Акт 9: Моя чергова спроба не вмерти

- І... Так що! Ось! - закінчив свою промову Ванітас. - Якщо тут є хтось, хто думає, що він носій прокляття, крок вперед! Не соромтесь! Я, Ванітас, фахівець з вампірів, врятую вас!

Хвилинна тиша і залом пройшла хвиля обурень:

- Що за нісенітниця! Наступник блакитного місяця врятує нас? Носії прокляття з'являються через вампіра блакитного місяця! Вбити його!

- Що, на його думку, він робить? Влаштовувати галас у такому місці!.. — обурено спитав Лука.

- Без розуміння, - відповів Ной.

- А ви не бачите? - Тут уже спитала я. Хлопці дивилися на мене. - Він намагається показати, що не є небезпеки, хай і таким дивним чином. Я не знаю, яким місцем він думав, але свої думки можна було б донести іншим шляхом.

-Боже, боже. А я то думала через що весь цей гармидер, - у залу увійшла висока дівчина в японському одязі. Біле довге волосся, чорна маска лисиці і віяло. Ну точно... Старша сестра Домі - Вероніка. - До того ж, що тут робить людина? Та ще й чоловік. Який сморід. Людський дух надто огидний. У мене зараз ніс відвалиться.

"Яка неймовірна сила. Навіть на такій відстані я відчуваю, як повітря навколо неї згущується" - подумала я.

- Та тут запах не однієї людини, - продовжила біловолоса.

"Ну все, мені пиз@#ц. Ісус нас розкрили, звалюємо!" - З цими думками я попленталась назад.

- Ось ти де. Куди ж ти зібралася! - Вампірша одним помахом віяла створила крижаний потік. Потрапило і до Ванітаса, і до мене. Ну точніше, Ванітаса Жанна врятувала, але цього ніхто не помітив, зате всі дивилися на мене. Я все одно не встигла б відстрибнути, та й куди? Донизу. Із третього поверху? Ні, дякую, я краще буду замороженою, але живою. Але не тут було. Хтось встиг мене схопити на руки і врятувати від обмороження. Як не дивно, але це виявився Ной. І ось він зараз стоїть перед усіма зі мною на руках.

- Навіщо ти врятував її? - Запитала де Сад.

Ной хотів щось сказати, але я його перебила:

- Я нічого поганого вам не зробила, та й мій друг теж. Так, він наговорив всякого, але запевняю, в його намірах немає нічого такого. Давайте краще знайдемо компроміс і поговоримо як розумні істоти. Пропоную дипломатію.

- Ти, нижча істота, посміла ставити свій рід поряд з нами?! - Розлючено сказала Вероніка. - Та як ти смієш ставити на рівні нас і себе?! Вбити її!

- Мені кабздець! Все, боженька, чекай, скоро я до тебе приєднаюся! - вже молячись про легку смерть, я не помітила, як була вже в іншому коридорі.

- Ну, і навіщо треба було доводити до такого? Могла просто помовчати, - звернувся до мене Ной. Я навіть не помітила, коли притулилася до його грудей. Вирішила подивитись на нього, але це була погана ідея.

" Боже, який він красень! Очі так і манять ... Ой-ой, мене не в той степ занесло. Бригаду лікарів мені, терміново. У мене серцевий напад від краси. Тепер я зрозуміла, чому Домі в його закохалася... А так, точно... Ось ще моє завдання, тепер уже точно я їх зведу. Але спочатку..."

- Потрібно знайти Ванітаса, і якнайшвидше. Якщо він помре тут, то будуть непереливки нам потім. І ще... Можеш мене відпустити.

- А, так, звичайно, - "Мені або здалося, або він не хотів мене відпускати. Ну нічого, не засмучуйся. Скоро Домі на руках носити будеш. Бугагагагашеньки! Ось це я сваха".

Але Ной все ж поставив мене на землю. Я ж спробувала згадати, де може бути цей чорт, як тут мене перервали.

- Месьє Ной, мадмуазель Софія! Ось ви де! - до нас підбіг захеканий Лука.

І тут я згадала:

- Швидко, закрийте вуха так сильно, як тільки можете!

Але я пізно згадала важливу деталь. Звук пролунав по всьому маєтку. Такий неприємний і дратівливий.

- Що це за кошмарний звук? - спитав Ной.

