Ритуал (ІІІ)

Це було таке собі село із кількома десятками чудернацьких, викладених із алмазної породи, примітивних будиночків, навколо яких юрмилися зацікавлені появою «гостей» сахумінектці. Ще біля брами десантники помітили величеньку куполоподібну споруду в центрі поселення, тож капітан Рейн, керуючись природньою цікавістю, запитав у Інсектума (саме так звали гуманоїда в білій шматині) про цю величну й невідому землянам будівлю:

- Чуєш, а що то за купол такий?

- Ви про Храм Створення? О, це місце нашої присяги, що ми її склали понад мільйон років тому. Там віддається шана цим пагорбам, - він звів руки догори і показав на природні стіни кратера, - Ми дякуємо їм за захист, їжу і існування.

- От воно що… - Рейну було зрозуміло, що він має справу з дуже релігійним і прибацаним народом, що значно полегшувало спосіб маніпуляції й впливу на аборигенів.

Та на це зараз не було часу – капітан поспішав на місце зустрічі груп десанту, щоб, об’єднавшись з іншим загоном, розпочати організовану колонізацію Сахумінекти-Х33. Зрештою, якщо шлях його загону й пролягав через поселення місцевої раси, то було б чудово втертися тубільцям у довіру одразу, а потім повернутися і без бою взяти під контроль місцевість.

Група людей і тубільців рухалася вуличками селища. У сутінках будиночки скидалися на жуків, що зачаїлися в темряві й чекають на наближення жертв.

- А чому ви живете у такому мороці? Як їжу вирощуєте? Як взагалі існуєте? – нарешті Рейн зміг поставити запитання, яке мучало його ще за кілька миль від поселення.

- Усе просто – нам не потрібне світло. Усе необхідне нам дарують пагорби, - Інсектум дивно усміхнувся.

- Що значить «дають пагорби»? – капітана роздратувала посмішка гуманоїда, тому ці слова пролунали у досить роздратованому тоні.

- Ми просимо, а вони дають. Тільки іноді вони самі стають голодними і тоді… Тоді ми годуємо їх своєю енергією.

- Нічого не розумію, тьху! – Рейн нервово сплюнув.

- Скоро зрозумієте, ми все вам покажемо, дорогі гості, - Інсектум знову посміхнувся і вказав людям на куполоподібну споруду, - Ходіть за мною, скоро має початися обряд годування.

Храм Створення являв собою величну будівлю, оздоблену чистими сліпучими діамантами зсередини і вкриту неочищеною породою зовні. Інсектум сказав, що це символізує віру сахумінектців у перевагу духовної краси над тілесною, ще він зауважив, що усі дорогоцінні камені у Храмі оброблені вручну і викладені найвидатнішими ювелірними майстрами їхньої історії. Хоча його оповідь здавалася цікавою, пізнавальною і таке інше, але Рейну був дорожчим час:

- Показуй нам свій обряд і ми рушимо далі – у нас є важливіші справи, аніж годування бездушних пагорбів!

- Немає потреби злитись – ритуал вже починається, - Інсектум звів руки догори і крикнув, - О Древні Пагорби, що несуть життя, прийміть Посланців Голубої Планети до своїх нутрощів, щоб вічно були ви ситі й задоволені! Хай виконається пророцтво!

Вмить із-під землі із гуркотом, що можна порівняти із шумом термоядерного реактора, здійнявся величезний горб. Десантники заціпеніли й дивилися, як зі схилів пагорба із гучним чавканням висунулися гігантські зубаті щупальця і стали загрозливо здійматися над головами солдатів.

- Бери їх, о Великий Пагорбе, бери і будь ситий! – Інсектум тицьнув своєю потворною рукою на Рейновий загін, в його очах заграли шаленство й лють.

- Вогонь по цій тварюці! Не стійте, бовдури, вогонь! – капітан нарешті оговтався і, скинувши лазерну гвинтівку з плеча, навмання вистрілив у бік істоти.

Лазер влучив у гуманоїда, що все ще вигукував різні молитви до страхітливого пагорба. Його тіло безшумно впало на запилену долівку храму і в ту ж мить щупальці монстра впилися в нього і поволокли у бездонну невідомість.

- Стріляйте, бовдури! Цільтесь у основи щупалець! – Рейн остаточно оволодів ситуацією.

Сотні лазерних залпів влітали у алмазну оболонку монстра, не завдаючи йому ніякої шкоди. Вже за мить пагорб схопив одного із десантників і поволік до себе. Як же кричав бідолаха… Кілька секунд і крики затихли десь глибоко всередині потвори.

- Відстрілюйте щупальця! – кількома влучними пострілами Рейн відітнув дюжину драглистих кінцівок, - Пробирайтесь до виходу! Готуйте вибухівку – ми підірвемо це місце зовні!

Десантники по черзі покидали будівлю, прикриваючи одне одного. Відстрелені щупальця летіли на землю і з бридким чвакотінням билися у короткочасних спазмах. Чудовисько стогнало, гуло, видавало нелюдські звуки болю. Воно встигло схопити ще двох, перш ніж уся група опинилася поза храмом.

- Вибухівку! Мінуємо будівлю! Підрив за дві хвилини! – капітан віддав наказ і разом з іншими став закладати заряди на стіни проклятої будівлі.

Зусібіч на них сунули сахумінектці, налаштовані точно не на добродушну бесіду за чашкою чаю, тож доводилося паралельно відстрілюватись від «доброзичливих господарів».

І от заряди закладено, десять секунд до детонації:

- Увімкнути реактивні ранці! Вшиваємось звідси! – десантники злетіли в повітря, а за кілька миттєвостей почувся неймовірної гучності вибух і ще голосніше завивання конаючої потвори.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.