Айрембо: початок історії

Розділ перший

Наші часи

Надворі уже 20 століття, а нашому Айрембо недавно виповнилося 13 років. Айрембо облаштував собі зручний куточок у печері, яка знаходилася у величезному лісі. Вхід у неї був захований пишно-зеленими ліанами і рожево-лаймовими квітами. Всередині ж було купа місця, а печера не була пустою та тьмяною, адже з верху звисали ліани, по яких помаленьку повзали равлики світлячки. По стіні ж стікала вода, що наповнювала невеличке озеро з різними рибками. На дні було багато водоростей корал і іншої рослинності. Айрембо зробив собі какао та всівся на м'яку перову подушку. Пора йти, мовив він допивши свій напій та пішов на двір.

Кожного ранку, коли Айрембо обходив і провіряв ліс, він бачив старі та нові місця де були подерті дерева, вирвана земля, проте він не мав права плавати і занурюватись у воду, тож не міг поплисти у глиб озера, тим самим попавши у лігво чорта бісового, та знищити його щоб той не руйнував ліс та не чинив біди. Айрембо міг би і в ночі його спіймати, проте в ночі Ангели погано бачать і він ніяк не зможе когось побачити, так він бачить достатньо щоб пройти по стежці та не достатньо добре щоб розгледіти темної тварюки.

Ангел вийшов на двір, розпустив свої крила, змахнув ними і злегка теплих потік повітря підхопив його угору та й поніс над мільйонами пишних крон дерев. Сьогодні таке прекрасне небо, думав він, та він не знав що з сьогоднішнього дня його життя перевернеться з ніг на голову, та перейдемо до польоту. Наш герой летить над деревами, ось дім мого опікуна Гомадріади, дальше було по дорозі було болото та луги. Озеро, Айрембо прилетів до Чортового озера.

Чому воно чортове? Та бо в ньому постійно ховається вся нечисть, а так як плавати і занурюватись під воду Айрембо не можна, то він і зловити нікого не може, якщо той туди сховається.

Айрембо: Йой, знову не встиг. Хоча щось не дуже видно щоб хтось рухався на дні, чи щоб вода розбризкалась. Та і як він так швидко бігає? Залечу до Гомадріади. Може вона щось порадить, ато так нічого і не доб’юся, тільки то і роблю що за повітрям ганяюся.

Черговий раз Айрембо здійнявся у небо та й полетів, та летів він не довго, і вже на половині дороги його чекала засідка. Щось із великою швидкістю вилетіло з найблищого дерева та зв’язало крила бідного Ангела. Дальше довге падінню через листя дерев, земля і тиша...

Прокинувся я у невеличкій хатині Гомадріади. Гомадріада була дуже доброю, завжди допомагала усім та опікувалася мною з самого дитинства. Як вона каже, ми єдині з мільярдів створінь які потрапили на Землю, хоча я не все розумію, адже потрапити на Землю я мав перший, але як бачимо я молодший за неї. Також Гомадріада була з іншого класу магічних створінь, її основною магією була магія природи, а призначення являло собою оберігання навколишнього середовища. Ріст Гомадріади не перевищував 124 сантиметрів а вік дорівнював аж 43 рокам! Так як Гомадріада була низенькою то і будиночок у неї був маленький, на щастя він був достатньо великим щоб туди помістилася ціла сім’я. Будівля являла собою 2 маленькі кімнати, прихожу та кухню, і 1 велику кімнату – водночас і вітальня, і спальня.

В останній з кімнат я і прокинувся. Кімната була у підземній частині будинку, на стелі висіла лампочка, що своїм м'яко жовтим кольором освітлювала простір, збоку лампочки було невеличке віконце у яке тихенько стукали краплі дощу. На стінах висіли десятки великих і малих картин, одна з них була настільки великою що заповнювала практично усю висоту кімнати. Я лежав на канапі, збоку мене була ваза з ірисом, яка стояла на столику. Поруч з ним стояла Гомадріада. На голові у неї був вічно-зелений вінок, який переливався барвистими кольорами квітів, легка курточка, штанці і темно-зелені фетряні черевички. Вона взяла чашку чаю, подала мені і почала розказувати що ж зі мною трапилось:

Гомадріада: Схоже що нечиста сила викликала підкріплення і тепер їх в 2 рази більше, або нас в 2 рази менше. Якщо їх загалом більше то їх і більше на поверхності. Один з них поцілив у тебе шнурівкою з каменюками, твої крила зв’язались цими шнурками і ти почав падати. Дуже сильно повезло що я проходила недалеко та почула як хтось або щось упало, це був саме ти, Чортяка злякався та й злиняв звідти, я тебе підібрала та й притягнула сюди. Можу сказати лише дві речі. Ти дуже важкий, і нам потрібно придумати стратегію, або хоча б щось що нам допоможе в протистоянні. Є якісь ідеї?

