Дахи

Потріскує дерево, відчуваючи жар.

Мої думки розлетілись птахами.

У когось для цього є цілий дар,

а мені це не треба.

Я стрибаю дахами.

Дахи не ламаються під моїми ногами.

Дахи не гудять, тримаючи жаль.

Хто я для тебе?

Доля, призначена богами,

Чи просто життєвий крок,

неподОланий жах?

Як прикро стрибати дахами.

Чомусь я їм довіряю.

А вони все ж, рано чи пізно,

Не зможуть мене тримати,

Але все ж буду стрибати.

---

Я стрибну, дах заскрипить,

А я збираю себе по частинках.

"Тобі сумно?" – питає дах.

І що мені сказати?

Що саме він хоче почути,

коли груди розриває зсередини?

Він всього-навсього ДАХ,

Він про все це не знає.

Він не знає,

як сльози камінням тягнуть за шию,

А потрібно було б.

"Говори зі мною." – каже дах, –

"Говори, навіть якщо серце щемить"

"Ще/мить" – відповідаю,

Але в горлі навертається мить.

Дах заскочить мене зненацька.

Краще від нього я відвернусь,

Так для даху буде краще.

буде

---

По мені стрибають, не озираючись,

Але це люди яких я люблю.

Я понесу їх, не прогинаючись,

До їхнього шляху, у вірну путь.

Мені не варто жалітись,

Я теж прожив добряче життя.

Я дякую вам і постійно всміхаюсь,

Коли зустрічаю рідні дахи.