувала собою шахову дошку. По всьому приміщенню стояли великі круглі столи, оббиті червоним оксамитом, а біля них були такі ж самі стільці. Трохи далі була довга барна стійка на якій стояли різноманітні чашки, стакани та пляшки з напоями. За цим столом зараз працювала Кетрін, вправно обслуговуючи якусь групу ельфів у рожевих костюмах, прикрашених блискітками. За маленькими столиками тут зібралися гноми, які грали в карти, гучно реготалися, викрикували якісь смішні тости та пили пиво. В іншому темному куточку сиділа якась дивна процесія. Двоє людей у чорному одязі з високими каптурами, один стрункий ельф з сірим обличчям, немов він хворів на якусь хворобу, та ще якийсь чоловік, який сидів, немов манекен за столом, не торкаючись їжі, що була перед його товаришами. Перед цими людьми на столі лежала якась папка з документами і вони тихо обговорювали свої нудні справи, від чого Фред поквапився далі, не бажаючи підслуховувати чиїсь секрети.

    Просуваючись повз столики з різноманітними клієнтами, Фред нишком поглядав на Кетрін здалеку. Дівчина здавалася заглибленою в свої думки, але з клієнтами поводила себе ввічливо, уважно їх вислуховувала, щиро посміхалася та бажала їм гарного дня. Коли вона не сердилася, то здавалася дуже гарною і смутною. Фред посміхнувся своїм давнім спогадам. Хоч він і сварився зі своїм братом через Кетрін або висміював їхні таємні стосунки, але він був щасливий, що Джеймс знайшов собі людину, яка справді турбується про нього. Вони познайомилися з Кетрін ще у школі і спочатку дуже сильно товаришували. Фред весь час схиляв свого старшого брата та його однокласницю до різних вчинків, які потім призводили до того, що вони всі втрьох потрапляли у непереливки. Але потім завжди радісно сміялися з цих вчинків. Згодом, коли з дітей вони стали підлітками, то Джеймс із Кетрін сильно змінилися. Вони стали серйознішими, багато займалися, почали таємно зустрічатися без участі Фреда. І Фред тоді поводив себе,як справжній гівнюк, так він собі зараз у цьому зізнавався. Він почав втручатися у стосунки брата із їхньою спільною подругою, намагався змусити їх зізнатися відкрито про свої почуття, але в нього нічого з цього не вдавалося. Потім, Кетрін та Джеймс разом вступили до технологічного університету, а ось Фред провалився на іспитах і не зміг продовжувати навчання. Тоді він вирушив мандрувати по світу, побував і в Лестосі, і в Німуарії, і в південному місті Рондайк, але його душа кликала юнака до рідного Еджсіті.

    Він змінив вже багато робіт, став серйозною проблемою для свого брата та Кетрін, аж поки Джеймс не допоміг йому влаштуватися працювати офіціантом в цьому кафе. Робота не брудна, якась копійчина на життя була і легковажний Фред не жалівся на це. Він пройшов у службове приміщення, здійняв з голови каптур, пальцями спробував привести у норму неслухняне волосся та одягнув робочий фартух. Побачивши Джеймса, який щось чаклував там над каструлями, Фред підійшов до брата та винуватим голосом сказав:

    -Пробач мене, я справді часто буваю нестерпним. До речі, я забув розповісти про той жовтий порошок. Я витратив свої кишенькові гроші, які збирав на цю новинку. Цей порошок продає один гном-контрабандист з Дарклафа,він називається Pirros Bombas, нелетальний, неотруйний, але здатен на якийсь час засліпити будь-яку істоту.

    -Краще тобі викинути цей порошок, Фред, бо його використання та походження явно нелегальні. Не варто ще, щоб поліція зацікавилася твоїми діями, адже в такий тривожний час можна приписати будь-що!- серйозно відповів Джеймс, але крізь тривожність на його обличчі проступала добра посмішка- Але це добре, що ти вже почав розуміти наслідки своїх вчинків. Можливо, в тебе ще є шанси на виправлення. А тепер, візьми тацю з пиріжками та пивом і рознеси все нашим клієнтам. Щасливої роботи, братику!

    -Дякую, і тобі теж гарного дня! Передавай Кетрін від мене особисті вибачення, адже я не хотів її ображати- радісно посміхнувся Фред, вхопивши спритно срібну тацю з продуктами.

    -Вона скоро перекипить та охолоне, Фред, ти ж знаєш!- знизав плечима Джеймс, тяжко зітхнувши- Просто в неї сьогодні особливо важкий день видався.

    Заклопотаний Фред поквапився до виходу, тому й пропустив останні слова свого брата мимо вух. Вийшовши до зали, він почав обслуговувати свою когорту клієнтів, спритними рухами рук роздаючи рум'яні гарячі пиріжки з м'ясом та пінне пиво у великих келихах кожному, хто бажав. Весь час хлопець хапав виручку та ховав її у кишеню фартуха, щоб потім покласти до каси. Він майже все роздав, коли почув з далекого кута зали чийсь хриплий голос, який покликав:

    -Агов, офіціанте! Гей, хлопче, я до тебе звертаюся. Підійди-но сюди.

    Озирнувшись через плече, юнак зрозумів, що його кличе той самий ельф із сірим обличчям, якого він помітив раніше. Тепер цей незнайомець махав тонкою рукою, привертаючи увагу хлопця до свого столика. Його приятелі теж нікуди не ділися. Двоє людей дивилися з-під каптура крижаними неприємними поглядами, а третій чоловік, схожий на манекена, так і не рухався, а сидів прямо, опустивши погляд на свою порожню тарілку. Через низький чорний каптур неможливо було роздивитися обличчя цього четвертого чоловіка. Обережно лавіруючи через сусідні столики, хлопець швидко підійшов до незнайомців. Чомусь серце всередині нього напружилося. Вид цих людей його стурбував. Хто вони такі та що їм від нього може бути треба?

    -Так?- якомога більш ввічливо спробував завести розмову Фред, натягнувши на обличчя безтурботну посмішку- Вам потрібна моя допомога? Можливо, ви хочете ще пиріжків або пива? Чи чогось іншого?

    -Ні, дякую!- сірий ельф підняв знову долоню догори, ніби перериваючи потік слів юнака. Його холодні зелені очі пронизували нещасного хлопця наскрізь, від чого він відчував себе незручно- Я хотів в тебе дещо спитати, хлопче. Як я бачу, ти тут не частий гість, але чи ти, випадком не знаєш хто та дівчина за барною стійкою?

    Простеживши за поглядом ельфа, Фред зрозумів, що він має на увазі заклопотану Кетрін. Дівчина ніби відчула погляди, спрямовані на себе, адже вона вся виструнчилася, поглянула на незнайомців і чомусь пальцями однієї руки поправила зручніше свій нарукавник. Один вигляд напруженої Кетрін чомусь підказав Фреду, що справа з незнайомцями щось тут криє у собі. Він поглянув на загадкового ельфа та його супутників. Таких, як він, серед клієнтів він не пам'ятає. Тут були представники різних професій, але людей в чорних каптурах він не пам'ятав за весь свій короткий службовий строк. Тому потрібно було потягнути час, щоб все з'ясувати.

    -Яка дівчина? Та чи ось та, яка підійшла за пивом?- спробував вдавати з себе дурня хлопець.

    Мускули на обличчі ельфа нервово засмикалися, але жодна емоція не відбилася на його байдужому обличчі. Один з мовчазних людей заворушився, але ельф спокійним рухом долоні заспокоїв свого супутника. Він насупився і ще більш холодним тоном заговорив:

    -Слухай сюди, хлопче. Я раджу тобі не переходити шлях небезпечним людям. Довше проживеш на цьому світі. Тому я знову задам тобі зараз питання і в твоїх інтересах відповісти мені на нього. Та дівчина за барною стійкою- то Кетрін Ештон?

    -А ви звідки знаєте її?!- випадково вирвалося з рота здивованого Фреда, перед тим як він зрозумів, що тільки що накоїв своєю необдуманою фразою- Послухайте, панове, нам не потрібні тут проблеми. Якщо у вас якісь претензії до персоналу кафе, то краще зверніться до містера Барні, він власник цього закладу. Бійки в закладі заборонені.

    Раптом, поряд з Фредом з'явився його брат Джеймс. Здивований Фред кліпнув очима, не зрозумівши яким чином той так тихо опинився тут. Джеймс дивився суворим поглядом на незнайомців і грізно сказав:

    -Фред, в тебе тут якісь проблеми?

    Фред вже хотів відповісти, що дивні незнайомці звідкись знають Кетрін і схоже щось лихе замислили, аж раптом йому в очі кинулися дві деталі, які його сильно вразили. Першою деталю стало те, що один з людей стиснув долоні в кулаки і на якусь мить на одному з пальців блиснула таємнича каблучка у вигляді трикутника з черепом по центру, з очей якого виповзали дві змії. А другою деталю був дивний рух непорушного незнайомця, від якого відхилився рукав і можна було помітити, що його шкіра сніжно-біла, а місцями замість нормальної людської плоті на кисті була висохла кістка, як у мерця з могили. Фред не встиг нічого й зрозуміти, як один з незнайомців схопився на ноги та замахнувся на Джеймса лазерним кинджалом, прогарчавши:

    -Хай вічно живе Містичний Трикутник!

    Фред оторопів від жаху і не знав вперше, що йому робити в такій екстремальній ситуації. Він розгубився і довго дивився як кинджал летить на його брата. Раптом, Джеймс зробив якийсь дивний рух і з його нарукавника вихопився довгий червоний лазерний кинджал, яким він спритно відбив ворожий удар. Іншою рукою він активував другий такий самий кинджал та одразу, без питань, всадив зброю в шию незнайомцю. Той закричав і забився, кров бризнула в чоловіка з рота. Він поточився та впав, перекинувши стола при цьому. Клієнти кафе звели лемент та кинулися тікати, в дверях спричинилася давка. Тим часом сірий ельф відскочив на безпечну відстань та закричав:

    -Вбийте Полум'яних Вартових! Не дайте цим щурам втекти з цієї нори! Всіх вбити!

    Фред ще не прийшов до тями, як кремезний нерухомий чоловік прийшов до руху. Він скинув з себе каптур і наляканий хлопець побачив перед собою жахливе обличчя, яке наполовину згнило. Якісь гидкі білі черви лазили по тому, що можна було назвати плоттю на тілі цього потвора. Загарчавши, монстр кинувся на хлопця. Інстинктивно, Фред викинув вперед тацю і перші удари зомбі прийшлися по ній, зігнувши метал. Хлопець закричав і вдарив зомбі по голові, але монстра це не спинило. Зомбі схопив юнака за шию та підняв високо до стелі. Фред почав задихатися від такої сталевої хватки потвора, кімната попливла в нього перед очима. Але тут на зомбі з криками накинулася Кетрін. В неї теж з нарукавника палав вогняний кинджал і вона сміливо ним почала рубати мерця. Зомбі завив від болю, коли його тіло охопило вогнем. Від цього він впустив Фреда та почав люто наступати на дівчину. Фред кашляв та важко дихав, приголомшений з того, що довкола нього діялося. Миттєво весь звичайний день перевернувся догори ногами.

    Коли він відновив нормальне дихання, то побачив, що Кетрін кинула в зомбі якоюсь пляшкою, а потім знову накинулася на нього зі своїм кинджалом. Дівчина спритно ухилилася від незграбних ударів зомбі, пірнула під його руку та нанесла рублячі удари власним лазерним кинджалом. Зомбі спалахнув як живий вогонь, задрижав всім тілом і впав, плавлячись, як розтоплений віск. Тремтячи всім тілом та хапаючись за горло, Фред підвівся на ноги та подивившись наляканим поглядом на Кетрін, спитав:

    -Можливо, хоч хто-небудь пояснить мені що це таке було та що тут діється? Звідки ви обидва взяли цю суперкруту зброю? Що за?....

    -Потім, а зараз не заважай, якщо не вмієш битися!- сердито гримнула на хлопця Кетрін і кинулася на допомогу Джеймсу.

    Джеймс тим часом майстерно відбивав своїми лазерними кинджалами напад одразу двох противників. Зліва на нього насідав розлючений мускулистий чоловік, який бив кинджалом та запускав з іншої руки якісь темні блискавиці. З правої сторони на хлопця накинувся сірий ельф, який спокійно орудував своєю тонкою шпагою, яку він вихопив з глибин свого просторого чорного одягу. Незважаючи на такий агресивний напад, Джеймс показував себе з кращої сторони- він ухилявся від ворожих ударів, стрибав через їхню магію, відштовхувався від стіни та знову кидався на ворогів. На його обличчі можна було побачити зосередженість та впевненість. Фред дивувався, невже зараз перед ним б'ється його власний старший брат? Він не міг повірити власним очам. А він же ж думав, що Джеймс- правильний хлопець, який уникає бійок та нічого, окрім повчальних речей не вміє. Але зараз перед ним був вправний воїн, який знав свою справу. І нещодавно він вбив людину, без жодного страху чи співчуття. Хто ж насправді його брат та ця загадкова Кетрін?

    Тим часом дівчина, немов розлючена кішка, накинулася на сірого ельфа та почала його відтісняти від Джеймса. Але ельфа це не засмутило, він легко відбивав всі атаки Кетрін і сказав їй зневажливо:

    -Такий потенціал згодився б нам, дівчинко. А ти його губиш марно, ганяючись за нашими людьми. Тобі не спинити неминучу перемогу Трикутника. Ми все ближче до того, щоб отримати знання для перемоги над Смертю. Ти цього вже не побачиш, адже згниєш в порожнечі, яку ви називаєте Смертю!

    -Ні, ви ніколи не переможете! Ваші цілі- брехливі! - розлючено вигукнула Кетрін- Ви хочете всіх людей зробити своїми рабами, ви не станете ділитися з усіма безсмертям! Безсмертя- це зло, яке спотворить душу кожного, як ви це не розумієте? Я відправлю твою душу до Фенікса Зорі, щоб ти на власні очі побачив справжній цикл життя! Закони Всесвіту не дано змінювати смертним, зрозумій це, некроманте!

    І лазерний кинджал Кетрін заблищав ще швидше, відбиваючи удари ворожої шпаги. Тим часом Джеймсу вдалося однією рукою заблокувати удар ворожого кинджалу, а іншою рукою він встромив свою лазерну зброю прямо в скроню ворога, пробивши йому голову наскрізь. Відкинувши труп чоловіка в чорній робі, хлопець кинувся на допомогу Кетрін. Побачивши, що на нього наступають одразу два вороги, ельф розлютився та просичав крізь зуби:

    -Радійте, поки можете, Полум'яні Вартові! Одна перемога не змінить хід нашої вічної війни. Містичний Трикутник ще повернеться за своїм!

    Ельф кинув якийсь предмет і кімната заповнилася густим чорним димом. Троє наших героїв почали кашляти та закривати очі. Коли дим розвіявся, то вони помітили, що загадковий ворог зник. Декілька хвилин всі стояли та мовчки дивилися на погром, який вони вчинили в кафе. Столи перевернули, стільці розбили, посуд та їжа лежали на підлозі, частина стін закоптилася від диму, а всюди була кров. Біля ніг героїв лежали два чоловічих трупи і ще один напівспалений труп зомбі. Наляканий Фред тремтячою рукою витер з голови піт і спросив:

    -Так, що, тепер мені хто-небудь пояснить що тут сталося? Це ще хто такі були? Що за трикутники, що за вартові та яким чином до цього всього маєте відношення ви? А ти ще казав мені щоб я тримався подалі від неприємностей!- хлопець розлючено накинувся на свого брата, його карі очі палали від гніву та жаху- А це що? Це- не неприємності? Скажи ж що-небудь!

    -Кетрін, спали швидко тіла!- не звертаючи уваги на свого брата сказав Джеймс, рішуче натискаючи щось на своїх наручах. З них він полив трупи якоюсь загадковою рідиною.

    -Гей, не ігноруйте мене!- лютував тим часом Фред, який заламував руки та не знав що йому робити. Від виду мертвих людей його серце швидко починало калатати в грудях, а в горлі збирався неприємний згусток- Поясніть мені, нарешті, хто ці люди, що їм від вас треба, звідки ви дістали лазерну зброю, чому ви так спокійно вбиваєте людей і головне, як ви навчилися так битися?

    -Поясни йому все, поки я спалюю тіла, Джеймсе!- суворо відрубала Кетрін, схиляючись над тілами та торкаючись їх своїм лазерним кинджалом. Від нього тіла швидко почали займатися- Краще вже не приховувати від нього нічого, тому що він став небажаним свідком частини нашої битви. Почни поки що розповідь, а я тут приберу.

    -Навіщо ви спалюєте тіла? Ви що, якісь сектанти?- перелякано спитав Фред, переводячи погляд з Кетрін на Джеймса.

    -Ні, ми не сектанти, в якомусь певному сенсі!- тяжко зітхнув Джеймс, серйозно поглянувши в очі своєму братові- А тіла треба спалити, якщо ми не хочемо, щоб некроманти повернулися та підняли наших ворогів в лави своєї армії зомбі. Одного з них ти вже бачив, їх важче знищити, адже лише вогонь здатен зруйнувати їхні тіла та магію, яка оживляє трупи- хлопець показав рукою на залишки того, що колись було монстром, який напав на Фреда.

    -Я нічого не розумію, чесно!- ошелешено вигукнув Фред, чухаючи потилицю- Ти ... Ти ж був таким правильним, з Кетрін ходили собі туди-сюди.... А ти... А ви ... Я заплутався. Що тут ви, в біса, робите? Краще тобі, справді, розпочати всю оповідь спочатку.

    -Добре, вибач, що довелося приховувати від тебе дещо важливе всі ці роки, Фред!- розпочав свою розповідь Джеймс, заклавши руки за спину та ходячи по периметру кафе, зрідка кидаючи напружені погляди на вулицю, але вона була поки що порожньою- Я розпочну з того, що наші батьки не загинули в авіакатастрофі. Це-брехня. Вони були членами таємного ордену і загинули, коли на їхню базу здійснили напад вороги.

    -Що?- перебив брата Фред, стиснувши кулаки- Як вони загинули не в авіакатастрофі? Що ти верзеш? Який таємний орден? Які вороги? Які бази? Думаєш, що батько з матір'ю нам би не розповіли про це?

    -Помовч, будь-ласка!- гримнув на брата Джеймс, який теж почав виходити із себе. Підійшовши до вікон кафе, він опустив жалюзі, а потім повернувся до Фреда- Ти хотів правди? От і слухай тепер, а не перебивай мене. Я, як і ти, спочатку нічого й не знав про долю батьків. Але одного разу ми прибирали в старому батьківському будинку. І я, раптом, натрапив на горищі на якусь загадкову коробочку. Вона була адресована мені від батька. Коли я розкрив її, то всередині був лист, кулон із феніксом і ось ці дві речі- Джеймс підвів свої руки, показуючи свої сталеві нарукавники із загадковими символами- В тому листі батько розповідав про те, що він разом з матір'ю був членом секретної організації під назвою Полум'яна Варта. Він відчував, що вороги цього ордену розсекретили місцезнаходження бази ордену, якою командував наш батько. Він знав, що життя Полум'яного Вартового тісно пов'язане з ризиком і що він міг не повернутися додому. Нас же, Фред, він не хотів втягувати так рано в протистояння двох стародавніх орденів. Він бажав нам нормального, щасливого життя. Тому й приховував до останнього правду про свої справи. А в той день він захищав базу Полум'яної Варти і загинув під час її захисту. Тіла наших батьків встигли забрати Полум'яні Вартові та спалили їх, щоб вороги не змогли отримати доступ до знань, якими володіли вони. Тому тіла так і не були знайдені, а члени ордену пустили плітки, що наші батьки загинули в авіакатастрофі, щоб таємниця ордену не була розкрита.

    -Так, ти хочеш сказати, що наших батьків вбили якісь вороги-некроманти, які здатні оживляти трупи та керувати ними?- більш спокійним голосом спитав Фред- Але як це можливо? Адже ж магія заборонена! І в мене ще є питання- хто такі ці два стародавніх ордена та чому вони воюють між собою?

    -Можливо, магія і заборонена - почав пояснювати Джеймс, глибоко замислившись- Але для некромантів закон не писаний. Вони все-рівно вживають магію для досягнення своїх цілей. І не просту, а темну магію з дуже стародавніх часів. Їхні дії та маніпуляції із Смертю порушують світову циклічність життя. З цього моменту і починається моя відповідь на твоє друге питання. Щоб ти розумів, наш орден дуже стародавній. Багато інформації засекречено, більшість була втрачена у віках, але ходять чутки, що орден Полум'яної Варти, або Орден Феніксу був створений ще в часи Пізнього Ельфійського Імперіалу загадковою фігурою під прізвиськом Сід'Рі Аш'Шака. Але найкращі літописи про велич нашого ордену починають вестися від часів самого великого Грандмайстера нашого ордену- Евкарії Калерондас, яка жила наприкінці одинадцятого-початку дванадцятого століття по літочисленню людей. Наш орден був створений з однією метою- зберегти будь-якою ціною Святу Циклічність Життя, яку уклав на початку часів Фенікс Зорі, один з Надсутностей. Згідно переконанням Полум'яної Варти- наші душі приходять в цей світ з полум'я цього Фенікса, втілюються у тіла, проживають ціле життя, накопичують знання, а потім із смертю повертаються до полум'я, перероджуються в ньому та відроджуються в нових тілах, втрачаючи спогади про колишнє життя. Це і є Свята Циклічність Життя. Наш орден бореться за неї та за те, щоб всі люди, ельфи та гноми були вільними від згубного впливу інших сил. Натомість, з іншого боку є некроманти Містичного Трикутника. Вони- ще більш стародавній орден, який існує з дуже давніх часів розквіту ельфійського царства. Колись, говорять, вони були групою найманців, які боролися проти загарбників, вивчали темну магію, говорили із мертвими та вивчали стародавні артефакти. Але згодом вони перетворилися на тиранів та фанатиків, яких сильно захопило бажання подолати Циклічність Життя. Вони почали шукати заборонені знання та артефакти великої могутності, які здатні впливати на розум смертних. Все це вони роблять для однієї цілі - перемогти саму Смерть та ствердити свою владу над всім світом. З цього самого моменту і починається боротьба двох наших орденів, яка тривала всі довгі століття, поки існує цей світ.

