Айрембо: початок історії

Розділ шостий

У Боба

Десята двадцять:

Гомадріада: Так дітлахи! Боб не казав робити порядок але ми його зробимо! До того ж у нас купу часу, як мінімум до обіду. Зробим порядок, і підемо грати настільні ігри.

Фатті: Як шкода що ви самі прибираєте...

Белла: Ага, я так хотіла вам помогти але нажаль не вийде... Ебі! Пішли грати!!!

Гомадріада: Як це сама!? Незрозуміла, ану ідіть сюди!

Адора: Хай ідуть грають, я вам допоможу.

Гомадріада: Ну якщо всі йдуть грати то ти теж іди з ними.

Адора: Я не дуже люблю грати, до того ж я підтримую вашу ідею з прибиранням!

Гомадріада: Як хочеш. Дивись, ти отут протреш ганчіркою...

Тим часом у вітальні Белла уже відкривала Сіквенс.

Белла: Усі правила знають?

Айрембо: Наче усі, але ти звідки знаєш? І ще ви, як вас звати вже забув...

Белла: Лейла і Рон.

Фатті: Ти так з першого разу запам’ятала їх, молодець.

Ебі Ну не зовсім з першого...

Белла: Циць!

Ебі Ой вибач, проговорилась трішки...

Белла: Ну раз всі знають то лише нагадаю. У вас усіх є по 6 гральних карт, ваше завдання у свій хід вибрати карту та поставити фішку на ігровому полі де намальована дана карта. На полі намальовано сто карт, вони повторяються. Завдання гравця першим викласти пряму лінію із п’яти фішок свого кольору та завадити зробити це іншим.

Фатті: Ну що ж, починаєм!

Белла: Я перша ходжу! Отже... Бубна шість.

Айрембо: Ти карту не взяла, завжди має бути шість карт.

Белла: Ой, забула, дякую що нагадав.

Айрембо: Мій хід... Черва два!

Фатті: Хороший хід, черва три!!! Хаха! Тепер ти не зможеш рухатись у той бік!

Рон: Що ж, моя черга. Туз піка!

Лейла: Шість бубна.

Олег: Але ж вже клали цю карту!

Белла: Я ж казала, карти повторяються.

Олег: А ой, забув, вибачте. Стривайте, а чому ми не граєм!?

Белла: Ну ви ще маленькі, та і більше кольорів фішок немає... Їх тільки п’ять.

Олег: Шкода, давайте останні троє гравців вилітають і ми будем замість них?

Фатті: Я за!

Белла: Підтримую, що кажете?

Рон: Я із Лейлою теж за.

Айрембо: Вирішено, все так і буде! Граєм далі, хто там ходив?

Лейла: Я, я походила бубна шість, далі ходить Белла.

Белла: бубна три!

Так по черзі вони ходили. Проте поки що грати нудно, справжня гра починається коли хоча б хтось викладає чотири фішки. Тоді у голові в гравців тільки одне: як завадити, як не програти, що робити.

Хоча і це лише квіточки. А от ягідки... Уявіть собі що ви граєте цю гру з кількома друзями, ви майже виграти, проте, так само за крок до перемоги знаходяться всі інші гравці, і у вас є складний вибір, докласти свою четверту фішку а далі перемога, чи втулити свою фішку між фішками іншого гравця. З одного боку, от перекрив ти і все, можна далі самому спокійно розвиватися, але от дідько, в нього ще три таких ряди у яких він чи вона можуть докласти останню фішку. І от ти дістаєш карту з колоди, уважно дивишся на дошку і от чорт! Вона не підходить і ти не зможеш виграти, дивишся щоб завадити іншому і знову промах! Тобі лишається покласти фішку невідомо де на полі та надіятись що у чотирьох інших гравців так само нічого не попадеться і виграєш саме ти. Ну що ж, вертаємось до гри.

Поки усі розбиралися як грати бо уже усе позабували Айрембо виклав ряд із чотирьох фішок! Белла була на другому місці та успішно поклала два ряди по три фішки, у інших получилась якась каша. Далі хід Рона. Ні!!! Він перекрив ряд Айрембо! Тепер Айрембо прийдеться десь інакше завершувати ряд, проте у нас появився ще один фаворит на перемогу. Що ж зробить Лейла? У неї є два варіанти: або покласти фішку перед Роновою та провести свій ряд у чотири фішки або провести свій ряд в іншому місці, проте вона випадково замітила що у фатті є карта якою та з легкістю перекриє її ряд. Тож вона ставить свою фішку у центрі поля перекриваючи ряд Ронові. Лейла дістає карту з колоди та легенько посміхається... Що ж вона там витягнула? Тепер хід Белли. Схоже вона немає підходящої карти щоб викладати ряд тому свою фішку вона розміщує скраю поля. Далі Айрембо. Той у свою чергу перекрив ряд Фатті. Фатті неочікувано поклала фішку з краю поля. Усі моментально звернули увагу на неї та на її фішки! Ще один хід і та виграє! Як вони раніше не замітили цього місця. Запекла Битва продовжується і підійшла Ронова черга, що зробить він? Невже... Як!? І тут ніхто не побачив! Аналогічно як і у випадку з Фатті, тільки з протилежного боку. Знову хід Лейли. Складна ситуація, майже усі гравці виграють за один хід, проте що робити їй? Вона так розхвилювалась що забула що в неї є ряд з чотирьох фішок і підходяща карта яку вона якраз витягла недавно. Вона може виграти, проте вона перекриває ряд Фатті. Невже вона аж так сильно розгубилась? Хід Белли... Та що з вами усіма? Вона могла виграти та теж забула про це. Вона перекрила Рона. Айрембо будучи шокованим такої поведінки супротивників вирішив зробити як і усі. Він перекрив Фатті. Та не маючи жодних додаткових місць які можна було б розвивати, походила аби де, Рон вирішив розвивати ще один ряд, там уже було дві фішки, одну він додав, ще два ходи і він зможе виграти, звісно якщо йому попадуться підходящі карти. Він би з радістю завадив виграти Лейлі, але не було потрібної карти. І от хід Лейли, всі вже готові що вона покладе п’яту фішку у центр та виграє, але що це вона кладе? