Акт 11: Биття серця у ритмі танго

Переночувавши в маєтку Домінік ми хотіли вже повертатися, як раптом...

- Перепрошую за це. Я хотів поговорити з вами трьома негайно, але... Несподівано на мене впало море роботи. Даруйте, вам довелося довго чекати.

Так-так, зараз ми йдемо до Рутвен. Найбільше я боялася цього моменту.

-Що ви, не так вже й довго ми чекали, - відповіла я. Він один з головних антагоністів історії цього світу. Доречним буде його вести в оману, втертися в довіру. Моє втручання вже трохи починає діяти на цей світ, то може щось і змінилось стосовно нього?

– Це величезна честь для нас. Ви витрачаєте свій дорогоцінний час на зустріч, попри те, що ви дуже зайняті... Дякую вам вели... Ой, - почав тараторити Ной. Я вела його за руку, як дитину. Хоч і сама хотіла подивитися всю ту красу, що ми проходимо, але тримаюся.

- Гей, Ной, дивись куди ти йдеш, - заперечив Ванітас, - Софа, не відпускай його за жодних обставин.

- Я ж просила, не називати мене так, - у мене аж око почало смикатися.

Ми дійшли до величезних масивних дверей. Поверхня дверей, виготовлених з темного дерева, має блискучий, майже шовковистий відблиск, який підкреслює багатство матеріалу та витонченість його обробки. Кожен виріз та рельєф надає дверям неповторний характер, бувши вишуканою комбінацією геометричних та рослинних мотивів. Розкішні лінії витончено переплітаються, утворюючи здивуванні візерунки, які віддзеркалюють естетику того часу. Кришталеві ручки зі вставками, можливо, прикрашені вишуканим металом, додають крапельку розкоші та елегантності до цих меблів.

- Чудово. Заходьте, - сказав пан Рутвен і відчинив ці двері. Від кінцевого табурета з драпірованою тканиною до високих полиць з антикварними книгами та різноманітними артефактами, кабінет лорда виблискує величчю і досконалістю. Величезне вікно з витончено вишитими шторами пропускає світло, яке створює м'яку, таємничу атмосферу. Серед різноманітних предметів у кабінеті можна побачити й артефакти, які відносяться до міфічних істот. Серед них старий зразок сонячної системи (хоча це для мене він старий, а для них це новіший за новий), карти, робочий стіл зі стільцем. Нічого не звичайного, але... Стеля була в сузір'ях. Немов дивишся на нічне небо. Дуже красиво. Ось такий інтер'єр потрібний до кабінету астрономії.

– Я називаю це місце не лише офісом, а й кімнатою відпочинку. Почувайтеся як удома, - сказав Рутвен, прибираючи зі столу документи.

- І справді, тут особлива атмосфера, - сама собі сказала я.

Ванітас вмістився на крісло біля шафи з книгами, Лука на стільці біля вікна та поряд з ним Жанна. Ной стояв біля мене і щось думав, що не одразу почув, що до нього звертаються.

- Щось не так? - Запитав лорд.

– Ні. Нічого, вибачте, - вибачився Ной, - Я тільки-но згадував Домі, вона сказала, що неможливо, щоб я не знав вас.

- Не турбуйся про це. Коли я почув, що ти був вихованцем безликого, все стало на свої місця, - пояснив Рутвен, - Він навіть ненавидить вимовляти моє ім'я. Сумніваюся, що йому знадобиться багато причин, щоб викреслити його зі всіх своїх книг.

- Це... Це в стилі мого вчителя, - відповів Ной.

- Але ж. Говорячи про імена, як твій вчитель називає себе зараз? - спитав Рутвен, - Він змінює своє ім'я, щоб воно підходило під настрій, досить часто, вірно?

-Вибачте. Я не бачився з ним близько півтора року, тож... — відповів Ной, перевівши погляд на якусь штуку, — Я не знаю.

- Тебе зацікавили ці агрегати, - Рутвен явно помітив біловолосий погляд, - Це різні двигуни, я їх узяв у маркіза Мачини. Це вогники, які біжать у строгому порядку. Це...