    -Нічого собі!- присвиснув здивовано Фред, який теж почав нервово ходити по приміщенню - І ти мовчав весь цей час? А як Кетрін тут опинилася? Чому їй ти сказав, а мені ні?

    -Справа в тому, що коли я пішов за вказівками батька та віднайшов базу Полум'яних Вартових, то саме там під час обряду ініціації я й познайомився з Кетрін. Вона теж була членом ордену Полум'яної Варти, ще й ходила в ту ж саму школу і той самий клас, що я. Ми почали товаришувати, а ти й нічого не помітив. А від тебе я приховував інформацію, тому що бажав тебе захистити. Зрозумій, що бути Полум'яним Вартовим- це не круто! Це- обов'язок перед цілим світом, ти не живеш повноцінно для себе. Раз ставши Полум'яним Вартовим, залишишся ним назавжди, без шансу скласти повноваження та втекти. Десять Догматів міцно тримають нас у дисципліні і кожен розуміє, що може померти в будь-якій битві зі споконвічним ворогом!- відповів Джеймс, на його обличчі відбився смуток.

    -Ой, а хто тобі дав право вирішувати за мене все?- знову розлютився Фред, підійшовши впритул до брата та тикаючи пальцем йому в груди- Хто? Батько? Чи мати? Ти міг би все мені розповісти одразу після прочитання батьківського заповіту! Ми могли разом з усім розібратися. А ти всі ці роки мовчав та приховував від мене правду про те, що в світі йде повним ходом клята секретна війна двох таємних орденів! Думаєш я б пробачив собі, якби ти або Кетрін загинули десь у невідомості? Ні! Я мав право все знати. До речі, а що зараз цей Містичний Трикутник хоче від вас?

    Джеймс відкрив вже було рота, щоб відповісти на питання брата, але тут до хлопців прибігла стурбована Кетрін та перебила його:

    -Так, досить вже відвернень, дорогенькі! По дорозі договорите. В нас тут гості- дуже багато поліцейських. Ми не знаємо хто з них може виявитися засекреченим некромантом, тому краще не палитися. Настав час зникнути нам всім. Одягайте каптури на обличчя, щоб вас не впізнали. Вийдемо заднім ходом, трохи покружляємо містом і потім підемо до бази.

    Хлопці одразу перервали свою розмову та кинулися за дівчиною через службове приміщення до чорного ходу. На шляху, Кетрін скинула з себе фартух, розпустила волосся та підхопила з гачка свою коричневу куртку, накидуючи на голову каптур. Джеймс теж на шляху переодягнувся в червону куртку, сховавши своє обличчя та нарукавники надійно від стороннього погляду. Фреду нічого не залишалося, як повторити примір своїх супутників і теж заховати своє обличчя в глибинах свого коричневого каптура. Наші герої обережно визирнули на вулицю, а потім спокійним кроком почали виходити з будівлі кафе та ніким не помічені вийшли на ширший провулок. Спеціально заглибившись у натовп, друзі зробили кілька прогулянок по різним кварталам, заплутуючи можливе переслідування. Через деякий час вони вирвалися з потоку різних рас та знову покрокували в іншому керунку. По дорозі, Фред знову причепився до Джеймса та спитав:

    -Поясни мені, за якими такими артефактами полюють ці некроманти та що поганого в тому, що люди зможуть подолати смерть та жити вічно?

    Джеймс поглянув якимось страшним поглядом на Фреда, а потім важко зітхнув та відповів, не перериваючи кроків:

    -Багато хто з такими думками і приєднався до ордену Містичного Трикутника. В когось загинула сім'я, хтось тяжко хворий, а в інших смерть коханої людини .... Адже перемога над Смертю- це така принада, такі можливості. Все починається з бажання повернути до життя когось рідного та дорогого серцю. Таке невинне та цілком зрозуміле бажання. Але згодом, пошуки повернення близьких до життя переростають в дещо більше- бажання самому вічно жити, бути завжди молодим та повним енергії, а потім йде жага більшої могутності, більшої влади! Деякі некроманти-початківці повертають до життя своїх близьких, але хіба це ті люди, яких вони знали? Ні, справжня душа перероджується у безкінечному циклі. А тіло- то лише тимчасова оболонка для душі. Тому й до життя повертаються лише зомбі, які слугують тому, хто їх оживив. Але така магія- то лише початок для некромантів. Вони хочуть повністю перемогти Смерть, не просто її обманювати. В них нічого не виходило весь цей довгий час. З того, що нам відомо, це те, що Містичний Трикутник полює за якимись могутніми артефактами з дуже давніх часів. Не відомо до кінця чи магічні ці артефакти, чи вони технологія невідомих цивілізацій. Але той, хто заволодіє хоча б одним таким артефактом буде здатен подолати саму Смерть та оволодіти розумом будь-якої істоти. Наш орден намагається не дати ворогам отримати ці артефакти.

    Збентежений та приголомшений Фред слухав всі ці фантастичні пояснення з уст свого брата та не міг повірити, що весь цей час довкола нього були такі неймовірні події, а він їх навіть і не помічав. Його пошуки адреналіну в порівнянні з цим були просто жалюгідними. Тим не менше, ще Фред до сих пір ображався на свого брата та Кетрін за те, що вони приховали від нього правду про такі речі. Хлопець швидким кроком наздогнав дівчину, яка рішуче крокувала попереду, та спитав в неї:

    -А ти мені поясниш, чому ці люди з кафе та ельф шукали саме тебе? Звідки вони знають твоє ім'я та хто ти така насправді? Скажеш мені, чи будеш й далі все приховувати?

    -Це не моїм рішенням було приховати від тебе всю правду про війну двох орденів та нашу участь в ній!- знизала плечима дівчина, а з-під каптура гнівно спалахнули її сірі очі, спрямовані на Фреда- Це була справа Джеймса, його вибір тримати тебе подалі від проблем. А тепер ось як все обернулося. Воно розсекретили мою ідентичність після того, як я вбила багатьох з їхньої ударної групи. Це були некроманти, які шпигували за нашими членами, розсекречували наші бази та особистості і вбивали всіх, хто траплявся їм там. Моїм завданням було зривати їхні плани та дізнатися що вже відомо нашим ворогам. До речі, в Полум'яній Варті кожен має якесь кодове ім'я. Джеймс- то Сворд, тому що він єдиний з нас оволодів боєм одразу на двух Кинджалах Істини. Це так називається наша секретна зброя у вигляді вогняного кинджалу. Моє кодове ім'я - це Фурія, я отримала його за спритність та агресивність у бою.

    -Що таке ці Кинджали Істини? Чому наш батько залишив їх тобі?- поглянув на Джеймса Фред, знову цікавлячись цими дивовижними речами, що відбувалися сьогодні з ним.

    -Ніхто повністю не знає історію їхнього створення!- відповів старший брат, закотивши рукав та показавши хвилясту поверхню свого нарукавника. На якусь мить він активував красивий лазерний кинджал, а потім заховав його знову в нарукавник- Я цікавився Кинджалами Істини з моменту власного вступу до Полум'яної Варти, провів багато часу в бібліотеках ордену, шукаючи хоча б якусь інформацію. Стародавні літописи кажуть, що Кинджал Істини був завжди, з самого моменту створення ордену Полум'яної Варти. В ті часи він був сталевим нарукавником, який був призвичаєний для того, щоб захищати руку від рублячих ударів та замінював собою щит. В нарукавнику був зроблений спеціальний механізм, який активувався через каблучку, яка надягалася на третій палець руки. Зігнувши цей палець, власник міг витягнути з нарукавника кинджал і швидко вбити будь-якого ворога. Цей Кинджал Істини створили Полум'яні Вартові для того, щоб завжди бути озброєними. Адже у нас можуть відібрати всю видиму зброю, а ці нарукавники скидаються на звичайну прикрасу, яка надійно ховає в собі небезпечну зброю. Свою назву наш кинджал отримав завдяки тому, що ми вбиваємо ним лише тих, хто бажає шкоди нашому ордену, невинним людям або вільному світу. Цей Кинджал слугує істині, тому й назва така.

    Поки Джеймс пояснював молодшому братові хитру технологію своєї прихованої зброї, герої дійшли до темного провулку, який закінчився глухим кутом. Тут була сира кам'яна стіна, з якої почала осипатися цегла, старі баки для сміття та телефонна будка з дуже старої епохи, адже зараз новітні технології витіснили допотопні телефони. Колись будка була червоною, але краска від дощу на ній облупилася і тепер вона стала іржавою та рудою.

    -Ми прийшли!- коротко кинула через плече Кетрін, напружено озираючись чи нікого не було в тінях попереду.

    -Що?- перепитав Фред, теж оглядаючи жахливу місцевість- Куди прийшли? Ти хочеш сказати, що ваша база, як в останніх жебраків, знаходиться просто неба в такому жалюгідному сирому провулку?

    -Ні, я хочу сказати, що для таких дебілів, як ти, база може бути й тут!- розсердилася Кетрін, несхвально похитавши своєю головою- А для членів ордену база знаходиться під нами. Краще помовч, бо від твоєї балаканини в мене голова починає вже боліти. Не пощастило нам тепер ще й з тобою возитися, все пояснювати по прискореній програмі. Сам скоро все побачиш.

    Фред від образи змушений був замовкнути, а дівчина мовчки замахала руками та увійшла першою до старої телефонної будки. За нею пішов Джеймс, а Фред, трохи повагавшись, увійшов всередину теж.

    -Кхм, а двері зачиняти за собою не вчили? Хоча, якщо ти хочеш бути розірваним на частини, то милості прошу!- озвалася попереду Кетрін.

    -Добре-добре, зараз зачиню!- зітхнув Фред і потягнувшись до дверей будки, зачинив її. Він оглянув свого брата та його дівчину, а потім сказав- Ну, що далі? Так і будемо тут стояти, як сардини в бочці? В мене від ваших гострих колін вже все тіло болить, та й задихатися я починаю!

    -Так, припини вдавати з себе тут клаустрофоба та не сканудь там на задньому фоні! Зараз, я тільки дотягнувся до телефонного апарату- пробурчала Кетрін, спритно сновигаючи під руками хлопців, пробираючись до телефону, що висів на стіні будки.

    -Навіщо він тобі?- засміявся від усього серця Фред, намагаючись приховати власне хвилювання- Ти вирішила комусь подзвонити? Та ця ретро-річ не працює вже двадцять столітть.

    Не звертаючи уваги на придирки Фреда, Кетрін підійшла до апарата, приклала до його бокової частини якийсь жетон. Придивившись, хлопець побачив, що це був маленький золотий амулет із зображенням фенікса, який розправляв свої велетенські вогняні крила. Несподівано телефон освітився ніжним оранжевим сяйвом, завібрував низько і вся кабінка різко почала опускатися вниз. Фред похитнувся, але встиг схопитися за гладку стіну кабінки та насилу встояти.

    -Не може бути! І скільки ж існує цей ліфт? А чому ніхто не здогадався, що тут можна користуватися підземним ліфтом?- захоплено скричав Фред, роздивляючись навкруги.

    -Ну так для всіх інших цей ліфт- просто стара телефонна будка, про яку всі вже забули у вік сучасних технологій!- хитро посміхнувся Джеймс, який стояв, заклавши руки в кармани куртки, немов кабінку й не хитало із сторони в сторону - Та й ліфт не активується без медальйону члена ордену. На базу здатен потрапити тільки член ордену, який володіє такою річчю. Ось чому важливо знищувати медальйон, якщо відчуваєш, що потрапив у скрутну ситуацію. Жодному з наших ворогів не діставався наш знак.

    Через декілька хвилин тихого гудіння, ліфт приїхав до самого низу. Фред вже хотів було вийти з тісної кабінки, але злякався, побачивши, що довкола стало сильно темно, а двері не піддаються на його торкання.

    -Що трапилося? Ми застрягли? Ліфт зламався? Ось чому я ненавиджу все ретро, воно віджило вже свій час!- знову запричитав хлопець, схопившись за голову.

    -Так, спокійно там, годі репетувати, дістав мене!- вилаялася Кетрін, протискаючись мимо хлопців до дверей- Це нормальна процедура. Ми потрапили до других дверей, а тут потрібен особливий пароль, який змінюється кожного дня. Ми дізнаємося про зміну завдяки амулету, який починає грітися в кармані та передавати ментально інформацію одразу до мозку.

    -Це все добре, звісно!- зітхнув Фред, театрально закотивши очі від зарозумілості дівчини- Але який же пароль може бути у великих та легендарних Полум'яних Вартових? Фенікс? Полум'я? Полум'яний? Вартовий? Фурія? Чи не здається вам, що ваші вороги легко можуть дізнатися про ваші паролі, просто перебравши всі важливі для ордену речі?

    -От дилетант, слів просто немає!- пирснула від сміху Кетрін, а потім поклала руку на ручку двері- Дивись та вчись! Це я, член ордену Полум'яної Варти Кетрін Ештон, також відома за кодовим ім'ям Фурія. Зі мною мій сокланівець Джеймс за кодовим ім'ям Сворд. І з нами новобранець Фред Хафнер. Пароль на сьогодні: "Бублик".

    Двері тихо завібрували та відчинились, попереду загорілися холодним світлом білі неонові лампи, що висіли під стелею. Перед героями простягався широкий мармуровий коридор з чорними дверима попереду. З виглядом переможниці, Кетрін пішла вперед, задерши носик до стелі. За нею пішов й Джеймс, який винувато розвів руками перед своїм братом. Фред так і стояв в будці, опустивши руки та відкривши рота від здивування. Через якийсь час він оклигав та спитав, сміючись:

    -Бублик? Бублик? Ви, панове, серйозно? Ваш суперсекретний пароль- всього-навсього клятий звичайний бублик? Ну тоді я розумію, чому ваше лігво так важко знайти. Такий пароль якось не приходить до голови коли думаєш про орден сектантів. І ще, чому ви вважаєте, що я хочу вступати у лави ненормальних вбивць якихось некромантів?

    -Ти так і будеш там стояти та базікати весь час чи за нами підеш? Тобі все пояснить наш Грандмайстер. Тепер ми передамо тебе в його руки, він пояснить тобі ситуацію в якій опинився безпосередньо ти сам- відповіла Кетрін, яка вже була біля високих чорних дверей в кінці коридору.

    Фреду нічого не залишалося, як піти за своїм братом та його дівчиною, про яких він думав, ніби знає все на світі. А тепер його офіційно пошили в останні дурні тут. Кетрін легко торкнулася дверей і вони тихо відчинилися. Коли герої увійшли всередину, то побачили перед собою цілий підземний комплекс, частина якого була влаштована під гарну вітальню. На полу тут був червоний розкішний килим, на стінах висіли цікаві старовинні портрети та прапори із зображенням фенікса, охопленого полум'ям. Вздовж стін містилися великі книжкові шафи, полиці яких тріщали від нових та старовинних книжок, літописів і інших загадкових речей. В нішах перед входом стояли дві статуї в зріст дорослої людини. Проходячи повз них, Фред затамував подих та подивився на ці таємничі обличчя, які застигли у мармурі. Обличчя статуй дихали мудрістю, спокоєм та здавалися справді живими. Одна статуя належала високій стрункій жінці. На її голові був червоний каптур з дірками для гострих ельфійських вух. Плечі вкривали якісь сталеві щитки з вогняним орнаментом, а на одній з рук був золотий наруч з Кинджалом Істини. Довга мантія жінки стелилася по підлозі і теж була червоного кольору. За спиною жінки можна було побачити легкий ельфійських щит, лук і вигнуту ельфійську шаблю. Якщо Фред добре вчив в школі історію, то він би пригадав, що ельфи не носили зброю на поясі, а за спиною, що робило їхні атаки швидкими та несподіваними.

    Інша статуя теж була жіночою, але іншою. Висока, але нижча за ельфійку, ця жінка була середнього віку. Весь її вигляд робив її царицею або суворим бібліотекарем. Жінка теж була одягнута в червону мантію але із золотими візерунками. З-під каптура вибивалося її волосся, а гарні риси обличчя здавалися аристократичними. Зброї жінка не мала, лише одну її руку прикрашав простий сталевий нарукавник, ще один різновид Кинджалу Істини. Під пахвою статуя тримала якусь книгу, а іншу руку вона підвела у владному жесті, вказуючи перстом кудись у вічність.

    -Ким були ці жінки?- тихим голосом спитав Фред у Джеймса, що йшов попереду. В цьому містичному місці хлопець чомусь почав говорити пошепки, немов потрапив в якусь міську бібліотеку із забороною галасувати.

    -Ця ельфійка- то легендарна Сід'Рі Аш'Шака, засновниця Ордену Фенікса, так він називався в ельфійські часи. Ніхто вже не пам'ятає як вона виглядала та й вся інформація про її часи майже повністю втрачена нашим орденом. Тому ця статуя- лише фантазія скульптора та бажання хоч якось віддати шану першій з Полум'яної Варти. Що стосується цієї жінки,- відповідав Джеймс, показавши пальцем на іншу статую- то це одна з найвеличніших Грандмайстерів Полум'яної Варти. Перед тобою сама Евкарія Калерондас. Її всі вшановують у нас як ту особу, яка провела важливі реформи всередині організації та розповсюдила її вплив по всьому світу.

    По боках великого приміщення відходили інші коридори, які вели до інших загадкових місць цієї підземної фортеці. З однієї кімнати лунали вібрація лазерних кинджалів, гучні постріли вогнепальної зброї, крики та звуки боротьби. Проходячи мимо, Фред встиг зазирнути до цієї кімнати і побачив, що вона вся облаштована як зал для тренувань. Всередині знаходилися юнаки та дівчата, чоловіки та жінки, які тренувалися володіти зброєю, ухилятися від ворожих атак, займалися скелелазіннями та іншими видами активної фізичної підготовки, що покращували рефлекси та силу.

    -Невже членів ордену так багато? І всі вони діють таємно серед суспільства там, нагорі?- спитав приголомшений Фред, коли воно продовжили йти далі.

    -Насправді, ти бачиш лише жалюгідну купу тих, хто уцілів після некромантських чисток!- сказала Кетрін, простеживши за поглядом хлопця, спрямованим на людей в кімнаті- Колись, нас було набагато більше і ми розвіялися по всім важливим місцям, щоб пильнувати за діями нашого споконвічного ворога та вчасно втручатися в його дії, запускаючи необхідні процеси в суспільстві. Але зараз ми намагаємося вижити будь-якою ціною та не дати Містичному Трикутнику взяти реванш у цій запеклій боротьбі. На жаль, Полум'яна Варта зараз не в кращому становищі, ми програємо некромантам. Ми все-рівно не здамося і будемо битися з ворогом до кінця. Можливо, що скоро ситуація зміниться для нас разюче.

    Не бажаючи пояснювати, чому вона так вважає, дівчина швидко відвернулася від хлопця та прискорила кроки. Час від часу нашим героям на шляху зустрічалися інші члени ордену, які прикладали свою руку до серця, схиляли злегка голову і казали дивні вітання на кшталт:

    -Нехай Фенікс Зорі освітлює твій тернистий шлях, Сворде!

    -З Вічного Полум'я ми надходимо в життя ....

    -Та до Вічного Полум'я ми повернемося у певний час!- відповідали на деякі привітання Кетрін та Джеймс.

    Фред лише незграбно кивав або вітався на свій звичний вуличний манер, але на бідного хлопця ніхто не звертав уваги. Тут всі знали його брата та дівчину Джеймса, але Фред був чужинцем в цій обителі. Відчуваючи себе так, немов він вдерся до чиєїсь чужої квартири та влігся на дивані, хлопець поспішав за друзями, боячись залишитися наодинці. Нарешті, наші герої підійшли до центру велетенської зали. Тут знаходився великий письмовий стіл на якому була відображена голографічна мапа світу. За столом у високому чорному кріслі сидів чоловік. Він був вже літнім, але його чорного короткого волосся майже не торкнулася сивина. Густі чорні брови та зморшкувате чоло додавали чоловікові суворості та таємничості. Серйозні карі очі вже здалеку відірвались від мапи та розглядали трійку наших друзів, немов бажали пропалити в них дірку. Орлиний ніс здавався зламаним у якійсь давній бійці, адже він аж похилився набік в цього чоловіка. Через праву щоку та підборіддя тягнувся довгий червоний шрам, який відлякував сильно від такої незвичної зовнішності загадкового чоловіка.

    Одягнутий цей незнайомець був у сірий офіційний костюм, який прикрашала червона краватка, темні простенькі штани та непривабливі чорні блискучі черевики. На одному з пальців незнайомця була весільна каблучка, яка з часом вже вицвіла і її дешева позолота злетіла, видавши фальшиву підробку. Одну руку чоловіка теж прикрашав нарукавник, але звичайний, із сталі, пофарбованої в чорний колір. Можна було здогадатися, що це єдина зброя цієї особи. Коли наші герої підійшли впритул до цього чоловіка, той ніяк не поворухнувся та нічого їм не сказав. Лише сидів та на щось чекав. Кетрін та Джеймс урочисто вклонилися, заклавши руки за спину, а потім сказали хором:

    -З Полум'ям ходили, до Полум'я повернулись! Вітаємо вас, Грандмайстере Шерман! Перед вами вірні Полум'яні Вартові - Сворд та Фурія!

