Перелесник

Не витримало серце дівоче,

До лісу зранку прийшла,

В душі все так й тріпоче,

Милого свого знайшла,

Довго вони говорили

Й довго плакали вдвох,

На чоловіка могилу ходили,

Пробачить просили обох,

З того дня перелесник чарівний,

З дівчиной в селі, в домі жив,

Був лише їй серцем вірний,

Щиро він ней дорожив,

Щастя у них панувало,

Повага, щирість, кохання,

Серце горя не знало,

У почуттях під зірками зізнання,

Та довго любить не судилось

Затьмарило світлі їх дні,

Кохана нібито застудилась,

Серце палало в вогні,

Голова нестерпно боліла,

Кашель легені душив,

Покидала дівчину сила,

Допомогти лікар не вмів,

Перелесник ніби теж задихався,

Та не від хвороби, від душевного болю,

Допомогти він намагався,

Не знав тепер він покою,

Кожного дня лиш гірше ставало,

Хвороба росла раз у раз,

Й жодна собака в селі тім не знала,

Як врятувати життя її час,

Й наважився тоді перелесник,

Пішов до домівки своєї:

-Гей, нявко, це бевзень-чудесник,

Потребую поради твоєї!

Й нявка з гущавини лісу

Показалась, та йому не всміхнулась,

-А ось й вогняний наш гульвіса,

То що ж, любов похитнулась?

- Ні, її я кохаю!

Кохаю всім серцем я, щиро!

Та що робити – не знаю…

Вмирає тепер її тіло…

Вона ще така молода…

І разом так мало прожили…

Невже така доля моя?

Її камінь побачить могили?

-У тому, що сталось – сам винен,

Казала, щоб з нею не жили.

-Та в чому ж моя то провина?

-Забираєш життєві ти сили,

Чим довше із нею ви разом,

Тим більше ти забираєш,

Звідси й хвороба-проказа,

Коханням її ти вбиваєш.

-А мені тепер що робити?!

Як врятувати її?!

-Простіше її вже убити.

-Палати тобі у вогні!

-Перелеснику, не гарячкуй так,

Повертайся просто до лісу,

Спробував села дому смак,

Та повертайся в родину, гульвіса.

-І це її дійсно врятує,

Якщо не буду я поряд?

Здавалось, серце мавки лютує:

-Не допоможе їй уже догляд!

Забрав майже всі її сили,

Скоро їй помирати,

Не врятує її від могили,

Навіть якщо разом все їй віддати,

Тепер треба вже значно більше,

Щоб тіло її відновити,

Життя за життя – це вже гірше,

Інакше її не зцілити,

Та перелеснику, милий мій, годі,

Чого отак ти дуркуєш?

Буде у тебе нагода:

З іншою ще ти станцюєш.

Не треба життя віддавати,

За якусь там звичайну людину.

-Та що можеш ти знати?!

Я її не покину!

Додому прийшов перелесник,

Кохана була непритомна,

Треба повернути їй весну…

Його тіло звела все судома,

Не хоче він помирати,

Так сильно хочеться жити,

Та розірве серце від втрати,

Як же її не зцілити?

Може це його покарання

За вбивство її чоловіка?

Яке ж тяжке це прощання,

Та не вкоротить він її віку,

Він має за все поплатитись,

За вбивство й порушене слово,

Лиш це дозволить зцілитись,

А життя в неї буде чудове,

В уяві його поставали

Картини життя, та без нього,

Як сльози вона проливала,

Кохання нового, хмільного,

Як в неї з’являться діти,

І як вона буде стара,

Нема де болю подіти,

Бо для нього скінчилась весна,

Весна була поруч з нею,

В обіймах теплих її,

Вона йому стала ріднею,

Не віддасть її він землі.

Дістав з грудей перелесник

Власне серце, жарне, вогняне,

Віддав його милій чудесник,

-Бережи, воно тільки твоє,

Я кохаю тебе більше неба,

Більше лісу, полів та зірок,

І мені нічого не треба,

Лиш би ти зробила свій крок…