- Лорд Рутвен.- перебив вампіра Ванітас.

"Ой, що зараз буде ... Треба знайти щось важке" - проскочила в моїй голові думка. Я почала оглядатися і натрапила на ДУЖЕ велику книгу. Для мого везіння вона була не високо, тому я без проблем дістала її з полиці.

'' А книжечка та, важкенька. ''Мистецтво введення переговорів'' ... Як цікаво. А Рутвен небезпечніший, ніж я вважала. Навіть вчиться промивати мізки без своєї "магії". Ось чому йому всі беззаперечно вірять. Я думала це тільки через статус чи перемогу у війні, а тут... Ну нічого, я теж не ликом пошита. Недаремно минули роки промивання мізків психологів. До речі, Ванітасу б не завадила парочку статей з цієї книжечки. Може, якщо я добре їй бабахну йому по голові, то якась частина інформації йому увійде в мізки? Треба перевірити”.

-Відведіть мене до королеви.

- Що? - явно не чекаючи такого нахабства Рутвен. І я його зараз чудово розумію, хай він і лиходій.

- Погано чути? Я кажу, відведіть мене до королеви вампірів, - відповів блакитноокий.

- ... Навіщо? - знову спитав Рутвен.

"Ну все, Чорниш, ти догрався. Вибач, але я хочу звідси цілою піти". План доволі простий. Я ''випадково'' падаю на блакитноокого та ''випадково'' йому на голову падає книга.

- "Навіщо?". Все просто. Я вважаю, що причина сплеску носіїв прокляття криється в ... - але не встиг чорнявий домовити, як я привела свій план у дію. Удар вийшов серйозний, навіть тимчасова втрата пам'яті може бути, але не страшно. І він впав дошкою обличчям в підлогу. І я зверху замість вишеньки на торті.

- Упс. Я перепрошую, я тільки хотіла запитати за цю книгу, але Ванітас стояв у мене на шляху. Як соромно, пробачте мені, будь ласка, я не хотіла, щоб так вийшло, - сказала я з награним переляканим обличчям. Режим незграбної дурниці активовано.

"Звичайно, я не впевнена, що він клюнув на це, але поки що повинно цього вистачити. Головне., щоб мене не почав підозрювати, що я щось знаю. А то збоку воно все так і виглядає".

- Що ви, у цьому немає вашої вини. Ви самі цілі? - запитав Рутвен і допоміг мені піднятися.

"Ага, як же, немає провини. Я взагалі все це підлаштувала. Інші може і не побачили, але впевнена, що ви, лорд, все чудово розумієте."

- Що ви, не варто турбуватися. Подумаєте, впала. З ким не буває, - відповіла я, - Краще підкажіть, де лікаря можна знайти? Я донесу Ванітаса до нього.

- Не можу я допустити, щоб леді несла на собі тягар, - заперечив Рутвен, - Слуги віднесуть його до лікаря. А вам раджу зараз відпочити.

До кабінету зайшло двоє слуг у костюмах. Вони швиденько взяли чорнявого і пішли. І коли він встиг їх покликати?

- Дуже дякую за занепокоєння, - подякувала я лорда.

Нам дозволили залишитися у вітальні. Можу сказати одне: якщо людину не провокувати, то вона сама святість. Так і у моїй ситуації. Зараз я з Ноєм сидимо в цій вітальні.

''Я вже запобігла конфлікту з Рутвеном. Але цим самим я привернула до себе увагу. Потрібно будь-яким методом відсунути від себе підозри. Але як? Від лорда приховати практично нічого не можливо. Його собаки скрізь. Можна було б втертися в довіру. Ні, це не варіант. Так тільки ще більше влізу в неприємності. Але і тікати ще підозріліше буде. Що ж робити?". Мої роздуми перервав Ной:

- З тобою точно все гаразд? Сьогодні ти сама не своя.

– А? Ні, ні, все гаразд. Лише замислилась, - і справді, сьогодні дуже часто я випадаю з реальності.