    Фред не знав, що йому робити в даній ситуації, тому він зробив самий дурний вчинок. Простягнув руку у привітанні та буркнув:

    -Здоров!

    Несподівано чоловік досить спритно вихопився з-за столу, придавив руку Фреда до нього, а самого хлопця ліктем одразу повалив на підлогу, а біля вуха наляканого юнака завібрував червоний Кинджал Істини.

    -Я тебе не знаю, хлопче, але розмахувати тут руками перед лідером Полум'яної Варти не раджу!- сказав на вухо Фреду приємним спокійним голосом чоловік- Чи знаєш ти, що є отрути,які можна натерти на шкіру долоні і вбити будь-кого одним дотиком? Ні? Ну то й не раджу провокувати в людей підозру. Ти хто такий?

    -Ой, ай!- зарепетував хлопець, злякавшись вкрай- Та чого ви, містере як-вас-там, так розлютилися? Ніколи не бачили чемних людей? Я ж нічого поганого не хотів. Мене звати Фред Хафнер, я тут випадково опинився, тому що мій брат та його дівчина виявилися клятими зрадниками та брехунами! Немає їм прощення за це. А тепер, відпустіть будь-ласка, я нічого поганого не зроблю! Ай, боляче ж!

    Засміявшись гучним сміхом, містер Шерман прибрав свою зброю та допоміг Фреду підвестися на ноги. Поки хлопець сердито на нього дивився та потирав свою руку, чоловік спитав у Джеймса:

    -Що, ще одного Хафнера з собою привів? А я думав, що ти брата захищаєш від наших неприємних справ.

    -Вибачаюсь, Грандмайстере!- зітхнув Джеймс, розводячи руками в сторони- Так би все й було,якби некроманти не дізналися про Кетрін та не розкрили наше прикриття у містера Барні.

    -Що?- Шерман суворо насупив брови- Це погані новини, Сворд. Холоу, він же Кліментій Барні, дуже засмутиться з втрати ще одного свого кафе. Ну нічого, повернеться з місії у ворожому таборі, відбудується в іншому місці. І доведеться йому знову змінити ім'я на якийсь час,поки вся ця буря не мине. А тепер, - чоловік підійшов до Кетрін та задав питання- Фурія, розкажи мені як минуло твоє завдання?

    -Я робила все, як ви сказали мені, Грандмайстере. Стежила за Лісандросом Кіяром, нашим головним інквізитором Містичного Трикутника. Він до останнього вірив, що тримає мене під пильним наглядом, а я його дурила весь цей час. Не знаю, як йому вдалося згубити стількох наших братів та сестер. Стільки пихи і повний нуль навичок! Схоже, що ми стаємо безвідповідальними і через це некромантам легше нас виявляти та знищувати. Лісандроса довелося вбити, але він нічого конкретного мені не розповів. Зате, через свою самовпевненість він мене навів на золоте місце Містичного Трикутника. Для публіки- це бар "Поцілунок гадюки", для нас же- це штаб-квартира шпигунів некромантів, їхні очі та вуха в цьому світі. Моя ціль зустрічалася там з власником бару на ім'я Сайленс. Сумнівів немає, це наш головний інформатор у некромантів. Через загибель Лісандроса він одразу впав у паніку, здогадався, що там не обійшлося без мене, адже моя ціль все виклала цьому покидьку. Цей Сайленс вирішив розв'язати проблему сам і тому послав до мене кілерів. Головний в них якийсь ельф із сірою шкірою, але хто він я не знаю. Справа кепська через те, що цей ельф бачив нас трьох, тому може продовжити нам заважати- урочисто рапортувала Кетрін.

    -Погано і добре водночас!- замислено сказав містер Шерман, потираючи долонею власне підборіддя- Погано те, що ми втратили прикриття і те, що вас бачили разом. Так що кодові імена тут вже не допоможуть. Доветься швидко розв'язувати справу. А добре те, що зараз перед нами є дві, такі яскраві цілі. Перша- то цей загадковий ельф. Він знає вас, тому й справді буде плутатися під ногами. Його потрібно швидко прибрати з нашого шляху. Але ми не знаємо його імені. А хто його знає? Правильно, той, хто його й надіслав до вашого кафе. Тут ми й переходимо до другої важливої особи - цього Сайленса. Його потрібно впіймати, допитати та прибрати. І ще було б краще, якби вам вдалося влаштувати так, щоб бар "Поцілунок гадюки" згорів у випадковій пожежі. А що відомо про пошуки Санкторіуму? Як далеко зайшли наші вороги в цій справі, Фурія?

    Кетрін розчаровано розвела руками та відповіла:

    -Про Санкторіум згадував Лісандрос під час розмови із Сайленсом. Мені не вдалося почути все, але я чула достатньо, щоб зрозуміти те, що наші вороги дещо приховують від нас. Лісандрос говорив, що Містичний Трикутник знаходиться близько цілі. Але що вони знають не відомо! Я сподіваюся, що від цього Сайленса ми зможемо отримати більш конкретну відповідь. Нам потрібні хоч якісь вказівки з якого місця почати розшуки, лише тоді ми випередимо Містичний Трикутник. Коли ви відправите нас на завдання?

    -В скорому часі, Фурія, але почекай поки що в кімнаті відпочинку. І ти, Сворд, теж залиши нас!- заговорив знову містер Шерман, сідаючи за свій стіл та схрестивши пальці перед обличчям.

    Кетрін вклонилася та пішла геть, а ось Джеймс на якусь мить завагався, поглянувши на Фреда з якимось невимовним болем. Але Фред демонстративно не дивився на брата, все ще ображений через його брехню. Тяжко зітхнувши, старший брат пішов за своєю дівчиною. Залишився тільки Фред та містер Шерман, які сверлили один одного проникливими поглядами. Нарешті, хлопець здався першим і, відвівши погляд в сторону, запитав:

    -Вибачте, що ось так вдерся без запрошення, але все сталося так швидко і несподівано, що я й не зрозумів нічого. Я можу йти? Я присягаюся, що нічого нікому про вас не скажу.

    -Ні- коротко відповів чоловік за столом, на його обличчі не виникло жодної емоції.

    -Перепрошую, як ні?- налякався Фред, підходячи ближче до Шермана- Ви мене будете тримати в полоні? Але ж це не моя вина, що ваші "таємні агенти" такі бовдурі і втягнули вашу надсекретну війну в моє спокійне та веселе життя.

    -Значить ти син Річарда Хафнера?- раптом спитав у юнака Грандмайстер Полум'яної Варти, якось дивно поглянувши йому в обличчя.

    -Ну так, але яке це відношення має до справи? Якщо все про ваш орден правда, то ви зламали життя моїх батьків, мого брата, а тепер ще й за мене прийнялися!- розлютився Фред, вдаривши кулаком по столу, забувши про свій недавній страх.

    -Ти думаєш, що я силою притягнув твого батька в лави ордену Полум'яної Варти?- невесело розсміявся містер Шерман- Тоді ти багато чого не знаєш. Річард Хафнер був моїм другом і саме він всією душею стояв за ідеали нашого ордену. Він все свідоме життя боровся проти Містичного Трикутника і віддав своє життя за те, щоб Містичний Трикутник не дістався його власної родини. Річард попрохав мене таємно наглядати за своїми синами. Я не з'явлався відкрито, але охороняв вас. А коли Джеймс почав шукати наш орден, я зрозумів, що час настав і відкрився йому. Ти не повинен звинувачувати свого брата, він хотів захистити тебе, тому й приховував правду від тебе. В нашій справі чим менше знаєш, тим довше будеш не цікавим для Містичного Трикутника.

    -Ви товаришували з моїм батьком? Але чому не захистили його під час нападу?- здивувався Фред, роздивляючись в усі очі цього дивного чоловіка, що сидів перед ним.

    -Так, з молодих років ми з ним знайомі!- смутно посміхнувся містер Шерман- Познайомилися вперше, коли він розгадав таємницю нашого ордену і вступив в його лави. Ми разом тренувалися, пройшли через всі випробування. А потім я став Грандмайстером нашого ордену, хоча мій попередник хотів передати цю посаду саме твоєму батькові. Але він відмовився, тому що хотів більше часу присвячувати своїй родині та пошукам цього загадкового Санкторіуму. На жаль, я не встиг його захистити і досі звинувачую сам себе в тому, що не очікував нападу від некромантів саме на базу, яка знаходилася під протекторатом Річарда. Твій батько зі своєю жінкою не втік, не залишився осторонь. Він врятував багатьох з нашого ордену, але сам віддав життя в цій боротьбі. Мій загін розігнав зомбі та некромантів, але нічого не зміг вдіяти. Тіла всіх загиблих ми спалили, згідно нашим звичаям, щоб некроманти не підняли їх в лави зомбі та не допитали на предмет важливої інформації.

    -Чому я не можу просто взяти та піти звідси? Може, я хочу нормально виспатися та забути про весь цей страшний кошмар?- в розпачі вигукнув Фред- Невже ви насильно забираєте людей в свої лави? Чим ви тоді кращі від Містичного Трикутника?

    -Я й не кажу, що ми чимось кращі, хлопче!- суворо відрізав містер Шерман, гнівно блиснувши карими очима- На цій війні немає правих, немає світлих чи темних сторін. Ми просто намагаємося хоч якось втримати цей світ від хаосу, в який його хочуть вкинути некроманти. Відвернутися від нашого протистояння зараз ти не зможеш, Фред. Подумай сам. Дізнавшись про те, що весь цей час відбувалося насправді у світі, ти не зможеш сам повернутися до нормального життя. Твою душу зсередини буде гризти відчуття цікавості, що б могло бути, якби ти зайшов далі, дізнався більше. Світ, в якому ти жив, юначе, просто ілюзія, ширма, за якою йде закулісне протистояння двох таємних орденів. Скажи мені, тобі не цікаво? Чи зможеш ти далі жити своїм колишнім життям?

    На якусь мить Фред хотів нахабно відповісти, що його це не стосується, що він хоче жити своїми колишніми розвагами. Але, раптом, він глибоко замислився. Весь його звичний світ обвалився, як картковий будиночок. Його розваги на вулицях Еджсіті, втечі від поліцейських були такими жалюгідними тепер, немов дитячі ігрища. А Джеймс.... Він не знав як йому ставитися до власного брата. Фред і сердився на нього за обман, але й сам розумів добре, що якби був на місці Джеймса, то теж не бажав би йому такої лихої долі. Кетрін ось якою виявилася насправді- хороброю, сильною, рішучою, вона не боїться труднощів. Здавалося, що вона й народилася вже Полум'яною Вартовою. Незважаючи на всі труднощі, Джеймс кохав цю дівчину, а вона стояла горою за його брата. Вони були ідеальною парою, справді. Невже тепер Фред готовий ось так все кинути та повернутися до безсенсовної біганини по дахах Еджсіті? А як він буде дивитися в очі Джеймсу та його дівчині? А що тепер робити з пам'яттю про загиблих батьків, які виявилися членами секретного ордену та віддали життя за високі цілі? Через деякий час Фред спитав:

    -Я весь час чую про пошуки якогось Санкторіуму. Що це за місце та чому важливо потрапити туди раніше за Містичний Трикутник?

    -Гарне питання, Фред, ти починаєш правильно мислити!- схвально відгукнувся містер Шерман, зручніше сівши в кріслі- Дозволь тобі дещо розповісти. Це те, що відомо нам. Колись, десь на теренах нашого світу була така держава як Останній Ельфійський Імперіал, згасаюча іскра ельфійської величі. Це були далекі часи, ще до приходу людей на ці землі та навали гномів. І було таке місце в цій державі як палац Мізґур, серце ельфійських володінь, дім королівської династії. Але нас цікавить не цей палац, а те, що знаходилося під ним. Сам палац, скоріше за все, перетворився вже в руїни. А під ними заховані ще більш стародавні руїни, вік яких невідомий. Це місце згадувалося в стародавніх літописах Полум'яної Варти саме як Санкторіум, святилище невідомої загиблої цивілізації, що жила на цих землях ще задовго до того, як ельфи вийшли зі своїх лісів. За легендами, в Санкторіумі знаходиться могутній артефакт, відомий як Смарагд Знань. Це дуже могутня річ і небезпечна теж. Той, хто заволодіє нею, зможе отримати будь-які знання Всесвітів, дізнатися все, що захоче. Ця річ може створювати ілюзії, робити свого власника могутнім, виконувати його таємні бажання, підкорювати розум живих істот. А саме страшніше те, що цей артефакт здатен подолати саму Смерть, дати потрібні знання для перемоги над нею. Якщо Містичний Трикутник дістанеться до Санкторіуму та Смарагду Знань, то все пропало. Вони стануть безсмертними та могутніми, підкорять собі всі вільні народи, знищать цілий державний устрій і їх нічого не спинить перед цим. Тому нам важливо дізнатися про місцезнаходження Санкторіуму та випередити наших ворогів на шляху до артефакту.

    -Ось в чому справа! Все через якийсь клятий стародавній дорогоцінний камінець, який ще не факт, що існує!- здивовано почухав в потилиці Фред- І за якісь старі легенди стільки людей віддають своє життя, а некроманти витрачають власні ресурси для таких високих цілей? Що буде, якщо я відмовлюся від участі в ордені Полум'яної Варти та піду додому?

    -Справа в тому, хлопче,- почав пояснювати літній чоловік- Що я не можу тебе відпустити. Твоя ситуація критична, як для тебе самого, так і для всього нашого ордену. Тут не допоможе навіть твій брат Джеймс. Ти випадково виявився втягнутим у таємну небезпечну боротьбу, яка велася задовго до твого народження. Ще й, на додачу, ти багато чого почув, побачив, опинився в серці нашої штаб-квартири. Твої друзі правильно вчинили, що привели тебе сюди, я не заперечую це жодним чином. Але тепер, Фред, перед тобою лише три виходи з даної кепської ситуації. Перший- я відпускаю тебе звідси, ти йдеш з Богом та забуваєш про все, що ти бачив та чув тут. За якийсь час Містичний Трикутник знайде тебе, схопить в полон та спробує через тортури витягнути з тебе всю інформацію. Навіть якщо ти героїчно нас не здасиш, то вони можуть просто тебе вбити і мило поспілкуватися з твоїм живим трупом. Тоді через тебе загине й твій брат, і його дівчина, я та весь наш орден. Другий вихід полягає в тому, що я знаю те, що ти знаєш дуже багато і це небезпечно. Тому я не можу тебе відпустити звідси. Ти мене не послухаєшся, тому згідно правилам нашого ордену я вимушений буду просто вбити тебе та спалити твоє тіло, щоб не наражати Полум'яних Вартових на небезпеку викриття. А є ще третій вихід, який я пропоную тобі. Прийми Догмати нашого ордену до свого серця. Розділи наші цілі та прагнення. Допоможи врятувати Святу Циклічність Життя. Продовжи боротьбу, розпочату твоїми батьками, Фред.

    -Що за Догмати? Я чув про них вже від Джеймса та Кетрін під час дороги сюди. Скажіть мені на що я підписуюся. Адже я розумію, що вибір в мене невеликий- похмуро заговорив хлопець.

    Містер Шерман знову підвівся з-за стільця та почав ходити довкола стола з голографічною мапою, заклавши руки за спину. Він почав розповідати лекційним тоном:

    -Догмати- то непорушні правила на яких лежать підвалини нашої поведінки всередині ордену Полум'яної Варти. Вони існували ще з самого моменту створення нашої спільноти. Їх уклала засновниця нашого ордену Сід'Рі Аш'Шака. За порушення Догматів ми караємо вигнанням з лав ордену та смертною карою. Полум'яний Вартовий- то назавжди. Немає шляху назад для того, хто потрапляє до нашого ордену. Ти або переможеш, або загинеш в битві, або загинеш від рук правосуддя Полум'яної Варти в разі зради свого власного ордену та його принципів. Порушувати Догмати суворо заборонено. Всього Догматів 10. Догмат 1: Кинджал Істини спрямовуй лише для вбивств справжнього ворога. Даремні вбивства та вбивства невинних осіб суворо забороняються. Догмат 2: Будь тінню в натовпі, будь змією в лігві ворогів, не вступай у відкриту бійку, якщо можеш перемогти ворога з тіні. Полум'яні Вартові з'являються неочікувано і швидко зникають. Ніхто не повинен знати про нашу присутність та наші справи. Догмат 3: Ніколи не зраджувати таємниці ордену іншим, не наражати інших членів клану на небезпеку. Догмат 4: Бути вірним ідеології свого ордену. Догмат 5: Виконувати накази свого Грандмайстера та коритися їм без зайвих питань. Догмат 6: Ставитися з повагою до своїх суперників, вибачати своїм жертвам всі гріхи, адже кожен має право на спокуту. Догмат 7: Не вживати темну магію та не піднімати трупи тих, хто помер. Догмат 8: Не залишати тіла членів ордену на поталу некромантам. Догмат 9: Завжди спалюй тіла як ворогів, так і союзників. Догмат 10: Пам'ятай про те, що Полум'яний Вартовий завжди стоїть на варті свободи та Святої Циклічності Життя. За порушення хоча б одного з Догматів слідує виключення порушника з лав ордену та його смертна кара.

    -Суворі правила, нічого не скажеш!- присвиснув від приголомшення Фред, витріщивши очі на грандмайстера Полум'яної Варти- Але справедливі. Лише дурень відкине ці правила. Добре, я згоден вступити у ваші лави. Що для цього потрібно зробити?

    -Колись, в нас була ціла церемонія прийняття до ордену, але тепер інші часи, які вимагають від нас прискорених процедур!- відповів містер Шерман- Перед тим як ти вступиш в наші лави я задам тобі три важливих питання. Питання перше: Чи готовий ти встати на захист Святої Циклічності Життя?

    -Готовий!- рішуче відповів Фред, стиснувши кулаки.

    -Питання друге: Чи будеш ти відданий ідеології Полум'яної Варти, в усьому слідувати священим Догматам та коритися волі свого Грандмайстера?

    -Так, я буду відданий Десяти Догматам та ордену Полум'яної Варти!- кивнув головою хлопець.

    -Питання третє: Чи готовий ти віддати життя за братів та сестер з ордену Полум'яної Варти?

    Фред трохи завагався, але в цей час перед його внутрішнім зором з'явилися обличчя Джеймса та Кетрін. Перший був стурбованим та дивився на брата з невиразним смутком. А друга була, як завжди, пихатою та холодною, але її посмішка зігрівала душу. За їхнє щасливе майбутнє Фред готовий був боротися до кінця з будь-яким ворогом. Тому він відповів:

    -Так, я готовий пожертвувати собою задля власних братів та сестер з ордену Полум'яної Варти.

    Містер Шерман задоволено кивнув, а потім сказав хлопцю:

    -Добре, а тепер закатай рукав. Не бійся, вір мені. Це- необхідна церемонія для тих, хто присвячує себе Полум'яній Варті.

    Фред кивнув та оголив свою ліву руку. Чоловік тим часом дістав з шафи столу якусь дивну печатку, почаклував над нею і вона почала червоніти, нагріваючись. Підійшовши до юнака, Грандмайстер сказав:

    -Буде боляче, але потерпи. Члени ордену проходять хрещення вогнем і відмітка лишається на плечі вічно. Це- як присвята свого тіла та душі Феніксу Зорі, який є хранителем нашого ордену.

    Містер Шерман приклав печатку до плеча хлопця. Вона зашипіла, пішов дим, шкіра почала болюче палати. Фред хотів закричати, але думки про те, що його батьки, брат та, навіть, і Кетрін витримали таке випробування, змусили хлопця зціпити зуби та терпіти. Сльози зрадницьки виступили на його очах, але він їх стримав. В повітрі неприємно смерділо паленою шкірою. Коли містер Шерман забрав печатку, то на плечі юнака лишився рожевий слід у формі кола, в центрі якого палало велике вогнище.

    -А тепер дай мені свій третій палець правої руки. Його теж потрібно очистити святим вогнем- наказав Грандмайстер.

    -Для чого це?- спитав хлопець.

    -Раніше на цей палець одягався перстень, який складав одне ціле з механізмом нарукавника Кинджалу Істини. Тому в стародавніх церемоніях цей палець припалювали, благословляючи руку, яка направляє приховану зброю задля захисту цілей ордену. Тепер, в сучасному світі, ми більше не носимо перстнів активації. Кинджал Істини активується силою думки або при натисканні на кнопку. Але традиція освячення пальця залишилася- пояснив містер Шерман.

    -Добре, продовжуйте!- дозволив Фред, простягаючи руку з потрібним пальцем.

    Грандмайстер доторкнувся іншою стороною розпеченої печатки до костяшки пальця. Знову зашипіла шкіра, болючий біль прокотився від пальця по всій руці хлопця, але Фред легше витримав біль у другий раз. Після цього грандмайстер відклав в сторону печатку, відкрив інший ящик, дістав з нього невеличку чорну скриню, а з неї, в свою чергу, витягнув красивий нарукавник, виповнений в дерев'яному стилі. Він був гарного коричневого кольору. З урочистим видом містер Шерман одягнув нарукавник на праву руку хлопця, а потім сказав:

    -З Полум'я ти прийшов у цей світ і до Полум'я повернешся! Вітаю тебе, брате по Вогню, у лавах братів та сестер Полум'яної Варти! Нехай Фенікс Зорі освітлює твій тернистий шлях та приведе тебе до перемоги над споконвічним ворогом! -потім чоловік шепнув на вухо хлопцю- Зараз тобі треба активувати свій Кинджал Істини, прикласти ліву долоню до грудей, вклонитися та сказати "В Полум'ї лежить мій шлях до свободи та істини. З Полум'я я прийшов, щоб боротися за істину, в прах я перетворюся і з праху знову повстану!".

