Жуки (ІV)

- Ох, хлопці, схоже, цій тварюці гаплик! От паскудні гівножуї, хотіли згодувати нас! – Рейн не на жарт розпалився, слова й прокльони лилися з рота капітана брудним потоком, змиваючи гіркий присмак несподіваного удару, - Я навіть на примітивній місії обісрався! Прощавай, службо…

Десантники все ще лишалися у повітрі, слухаючи сердечні зізнання й лайку Рейна, коли помітили, що пагорби, які оточували поселення, почали рухатися. Вони двигтіли, струшуючи тисячолітній помаранчевий пил і оголюючи свою діамантову броню. Десять могутніх жуків-монстрів розгортали крила і здіймалися у височінь.

- Матір Божа! Що за срань?! – тільки й встиг прокричати котрийсь із десантників, як його ноги навічно відділилися від тулуба й зникли у потворній пащеці інопланетного чудовиська.

- Відкрити вогонь! – відчайдушно заволав Рейн і сам пустив кілька лазерних черг по одному з жуків.

Все було марно: діамантова оболонка тварюк робила їх незнищенними. Паніка холодним лезом пронизала плоть солдатів – їм було вже не до веселощів: жуки розривали їхні бідолашні тіла, не жалкуючи броньовані костюми; десантники намагались тікати, але всюди на них чекала доля смачного обіду для позаземних комах-переростків.

Капітану Рейну лишалась доступною лише одна опція – зв’язатись із командуванням крейсера і викликати планетарне бомбардування: загинуть всі у зоні ураження, але лишатиметься надія врятувати другу частину десанту. Можливо, вони досягли точки висадки і чекають на Рейна у підступному невіданні про те пекло, що відбувалося над невеликим поселенням аборигенів.

Капітан дістав рацію і тремтячою рукою натис кнопку для зв’язку з крейсером:

- Командуванню кресера! Говорить капітан Рейн! Викликаю бомбардування на свої координати! Повторюю: викликаю бомбардування!

- К-капітане Рейн, що у вас, в біса, відбувається!? Нащо бомбардувати напівпервісну за розвитком населення планету?! Ви з глузду з’їхали?!

- Робіть, що я кажу! Жуки! Вони величезні і їх багато! Нас розривають на шмаття! Прошу, розпочніть бомбардування! Врятуйте другу групу десантників!

- Господи, що відбувається!? – капітан крейсера аж спітнів за пультом керування.

- Робіть! І надішліть шатл для евакуації на координати точки збору – хлопці мають вижити!

- Д-добре, виконую, сер! – за кілька хвилин сотні важких планетарних бомб одна за одною стали входити в атмосферу і знищувати кожен клаптик землі у зоні капітана Рейна.

Старий десантник бачив, як металеві бочки смерті приземляються просто на панцери жуків, перетворюючи їх на суміш алмазів і смердючих нутрощів.

Він посміхнувся, а вже за мить і його тіло перетворилося на криваве місиво, прикрашене пилом необроблених діамантів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.