- Ти ж знала, що саме хотів Ванітас, чи не так? Саме тому ти впустила на нього книгу? - спитав Ной.

"Несподівано від нього таке чути. Мабуть, приказка про те, що перше враження оманливе цілком правдиве".

- Так ти правий. Я знала, що буде робити це ''диво рятувальник вампірів'', тому вжила заходів. Просто це було необхідно, щоб зберегти тимчасово гарне ставлення. Ну чи хоча б враження. Але мені зараз зовсім інше не дає спокою, - відповіла я. Не думала вже, що першого, кого присвячую у свої плани, стане Ной.

- Чи правильно ти вчинила, чи ні? І що робити далі? Я ж правий? - перепитав біловолосий.

- А ти кмітливіший, ніж я думала. Невже я десь спалилась, чи мене так просто прочитати? - відповіла я. Мені справді цікаво, як він зрозумів мої наміри.

– Ти до цього казала, що знаєш нашу історію. Потім ситуацію з перевертнем. Далі бал. А тепер і цей випадок. Скрізь, де ''головна подія'', з'являєшся ти, і мабуть, зуміла багато чого змінити. Ось тільки не можу зрозуміти одного, ...

- Чому ти/я все робиш/роблю сама? - ми сказали це одночасно.

- Це питання ти повинен був поставити Ванітасу в найближчому майбутньому, але схоже я дійсно трохи змінила хід подій, раз ти поставив це питання мені раніше, - я сумно посміхнулася, - Чесно тобі зізнатися, я ще ніколи нікому не говорила про свої почуття. Ти перший дізнаєшся, що діється у мене на душі.

"Не знаю чому, але я не хочу від нічого приховувати. Брехати тим паче".

Ной рішуче почав слухати мене.

- До п'яти років я жила лише з мамою. Батька я зовсім не знаю. Як би не розпитувала маму, завжди чула одну відповідь: "Він хороший". У нас не було грошей. Ми ледве зводили кінці з кінцями. Але одного разу мама почала довго пропадати, та фарбуватися почала. Через деякий час вона каже, що виходить заміж за коханого чоловіка і що в мене нарешті буде тато. Цією людиною виявився один із директорів у місцевій компанії. Ми переїхали до нього. Після мама завагітніла і в мене з'явилася сестричка. Ми жили дружно, у нас навіть сварок не було. Але я почала віддалятися від них. Мене дедалі рідше почали помічати. Тому я вирішила, що поганою поведінкою зможу знову привернути до себе увагу. Але це не допомогло. Батьки все більше приділяли часу моїй молодшій сестрі. Я не ненавиділа її за це, просто прикро було. Я люблю свою сестричку і всіляко намагалася оберігати її у школі. З усіх вона єдина, хто мене розумів і єдина, хто прийняв мене. Потім це чортове шкільне кохання. Після того я вирішила, що мені нема на кого розраховувати й почала домагатися всього сама. Закінчила школу, вступила до університету. Все, як і планувала. Але зненацька я опинилася тут. Спочатку, я ненавиділа все це, але потім... Я відчула, що комусь потрібна, хтось потребує моєї допомоги. І зараз я навіть не знаю, як вчинити. Минуло мало часу, а я вже прив'язалася до вас. Зараз більше не відчуваю тієї задушливої самотності, що було раніше. І я хотіла б подякувати тобі, за те що вислухав мене. Дякую, - нарешті я комусь змогла виговоритися. На серці одразу так легко стало.

Ной сидів і слухав мене. Під час одкровень я відпустила вниз погляд, тому не бачила його обличчя. Але зараз він сидить навпроти трохи приголомшливим обличчям. Але в його очах я не бачу співчуття чи жалю, лише розуміння та прийняття мене. Його очі аж горять, але я не можу зрозуміти від чого: чи то від того, що я йому розкрилася, чи від чогось іншого? У будь-якому разі, я вдячна йому. Але наступні дії мене шокували. Він взяв мої руки у свої великі та наблизився до мене. Від цієї дії мої щоки наповнились теплом і стало трохи душно.