    Фред помацав свій новий незвичний нарукавник. Він був зручним, холодним та гладеньким. Зосередившись, Фред почав протягувати руку з ним вперед.

    -Тільки долоню вище піднімай та пальці розстав! З цим кинджалом треба бути обережним. Іноді, бували випадки, що Полум'яні Вартові відтинали собі випадково цілу долоню власним кинджалом. Потрібно вміти ним користуватися- порадив хлопцю грандмайстер.

    Фред продовжив концентруватися, підняв долоню так, як попрохав його грандмайстер і з великими радощами, хлопець помітив як з нарукавника матеріалізувався красивий червоний лазерний кинджал, який тихо завібрував, розсікаючи повітря. Юнак приклав ліву долоню до серця та проказав ритуальні слова:

    -В Полум'ї лежить мій шлях до свободи та істини. З Полум'я я прийшов, щоб боротися за істину, в прах я перетворюся і з праху знову я повстану!

    Містер Шерман підійшов до Фреда та міцно обійняв його за плечі, привітавши:

    -Вітаю тебе серед Полум'яної Варти, брате! Як тебе мені звати?

    -Я часто вислизав з рук поліції, немов був невловимим та невидимим димом- посміхнувся щиро Фред- Я- Тінь, що бігала кожного дня по дахах Еджсіті. Тому називайте мене Шейдом!

    -Тепер, Шейд, ти вдома, серед своїх! Йди, відпочивай, тренуйся, вчись! Поки що ми на декілька неділь вимушені будемо залягти в підпіллі. Але скоро я покличу тебе та твоїх друзів, тому що в мене буде завдання для вас. І ще одне,- підняв догори палець грандмайстер- Сходи в наш арсенал та попрохай їм видати тобі червону захисну куртку Полум'яної Варти, вона буде кращою за твою нинішню.

    Фред зрадів такій новині, ввічливо вклонився своєму новому Грандмайстеру та поквапився роздивитися нові кімнати в штаб-квартирі Полум'яної Варти. Вперше, він відчув себе в епіцентрі якихось важливих подій, рушієм яких міг бути він сам. Фред знайшов своє призначення в цьому житті. Тепер, залишилося лише дочекатися на перше завдання в лавах ордену.

                                   ☠️☠️☠️

    З тих пір як Фред долучився до Полум'яної Варти пройшло дві неділі. Не сказати, що йому було легко весь цей час. Адже, перед ним стояло завдання за короткий час навчитися робити те, що інші вміли після довгих років тренувань. Джеймс допомагав своєму братові боротися на різній зброї, частіше всього це були лазерні мечі або Кинджал Істини. Боротьба на Кинджалах вимагала більшої спритності та майстерності. Фреду весь час доводилося пам'ятати про правильне положення руки, про те, що він може вчасно блокувати ворожі удари власним нарукавником, а потім контратакувати неочікуваною зброєю свого противника. Джеймс весь час казав хлопцю:

    -Пильно стеж за рухами ворога. Пам'ятай, що Полум'яний Вартовий повинен бути невловимим як дим і таким же пекучим, як саме полум'я. Наш стиль боя спокійний, холодний, чіткий, як ритм музики. Ми чекаємо на помилку з боку супротивника, а потім блискавично атакуємо. Найбільш вразливі для Кинджалу Істини місця- то шия, очі, скроня або серце. Бий саме туди, коли відчуваєш потрібний момент.

    Фреду довелось звикати до того, що нарукавник з Кинджалом Істини є своєрідним продовженням його власної руки і згодом, йому вдалося досягти майстерності в цій справі. Саме під час таких занять хлопець зрозумів, чого його брат став таким відомим у лавах ордену. Виявилося, що ніхто не міг оволодіти парними Кинджалами Істини, окрім певних персон. В бібліотеці Фреду вдалося знайти якийсь старий напівспалений літопис в якому говорилося про сліпу жінку на прізвисько "Сені", яка навчилася майстерному володінню двома Кинджалами і почала вчити обдарованих учнів з ордену такому незвичайному стилю боротьби. Але не кожен оволодів таким стилем, а згадки про цих людей були туманими та підлягали сумніву. Джеймс став першим сучасним Полум'яним Вартовим, який оволодів цим стилем якось від природи і став справжнім майстром своєї справи.

    Іноді, брати ходили разом в тренувальний зал та починали стріляти прицільно по мішеням, які то стояли нерухомо, то весь час ухилялися від ворожих атак. Фред обожнював такі уроки і виявився справжнім експертом по лазерним пістолетам та автоматам. Ще Джеймс познайомив брата із машиною, здатною створювати реалістичні голографічні проекції з перешкодами та небезпечними ворогами. Фред швидко навчився долати їх за короткий час і потім пригадував, що все було, як в тих іграх з віртуальною реальністю, де більшість людей тікала від цього світу.

    А ось Кетрін стала дуже суворим вчителем для Фреда. Вона й досі не схвалювала його участь в справах ордену та дурнуваті жарти, якими хлопець спеціально сипав на всі боки в її присутності. Дівчина виводила хлопця на нічні вулиці міста та вчила:

    -Пам'ятай, що про існування Полум'яних Вартових ніхто не знає окрім нас самих та Містичного Трикутника. Ми- привиди цього міста, нас ніхто не повинен бачити. Ми приходимо з натовпу і в натовпі безслідно зникаємо. Ти повинен стати одним цілим з цим містом, з кожною його тінню, з кожним його жителем, ти не повинен викликати підозри, якщо не хочеш привернути зайву увагу. Контролюй свої емоції, будь сміливішим, мудрішим, тихішим. Крокуй через натовп, немов це тихе спокійне море.

    Спочатку Фреду було важко змиритися з тим, що його змушують багато мовчати та чітко діяти. Раніше він би біг, розпихаючи натовп та регочучись зі сварок тих, кого він штовхнув або повалив на землю через випадок. Але тепер Фред стежив за Кетрін і повторював її дії. Дівчина йшла, горделиво піднявши голову, вона була спокійна, розслаблена але, водночас, була схожою на гадюку, яка готується нанести рішучий удар. Кетрін проходила повз людей, високих ельфів та низьких гномів дуже обережно, минаючи їх або ж, легенько розсуваючи руками в сторони, ввічливо вибачаючись. Через це натовп поводив себе тихо і ніхто на дівчину не лаявся та не сердився. Фреду не завжди вдавалося розраховувати свої сили, тому він болюче штовхав деяких настирливих перехожих, а вони зчиняли такий галас, що одразу весь натовп починав збуджуватися та розсипатися в сторони. Після таких невдач Фреда ще сильніше сварила Кетрін:

    -Бовдур! Ходиш як слон у лавці з посудом! Через тебе будь-яка місія може бути проваленою, ти підставляєш своїх братів та сестер по ордену такою грубою поведінкою. Завтра починаємо зрання та знову все повториш від початку! Всю ніч присвяти вивченню 10 Догматів, щоб краще розуміти свої обов'язки!

    Фред готовий був вити від злості та цих домашніх завдань від Кетрін, але хлопець розумів, що й справді недостатньо прикладає зусиль для власних тренувань. Тому він наступного дня був більш зосередженим, більш ввічливим і йому вдалося заховатися в натовпі, стати єдиним цілим з цією масою різних незнайомців, не привертати уваги, а потім обережно вийти з групи перехожих. Кетрін задоволено кивнула Фреду та приклала руку до серця. Це був жест вітання серед членів ордену, тому Фред з гідністю повторив його. Він відчував, що все більше проникається ідеологією Полум'яної Варти, розуміє їхні цінності та загадкові цілі і хоче принести користь для цілого світу.

    Нарешті, для хлопця випала така можливість. Саме з неї і розпочалися його справжні пригоди. Одного дня Фреда, Джеймса та Кетрін покликав до себе Грандмайстер. З хвилюванням, наші герої з'явилися перед чоловіком, відчуваючи, що буде дещо важливе. Містер Шерман все сидів за своїм столом та перекладав якісь папери. Коли він побачив трійку друзів, то одразу розпочав справу:

    -Як ви знаєте, ми спеціально на дві неділі припинили свою активність на вулицях Еджсіті, адже наші вороги розхвилювалися, як море в бурю. Мої шпигуни донесли мені, що під виглядом поліцейських некроманти почали прочесувати вулиці, вдиратися до квартир підозрілих громадян та обчищати їх під приводом обшуку. Я думаю, що вони шукають наших членів серед міщан. Ми вимушені були зачаїтися у підземеллі, перечекати небезпечну активність Містичного Трикутника. Але це погано. Адже тепер ми не знаємо наскільки далеко наші вороги просунулися в пошуках Санкторіуму. Скоріше за все, їхні посилені чистки Полум'яної Варти лише засіб привернення уваги, щоб ми не помітили чогось головного. Але чого? Я не знаю. Ось це належить дізнатися саме вам, Сворд, Шейд та Фурія. Ви вирушите в бар "Поцілунок гадюки", відшукаєте цього містера Сайленса, виб'єте з нього всю важливу інформацію, а потім його потрібно вбити. Краще, разом з цим, знищити і сам бар, щоб вороги не могли переховуватися в цьому щурячому гнізді. Ще дуже важливо встановити особистість того ельфа, який знає вас усіх. Пам'ятайте, що він дуже небезпечний і його одразу варто прибрати з вашого шляху, поки він вас не розкрив. Дізнайтеся більше про нього, а потім вбийте. Йдіть, і нехай Фенікс Зорі освітить ваш шлях, брати та сестра по ордену.

    Герої урочисто вклонилися та пішли. Всі вони трохи хвилювалися, хоча Джеймс та Кетрін почували себе більш впевненими. А ось Фред не знав, що йому робити. Одна справа- теорія та тренування, а зовсім інша- реальність, де йому доведеться когось вбити. Він не міг уявити, як в нього може підвестися рука вбити іншу живу істоту. Але часу думати в хлопця не було. Він знав на що йшов і настав час діяти. Наші друзі піднялися на секретному ліфті на поверхню, а потім поблукали вуличками, щоб заплутати сліди. Після цього вони розділилися, походили ще трохи і знову з'єдналися, щоб відвести будь-які підозри. Всі троє одягнулися в червоні довгі куртки, на головах в них були каптури, з-під яких на світ дивилися пильні блискучі очі. В хлопців на поясах була захована вогнепальна зброя, а в дівчини був лазерний меч. Але надійніша їхня зброя ховалася зараз в гарних нарукавниках, які охоплювали руки наших героїв, як красиві таємничі прикраси. Герої спустилися в метро та проїхали поїздом до іншої частини міста.

    До речі, варто трохи розповісти про метро 24 століття. Оплачували його тут віртуальними картами за допомогою власних гаджетів. Прикладаючи такий гаджет до грудей невеличкого робота-охоронця, здійснювалася оплата, а робот видавав маленький зелений жетон. Пройшовши далі, подорожній зустрічав ще одних роботів, але вже у зріст людини. Ці роботи простягали залізні долоні, в яких були щілини для жетонів. Люди вкидали туди жетони і роботи їх пропускали на станцію. Після недовгого очікування на рейках з'являвся сам реактивний потяг. Але він був повністю голографічним, а їздив на чистій електричній енергії та був автоматизованим. Всередині були зручні віртуальні сидіння, грала приємна музика, нікого не трясло, не кидало, не було великих натовпів, все було дуже зручно та сучасно. Ви б злякалися, побувавши в такому потязі, в якого були прозорі сині стіни, стеля та підлога. Але ця голограма була надійною та швидкою машиною. Напроти вас сидів би ельф, який тримав в руках загадкову чорну коробочку. З неї він діставав голографічну газету та натискаючи на кнопки пристрою, перегортав її сторінки. Це був звичайний день в Еджсіті і тут дивувалися б лише ви самі, а не місцеві жителі, які зростали та жили таким життям, яке стало для багатьох рутиною.

    Вийшовши з метро та пройшовши людною вулицею троє друзів зупинилися перед великим баром, який був із скляною поверхнею, яка блищала в промінні сонця, що вже заходило за край горизонту. По всьому місту загорілися неонові вивіски та ліхтарі, що додавало йому загадковості та таємничості. Над головами героїв з глухим ревінням пролітали аерошини, які закривали собою вечірнє небо. По вулицям ходили поодинокі ельфи, гноми та люди, але цей квартал здавався більш напруженим в ці часи. Всі кидали одне на одного зловісні погляди та квапилися далі, боячись бути пограбованими або вбитими в якомусь темному провулку.

    -Оце і є цей бар, де тебе викрили, Кетрін?- спитав Джеймс, насупившись та розглядаючи велику будівлю, перед дверима якої стояли кремезні чоловіки у синій формі з гумовими палицями на поясі.

    -Ну я сюди не заходила, але була в магазині навпроти. На щастя, гаджет для підслуховування став в нагоді, хоча моїй попередній цілі не завадило нічого розповісти про мою присутність поряд!- похмуро відповіла Кетрін, теж оглядаючи скляні стіни бару.

    -Що ми будемо робити? Ці хлопці здаються мені дуже непривітними людьми, навряд чи вони нас пропустять всередину. Адже ми не схожі на віп-персон, однозначно!- розвів руками Фред, подивившись на своїх супутників.

    -Так, ти правий!- вперше погодилася з Фредом дівчина- Тут потрібен віп-пропуск або приналежність до організації Містичного Трикутника. Але в нас не буде шансів отримати ні перше, ні друге, та й обличчя наші можуть комусь здатися знайомими. Тому потрібно подумати головою та розробити план. А він в мене вже є.В цей бар пускають не лише багатіїв або членів ордену, а й персонал. Позаду бару є службові двері, ними користуються офіціанти та прибиральники. Ми з вами заховаємося поряд з цими дверима, дочекаємося появи когось із персоналу та виведемо їх з гри. Пам'ятайте, робітники нічого не знають і їх вбивати заборонено. Позбавляємо свідомості, ховаємо у контейнері із сміттям, забираємо одяг, перевдягаємося, а далі видно буде.

    Хлопці кивнули, погоджуючись із планами дівчини. Разом, Полум'яні Вартові обійшли бар довкола, роблячи вигляд, що вони просто прогулюються нічними вулицями Еджсіті. Потім, герої різко зайшли за будівлю та опинилися біля невеличких залізних дверей, які виходили у освітлений неоновими ліхтарями провулок. Кетрін підійшла до стіни та натиснула щось на своєму поясі. Одразу активувався голографічний камуфляж, який зробив тіло дівчини напівпрозорим і вона увібрала в себе всі кольори оточення. Хлопці повторили рух дівчини і теж замаскувалися. Тепер вони стояли нерухомо, як статуї біля дверей та очікували на когось з персоналу. Здалеку здавалося, що провулок порожній і нікого в ньому немає, настільки добре діяв камуфляж наших героїв. Через деякий час двері відчинилися і зсередини вийшло двоє офіціантів та один прибиральник. Офіціанти відійшли в сторону, дістали голографічні цигарки та прикурили від них трохи. Поки вони пускали дим, прибиральник підійшов до контейнеру зі сміттям та почав вивертати якісь залишки їжі з картонної коробки. Кетрін доторкнулася до свого медальйону із феніксом і кожен відчув в своїй кишені приємне тепло. Це означало сигнал до дії.

    Хлопці відірвалися від стін будівлі та тихенько підкралися до офіціантів. Точними тихими ударами вони одразу позбавили чоловіків свідомості і вони попадали на землю.

    -Що таке?- насторожився прибиральник, обертаючись на звук падіння двох тіл.

    Але він не встиг нічого зрозуміти, як рука Кетрін лягла на його сонну артерію, сильно здавила її і чоловік теж приєднався до своїх товаришів в солодкому сні без видінь. Наші друзі швиденько роздягнули чоловіків, переодягнулися в їхній одяг, а потім заховали непритомних людей в контейнері для сміття, надійно його закривши.

    -Не заздрю цим чувакам, адже коли вони прокинуться, то в них буде сильно боліти голова, незгірше за похмілля!- посміхнувся Фред, закінчуючи одягання.

    Свою колишню одежу герої склали до порожнього чорного пакету, який вони забрали у прибиральника. Цей пакет вони заховали в темному куточку, щоб прихопити його у разі втечі. З речей вони залишили при собі тільки власну зброю, Кинджал Істини та амулети Полум'яної Варти. Джеймс та Кетрін одягнулися офіціантами, а Фреду дісталася роль прибиральника. Коли з приготуваннями було закінчено, хлопці знову допитливо поглянули на дівчину, очікуючи від неї продовження її таємного плану. Кетрін задоволено посміхнулася, побачивши, що лідерство перейшло до неї в цей момент, а потім продовжила свої пояснення:

    -Зараз настає дуже відповідальний момент. Ми з Джеймсом потрапляємо на кухню і починаємо вдавати з себе справжніх офіціантів. Ми будемо виконувати прохання клієнтів та більшу частину часу проводити у головній залі, прислухаючись до розмов гостей. Сподіваюся, що сьогодні тут буде не настільки багато некромантів, як в той раз. Ти, Фред, повинен пройти до коридору та активувати протипожежну безпеку. Зчиниться паніка, клієнти будуть тікати. В цей час до зали вийде сам господар цього закладу - містер Сайленс. Він не зможе сидіти в безпечному кабінеті, коли його справа понесе такі збитки. Він буде заспокоювати людей та збирати їх назад. В цей час ми підкупимо діджея та змусимо його включити мікс з ельфійських та гномських пісень. Якщо нам пощастить, то нелюди розлютяться через те, що в людському барі крутять їхні пісні. Це буде виглядати як чергова проява зверхності людей, яка покаже всім іншим, що тут над їхньою культурою знущаються, що навіть і пісні плутають між собою. Діджей буде сильно фальшивити і це спричинить правдивий гнів натовпу. Коли почнеться бійка, скоріше за все, містер Сайленс втече до власного кабінету і спробує замкнути його. Він буде з особистою охороною. Не можна його пустити до кабінету. Ти, Фред, підеш на випередження ситуації. Швидко опинись біля його кабінету, вбий охоронців та захопи в полон містера Сайленса. Ми одразу прийдемо туди, ми його допитаємо, а потім вб'ємо. Після цього ми повинні швидко зникнути з місця подій, але паралельно зіпсуємо електричний щиток, що призведе до пожежі в "Поцілунку гадюки". Все буде виглядати як звичайний заколот нелюдей, нічого більше. Ніхто й не здогадається, що тут була Полум'яна Варта. Ну все, нехай Фенікс Зорі допоможе нам. За діло!

    Наші герої увійшли всередину через двері та швидко розділилися, щоб їх не запідозрили у зв'язках. Джеймс та Кетрін поквапилися через приміщення до інших дверей, які привели їх на чисту, біленьку кухню. Там перед електричною плитою працював заклопотаний товстий чоловік у високому білому циліндрі та яскравому фартуху. Він на якусь мить відірвався від кастрюль, поглянув на Джеймса та Кетрін і сердито спитав:

    -А де Мішель і Фернандес? Ці бовдурі знову втекли покурити?

    -Нас направили їх підмінити, бо щось їм стало зле сьогодні- швидко відповів Джеймс, зорієнтувавшись по ситуації.

    -А я казав їм, що голографічні сигарети небезпечні, хто знає що в їхній склад там входить! Та й на кухні з цигарками не місце, не приведи боже, ще займеться щось! В нас і так проблем вистачає. Стільки заказів сиплеться на голову, стільки клієнтів приходять сюди в нічний час. Добре, якщо ви хоч трохи кращі за попередніх офіціантів, то швидко хапайте страви та рознесіть їх поміж гостями!- суворо проказав повар, повертаючись до своєї праці.

    Кетрін підійшла до великої срібної таці, на якій височіли тарілки з супом, смаженою куркою, запеченою свининою та іншими апетитними стравами, та взяла її до рук. Поряд з нею Джеймс теж підхопив подібне блюдо. Переглянувшись поміж собою, герої перевірили чи вільна в них буде рука з прихованою зброєю та вийшли через великі червоні двері до головного приміщення. Там гриміла весела запальна музика, на стелі переливався різними кольорами дискошар, а на танцполі витанцьовували граціозні напівголі ельфійки, які зваблювали відвідувачів, котрі кидали дівчатам на сцену гроші. Суворий бармен за стійкою, в свою чергу, обслуговував гостей, які приходили сюди виключно випити або когось знайти. Зараз цей чоловік спілкувався з якимись сердитими гномами. Трохи далі стояли розкішні столики, височіли м'які сидіння на яких сиділи багато одягнені люди, ельфи та гноми. Хтось тихо спілкувався, хтось випивав, а дехто грав в карти або укладав важливі угоди. В цьому барі збиралися багатії з усього міста, де вони могли розважитися та вершити свої темні справи, про які ніхто не повинен був дізнатися. Але бар був лише прикриттям для шпигунів Містичного Трикутника. Розносячи їжу поміж відвідувачами, Джеймс запримітив по темним куткам охоронців, які були досить дивними. Вони весь час змінювали позиції, наближалися тихенько до деяких столиків, підслуховували та спостерігали. На пальці одного з охоронців зблиснув перстень з черепом, а в іншого чоловіка Джеймс запримітив на шиї кулон з трикутником. Кетрін вправно сновигала поміж столиками, а сама не спускала очей з деяких фігур за ними. Ці фігури майже не рухалися, сиділи, немов би задерев'яніли. Отже, Містичний Трикутник був настільки стривожений, що виставив своїх наглядачів та зомбі по всьому закладу. Буде тяжко, але Кетрін з Джеймсом і не сподівалися на легку справу. Залишилося тільки дочекатися першого кроку від Фреда.