- Незнаю звідки він доноситься, але він перетворює вампірів на проклятих, - відповіла я, але краще б мовчала. Страх і нерозуміння завмерли в очах друзів... Друзі? Коли це я встигла прив'язатися до них. І ось, що мала бабуся, коли казала, що дорогим тобі людям ти приховуватимеш гірку правду, аби не бачити страху в їхніх очах. Вперше за довгий час мене гризнула совість. Чому, чому я не згадала про це раніше? Чи могло б все обійтися без жертв. І коли я стала такою м'якою?

Тут до нас біжить охоронці Лукіуса.

- Пане Лукіус! Слава богу, ви не...- але не встигають домовити, як їх ріжуть ззаду. Тіла впали на підлогу, а з них полилася червона кров.

- Як... же... Так...,- від шоку я падаю на коліна.- Знову... Знову кров... Калюжа крові... Знову смерть... Я знову не змогла... Нічого зробити... Нікчема...

За своїм монологом я обійняла себе і дивилася на тіла. Чиїсь м'які руки лягли на мої плечі. Але згодом відпустили. Після них тепер так холодно. Якийсь павукоподібний тип захотів напасти, але Ной встиг відбити атаку.

- Що... Ти таке?! - ніби прошипів, спитав Ной у павукоподібного.

- Ной! - Лукіус би вже хотів втрутитися, але я встигла його схопити з-за спини.

- Прошу, не втручайся. Ти ще дитина, тому довір цю справу дорослим, - прошепотіла я йому. Він лише схвально кивнув і ми просто спостерігали за тим, що відбувається. Ной завдавав ударів і блокував їх. Кілька ударів і вони знаходяться на відстані трьох метрів один від одного.

- Запитаю знову. Що... Ти таке? - все ж таки Ной "злегка" впертий.

- Шар... Латан, - відповів "павук".

- Хі-хі... Саме так. Нас звуть... Шарлатан, - відповіла тінь за монстром.

Від цієї заяви Ной впав у сказ. Аж плитка під його ногами тріснула. Відпустивши Луку я швидко обійняла Ноя, аби хоч щось змінити.

- Ной, ні! Прошу! Не треба! Він саме цього й досягає! - міцно, наскільки сили дозволяли, тримала хлопця, уткнувшись чолом на його плече. - Не треба... Благаю...

Я вже хотіла розплакатися, але Ной поклав свою руку на мої і сказав:

- Якщо ти так кажеш, то тобі я повірю.

Ці слова шокували мене. Мені ще ніхто ніколи не довіряв. Від цього мені якось спокійніше стало.

- Так це ти та сама "ясновидяща" з іншого світу? Миленька-звернувся вже до мене тінь - Але навіщо ти тут?

- А хіба не очевидно? - Бісить.— Я тут, щоб усіх урятувати! Щоб урятувати своїх друзів!

" Як же по дитячому звучить. Ну і нехай. Зате правда. Я дійсно хочу врятувати їх. Врятувати тих, хто став дорогий мені за такий короткий час". Я відпустила Ноя і зробила два кроки вперед. Тепер немає жодних сумнівів та страху.

- Як цікаво! Захистиш їх навіть власним життям? - Він знущається. Намагається зачепити за живе. Знайти слабке місце. Адже точно. Я просто людина, отже, представляю якусь загрозу для неї.

- Ні ... - моя відповідь змусила всіх зненацька. Ніхто не чекав такої відповіді. - Не помре ніхто. Ні я, ні мої друзі ніхто. А якщо хтось насмілиться перейти мені дорогу, то... Я ОСОБИСТО РОЗІРВУ ЙОГО НА ЧАСТИНІ І СКОРМЛЮ ВУЛИЧНИМ ПСАМ, ЩОБ ЗНАЛИ, ЩО ВИПАДАЄТЬСЯ З ТЕМІ, ХТО СТАЄ МЕНІ НА ШЛЯХУ!!!

Всі стоячі дуже злякалися мого крику. Навіть цей павук, який не виражає емоцій, здригнувся. За тінь взагалі мовчу. Відступила назад.

- Хоча чого скромничати ... Вирву очі, засуну глибше в горлянку, щоб звідти спостерігали, як я рватиму і метатиму кров і плоть того самого "самовбивці" перед обличчями його співробітників! - Я зараз напевно схожа на маніяка. Шалена посмішка, ще й у пилюці і на голові бардак. Ну точно, головний лиходій. Але їхній вираз обличчя... Це того варте. Мій внутрішній голос тріумфує.

"Так, правильно, бійтеся мене. Запустіть страх у ваші прогнили душі, щоб я могла вами контролювати. Бугагагагашеньки!"