Айрембо: Так, є кілька. Наприклад можна покликати ще когось з роду небесних на допомогу, або трішки почекати поки вже не буде правила про плавання, і тоді я зможу пропливти в їхнє лігво.

Гомадріада: Ідеї ніби хороші, але ми ж не знаєм більше нікого з роду небесних Сказала Гомадріада, подивившись на найбільшу картину. Та і з правилом теж не підходить, бо щоб правило закреслилось, треба щось зробити, і як із минулими правилами, ми не знаєм що імено, на це можуть піти місяці! В нас немає стільки часу на це.

Айрембо: Гаразд... Оо знаю. Раз ми не можемо прокрастись в їхнє лігво, а підкріплення з нашого боку немає, то давай тихенько їх по одному знищувати. З одним легше справитись, ніж з сотнею удвох.

Гомадріада: Але ми ж так і робимо.

А й р е м б о : А, точно. Ну добре. Поки що нічого не змінюємо, а як дуже треба буде то щось придумаємо. Дякую що врятувала, а я полетів. Бувай.

Айрембо вилетів з хатини і понісся над могутнім лісом, приємне, свіже та прохолодне повітря наповнювало легені легкістю. Це все дуже класно, проте його тривожила думка про чортів. Ліс сьогодні був по особливому тихий, навіть шелесту листочків не було чути, все так завмерло, ніби чогось боїться. Не встиг наш герой підлетіти до лугів, як побачив полосу ідучих створінь. Це було підкріплення з чортової сторони. Він різко зупинився і присів на крону столітнього дуба, біля якого завжди грався. Все було звичайним: йде величезна армія чортів, до місцевого лігва, та щось тут не так. Чому вони йдуть від озера а не до нього? Треба буде полетіти по їхніх слідах і вислідити куди вони йдуть, ну а поки вони мене не замітили, я краще вернусь назад у глиб лісу.

Вечоріло. Поки а Айрембо літав туди сюди то наткнувся на Гомадріаду. Розказав їй що бачив та взялися разом зачищати ліс від нечисті ігноруючи ту масштабну міграцію створінь. Все ж їх там надто багато. Ох і налітався та находився він сьогодні.

Гомадріада: Якось дивно легко це було! Тобі так не здається?

Айрембо: Так, ти права. Може вони зрозуміли що ми сильніші і вирішили відступити?

Гомадріада: Не мели дурниць. Їх тисячі, а нас двоє, навряд чи ми сильніші. Таке враження що вони задумали щось грандіозне і ці підкріплення не тому що вони слабкі а тому що їм потрібно більше нечисті для якогось плану.

Айрембо: Звучить як неможливе, але поки що іншого варіанту немає. Треба пришвидшуватись, ато мало що станеться.

Гомадріада: Я з тобою повністю згідна. Ну гаразд, вже темніє, пора вертатись, бувай.

Айрембо: Бувай.

Гомадріада помаленьку пішла по стежині, а я змахнув крилами і здійнявся у червоніюче небо. Приємні яскраво-червоні промінці огортали моє тіло, на душі стало так спокійно, наче ніякого зла не існує, та реальність є реальність. З цими думками у голові Айрембо вернувся у лігво, заварив чаю та улігся на ліжку з м'якеньких подушок. На душі було так спокійно і приємно, що він і не замітив як заснув, забувши про чай.

Війна Продовжувалася, а я все ніяк не міг згадати хто я та що я тут роблю. Що тут взагалі коїться? З супроводженням якогось дивного відчуття я помахав руками та знищив чергового чорта своєю магією. Вся планета була затягнута димом що підсвічувався червонив кольором полум’я. Жодної живої людини, жодного живого створіння чи рослини. Повсюди була нечисть, груди спаленої землі, попіл, зловісні хмари та вогонь, вогонь хмари та чорти. В цьому житті уже не було сенсу, не було де веселитись, не було кого захищати, не було сенсу або бодай малої мети у цьому житті.