    Фред тим часом пройшов через інші двері та йшов тепер по світлому коридору, стіни й підлога якого були складені з білої мармурової плитки. Ця плитка блищала в яскравому світлі тонких білих ламп. Хлопець уважно розглядав стелю, аж поки не побачив те, що він шукав. Невеличкий циліндричний круг з дірочками, вмонтований у стелю. Ось і протипожежна система. Залишилося тільки її активувати. Юнак поліз в кишеню та витягнув запальничку. Він почав крутити її колесо, щоб запалити, як його дії раптом перервав чоловічий голос:

    -Гей, ти що це робиш? Зовсім здурів? Тут не можна користуватися запальничками та курити! Шеф буде сильно незадоволений, коли дізнається про твої дії.

    Озирнувшись, Фред побачив що до нього квапиться інший чоловік в уніформі охоронця. Це був високий мускулистий чолов'яга з волохатими руками, окладистою чорною бородою, пильними сірими очима та з гумовою палицею в руках. Підійшовши ближче, охоронець насупився та погрозив палицею хлопцю:

    -Ти хто такий?- сердито спитав він, роздивляючись Фреда- Я тебе тут не пам'ятаю. Куди подівся Джон?

    -Та він мене попрохав змінити його на декілька хвилин, а вам сказав особисто дещо передати- затараторив швидко Фред, виграючи час. На шиї чоловіка він встиг помітити кулон з трикутником. Перед ним був його перший ворог і зараз все залежало від рішучих дій хлопця. Загрозу треба було прибрати негайно.

    -Передати? Що, кажи швидше та не грайся зі мною, юначе!- нахилився до Фреда здоровань.

    В цю ж мить з руки Фреда вихопився Кинджал Істини і юнак наніс рішучий удар, але все-рівно схибив і лишень пропалив чоловіку бороду та залишив йому на щоці криву рану. Заревівши від болю та гніву, охоронець вдарив гумовою палицею хлопця в сонячне сплетіння. Той відлетів на добрячу відстань та сильно вдарився об підлогу. Перед очима все захиталося, а в грудях розлився страшенний біль, від якого Фред не міг вільно дихнути. На нього вже насувався ворог, розмахуючи своєю зброєю:

    -Я тебе вб'ю, фанатичний щур!- прогарчав чоловік, замахуючись зброєю.

    Але Фред встиг вихопити з кишені пістолет і швидко вистрелив в ногу охоронцю. Той завив та впав на одне коліно, впустивши зброю. По його штаням розповзалася червона пляма крові. Не давши часу чоловіку опритомніти, Фред кинувся до нього і швидким рухом руки перерізав йому горло своїм лазерним кинджалом. Кров бризнула з рани і потрапила на одяг хлопцю. Перед його розширеними від жаху очима чоловік забився в конвульсіях, захрипів, а потім помер. Серце Фреда шалено калатало, розум потьмарився, в грудях все ще боліло після жахливого удару. Але сильніше всього він був шокований тим, що вбив людину. Він дивився на кров, що вкривала його руку та частину одягу і на якусь мить розгубився. Але потім його погляд упав на руку чоловіка. Там був перстень із черепом. Він вбив не звичайну невинну людину, а некроманта, вірного ланцюгового пса Містичного Трикутника. Це заспокоїло Фреда і він прийнявся за роботу. Він відтягнув труп чоловіка в якусь темну комірку із швабрами, склав йому руки на грудях, полив його маслом зі свого нарукавника, а потім підпалив тіло зі словами:

    -Спочивай з миром! Вирушай у Полум'я, спокутуй свої земні гріхи, переродися і почни краще життя. Для тебе війна закінчилася, для мене вона тільки почалася!

    Замкнувши надійно комірку і сподіваючись, що запах диму та горілої плоті не скоро притягне увагу, Фред, як міг, швидко обтер якоюсь ганчіркою кров з руки та одягу. Це частково стерло плями, але деякі сліди все ще лишилися. Прибравши Кинджал Істини до нарукавника, Фред підійшов до протипожежної системи, запалив свою запальничку та підніс маленький вогник до пристрою на стелі. Одразу по всій будівлі пролунала сигналізація, а з системи бризнула вода, змивши сліди крові з одягу хлопця повністю. Задоволено посміхнувшись, Фред поквапився далі по коридору, шукаючи сходи на гору.

    Джеймс та Кетрін вже встигли замучитися з обслуговуванням клієнтів, коли раптом по бару прокотилася тривожна сигналізація, а з системи почала бризкати тонкими струмочками вода. Одразу музика урвалася, ельфійки з криками кинулися зі сцени, відвідувачі схопилися зі своїх місць та почали шалено озиратися по сторонам. Охоронці біля стін напружилися, схопилися за зброю та почали походжати довкола переляканих клієнтів. Непорушні фігури зомбі повільно підвелися, блиснули своїми порожніми очима з-під своїх каптурів та перебралися ближче до барної стійки. Клієнти почали голосно гомоніти не розуміючи що сталося. Користуючись миттю, Джеймс і Кетрін пірнули в натовп, змішавшись з переляканими відвідувачами та почали стежити за ситуацією довкола. Як і прогнозувала Кетрін, згодом перед натовпом з'явився сіренький чоловік середнього зросту у чорному офіційному костюмі. Цього чоловіка супроводжували двоє охоронців. Він заспокійливо підвів дві руки перед клієнтами, заспокоюючи натовп. Всі загомоніли тільки сильніше, перебиваючи одне одного та вимагаючи пояснень від адміністрації. Сірий чоловік, яким і був містер Сайленс, підвищив голос та почав говорити:

    -Спокійно, спокійно, для чого потрібен такий галас? Все нормально, ніякої пожежі не сталося. Це просто звичайний збій в системі, продовжуйте відпочивати та насолоджуватися смачною їжею та напоями. Сьогодні все за рахунок закладу, друзі!

    Слова власника бару потонули в схвальному гулі голосів і одразу всі поквапилися за свої столи, на ходу замовляючи нові їжу та напої в бармена та офіціантів. Перед тим як повернутися до своїх справ, Джеймс зміг опинитися поряд з містером Сайленсом і почув, як той тихо сказав своїм охоронцям:

    -Передайте по рації, щоб всі негайно обшукали будівлю, переверніть все догори ногами, але знайдіть тих, хто вчинив це! Здається, я здогадуюся, хто за цим стоїть. Відшукайте будь-кого з цих клятих Полум'яних Вартових, але не вбивайте. Вони потрібні мені живими, з них можна витягти багато інформації, потрібної нашому Грандмайстеру. Зробіть що-небудь, а я поки що продовжу працювати в своєму кабінеті. І не злякайте моїх клієнтів, всі вони- безцінні мішки з грошима, які так потрібні зараз цілям Містичного Трикутника.

    Власник бару розвернувся та пішов вгору по сходах, а за ним по п'ятам йшли його вірні охоронці, гнівно зиркаючи по сторонам та щось розмовляючи по своїм раціям. Джеймс та Кетрін вимушені були повернутися до виконання замовлень клієнтів, але в якусь мить Кетрін вдалося прослизнути до велетенських чорних музичних колонок. За ними стояв худорлявий юнак в червоній кепці набік, одягнений в сіру футболку, блакитні шорти та різнобарвні кеди. В хлопця було видовжене обличчя, втомлені блакитні очі, а на його верхній губі пробивалися ріденькі вусики. Для діджея він був досить в'ялим і, хоч вмикав запальну музику, сам не розділяв веселий настрій. Кетрін схилилася до хлопця, непомітно вкладаючи йому до руки якусь купюру. Дівчина прошепотіла на вухо здивованому юнаку:

    -Мені треба, щоб ти включив дещо новеньке. Заміксуй для клієнтів щось ельфійсько-гномське і бажано з фальшивими елементами.

    -Але.... Але мене ж виженуть з роботи, якщо я таке буду робити!- заперечив збентежений діджей в усі очі дивлячись на Кетрін, що нависла над ним.

    -Те, що я тобі дала, вистачить на певний час! Чого ти втрачаєш життя в цій клятій дірі? Треба почати шукати для себе справжню справу, а не губити даремно роки. Давай, сміливіше, я ж бачу, що ти занудився. Час струснути цей натовп!- хитро посміхнулася Кетрін, підморгнувши хлопцю та залишивши його самого.

    На обличчі в того здивування змінилося на злісний вираз. Він справді готовий був кинути виклик цим застарілим правилам, що йому весь час диктував тут шеф. Тепер в цього хлопчини прокинулася справжня бунтівна сміливість, яка додала йому запалу. Він переключив музику на дикий мікс, почав крутити диски, робити ротом різні гучні звуки, фальшиво підспівувати, взагалі руйнуючи мелодійність пісень та їхній чіткий ритм. Ельфійські ніжні мотиви перемішувалися з пихатим гномським репом, що створювало жахливу какофонію. І ідея Кетрін спрацювала. Ельфи схопилися з-за столів та почали сваритися на гномів, що це ті замовили свої кляті пісні тут. А гноми кинули в своїх застарілих неприятелів келихи пива та зчинили лемент, що це, навпаки, ельфи влізли із своїми жалюгідними мотивами. Крики все наростали та наростали, аж поки відвідувачі не кинулися битися одне з одним. Ельфи тягали гномів за бороди та штовхали їх ногами, а гноми підскакували, били ельфів лобами в носи та кусали за гострі вуха. В справу втрутилися люди, намагаючись заспокоїти шалених відвідувачів, але ворожнеча спалахнула з новою силою.

    -А ви не лізьте, не в свою справу! Що, стали захисниками цих волохатих коротунів? Ви, люди, несправедливо знищили спадщину нашого народу, ви вирубали всі наші ліси під ваші будівлі!- кричали ельфи, кидаючись і на людей.

    -Що, вам подобаються ці вухаті придурки, які журяться за своїми танцями під місяцем? А ми знаємо, що ви нас ненавидите і тільки шукаєте привід, щоб утискати права гірського народу! Вставайте, браття та сестри, на захист гномської честі! Це вони самі нелюди зі звірячою натурою! Бий їх!- репетували гноми, квасячи носи і ельфам, і людям.

    В бійку спробували втрутитися охоронці, але удари гумових палиць тільки сильніше розпалювали гнів, натовп почав шаленіти сильніше й сильніше. Відвідувачі перекидали столи, кидалися стільцями, зривали зі стін прикраси та атакували ними своїх ворогів, всюди літали їжа та напої. Підлога стала швидко брудною, а в повітрі лунали крики болю та гніву. Охоронці теж отримували добряче в цій бійці, а приховані під людей зомбі просто стояли, вирячившись на бійку, не розуміючи що їм робити зараз, адже ніхто не дав їм відповідного наказу. Сам бармен заховався під власну стійку, а в нього над головою розбивалися пляшки та падали побиті люди, ельфи та гноми.

    Ухиляючись від кулаків та пляшок, Джеймс посміхнувся та сказав Кетрін, яка разом із ним зараз ховалася під уцілівшим столом:

    -Добряче ти їх розпалила музикою! Це надовго займе охоронців. Звідки ти дізналася, що спровокуєш цим міжрасову ворожнечу?

    -Просто я дуже багато спілкувалася з гномами та ельфами в лавах нашого ордену!- серйозно відповіла Кетрін, в її очах палали лукаві іскри- А їхню природну гордість, навіть, і час не здатен подолати! Як кажуть в одній приказці "Ельф гному не товариш!", так що все було логічно!

    -Яка ти в мене молодець! Але часто я боюся твоєї холодної логіки- пожартував Джеймс, милуючись дівчиною.

    Та у відповідь йому підморгнула, кинулася на шию, швидко поцілувала, а потім відповіла:

    -Я знаю, що ти мене кохаєш, дорогий. Ти теж в мене самий чудовий хлопець, якого я тільки знаю. Наше життя таке небезпечне та сповнене тривоги, але я рада, що можу покластися в ньому на тебе!

    -А я на тебе!- обійняв Кетрін Джеймс, а потім підняв очі догори і сказав- Нам потрібно звідси забиратися та віднайти Фреда. Сподіваюся, що він не забув про наступну частину плану.

    -Я б на це не покладала великих надій! Пішли рятувати нашого новобранця - весело відізвалася Кетрін та вихопилася з-під столу.

    На дівчину одразу кинувся якийсь розлючений гном, але вона його добряче вдарила сталевим нарукавником, від чого той впав непритомним. Джеймс теж вискочив з укриття, на бігу розібравшись з охоронцем його ж власною гумовою палицею, а потім ще цією ж зброєю вибив зуби якомусь особливо мстивому ельфу. Об'єднавшись з Кетрін, хлопець побіг по сходах вгору, користуючись панікою, яка панувала в закладі.

    В цей самий час Фред вже стояв перед дверима кабінету містера Сайленса. По дорозі сюди хлопець знайшов собі швабру, стару ганчірку та відро з водою. Тепер юнак старанно тер підлогу перед кабінетом та вдавав з себе звичайного прибиральника, в якого тут важлива праця. Прикриття вдалося на славу, адже повз Фреда вже пробігли деякі охоронці, нічого не запідозривши в його поведінці. Краєм ока юнак стежив за активністю в коридорі. Всі охоронці були стривожені активацією протипожежної безпеки та якимсь дивним галасом, що йшов з нижніх поверхів. Скоріше за все, Джеймс із Кетрін теж часу не гаяли та добрячого безладу встигли накоїти в барі. Фред посміхнувся від цієї думки та почав далі працювати шваброю. Через деякий час він почув якісь швидкі кроки. З-за кута з'явилися три фігури, які швидко наближалися до хлопця. Придивившись, Фред побачив, що двоє- то кремезні охоронці в синій уніформі, які супроводжували серйозного чоловіка з сірим волоссям, пильними карими очима та стурбованим виразом на обличчі.

    Фреду вистачило всього-навсього двох поглядів, щоб зрозуміти, що перед ним його ціль- містер Сайленс. Власник бару квапився до свого кабінету, озирався через плече та все казав:

    -Стежте уважно за коридором, нікого до мене без важливих причин не пускайте. Мені треба закінчити справи в кабінеті. Хоч якимсь способом, але знайдіть Полум'яних Вартових та спиніть весь цей заколот у барі! Не можу повірити, що вони пройшли повз всю мою охорону непоміченими. За що я вам сплачую гроші, бовдурі?

    Фред зрозумів, що настав час йому діяти далі. Хлопець пішов із шваброю назустріч чоловікам, роблячи вигляд, що він просто продовжує миття підлоги, а сам скорочував дистанцію між собою та охоронцями. Сайленс все продовжував сердитися та сваритися сам з собою, не звертаючи на довкілля жодної уваги. Тим часом, Фред порівнявся з охоронцями, підняв різко догори руку, з нарукавника вистрілило лазерне лезо Кинджалу Істини і хлопець ним моментально наніс один смертельний удар в шию ворога. На цей раз він не схибив, а його рука діяла впевнено. Джеймс казав вірно під час тренувань, що складніше всього вчинити перше вбивство, а далі це стає звичною рутиною. Коли дивишся в обличчя смерті та розумієш, що або ти, або тебе, сильно жалкувати за кимось не будеш. Фреду вдалося так несподівано зробити вбивство, що коли охоронець схопився за горло і почав осідати на підлогу, інший чоловік нічого не зрозумів та кинувся до свого товариша. Не давши йому можливості опам'ятатися, Фред нахилився до нього і встромив Кинджал Істини в спину чоловіку, пробивши його груди наскрізь. Той голосно скрикнув, почав пручатися, але хлопець ногою його відкинув на землю, де той і помер. В коридорі залишився тільки Фред та містер Сайленс, який розширеними очима дивився на юнака та задкував від нього куди подалі. Дорослий чоловік тихим голосом сказав:

    -Не може бути.... Ти ... Ти ... Як ти опинився тут? Єретик! Йди геть від мене! Вам ніколи не перемогти Містичний Трикутник! Ваша справа пропаща.

    Раптом, Сайленс швидко махнув рукою і коридор затягнуло чорним мороком. Фред вилаявся та кинувся вперед, орієнтуючись на слух, відчуваючи кроки чоловіка, який тікав від нього по коридору. Фред побіг за ним, потім відчув якийсь рух десь зліва від себе, кинувся на нього, охопив руками якусь фігуру, яка почала пручатися та виставив перед собою Кинджал Істини. Морок розсіявся і Фред страшно здивувався, побачивши, що перед ним лежить не містер Сайленс ..... А Кетрін, яка дивилася розлюченими очима на свого супротивника, виставивши у відповідь свій Кинджал Істини. Побачивши проти кого боролися насправді, герої відчепилися одне від одного, а потім Фред подав руку Кетрін, підводячи її на ноги.

    -Ти що робиш?- розлютилася дівчина, озираючись довкола- Куди подівся Сайленс?

    -Він кинув якусь магію, що затьмарила цілий коридор! Я його не бачив, аж поки раптово на тебе не напав! А ти тут що робиш?

    -Те саме, що й ти! От дурень, швидше за Сайленсом!- побігла далі по коридору Кетрін.

    Фред почав наздоганяти дівчину. Разом вони встигли побачити за рогом коридора фігуру Сайленса, який квапився вже по сходам. Фред заскочив на перила та рішучим стрибком полетів вниз, намагаючись випередити чоловіка внизу. Кетрін з'їхала слідом по перилам та теж кинулася напереріз власнику "Поцілунка гадюки". Побачивши, що його все ще переслідують двоє Полум'яних Вартових, чоловік сильніше перелякався, вихопив з кишені пістолета та почав стріляти лазерними кулями по своїм ворогам. Кетрін та Фред ледве встигали ухилятися від пострілів. Над їхніми головами свистіли кулі темно-блакитного кольору, які відбивалися від стін та сходів. Але поки чоловік слідкував за дівчиною та хлопцем він не побачив, як дорогу попереду йому перегородив Джеймс. Той спритно вдарив чоловіка в живіт, потім наніс йому удар коліном в ніс, який неприємно захрустів в просторому коридорі. Джеймс перехопив руку Сайленса з пістолетом, яким той хотів вдарити юнака, болюче викрутив цю руку, вибив зброю та ногою її відкинув подалі. Але містер Сайленс так легко не збирався здаватися. Він вихопив з рукава лазерний кинджал та спробував ним вдарити Джеймса в груди. Але хлопець відбив його удар своїм власним Кинджалом Істини, який вихопився з нарукавника та гучно завібрував, зіштовхнувшись з ворожою зброєю. Іншою рукою Джеймс активував свій другий Кинджал Істини та розрубав рукоятку ворожого кинджалу, який одразу відлетів в сторону від двох противників. Фред і Кетрін, які підбігли до хлопця, допомогли йому повалити чоловіка на землю та притисли його до підлоги. Через деякий час Сайленс змушений був лише здатися і тепер дивився на своїх ворогів переляканими очима. По знаку Джеймса власника бару підвели на коліна так, щоб він опинився обличчям до Джеймса, який стояв, склавши руки на грудях та похмуро дивився на полоненого інформатора.

    -Що вам від мене треба? Чого ви цим досягнете? Від вашого ордену лишилася тільки купка людей, які не здатні зробити нічого, окрім як померти!- зі страхом в голосі почав говорити Сайленс.

    -Ти так впевнений у цьому?- поцікавився Джеймс, підходячи ближче до чоловіка- Але чому тоді твій могутній орден не захистив тебе? І як ти міг програти купі людей? Вочевидь, справи в Містичного Трикутника не такі вже й гарні, як ви хочете показати нам. Повір мені, ти можеш багато чого нам пояснити.

    -Я нічого вам казати не буду! Що ви накоїли з моїм баром? Для чого знищили такий прибутковий бізнес? Ви кажете, що допомагаєте людям, але що ви їм можете дати? Ви просто анархісти, які всюди запроваджують заколот та війни. Містичний Трикутник хоче все це припинити, створити новий світ без хвороб, без старіння, без смерті, без конфліктів. Для цього нам потрібно встановити владу одного правителя- лише Містичний Трикутник всіх буде тримати в залізній руці покори- гнівно просичав чоловік, пручаючись з рук Фреда та Кетрін.

    -Ви хочете дати людям не мирне утопічне життя, а всіх їх приректи на рабство!- вигукнула Кетрін, добряче вдаривши Сайленса під ребра, щоб він припинив викручуватися- В одновладді немає миру, це стане тиранією! А ми боремося за свободу, свобода не дається нам від народження,її треба власноруч здобувати боротьбою! Через заколоти та революції Полум'яні Вартові досягають демократичних засад в житті, дають кожному право на власне самовираження, на власну волю! Ми не даємо ось таким хробакам, як ти, диктувати свої правила суспільству. Ніхто не давав права смертним втручатися в Священу Циклічність Життя! Не треба гнівити Фенікса Зорі. Краще, не ухиляйся від відповіді на наші питання, Сайленс. Що тобі пообіцяли некроманти за службу? Безсмертя? Владу?

    На якусь мить на обличчі в чоловіка з'явився вираз прихованого болю, який він швидко заховав за маскою байдужості, але кліпнувши очима, Сайленс зі стогоном відповів:

    -Не влада та безсмертя притягнули мене в лави Містичного Трикутника. Це все через мою доньку. Вона гуляла на вулиці, коли в небі зіштовхнулися дві аерошини. Частина літального засобу відвалилася та впала на мою дитину. Її сильно покалічив той випадок. Найкращі лікарі намагалися допомогти моїй донечці. Але ... Але тоді я зрозумів, що всі мої гроші- то купа гною. Адже за них я не зміг купити головного- життя моєї дитини. Вона померла у лікарні. Після її похорон я ніяк не зміг змиритися зі смертю єдиної дитини. Але члени Містичного Трикутника запропонували мені те, що я так хотів- життя моєї дитини в обмін на служіння цілям ордену. Така легка угода- я всього-навсього мусив шпигувати за міщанами, витягувати з них купу грошей, надавити притулок членам ордену та торгувати важливою інформацією. А коли б наш Грандмайстер досяг Санкторіуму, він би з допомогою Смарагду Знань зміг повернути до життя мою доньку. Це- найкраща нагорода за вірне служіння цілям ордену.