За всім цим, я й не помітила, як з'явилися Ванітас і Жанна. Вони теж зараз стояв у ступорі. Мабуть почули, що я казала. Ну, підіграємо. Врубаємо божевільний сміх.

- Пхф... Хі...хі... Хахаахахахахахахахахахсхасхсхссхпхсхаппх... Чого ж ти так злякався, Шарлатан? Або правильніше сказати... Нєнія?

- Звідки ти...

– Знаєш? Сам же назвав мене ясновидячою, ось звідси і знаю, - з задерикуватою усмішкою і розводячи руками промовила я. Але вирішила додати бензин у вогонь і сказала з холодним виразом обличчя і тоном. — А тепер провалюйте. Ви мені вже дієте на нерви.

Але вони залишилися на місці, як укопані.

- Я не зрозуміло щось сказала? Я двічі повторювати не люблю. А кому й повторила, то той одразу мертвим виявлявся.

І це зробило на них ефект. Але наостанок, тінь мені все ж таки кинула пару слів:

- А з тобою куди веселіше, ніж я собі уявляв, але й небезпечніше. У наступній нашій зустрічі, розваж мене більше

- Тц, не дочекаєшся, - коротко і чітко відповіла я. Не ну а що? Я йому клоун безкоштовний чи що? Ні, за гроші можу і побути, але ж не безкоштовним.

Вже розслабившись, що цих монстрів немає, я обернулася до хлопців. Ті ще не відійшли від шоку.

- Та я схоже актриса від Бога, раз ви ще досі не відійшли від моєї ролі, - намагаючись якомога миліше сказати.

- Це що зараз було? - Вирішив перервати мовчання Ванітас.

- Що було? - У мене зараз 10 з 10 за шкалою настрою і я хочу його побісити.

- Не прикидайся дурною! Ось це, що було? - Він все ж таки не відходив від свого.

- Аааа... Ти за це. Ну так це, того,- його вираз обличчя окремий вид мистецтва. Щоб таке збовтнути? - Вони мене розлютили.

- Не бреши, - не повірив він. - Що ж вони могли такого зробити, щоб ТЕБЕ РОЗЛЮТИТИ?!

- Зате ти спромігся побачити мій гнів на легкій стадії. І я думаю, ти зробиш правильні висновки,- мила посмішка ангелочка.

- Я й раніше трохи тебе побоювався, зараз так взагалі боюся з тобою поряд навіть дихати. Не уявляю, що станеться, якщо твоя агресія досягне точки піку? – Чорниш почав відходити назад. Я лише зробила зворушливе обличчя, мало не плачучи.

- Та ви справжній грубіян, місьє Ванітас, 'хник'. Не думала що здатні настільки образити дівчину, 'хник'-для кращого ефекту змахнула невидиму сльозу. У того щелепа відвисла. Все ж таки я не стрималася і засміялась наче кінь.

- Хахахахахах хо хохохх! О це вираз обличчя! Ахахах! Та не нервуй ти так, я пожартувала.

Але блакитноокий лише застрибнув за спину Ноя, нібито ховаючись. Результатом я задоволена. Тут до нас підбігає Домі. Ну і одразу до Ноя на шию. Щось шовкнуло в серці, але я не надала цьому значення.

- Дякувати Богу, ось ти де! У парадному залі така плутанина. Ти в порядку? - Слащаво почала питати хлопця.

- Так, у повному.

- Вааа-нії-таааас, - протяжно і по складах заспівала я.

- Чого тобі, чудовисько?! - Той явно не очікував такої уваги до себе з мого боку.

- Пф, грубіян. Але я по справі. Ти ж зможеш звільнити вампірів від наслідків тієї страшної пісні?

- ... Дещо я вже точно можу, - відповів той.

- Чудненько, а тепер пішли рятувати, - я хотіла взяти Чорниша за руку, але той швидко відскочив і побіг до головної зали, говорячі мені:

- І без тебе знаю!

- Хі-хі. Яка ж він все-таки дитина, - і пішла за ним. - А вам особливий дозвіл потрібно чи самі додумаєтесь допомогти?

- Так, зараз йдемо, - озвався Лука. Я лише хитнула головою і поплила туди, куди втік Ванітас.

"А я ж ризикувала життям. Вони могли просто напасти. Чому ж не напали? Чи я справді змогла їх залякати? Тепер це вже не важливо. Я жива, вони живі, врятуємо парочку вампірів і все чіки-піки"

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.