Дивлячись на зруйнований світ помалу потекли сльози. Невже це кінець життя? Кінець всього. Невже отак виглядає кінець світу?

Зненацька мене сильно заболіло плече! Це був чорт який мене схопив і я разом з ним почав падати у озеро. Озеро!!! Мені не можна в озеро!!! Час сповільнився, біль посилилась а вогонь розгорівся. За мить з величезною швидкістю я упав у воду, і коли вода повністю огорнула моє тіло, у очах потемніло і я побачив Бога, який з обуреним лицем сварив мене за недотримання правил, та мені було байдуже, адже уже не хотілось жити у такому світі. У якому біль страдання й безкінечні війни...

Кук-курі-ку кук-курі-ку!!!

Я стривожено прокинувся. Фух. Це був всього лише сон, дивний сон. Та сни що Бог дає завжди мають якусь мету. Так. Стоп. Звідки в мене півень!? В мене немає півня. Ну гаразд. Може від Гомадріади прибіг, хоча це досить далеко, ну гаразд.

Сьогодні я якось зле почувався. Треба злітати до Гомадріади. Вона в тому розуміється. Ну що ж полетіли.

Прекрасний ранок. Був би якби не сон та погане самопочуття, ну зате надворі дуже гарно. Кілька хвилин та Айрембо уже підлетів до місця призначення.

Тук тук

Гомадріада: Так заходьте. А це ти Айрембо, присідай. Ой а що це в тебе чоло таке червоне? Ану іди сюди. Треба негайно поміряти температуру.

Айрембо: Привіт, я якраз тому до тебе і прилетів. Уже сідаю, заодно розкажу тобі що мені приснилось.

Гомадріада: Напевно хороший знак.

Айрембо: Якраз навпаки. Зате йому получилось нам щось сказати.

Приклавши магічний куб Гомадріада повідомила що у нього гярячка

Гомадріада: Вітаю друже. У тебе 54.3°

Айрембо: Це добре?

Гомадріада: Нажаль ні. Має бути 44.4 а у тебе 54.3, це гарячка. Тобі не можна багато працювати інакше вона посилиться. Полежи собі, відпочинь, а я лікарства приготую.

Айрембо: Гаразд, але давай трішки пізніше, я хочу сон розказати.

Гомадріада: Ні-ні-ні. Ніяких розмов. Відпочинь і потім розкажеш.

Айрембо: Ну гаразд. Як я захворів? Вроді усе добре було...

Гомадріада поклала мішечок з льодом йому на чоло і за пару хвилин він уже міцно спав. Проте спав він не довго. Прокинувся за годинку і стривожено повідомив Гомадріаді що цей ненависний сон знову йому наснився!

Гомадріада: Ну раз на те пішло, то розказуй що тобі там наснилось.

Айрембо: Мені наснилося що була війна, все горіло, не було жодної живої душі...

Гомадріада: Цікавий сон, цікаво що він значить. Ти головне не переживай, усе буде добре. А з гарячкою то вона пройде за тиждень два і ти будеш як новенький.

Айрембо: Тиждень два!? Я вже краще виздоровію коли буду щось робити аніж тут!

Гомадріада: Ану сядь! Негайно! Будеш так робити то на лікування піде місяць і ми не встигнемо нічого зробити. Твій стан ж погіршиться і ти сил щось робити не матимеш. Я тут лікар, і я краще знаю що тобі робити, а що ні, тож слухайся мене та не переч.

Айрембо: Гаразд-гаразд, тільки не кричи. Але що я буду робити ці два тижні?

Гомадріада: Нажаль я не знаю, щось та й будеш. Дам тобі книжки читати, попрошу Фатті та Адору позичити кілька.

Тук-тук-тук тук-тук-тук.

Гомадріада: О, напевно вони і вернулись. Заходьте.

Гомадріада очікувала побачити за дверима Своїх помічниць Фатті та Адору, вони були дівчатами років 16, Гомадріада теж ними опікувалася, а тепер вони помагають їй по господарству та по захисту лісу, але все не так просто. Скрип дверей, та Гомадріада з Айрембо одночасно вигукнули: Ангел!?