    -Вони б тобі не повернули, доньку, Сайленсе!- тяжко зітхнув Джеймс, похитавши головою- Містичний Трикутник завжди усував тих, хто був їм вже непотрібним. Смарагд Знань потрібен їм для встановлення свого панування над цим світом, а не задля повернення з мертвих дорогих людей. Повір, Сайленсе, немає такої магії, яка здатна повернути нам тих, кого ми втратили. То- найбільша ілюзія в світі. До тебе б повернулася не твоя донька, а дещо гірше, що й ти не зможеш ніколи уявити. Тобі немає чого приховувати тепер від нас. Скажи нам ім'я ельфа, якого ти найняв вбити Фурію. Хто він такий?

    -Його звати Рістал, але він служить не мені!- знизав плечима Сайленс, підвівши погляд на хлопця- Його мені порекомендували найняти, коли я дізнався, що поряд з моїм баром бачили одну з вашої братії. Я хотів піти на випередження подій, тому й замовив дівчину Рісталу, який є найкращим кілером в Містичному Трикутнику. Він любить вбивати, вигляд страждань жертви приносить йому велике задоволення. Цей ельф ненавидить навіть і своїх співплемінників за нерішучість. Незважаючи на заборону, він володіє могутньою магією та завжди оточений зомбі. Вам Рістал не по зубах.

    -Де шукати нам цього Рістала та на кого він працює?- задав наступне питання Джеймс, задумливо ходячи довкола полоненого чоловіка.

    -У нього є дім на Кларенс-Авеню, але, наскільки я знаю, він майже там не буває. Вам потрібно пошукати його на старому сховищі, яке розташоване на окраїні Еджсіті. Саме там я зустрівся з ним в перший раз, коли робив замовлення на вбивство. А працює цей ельф, як я вже казав, не на мене, а на Архіваріуса- відповів Сайленс, опустивши погляд на підлогу.

    -Хто такий цей Архіваріус та чим він займається?- поцікавився Фред, не втримавшись від питання.

    -Я знаю, що це жінка, вона безпосередньо зараз пов'язана з пошуками Санкторіуму!- швидко почав розповідати Сайленс, відчувши, як біля його вуха піднявся Кинджал Істини Кетрін- Її звати Марта Грекхем. Вона ходить по старовинним кладовищам, підіймає трупи та допитує їх про стародавні часи. Кажуть, що вона весь час проводить в мандрівках та рідко коли буває тут. Але зараз саме вона наближає наш орден до місцезнаходження Санкторіуму. Ми вже знаємо, що воно не десь, а саме тут, під нашими ногами!

    -Що ти маєш на увазі?- перепитав Джеймс- Як це- Санкторіум знаходиться прямо під нашими ногами? Ти хочеш сказати, що весь цей час Санкторіум знаходився в Еджсіті? Де шукати нам цю Марту?

    -Так, стародавні руїни десь тут, зовсім поряд!- загадково відізвався Сайленс, зловісно посміхнувшись- Велика сила зниклої цивілізації була весь час під вашим носом, дурні! І Містичний Трикутник здогадався про це раніше. А ви думали, чому нам так важливо було знищити якомога більше ваших баз? Ми робили це, щоб відвернути вашу увагу від наших пошуків. Я не знаю де зараз Архіваріус, але ви можете заризикувати і спитати про її місцезнаходження у Рістала, він знає де шукати свою хазяйку.

    -Тоді ти нам більше не потрібен!- похмуро сказав Джеймс, активував два Кинджали Істини і швидкими ударами пробив груди чоловіку.

    Той здригнувся від болю, якось здивовано поглянув на лазерні кинджали, що сиділи глибоко в його грудній клітці, на плями крові, що розповзалися по його одягу, а потім поточився набік. Він впав, але встиг перед смертю посміхнутися слабою посмішкою та прошепотіти:

    -Нарешті я зможу дізнатися, чи є моя донька по ту сторону життя. Можливо, Смерть пробачить мені мої амбіції та дозволить зустрітися з рідною душею хоч раз. Я дізнаюся чи праві ви Полум'яні Вартові щодо Циклічності Життя, а потім ми зустрінемося в іншому житті, де не будемо ворогами, а будемо співпрацювати заради спільної мети. Не я винен. Життя було жорстоким до мене. Я ненавидів Смерть. А тепер я відлітаю на її крилах....

    Голова Сайленса впала на підлогу і він навіки застиг. Його незрячі очі дивилися в порожнечу коридору. Джеймс підійшов до трупа, закрив йому очі, полив тіло маслом, а Фред підпалив одяг на мертвій людині запальничкою. Тіло зайнялося, як сухі дрова, а Джеймс зробив рукою знак крилатого фенікса, сказавши при цьому:

    -Спочивай у мирі! Ти відійшов у кращий світ, де зможеш отримати шанс на спокуту. Сподіваюся, що Фенікс Зорі буде милосердним до тебе і дасть тобі те, чого ти так бажав при житті. Ми всі з часом повернемося до Полум'я з якого прийшли і відродимося знову. Для тебе війна скінчилася, для нас вона ще триває!

    Підвівшись, хлопець окинув рішучим поглядом своїх компаньйонів і заговорив:

    -Значить так, ми багато чого дізналися. Тепер треба забиратися звідси. Ми з Фредом підемо до підвалу, щоб зіпсувати щиток та спричинити пожежу в цьому клятому некромантському гнізді. Але комусь з нас доведеться вирушити до нашої бази та оповістити Грандмайстера про те, щоб він розгортав пошуки у міській каналізації. Якщо Санкторіум десь у катакомбах, ми повинні випередити Містичний Трикутник та не дати їм потрапити до Санкторіуму раніше нас. Передати цю інформацію повинна ти, Кетрін. Я не дозволю тобі йти разом з нами шукати того ельфа! Це небезпечно.

    -Що?- дівчина насупилася та почала гнівно наступати на хлопця- Чому ти за мене вирішуєш, що я маю робити? Я хочу разом з вами приймати участь у подальших місіях, я не перший раз протистою некромантам. А ти мене ось так нахабно відсилаєш геть?

    -Заспокойся, Кетрін!- Джеймс підійшов до дівчини та взяв її за руки, уважно поглянувши в сердиті сірі очі своїми спокійними зеленими очима- Я за тебе все рівно буду турбуватися під час небезпечної місії. Якщо з тобою щось станеться, я не зможу цього пробачити собі. До того ж, інформацією про Санкторіум та наші цілі володіємо лише ми троє. Тому треба, щоб хтось передав цю інформацію іншим членам Полум'яної Варти. Якщо ми загинемо, то ти продовжиш нашу справу. А тепер час діяти, поки охоронці все ще зайняті.

    Кетрін швидко обняла Джеймса, вони поцілувалися, поки Фред закотив очі до стелі та скривився. Потім дівчина швидким кроком пішла по коридору, плануючи залишити будівлю. А Джеймс підморгнув Фреду і два брати побігли до головної зали бару. Там все ще вирував шалений натовп, охоронці відчайдушно били відвідувачів, які в свою чергу відбивалися від них, розбиваючи об голови нападників столи, стільці та пляшки з алкогольними напоями. На шляху до підвалу Джеймсу та Фреду довелося втихомирювати особливо розлючених відвідувачів ударами власних кулаків. Але потрібно було віддати честь охоронцям, які одразу розсекретили наших героїв і спробували їм завадити проникнути до підвалу. П'ятеро охоронців кинулися напереріз юнакам, а за ними потягнулися троє зомбі. Фред вихопив свого пістолета та двома влучними пострілами встиг застрелити в голову двох охоронців. Джеймс, тим часом, з розгону стрибнув до ворогів, встромивши їм в горло свої лазерні кинджали. Не розгинаючись, хлопець вихопив з кишені лазерного меча і вступив в двобій з останнім охоронцем. Майстерно розкрутивши червоного меча, Джеймс відбив два удари гумової палиці, розрубав її навпіл, а потім встромив свій Кинджал Істини в око ворогу, від чого той впав ниць. Залишилися тільки зомбі, які глухо гарчали, шкірили залишки зубів та тягнули пазурі до двох Полум'яних Вартових. Озирнувшись по сторонам, Фред помітив пляшку з горілкою. Схопивши її, він плеснув рідиною на наступаючих зомбі, які не ухилилися від цієї дивної атаки. А потім, Фред запалив запальничку та кинув її під ноги зомбі. Вони одразу зайнялися великим блакитним полум'ям, жахливо завили і почали плавитися на очах. Джеймс підскочив до ходячих трупів та умілими рухами лазерного меча швидко посік їх на шматки.

    -За мною, швидше! - прокричав старший брат, відкриваючи двері до підвалу, що знаходився за барною стійкою та побіг у морок, що панував внизу.

    Фред кинувся наздоганяти свого брата. Хлопець активував на своїй руці Кинджал Істини та високо підняв його над головою, щоб трохи освітити собі шлях. Попереду палали зеленим та червоним кинджали Джеймса, який рухався трохи оддалік. Хлопці пройшли через ряди стелажів на яких темними плямами лежали різні пляшки з винами та іншими спиртними напоями. Нарешті, вони опинилися перед електричним щитком, що знаходився на стіні. Відкривши його, Джеймс почав рубати Кинджалами різнокольорові дроти. Його дії привели до того, що система перевантажилася, а потім щиток заіскрив і, раптом, спалахнув. Вогонь почав підбиратися до дерев'яних стелажів. Скоро займеться й алкоголь, що призведе до вибуху.

    -А тепер тікаймо! На шляху звідси треба попередити звичайних людей про небезпеку. Нам не потрібні зайві жертви!- крикнув Джеймс, вибігаючи по сходам нагору по напрямку до світла.

    Фред наздогнав брата, а опинившись серед розлюченого натовпу приклав долоні до рота і закричав:

    -Стережися, народ! Вони заклали бомбу в підвалі! Зараз все тут вибухне. Рятуйтеся!

    Слова хлопця злякали натовп. Всі миттю забули про бійку, почали репетувати, давити один одного, тікати до головних дверей, виламуючи їх вщент. Не чекаючи на подальший розвиток подій, наші брати втекли через кухню до службового виходу. Там вони дістали свій справжній одяг, переодягнулися в нього, а брудну одежу офіціанта та прибиральника залишили біля баку для сміття. Відійшовши у темний провулок, хлопці озирнулися і побачили, як через двері бару все вибігали налякані побиті люди, ельфи, гноми та охоронці. Через якийсь час пролунав гучний вибух, земля задрижала, а будівля бару вся спалахнула високим стовпом полум'я. Неонові букви на вивісці перед баром заіскрили, почали миготіти, а потім погасли, зі стогоном та скрипінням впавши додолу.

    -І в Полум'ї вони очистяться....- тихо прошепотів Джеймс, дивлячись на справу своїх рук.

    -Тепер Містичний Трикутник не зможе тут переховуватися та втратить можливість тримати спілку шпигунів. Пожежа приверне увагу місцевої влади. Виникнуть непотрібні питання, тому нескоро некроманти наважаться відродити свою агентуру. Ми нанесли значного удару по ворожому ордену. Але що тепер?- поцікавився Фред, в його очах світилися відблиски полум'я.

    -Тепер настала черга віднайти цього Рістала і через нього вийти на цю загадкову особу Архіваріуса. Саме вона здатна нас привести до всієї цілі нашого ордену- руїн Санкторіуму!- рішуче сказав Джеймс, крокуючи по вулиці з наміром викликати таксі та доїхати до окраїни міста.

    -Вперед, за Рісталом!- кивнув головою Фред, перевіривши чи надійно на ньому сидить нарукавник з прихованою зброєю.

    Після цих подій поліція вирішила, що бар "Поцілунок гадюки" був підпалений якимись радикалами з нелюдей, невдоволених своїми правами. Багатьох ельфів та гномів заарештували за звинуваченнями у підпалі будівлі та вбивстві власника бару містера Сайленса, труп якого був спалений до жахливого стану. Всі сліди Полум'яної Варти або Містичного Трикутника були надійно укритими, тому поліція так і не здогадалася про чергове протистояння двох таємних орденів. В Еджсіті цим вечором було дуже неспокійно.

                                    🔺🔺🔺

    Через деякий час Джеймс та Фред вже стояли на околиці Еджсіті, покинувши аерошину-таксі та розплатившись з гномом за дорогу. Хлопці в усі очі дивилися на картину, що простягалася перед ними. За містом починався ріденький чорний лісок, голі дерева якого весь час скрипіли та терлися одне об одного від сильного вітру, що налітав весь час на них. Земля тут була нерівною та складалася з ярів та глибоких ущелин. Тут одне до одного притулилися хатки більш бідного населення, яке не могло проживати в сучасному мегаполісі через нестачу статків. Зазвичай, на таких окраїнах жили нелюди, які не хотіли кидати своїх старих звичаїв та вподобань. Люди вважали їхні поселення своєрідними резерваціями для тих рас, чий час вже минув. Тут панувало одне золоте правило- хочеш вижити- або адаптуйся, або загинь в злиднях.

    Позаду хлопців неоновими красивими вогнями палало місто Еджсіті, яке здалеку здавалося аметистом, оздобленим блакитною затокою. Над містом в небі літали маленькі цяточки летючих аерошин, які освітлювали фарами собі дорогу в нічному небі. Брати обережно почали заглиблюватися в ліс, озираючись по сторонам в пошуках старого сховища. На всякий випадок юнаки ретельніше натягнули каптури на обличчя, щоб не провокувати нелюдів своєю приналежністю до людської раси. Але чомусь резервація була порожньою. Ніде не було чутно жодного голосу, не пройшло жодного перехожого.

    -Тут завжди так похмуро та непривітно?- поцікавився в старшого брата Фред, який рідко бував за містом.

    -Зазвичай, ні!- знизав плечима Джеймс, вдивляючись в обриси напівзруйнованих від часу будівель- Нелюди хоч і непривітні особи, але вони не звикли ховатися від непроханих гостей. Коли я був тут рік тому, то це була досить густонаселена резервація, повна ельфів та гномів. Вони торгували зі своїми співплемінниками з Еджсіті, багато з ними спілкувалися, тримали контакти з ельфами та гномами з других куточків світу. А тепер це- поселення-привид і від цього мені неспокійно на душі. Тримайся поряд, Фред! Щось мені здається, що наш товариш Рістал досить швидко зрозумів, що ми за ним прийдемо і приготував для нас пастку.

    Обережно просуваючись поміж низенькими хатками, брати були весь час напруженими та розглядалися довкола. На небі тим часом підіймався великий білий місяць, по якому пробігали сірі димчасті хмаринки. На чорному небосхилі запалювалися зірки. Десь співали цвіркуни, а в якомусь старому дуплі тяжко зітхала сова. Проходячи повз одну хату, Фред вказав на неї рукою та сказав:

    -Лише поглянь! Двері тут впали не від часу. Здається, ніби їх намагалися видерти пазурами якісь дикі звірі. І цілком успішно.

    -Це були не звірі! Дивись!- Джеймс зазирнув до розваленого будиночку та вказав на долівку. Там лежала гнила рука, яка ще продовжувала по павучому рухатися по всій кімнаті- Це навала зомбі. Скоріше всього, що це робота Рістала. Але навіщо йому було вбивати всіх жителів окраїни? Він же ельф, він повинен стояти за права свого народу. Цікаво, що його привело до лав Містичного Трикутника?

    Пройшовши трохи далі хлопці наштовхнулися на плями крові, що вкривали землю на вузькій кам'яній вуличці, що йшла поміж криницею.

    -Когось тут сильно поранили, а потім тягнули непритомного до якогось місця. Ось тут прим'яті хащі обабіч дороги, а, окрім крові, тут є й залишки чийогось одягу- озвався знову Фред, схилившись над слідами.

    Джеймс пройшов трохи вперед по кривавим слідам і побачив, що вони ведуть до чорного входу в якусь велику будівлю з напівзруйнованим дахом. Далі сліди обривалися.

    -Це точно пастка. Коли ми туди зайдемо, вона закриється і ми будемо відчувати себе мишами, які сунули свої носи в котяче лігво. Але вибору немає. Якщо ми хочемо дістатися до Рістала, то нам доведеться піддатися на наживку від нашого ворога. Будемо готовими до найгіршого повороту долі!- прошепотів брату Джеймс, витягаючи з-за поясу лазерний меч.

    Хлопці почали обережно переступати поріг загадкової будівлі, яка й була тим самим сховищем, яке вони шукали. Схоже, що ним давно не користувалися і тому від негоди воно значно зіпсувалося. Тихо, не бажаючи скрипіти старою підлогою, наші герої заглибилися всередину темного приміщення, яке слабко освітлювали через проломи в стелі місяць та зорі. Не встигли юнаки й оком моргнути, як позаду них заскрипіла решітка, відрізаючи їм шлях назад.

    -Я ж казав! Ненавиджу бути правим- тяжко зітхнув Джеймс, закотивши очі до стелі.

    -Тепер я розумію, що відчуває миша, коли потрапляє до пазурів кота!- тривожно озираючись на всі боки, відмітив Фред.

    Брати продовжили просуватися по великому приміщенню далі. Темрява та тиша діяли на них гнітуче, їхні серця шалено калатали в грудях, а м'язи напружилися, готові до неочікуваної атаки. Але ніхто на них не накинувся, ніхто не озвався. Всюди панувала мертва тиша, від якої мурахи пішли по спинам юнаків. Їхні руки спітніли від тривоги. Йдучи далі, вони побачили, що стіни приміщення вкриті кров'ю та глибокими подряпинами, під стелею на вітру коливалися ланцюги та кайдани, зловісно дзенькаючи. Раптом, десь оддалік пролунав чийсь слабкий стогін. Джеймс та Фред поквапилися туди, щоб побачити, що в кутку знаходилася велетенська клітка, в якій сиділо декілька неймовірно худих ельфів та подертих гномів. Один з них підійшов до ґрат, вчепився в них та почав благати:

    -Будь-ласка, врятуйте нас! Врятуйте! Нас викрав якийсь шаленець, який командує цілим натовпом потворів. Не залишайте нас тут, благаю! Ми нічого поганого не хотіли нікому, ми просто звичайні жителі, вірні старим традиціям!

    -Спокійно-спокійно, зараз ми вас витягнемо!- почав заспокоювати бранців Фред, поки Джеймс збирався розрубати замок на клітці своїм лазерним мечем.

    Але старший брат не встиг це зробити, адже в повітрі свиснула стріла, яка ледве не зачепила Джеймса і тільки спритність Фреда, який штовхнув брата на землю, врятувала тому життя. Стріла відбилася від замка, впала на підлогу та розсипалася в друзки.

    -Голографічна зброя!- вилаявся Джеймс, підводячись на ноги- Дуже небезпечна розробка. Така стріла може й не вбити, але її наконечник проходить крізь рану, зменшується в квантовому просторі і потрапивши до серця, зупиняє його рух. Ненавиджу таку зброю. І звідки вони її беруть весь час?

    З темної сторони приміщення пролунав чийсь холодний сміх, який змусив юнаків здригнутися від жаху, а полонених в клітці заплакати. Весь склад освітився холодним зеленим світлом від неонових ламп, вмонтованих на залишках стін. Перед героями стояв вже знайомий їм високий ельф в чорному одязі із каптуром, який приховував його сіре втомлене обличчя на якому палали гарячково очі. Ельф був жахливо некрасивим, його шкіра ніби висохла та туго обтягувала кістки видовженного обличчя. Поряд з ельфом стояли багаточисельні фігури- вони здавалися шматками червоного м'яса, але з жовтими очима, довгими залізними іклами, гострими кігтями на своїх руках, зроблених з міцного заліза. Це й був Рістал власною персоною. Ельф сперся на чорний обсидіановий лук, який він тримав в руці та продовжував сміятися, пронизуючи хлопців своїм неприємним поглядом.

    -Ось ви, нарешті, й потрапили до моїх рук!- задоволено заговорив Рістал- Ви думали, що полюєте на мене? Але в мене всюди очі та вуха! Я знав, що ви будете вдавати героїв із себе і прийдете прямісінько до мене. Тут ви й загинете. Перед тим, як я вас вб'ю, дозвольте дещо вам розповісти. Мені так шкода, що ваша подруга Кетрін Ештон не з вами, я б хотів особисто з нею розважитися. Але, скоріше за все, з нею пограється моя прекрасна пані. Як і з усім вашим кодлом та дорогим лідером. Нарешті, ваша остання база в Еджсіті буде знищена і ви припинете бути перешкодою для наших цілей.

    -Що? Що ти таке кажеш? Що з Кетрін, ти, виродку?- розлютився Джеймс, його обличчя смертельно зблідло, а руки затремтіли. Хлопець кинувся б на монстрів, якби Фред не втримав його на місці від цієї самовбивчої спроби.