- Не треба подяк. Я радий, що зміг хоч якось допомогти й ти змогла мені довіритись. Тепер я розумію, чому ти так робиш. Якщо буде потрібна допомога, будь-коли можеш до мене звертатися, - сказав він мені це просто в очі. Від таких слів ще більше налилася рум'янцем. Але мені приємно, що хтось дбає про мене.

''Що ж це таке? Чому серце танцює в ритмі танго? Ні, навіть ще спекотніше, у ритмі бразильських танців. Це не може бути кохання, тільки не це. Може, симпатія? Тільки не це. Хіба мій гіркий досвід не підказує, що справжніх почуттів не існує, лише фальш? Так чому я зараз готова повірити у всі ці рожеві мрії?"

- Д... Д... Дякую за пропозицію. Обов'язково, щойно знадобиться, я звернуся до тебе.

На цих словах він усміхнувся мені, від чого серце ще швидше забилося. Але одразу ж і відпустив мої руки. Мені захотілося, щоб він знову взяв мене за руки. За хвилину до нас зайшов Ванітас.

- Не чекала, що ти так скоро оговтаєшся? Мабуть, у сорочці народився. Ти пам'ятаєш, як мене звуть? - запитала я у Чорниша.

- А як же. Ти мені дай відповідь на одне запитання, ОБОВ'ЯЗКОВО МЕНЕ ПОТРІБНО БУЛО КНИГОЮ БИТИ!? - крикнув Ванітас.

- Ну що ти, що ти... Це був крайній захід. Та й інакше ти мене б не послухав, тож...- відповіла я.

- Ех, гаразд. Так ми повертатимемося чи як? Нам треба ще до Орлока зайти та в мене з вами ще важлива розмова. Він не для зайвих вух, - сказав Ванітас і розвернувся.

Я з Ноєм переглянулись і знизали плечима. Про що він хоче з нами поговорити, та ще й за цілковитої секретності?

Попрощавшись із Домі, Лукою та Жанною, ми вирушили до пана Паркса. Там ми доповіли про все, що сталося з нами. Ну звичайно, Ванітас додав, що хотів зробити (але я йому завадила), через що Орлок мало не за шкірку випроводив його. Ну, а мене похвалив, що не дала йому реалізувати задумане і продовжувати стежити за ними. Вийшовши з кабінету, ми одразу натрапили на Данте та його друзів. Видно було, що вони після бійки, адже вигляд у них не дуже.

- Шахрай! - крикнув Данте.

- Гей! Данте! Якраз вчасно! – крикнув Ванітас, – Хвилинку. Що тут сталося?

- Замовкни. Слухай сюди! У мене є нові відомості про носіїв прокляття! Я буду такий добрий і продам їх тобі, Жулик! Купуй давай! - почав Данте. Чорниш дав йому пару золотих монет, і той почав розповідь, - Вчора ми нарешті вирахували місцеперебування того носія прокляття, яке нещодавно проникло до міста. А потім... Його викрали. А ця дурна дівка вирішила їх зупинити. Мене також втягли. А тепер подивіться на мене.

- Я не просила вас рятувати мене, - сказала дівчина з окулярами.

- А як же, потвора!? - крикнув Данте.

- У тебе проблеми, жирун!? - крикнула у відповідь дівчина.

— Ну, діти, припиняйте бійку, — сказав попелястоволосий. Але вони не послухалися. - Ну от, коли я спробував злиняти один, мене помилково прийняли за вампіра і майже викрали. А коли зрозуміли, що я дам, просто кинули мене. Як грубо.

- Дам? - перепитав Ной.

- Напівкровка. Ми всі такі, - пояснив попелястоволосий, - Ніколи не бачив дампіра?

- Ні, - відповів Ной.

- Про це я й хотів поговорити, - вліз Ванітас і всі звернули на нього увагу. - Схоже наша шановна мадмуазель Софія теж дампір.

Усі різко глянули на мене. У мене ж у голові зараз відбувається перезавантаження та обробка отриманої інформації.

- ... ЩООО!? - єдине, що я змогла вимовити.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.