    -О, вона тобі не байдужа, друже?- зареготався Рістал, явно задоволений від очікуваної реакції Джеймса- Я тобі розповім все. Справа в тому, що ми знали про наявність шпигуна в наших лавах і дозволяли йому зливати інформацію, щоб ви нічого не здогадалися. Коли прийшов час ми з ним добряче розважилися і він нам все розповів і про вашу базу, і про особистість кожного з вас, про ваші амулети та паролі. Моя пані вирушила з каральним загоном довершити справу, яку не зміг закінчити цей вискочка Лісандрос. А я знищу вас, щоб ви більше не плуталися, Полум'яні Вартові! Ваша епоха пройшла, настає час слави Містичного Трикутника! І іронія в тому, що вас знищить один із вас. Один з моїх кадаврів- покращеної версії зомбі, є ваш агент Барні.

    Очі Джеймса розширилися від жаху, коли він зрозумів, що клятий ельф не блефує. Тепер довге мовчання їхнього агента стало зрозумілим. Його викрили та використали в своїх цілях некроманти Містичного Трикутника. А вони розслабилися і, навіть, не очікували такої несподіваної атаки зі сторони ворогів. Тепер же Джеймс турбувався за Кетрін. Яким-бо він був дурнем, що відпустив її від себе. Він хотів як краще для своєї коханої, а тепер відправив її на вірну смерть, далеко від себе, без змоги прийти їй на рятунок. А тепер хлопців оточували кадаври, які гарчали, шкірили зуби та тягнулися до них своїми залізними кігтями. Несподівано на плече Джеймса лягла долоня брата, Фред дивився йому в очі заспокійливим поглядом:

    -Не турбуйся, брате! Ми витягнемо Кетрін з непереливки. З нею все буде добре, вона хороший воїн. І з нею буде поряд містер Шерман, а він спритний та справжній майстер своєї справи. Повір в наших братів та сестер, вони гідно зустрінуть ворога. Зосередься на нашій місії. Виплутаємося з цієї пастки та приб'ємо цього виродка!

    Переконання брата подіяли на Джеймса, як бальзам на душу. Хлопець потиснув руку брату, насупився, а потім активував свої Кинджали Істини.

    -Пам'ятай, що мертвих істот краще всього бере тільки вогонь або наша прихована зброя! Використовуй проти них масло! - шепнув на вухо молодшому братові Джеймс, передавши йому маленькі капсули з рідиною.

    Фред вдячно кивнув головою, перезарядив свій картридж на нарукавнику, вклавши всередину капсулу з маслом. І тут потвори кинулися на хлопців. Юнаки зустріли їх потоком масла та гучними ударами своїх лазерних кинджалів. Сталеві пазурі чудовиськ з брязкотом відбивалися від нарукавників хлопців, а від рублячих ударів кинджалів сире м'ясо потворів загорілося, розповсюджуючи неприємний запах горілої плоті.

    -Я не знаю, хто з вас містер Барні, але ви можете бути спокійним, адже ваше тіло ми заспокоїмо навіки та спалимо згідно правилам Догматів!- прокричав чудовиськам Джеймс, спалюючи їх своїми ударами наліво й направо.

    Хлопці спритно ухилялися від монстрів, які стали тепер ходячими стовпами вогню та рубали їхні жахливі огидні тіла на шматки.

    -Це може тривати безкінечно!- розлютився Фред, добиваючи кадавра, який намагався підвестися з землі- Треба дістатися до цього Рістала та вбити його. Коли чаклун помре, то й закляття з трупів зникне теж!

    Джеймс кивнув та побіг просто на Фреда, а той в останню хвилину нахилився, підставив долоні човником і допоміг брату здійснити неймовірний стрибок, підкинувши його високо над натовпом кадаврів. Розставивши руки, хлопець полетів птахом, а потім виставив уперед руки з двома палаючими Кинджалами Істини та кинувся розлюченим тигром на Рістала. Перша атака лише розбила ельфу лук, але той зміг ухилитися від кинджалів юнака, начаклував велику вогняну кулю та кинув її в хлопця. Джеймс ухилився та знову настрибнув на високого суперника. Той витягнув лазерний меч і почав ліниво відбивати атаки хлопця.

    -Я вбивав більш майстерних Полум'яних Вартових, Джеймс Хафнер! Я зростав вбивцею. Ти мені не рівня. Ти загинеш такою ж даремною жахливою смертю, як і твоя подружка! Шкода, що вам не дали більше часу на прощання!- знущався над Джеймсом Рістал.

    Фред все це бачив, але не міг допомогти братові, все ще стримуючи орду кадаврів на собі, щоб вона не заважала поєдинку старшого брата та ельфа-некроманта. Джеймс все робив спроби атакувати свого супротивника з різних боків, ухилявся від ударів його меча, але два рази його ледве не зачепило, лише трохи пропаливши йому рукав куртки. Джеймс не реагував на слова ворога та намагався не думати про Кетрін, розуміючи, що ворог навмисно намагається змусити його панікувати та лютувати, щоб позбавити концентрації. Замість цього, хлопець глибоко вдихнув і продовжив тримати ритм бою. В якусь мить він помітив, що ельф однією рукою почав чаклувати, збираючи в руці темний морок. Не давши йому закінчити заклинання, Джеймс кинувся та відсік ворогу руку. Рістал закричав від болю, схопившись за кривавий обрубок. І в цю мить юнак наскочив на нього, вдарив нарукавником в обличчя, викрутив руку з мечем, змушуючи впустити зброю, а потім двічі іншою рукою встромив Кинджал Істини ворогу в живіт.

    Рістал зігнувся навпіл від болю, а потім почав падати, але його встиг схопити Джеймс і тепер хлопець схилився над ненависним сірим обличчям помираючого ельфа.

    -Можливо, ти й вбив багато моїх братів та сестер по ордену, Рістал, але ти ще не мав справи з майстером Парного Бою. Я такий єдиний в своєму роді. В тебе ще є шанси спокутувати свої гріхи. Розкажи, де шукати твою пані та що їй відомо про Санкторіум? Кажи швидше та не приховуй нічого, адже Смерть вже йде за тобою і вона буде безжальною над тим, хто так довго знущався над її роботою- спокійним голосом заговорив Джеймс.

    -Ти мене здивував, хлопчина! Непогана битва була ... Як для людини- засміявся ельф, в куточку рота якого виступила кров- А ти знаєш чому я вступив до Містичного Трикутника? Тому що я народився і виріс в резервації, де ми жили, як жебраки, мого батька споїли люди та весь час били. А матір ґвалтували теж покидьки з твого роду! Але коли я спонукав всіх підніматися проти влади людей та повертати нашу колишню славу, ельфи боялися та відмовлялися. Вони хотіли жити сірим безсенсовним життям. І цим мене дратували. Саме тоді я зустрів Містичний Трикутник. Вони мені пообіцяли все- повернення колишньої слави ельфів, відродження Золотого Віку нашого світу, знищення всіх технологічних засобів, які лише отруюють існування магічних рас, навчити мене більш могутньої магії. Ідея віднайти загадковий Санкторіум та оволодіти Смарагдом Знань мене сильно спокушала. Лише уяви- всі знання Всесвіту на твоїй долоні. Для ельфа- це шанс стати великим. Я міг би бути богом, подолати саму Смерть та встановити свої закони над світом. Тому я вбивав задля слави ордену, знищував тих, хто спричиняв нам значні перешкоди в наших пошуках безсмертя. Я викопував старі кладовища для леді Марти, ми разом допитували різних свідків тієї епохи. Я особисто чув про велич палацу Мізґур, про таємничі руїни Санкторіуму, побудованого богами з іншого світу. І там вони нам залишили свою спадщину- безцінний Смарагд Знань, символ перемоги над старими правилами цього брудного світу. Але, тепер всі мої сподівання пішли на марне. Ви, Полум'яні Вартові, не розумієте того, що ми робимо. Ми хочемо щоб війни закінчилися, щоб всі стали рівними перед одним володарем, щоб не було більше ніколи несправедливості та поділу рас на сорти в світі. Ви воюєте, фактично, за Смерть, за якийсь туманий цикл перероджень, хоча яким чином ви можете бути впевненими, що справді відродитесь після своєї смерті в новому тілі? А можливо, що там, в іншому вимірі на нас всіх чекає лише морок, забуття, порожнеча, знищення нашої душі та розуму назавжди! І хто тоді герой в цій битві, а, Джеймс Хафнер? Ви робите велику помилку, стримуючи наші бажання. А наші ордени могли б співпрацювати разом для покращення цього світу. Я впевнений, що якщо не я, тоді леді Марта досягне успіху в нашій справі. Вона вже знає таємницю Санкторіуму і скоро дістане для нашого Грандмайстера Смарагд Знань. Перемога Містичного Трикутника вже близько. Смерть буде переможена!

    Рістал засміявся в останній раз і помер, залишившись з жахливою кривавою посмішкою на обличчі. Розчарований Джеймс облив тіло маслом та підпалив його, сказавши всі необхідні слова. Озирнувшись, він побачив, що всі кадаври впали замертво після смерті ельфа і тепер Фред займався тим, що спалював тіла нежиті та рятував бранців, відкриваючи клітку. Один з врятованих ельфів підійшов до юнаків, низько їм вклонився та сказав:

    -Дякую за порятунок! Хоч ви й люди, але відрізняєтесь від своїх співплемінників. Хто ви такі?

    Фред хотів сказати правду, але його перебив Джеймс, відповівши:

    -Нас надіслали вам на рятунок місцеві органи влади Еджсіті. Ми почули, що в окрузі діє небезпечний психопат, який порушив заборону про невжиття магії та отримали завдання знищити його.

    Коли ельфи пішли з будівлі, Фред поцікавився в брата:

    -Навіщо ти сказав бранцям неправду? Вони могли б бути гідними членами нашого ордену.

    -Такого життя, як в нас нікому не побажаєш. В лави ордену Полум'яної Варти потрапляють лише ті, кому некроманти зруйнували життя. До того ж, нехай вірять в те, що люди- не такі тварюки, як вони думають! Полум'яні Вартові теж хотять, щоб всі були рівними в правах та вільними. Але не такими жорстокими способами примусу, як це робить Містичний Трикутник! Свобода дістанеться кожному важкою працею проти тиранів! - суворо проказав Джеймс, дивлячись порожнім поглядом в далечінь.

    -Розумію! Ми досягнемо цієї мети, хоч якось спробуємо покращити життя всіх бідолах у цьому світі!- підморгнув брату Фред- Не дамо некромантам оволодіти Смарагдом Знань та поневолити всі вільні народи. Але спочатку, час повернутися до бази та дати бій Містичному Трикутнику. Не турбуйся, ми врятуємо Кетрін!

    І брати поквапилися швидко до виходу, назустріч невідомому майбутньому, а за їхніми спинами догорали тіла кадаврів та Рістала.

                                    💀💀💀

    Прибувши на те місце, де була телефонна будка, яка слугувала ліфтом до потаємного штабу Полум'яної Варти, хлопці були шоковані. Баки для сміття були перекинуті набік, а сама кабіна зникла. На її місці залишилася тільки велика діра в асфальті- темна, жахлива, з нерівними краями від якої зараз до неба підіймався стовп чорного диму.

    -Що сталося?- налякано спитав Фред, підходячи до прірви та зазираючи в її темну безодню- Як тепер нам потрапити до бази? Схоже, що ліфт хтось обачно вирішив знищити, щоб ніхто не зміг ні увійти, ні втекти звідти.

    -Це зробили слуги Містичного Трикутника, кляті собаки зі своїми брудними методами!- вилаявся Джеймс, гнівно вдаривши ногою кришку бака, яка з брязкотом вдарилася об стіну провулку та впала на землю- Чому я не міг передбачити таких подій? Чому був таким впевненим в тому, що наші справи йдуть в гору? Через мене всі, хто зараз був у штабі, наражаються на небезпеку та смерть. Там Кетрін, розумієш, Фред? Там і Кетрін теж! А я її покохав з першої зустрічі, в нас було стільки спільного. Ми планували одружитися наступного року. Я знаю, що Полум'яні Вартові рідко коли мають спокійне та безпечне життя, але ми хотіли вибороти від цього світу наше маленьке щастя. Хоч на якусь хвилю провести час разом, побути звичайними людьми поза оцими конфліктами. Але, може, сама доля каже нам, що щастя не існує? Адже, що ми з Кетрін можемо дати нашим дітям? Скажи, Фред, а що нам дали у спадщину наші власні батьки?

    Фред тяжко зітхнув, підійшов до брата та поклав йому на плече руку. Зустрівшись з розпачливим поглядом Джеймса, юнак сказав:

    -Можливо, наші батьки й не були найкращими у світі, але не кажи так про них. Я гнівався на них весь час, що вони рідко бували вдома, що вони загинули в тій аерокатастрофі, потім розсердився, що ні батько, ні мати не розповіли нам правду про свої справжні заняття. Ти теж не кращим був, Джеймс! Але я зрозумів головне- наші батьки хотіли нас захистити від цієї війни, зробити так, щоб ми для некромантів не складали інтересів. Батьки вибрали для себе ціль в цьому житті, вони віддали життя за ідею свободи та звичного для всіх життя. Ми жили у гарному світі завдяки тому, що наші батьки чинили опір загарбницьким планам Містичного Трикутника. А ти зараз готовий від розпачу здатися, відкинути всі життєві плани та нашу боротьбу? Ти хочеш сказати, що всі їхні та наші зусилля були даремними? Нашим батькам це не завадило кохати одне одного та створити справді гарну сім'ю, адже кожного свята ми були разом, вони давали нам щасливе дитинство. Незважаючи на ту загрозу, що чигала на всіх у пітьмі. Зберися, Джеймс! Ще не кінець! Ми врятуємо Кетрін, ми врятуємо наших братів та сестер по ордену. Ти забув наші Догмати? Ми, подібно до Феніксу Зорі, можемо згоріти у полум'ї війни, загинути. Але, як і Фенікс, ми обов'язково повстанемо з попелу до нового життя та знищимо наших ворогів. Адже за нами правда, за нами свобода і прогрес!

    -Дякую тобі, Фред! Не думав, що ти станеш проголошувати такі красномовні слова, але вони справді заспокоюють та надихають!- вдячно обійняв молодшого брата Джеймс і його зелені очі спалахнули гнівом- Настав час діяти. Містичний Трикутник заплатить за все, що сьогодні він зробив з нашими братами та сестрами по ордену! Настав час нам стати тими, ким є кожен з нас- феніксами-вбивцями, вогняними месниками справедливої справи! За мною, брате!

    Не встиг Фред спинити старшого брата, як той відважно став на краю прірви, розставив руки в сторони та сміливо стрибнув вниз. Коли юнак підбіг до жахливої дірки, то побачив далеко внизу Джеймса, в якого під пахвами з'явилися голографічні червоні крила, з допомогою яких він планував вниз.

    -Ні, ну я не припиняю з нього дивуватися!- розвів руками Фред, який був вражений вкрай від дій свого старшого брата- Ніби й брати ми з ним, а він весь час приховує від мене цікаві речі. Ось звідки я мав знати, що в наш костюм вмонтовані чортові крила фенікса? Тьфу на нього, зачекай! Я теж йду за тобою!

    Фред зібрався з духом, розставив в сторони свої руки, а потім зробив рішучий крок за край прірви. Його тіло рибкою пірнуло в пітьму ями. У вухах хлопця засвистів пронизливий вітер, каптур на голові хилитався зі сторони в сторону, очі сльозилися від різкого польоту. Намацавши руками свій пояс, юнак натиснув одну із кнопок на ньому і відчув, як під його пахвами з тихою вібрацією розгорнулися, схожі на братові, вогняні голографічні крила. Ці крила одразу підхопили повітряну течію та напнулися, як справжні. Фред відчув, що може рухатися у повітрі так же вільно, як це роблять птахи. Він відчував дивовижну легкість у всьому тілі. Випроставши ноги, Фред почав призвичаюватися до свого дивовижного польоту. Хлопець почав робити піруети в повітрі, рухати руками, керуючи швидкістю свого польоту то прискорюючись, то уповільнюючи темп руху. Далеко попереду Фред бачив тьмяне сяйво червоних крил Джеймса, який летів на значній відстані від нього.

    Ось старший брат зробив два грандіозних оберти тілом у повітрі, а потім з гучним хлюпанням приземлився десь внизу. Його крила блиснули в останній раз і щезли, залишивши внизу лише темний силует хлопця, який присів та обережно почав просуватися вперед. Фред зосередився на фігурі свого брата, щоб приблизно здогадатися де знаходиться дно прірви, а потім склав руки та рішуче пірнув через течію повітря, опускаючись все нижче та нижче. Коли юнак побачив попереду уламки того, що було колись телефонною будкою та якусь калюжу брудної води, що натекла з пролому в стіні, то він знову розправив крила і обережно приземлився. Краплі води з плеском підскочили та омили собою кросівки Фреда.

    Вимкнувши крила, Фред присів та озирнувся. Хтось розрубав дроти, що тримали кабіну в русі, а потім розтрощив повністю колишній ліфт Полум'яних Вартових. Від нього лишилися лише задимлені уламки понівеченого заліза. Задня стінка була розбита і з неї весь час текла якась брудна вода. Схоже, що вороги пробили дірку до самої каналізації. Скривившись, Фред пішов обережно за братом, який просувався по напівтемному коридорі вперед. Неонові лампи були розбиті, висіли лише однією стороною на стелі, а з них весь час сипалися іскри. Фред хотів вже було покликати свого брата, коли раптом побачив, як той замахав відчайдушно руками. Придивившись, Фред зрозумів, що брат чомусь закликає його до тиші, прикладаючи пальця до уст. Молодший брат кивнув, але руками спробував зобразити питання. Джеймс кивком голови показав в кінець коридору. Придивившись, Фред побачив, що чорні двері теж розвалили, а серед їх уламків прикрадалися якісь фігури в чорних робах і срібних масках у вигляді моторошних черепів. Джеймс вказав на одного ворога, потім на себе, на другого, а після цього на Фреда. Зрозумівши задум брата, Фред коротко кивнув. Поворушивши своєю рукою, Фред тихенько викликав до життя Кинджал Істини, який спалахнув червоним кольором у темному коридорі. Попереду, Джеймс зробив теж саме зі своїми двома Кинджалами. Фред розумів, що Джеймс міг би вбити майстерно одразу двох ворогів і сам, але будучи на емоціях, старший брат боявся схибити, тому й покликав на допомогу саме його.

    Двоє братів тихенько підкрадалися до моторошних фігур, що рилися в уламках від дверей. Порівнявшись з некромантами, Джеймс та Фред одночасно випросталися у весь зріст, перехопили вільними руками фігури за шиї, здавивши їх так, що ті й крикнути не мали можливості. А потім брати встромили ворогам в груди Кинджал Істини і тричі повторили свої рухи, добиваючи некромантів. Все сталося так швидко й непомітно, що члени Містичного Трикутника навіть і не встигли нічого помітити. Вони миттєво померли, а хлопці поклали їхні тіла у кутку, добряче полили їх залишками свого масла і підпалили, щоб з цих трупів не зробили зомбі.

    Кивнувши одне одному, юнаки побігли далі по коридору, перескочили уламки дверей та увірвалися до самої штаб-квартири. Там їхнім очам з'явилося ще більш жахливе видовище. Прапори ордену Полум'яної Варти палали на стінах, охоплені вогнем. Стіл Грандмайстера був розколотий навпіл, а голографічну карту повністю знищили. Безцінні папери та книги з історією горіли теж, книжкові шафи зірвали з місць та розкидали по всій кімнаті. Деякі проходи в інші секції штабу були повністю зруйнованими, їх засипало камінням та уламками. На стінах та підлозі була кров, яка стікала червоною рікою по нерівностям. Всюди лежали трупи в червоних куртках, а над ними чаклували чорні фігури, які піднімали ці трупи та обертали проти живих Полум'яних Вартових. Живі союзники теж були, але їх тіснили до стіни, де вони відчайдушно відбивалися від ворогів, вбиваючи некромантів, зомбі, кадаврів, сухих скелетів та підпалюючи їхні залишки. Незважаючи на всі зусилля членів ордену, кожен, хто помирав, лише поповнював ворожі лави. З обох сторін дзижчали лазерні мечі, кинджали, гучно стріляли пістолети та автомати, підривалися гранати, закидався вогонь, як звичайний, так і магічний. Некроманти не цуралися і темних небезпечних заклять, проклинаючи своїх ворогів так, що тіла деяких ламалися як іграшки або вибухали ріками крові.

    Побачивши таке скрутне становище своїх товаришів, хлопці без роздумів одразу кинулися на ворогів. Джеймс стрибнув вперед і двома Кинджалами Істини пробив шиї некромантам, вкинувши їх до вогню, що зайнявся від розбитої лампи. Фред на бігу підпалив зомбі своїм Кинджалом Істини, ухилився від залізних кігтів кадавра, встромив монстру межи очі свою зброю, яка одразу ж запалила плоть. Якийсь некромант зі зловісним сміхом спробував жбурнути Фреду в обличчя якесь лихе закляття, але хлопець був швидшим. Він за декілька стрибків опинився поряд з ворогом і перервав його сміх, встромивши кинджал крізь прорізь маски прямо в око, пробивши наскрізь голову ворогу. Побачивши невеличке підкріплення, інші Полум'яні Вартові радісно закричали та спробували контратакувати некромантів, які втратили концентрацію через атаку з тилу. На цей раз перевага схилилася на сторону Полум'яних Вартових. Їм вдалося спалити нежить та зарубати багатьох чаклунів, що напали на них.

    Джеймс люто рубав своїх ворогів, намагаючись дістатися до Кетрін, де б вона не була. Він вдивлявся в кожне обличчя під червоним каптуром, але не знаходив своєї коханої. Він вже зовсім занепав духом, коли побачив дівчину на іншому кінці великої зали. Вона билася з якимсь некромантом, спритно вражаючи його своїм лазерним мечем у спину та груди. Каптур дівчини сповз набік, відкриваючи її втомлене обличчя, вкрите попелом, брудом, кров'ю, лише сірі очі гнівно світилися на цьому обличчі, а губи були зневажливо стиснутими. Чорне волосся дівчини коливалося за її плечима від кожного спритного руху вартової. Вгадавши відповідний момент, вона кинулася на свого ворога та проштрикнула йому ребра своїм Кинджалом Істини.

    -Кетрін! Кетрін! Я тут, я тут!- заволав Джеймс, радіючи, як маля, що з коханою все добре.

    -Джеймс! Де ти був? Я так за тебе хвилювалася! В нас тут справжнє пекло! Я ...- почала у відповідь кричати Кетрін, намагаючись пробитися до свого коханого.

    Раптом, за спиною дівчини виринула висока худорлява фігура та замахнулася великим лазерним серпом на неї.

    -Позаду! Кетрін, позаду!- відчайдушно закричав Джеймс, вбиваючи на своєму шляху кадаврів та зомбі. Він розумів, що не встигне вчасно на допомогу своїй дівчині.

    Але Кетрін його почула, що допомогло дівчині спритно ухилитися від ворожого нападу. Серп проробив у підлозі жахливий випалений слід. Кетрін кинулася зі своїм мечем на ворога, але темна фігура засміялася холодним жіночим сміхом та легко почала відбивати всі удари дівчини. Вона вибила з рук Кетрін її меч, який відлетів кудись у сторону та зник за натовпом ворогуючих сторін. На якусь мить Кетрін розгубилася, але потім, вона стрибнула вперед та зробила випад своїм кинджалом з нарукавника. Але схибила, її кинджал лише розрубав навпіл саму маску. Уламки срібної маски впали на підлогу і Кетрін побачила перед собою обличчя жінки. В неї були сніжно-біла шкіра, довге блискуче чорне волосся, безжальні очі різного кольору- одне було фіолетовим, а інше- зеленого кольору. В цих очах відбивалися жорстокість, ненависть і божевілля. Губи жінки були ніжно-рожевого кольору і в нижній їхній половинці в неї був пірсинг- блискуче золоте кільце. Буквально одну секунду дві супротивниці дивилися одна на одну, а потім Кетрін знову кинулася в атаку, замахаючись рукою із кинджалом. Але некромантка спритно ухилилася, блокувала удар Кетрін, а потім надавила сильніше на свій серп. Її лезо з тріском зламало механізм нарукавника, від чого Кинджал Істини дівчини жалібно завібрував, почав миготіти, а потім згас. Кетрін залишилася без зброї. Некромантка болісно викрутила дівчині руку, дала їй коліном в живіт, від чого та скрутилася навпіл. Противниця легко підхопила дівчину за шию та приклала до її горла свій серп.

    -Ні! Ні! Відпусти її, тварюка!- закричав Джеймс, вже стрибаючи по головах зомбі, намагаючись опинитися швидше перед некроманткою.

    Але та озирнулася до хлопця, її гарне обличчя спотворила злісна посмішка і вона похитала головою, прикладаючи лезо серпа так тісно до обличчя Кетрін, що подряпала їй щоку і по ній тепер текла кров. Некромантка крикнула хлопцю, заливаючись сміхом:

    -Що, вона тобі не байдужа, Вартовий? А я думала, що ви не здатні когось кохати, адже найбільше всього кожен з вас кохається з самою Смертю, чи не так? Адже ж ви її так старанно захищаєте. Що ж, схоже, що вона готова вас швидко забрати до себе, бо відвернулася від своїх захисників у такий лихий час. Всі ваші зусилля були марними, адже я знищила вашу останню базу в Еджсіті. Це я довела справу нашого ордену до кінця! Я- Архіваріус Містичного Трикутника, це я- Марта Грекхем! Стільки років я мріяла принести користь своєму повелителю, сповнити мрії нашого ордену про краще майбутнє без лихих чинників, що отруїли наш світ від самого його створення. І мені це вдалося! Я знищила ваш опір, ви-лише купка заколотників, які чіпляються з останніх сил за уламки старого світу. Ми ж рухаємося далі, вперед, до остаточної перемоги над Смертю! Роки досліджень привели мене до місцезнаходження Санкторіуму! Ми з Грандмайстером заберемо те, що належить нам. І тоді весь світ зміниться на краще, а я буду стояти на чолі змін разом із моїм володарем!

    Поки жінка говорила, вона фанатично запалилася, її втішали власні мрії, очі некромантки буквально заблищали від сліз радості, ніби вона вже бачила цей змінений світ майбутнього.

    -Я.... Тебе..... ВБ'Ю!- закричав розлючений Джеймс та безстрашно кинувся на Марту, забувши, що може цим зашкодити своїй дівчині. Злість його зараз засліпила повністю. Єдине, що він бачив перед собою- це ці ненависні різнокольорові очі, які він бажав закрити навічно.

    Стрибаючи, хлопець скерував свої Кинджали Істини прямо в шию Марти, але та засміялася та викинула вперед одну долоню, іншою рукою все ще тримаючи Кетрін, яка задихалася в полоні супротивниці. З руки некромантки вийшов зелений важкий туман, який охопив Джеймса за його кінцівки і заморозив хлопця прямо в повітрі. Він не міг ворухнутися, лише його очі злісно бігали в орбітах. Хлопець силкувався змусити себе ворухнути хоча б рукою та спробувати дістати Марту, але йому це не вдавалося. Некромантка засміялася знову, а потім погрозила серпом юнаку:

    -Який поганий хлопчик, невже тебе не вчили слухатися старших? Якщо ти продовжиш чинити опір, я відправлю твою подружку до іншого світу. Що, не хочеш спробувати? А чому? Можливо, ти не віриш в ідеологію свого ордену? Не хочеш дочекатися іншого життя з нею?Раптом, ви відродитесь в світі, де не буде смерті та воєн, ви будете щасливою звичайною парою? Хоча ні, вибачаюсь! Коли ми переможемо Смерть, то ви всі більше ніколи не відродитесь, адже ваш клятий цикл перероджень навічно припиниться. Зникне страх смерті, біль від ран та хвороб, буде кращий світ, створений завдяки зусиллям Містичного Трикутника та Смарагду Знань. Лише уяви- боги залишили нам силу для того, щоб змінити цей світ на краще! Тільки дурень не скористається такою можливістю! Ви програли, Полум'яні Вартові. Більше не втручайтесь в наші справи. Містичний Трикутник завжди залишається переможцем. Тобі пощастило, хлопче. Сьогодні я в гарному настрої, тому залишу вам ваші жалюгідні життя, щоб ви змогли побачити наш тріумф над Смертю. Але твоя подружка піде зі мною, тому не намагайтеся мене переслідувати. Якщо я побачу хоча б одного з вашої братії, то їй більше не жити. Я покремсаю це гарненьке обличчя своїм серпом і більше її ніхто не покохає!

    З цими словами Марта викинула знову долоню вперед і зелений стовп енергії болюче вдарив Джеймса в груди та відкинув його аж до стіни. Впавши, хлопець відчув жахливий біль в усьому тілі, але до нього повернулися всі важливі почуття. Він знову зміг рухатися. Гнівно загарчавши, Джеймс важко підвівся на ноги та знову побіг на свою супротивницю, але та вже розвернулася і кинулася відступати, тримаючи перед собою налякану Кетрін.

    -Ні, ні! Спиніть її! Спиніть, хто-небудь! - кричав Джеймс, намагаючись здогнати свою супротивницю.

    Крики брата почув Фред, який рятував інших Полум'яних Вартових від кадаврів. Побачивши Кетрін в полоні, юнак кинувся вперед, перегородив шлях Марті, рубанув мечем, але відтяв лише частину чорної роби на поясі некромантки. Та повернулася до хлопця, її очі спалахнули жахливою люттю, вона замахнулася рукою і вдарила Фреда стовпом магічної енергії, який підкинув його аж до стелі та кинув на підлогу, від чого юнак голосно закричав, немов всі його кістки почали ламати.

    -Дурні, вам зі мною не справитися! Я прочитала все про стару магію, я дізналася багато про секрети богів з іншого світу. Їхня магія стала моєю магією! Ніхто не здатен мене спинити, коли я так близько своєї цілі! -штовхнула ногою Фреда Марта, від чого той знову закричав - Містичний Трикутник! Відступаємо! Ці невдахи вже розчавлені. Настав час нам виконати свою основну ціль- забрати Смарагд Знань із Санкторіуму та скористатися ним для зміни цього світу!

    З цими словами некромантку охопив чорний туман і вона зникла, телепортувавшись зі зруйнованого штабу Полум'яної Варти. Інші некроманти теж відступили, зникаючи разом зі своїми зомбі та кадаврами. Згодом, після ворожого нападу лишилися тільки вогнища, догораючі тіла та кінцівки ходячих трупів, які добивали Полум'яні Вартові. Всі дивилися одне на одного, але радості від того, що вони лишилися в живих не було. Багато їх тут загинуло, а некроманти зайвий раз нагадали про те, хто тут самий могутній на світі.

    Фред підвівся на ноги, охнув від болю, але змусив себе випростатися повністю. Притримуючи себе за спину, він дійшов до свого брата, який опустився на коліна та байдуже дивився на язики полум'я перед собою.

    -Ох, ледве не відбила мені печінку, ця клята жіночка!- спробував пожартувати Фред, але побачивши розпачливий вираз на обличчі Джеймса, сів поряд з ним на підлогу та став серйозним- Вони не торкнуться її й пальцем, ти ж це розумієш, Джеймс. Кетрін потрібна їм живою, як гарантія того, що ми не станемо заважати справам Містичного Трикутника. Ми обов'язково її врятуємо, вона важлива для нас обох, не забувай про це! Ми зростали разом, разом долали життєві труднощі, тепер разом опинилися в ще більшій халепі. Але ми виплутаємося. Завжди виплутувалися!

    -Як?- повернув до молодшого брата своє обличчя Джеймс, на його брудному обличчі виступили струмочки сльоз- Як ми її врятуємо, якщо її можуть вбити через будь-яку необережну дію з нашого боку? Я не можу так ризикувати. Та й ти бачив цю Марту в справі? Вона володіє дуже могутньою та стародавньою магією, як з такою можна боротися? Ні, Фред, схоже, що це все. Це кінець ордену Полум'яної Варти. Це і мій кінець теж. Я так вірив в істинність наших цілей. Будь-хто ризикнув би на моєму місці, завадив некромантам ціною одного життя, яке відродиться через багато тисячоліть. Полум'яний Вартовий повинен розуміти на що він йде та жертвувати всім, навіть самим дорогим. А я не зміг пожертвувати Кетрін. Я дуже сильно кохаю її. І тепер боюся за її життя. Якийсь я невдаха, слів просто немає. Через мене все пропало.

    -Полиш такі слова!- Фред гнівно схопився на ноги та підвів свого брата слідом- Ти- воїн, ти- Полум'яний Вартовий! Але ти й людина теж, а не якась машина для вбивств! Можливо, ти й здався, але ми тут всі не здалися. Зараз знайдемо містера Шермана і він обов'язково придумає план дій. Ми врятуємо Кетрін та викрадемо цей Смарагд у некромантів, чи й не проблема? Головне вірити в свої можливості. Твоя сила- ось тут!- Фред вказав на те місце, де було серце.

    Два брати пішли по залі, перевертаючи уламки та відшукуючи поранених або вбитих. Перших намагалися вилікувати, перев'язавши рани, а других просто спалювали згідно звичаям ордену. Відкинувши кусок кам'яної кладки в сторону, хлопці, раптом, побачили перед собою скалічене закривавлене тіло чоловіка. В ньому вони пізнали містера Шермана.

    -Ні, Грандмайстер, ні! Тільки не вмирайте, тільки не вмирайте! Що ж нам робити? Не залишайте нас в таку тяжку хвилину самих!- розпачливо вигукнув Джеймс, опускаючись на коліна та беручи голову чоловіка в свої руки.

    Той закашлявся, відкрив свої карі очі, озирнувся по сторонам, помітив Джеймса, слабко посміхнувся, а потім заговорив:

    -А я вас і не кидаю самих, Сворд. Посада Грандмайстера сама поважна та висока в нашому ордені. Вона потребує лідерських якостей, великої мудрості, розважних дій, а головне- чистого людського серця. Тому я передаю свої повноваження тобі, Джеймс! Ти гідний бути Грандмайстером Полум'яної Варти. Ти продовжиш справу, яку розпочали ми з твоїм батьком. Колись я відібрав від нього цю посаду не за власним бажанням, а тому що наш Грандмайстер так вирішив. Тепер я передаю цю владу тобі, його сину. Гідно веди Полум'яну Варту до перемоги!

    -Що ви таке говорите?- злякався Джеймс, недовірливо хитаючи головою- Я не можу погодитися на це. Ви - наш Грандмайстер, містер Шерман! Ви завжди нас вели до перемоги. Ви дуже міцний чоловік, вас вилікують і ви повернетесь до своїх обов'язків. Я не гідний, адже розгубився в такий тривожний для ордену час.

    -Ні, мої рани не вилікувати!- заперечливо похитав головою чоловік- Та й втомився я від цієї війни вже. Пам'ятаєш наші слова перед кожним? "Твоя війна вже скінчилася, а моя ще тільки починається!". Стародавні слова нашого ордену, який знав, що війна з некромантами буде тягнутися віками і в ній не буде переможців та переможених, правих та неправих. Так от, для мене це протистояння вже закінчилося. Я хочу відійти на спокій, відпочити. Можливо, ми зустрінемося з тобою, Джеймс, в іншому житті, але навряд чи згадаємо один одного. Головне вір в Догмати та не припиняй боротьби. З Полум'я ми прийшли і до Полум'я повернемося!

    З цими словами містер Шерман помер. Джеймс плакав, не соромлячись нічого, адже цей чоловік його тренував, навчав, став для нього другим батьком. Фред тільки засмучено стояв поряд, склавши руки перед собою. Довкола хлопців збиралися інші члени ордену- люди, ельфи, гноми, чоловіки, жінки, юнаки та дівчата. Всі вони стояли зі смутком та розпачем на обличчі. Хтось з натовпу сказав:

    -Що нам робити тепер? Невже це кінець?

    Хтось придушено заплакав, хтось почав бідкатися. Несподівано Джеймс опустив тіло Грандмайстера та почав вставати. Випроставшись на весь зріст, він втер з очей сльози та окинув всіх братів та сестер по ордену гнівним поглядом в якому читалась рішучість. Він підняв догори кулак і заговорив:

    -Ні, це не кінець! Можливо, Містичний Трикутник і здатен розруйнувати всі наші бази, позбавити нас впливу на Еджсіті, вбити всіх, хто був нам дорогий! Але вони не можуть вбити в нас те, за що ми боремося- за свободу, за місто, за цілий світ людей, ельфів, гномів, за можливість кожного обирати собі свій шлях, проживати своє життя, за Циклічність Життя, що була й буде завжди! Некроманти несуть з собою лише тиранію та самі розповсюджують всюди смерть, прикриваючись боротьбою з нею. В душі кожного з нас зараз палає те саме Полум'я Помсти, яке зародило наш орден у стародавні часи! Містичний Трикутник могутній, але ми живучі, спритні, хитріші, ми атакуємо з тіней і несемо на своїй зброї лише істину та заповіти Фенікса Зорі. Зберіться, браття й сестри по ордену! Настав час нам залишити цю базу. Ми спалимо тут все, щоб ніхто більше ніколи не потривожив спокій наших друзів. І заснуємо нові укриття по всьому світу, як колись зробила це Евкарія Калерондас, розповсюдивши вчення Полум'яної Варти не тільки в Старому Королівстві, а й на всі вільні землі тих часів. Завдяки їй ми зараз з вами стоїмо тут, з'єднані міцними вогняними зв'язками дружби. Тепер наша черга нанести удар по Містичному Трикутнику. Для цього нам треба віднайти цей Санкторіум, знищити наших ворогів та назавжди позбавитись цього небезпечного Смарагду Знань!

    -Так! Так! Не дамо ворогам знущатися над нами! Настав час помсти!- схвально закричали Полум'яні Вартові, а потім всі як один схилилися перед Джеймсом і, навіть, Фред вклонився своєму братові- Грандмайстер Хафнер! Грандмайстер Хафнер!

    Джеймсу стало якось ніяково від того, що його ось так вітають ті, з ким він колись ходив на рівні на різні місії ордену. Схопивши за лікоть Фреда, старший брат прошепотів:

    -Це все добре, але, якщо чесно, я не знаю куди нам рухатися далі. Ми знаємо лише, що Санкторіум знаходиться десь під Еджсіті, але не знаємо де саме. Шукати можна цілу вічність. За цей час некроманти віднайдуть руїни храму та заберуть артефакт і тоді все буде марно.

    -Здається, що в цьому я тобі можу допомогти, брате!- радісно посміхнувся Фред, нишпорячи по своїм карманам- Ця жіночка настільки сильно квапилася, що згубила дещо важливе для себе. Я певний, що в неї є оригінал, але ця копія теж може бути корисною.

    З цими словами Фред передав Джеймсу якийсь лист зім'ятого паперу. Коли той взяв його до рук, то побачив, що на ньому намальована точна мапа. Брови Джеймса полізли вгору від здивування і він шоковано поглянув на молодшого брата, спитавши:

    -Звідки ти це дістав?

    -Я випадково розрубав їй кишеню, а потім, коли вона телепортувалася, то помітив на підлозі оцей цікавий папірець. Ну що, якась підказка там є?- посміхнувся Фред.

    -Не просто підказка, Фред!- вигукнув Джеймс- А пряма вказівка на потрібне місце. Схоже, що на місці палаца Мізґур тепер побудований гіпермаркет "Роксон". А під ним простягаються руїни ельфійського палацу, який з часом поглинув землетрус. А там, серед цих руїн містяться двері до ще більш стародавніх руїн- Санкторіуму, святилищу давно зниклої цивілізації. Тепер у нас з'явилися шанси переломити хід цієї війни. Настав час вирушати!

    Полум'яні Вартові ретельно облили маслом свій штаб та підпалили його, залишивши вогонь пожирати всіх своїх побратимів, які загинули відважною смертю. Користуючись особливими мотузками з гаком, члени ордену вибралися через прірву на поверхню і згодом вже стояли на даху багатоповерхівки. Перед ними, як на долоні, простягалися яскраві райдужні вулички Еджсіті. Вітер плескав їхнім одягом та червоними каптурами, на всіх обличчях читались гнів та рішучість. Полум'яні Вартові готові були до останньої битви, яка приведе їх до реваншу або остаточної поразки.

    Джеймс та Фред стояли попереду всіх. Перед їхніми очима височів вдалечині великий гіпермаркет, чиї зелені неонові букви "Роксон" сяяли над всім містом.

    -Настав час розкрити таємниці Санкторіуму раз і назавжди! - суворо сказав Джеймс.

    І невидимими тінями над головами звичайних жителів, які й не знали про загрозу, що нависала над ними, Полум'яні Вартові побігли по дахах будівель, пробираючись до цілі своєї подорожі. Настав час для вирішальної битви!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Акит Рем
    31.05.2025 13:03
    До частини "Частина I. Таємниця брата та Полум'яні Вартові"
    Ох і цікава вийшла глава, хоч і дуже довга. Новий всесвіт мені подобається. Хоч я і не люблю роботизовані варіанти минулого, але цей чимось таки і приваблює. Цікаві взаємодії між братами, справді відчувається, що вони кровні родичі й готові боротися один за одного.
    ⋯
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
    • Максиміліан Степовий
    01.06.2025 16:34
    До частини "Частина I. Таємниця брата та Полум'яні Вартові"
    Дуже дякую за відгук! О, це один із моїх самих перших всесвітів,ще з часів 2012 року. На той момент такий жанр став своєрідним проривом, адже,зазвичай, фентезі представляють собою застиглі в середньовіччі світи, а я показав світ, який досяг значного технологічного прогресу, поєднуючи й фентезійні елементи. Щоправда, тут поки я писав тільки пріквели до основного циклу книг, закладаючи підґрунтя на майбутнє, ще варто повернутися до цього всесвіту й завершити його повністю. Оригінальна серія повинна вийти цікавішою, адже там все базувалося довкола історії про цикл реінкарнацій і те, як героїня завдяки певній машині могла пережити наново своє минуле життя й розкрити таємниці про могутні магічні артефакти давнини. Тут немає правих та хороших серед сторін конфлікту. Полум'яні Вартові здається героями й паладінами світла, але чи є правильним вбивати конкретних людей для досягнення стабільності в регіоні? Вони борються за збереження природного циклу перероджень, проте як на це дивитися. Людина проживає життя, помирає, перероджується у вогні космічної надсутності й знову повертається до світу в новому тілі та позбавлена пам'яті про минуле життя. Це здається своєрідною тиранією, людина немає тут права вибору. Некроманти Містичного Трикутника, в свою чергу, ніби є ворогами і їхні методи ще гірші, але вони по своєму хочуть вдосконалити світ. Цей орден прагне влади, щоб припинити війни й тримати всіх у залізному кулаці покори для гармонії. Вони хочуть розірвати цикл перероджень й перемогти саму смерть завдяки використанню артефактів зниклої цивілізації. Це могло б зробити світ з кращими людьми без хвороб, старості й смертей. Радий, що книга сподобалася, це надихає повернутися до цього всесвіту й розповісти більше історій з протистояння Полум'яних Вартових та Містичного Трикутника за спадщину зниклої цивілізації Акарна.
    ⋯
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
    • Акит Рем
    01.06.2025 19:32
    Цікава ідея, радий, що зміг вас надихнути. Треба дочитати цей пріквел і буду чекати продовження історії.
    ⋯
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше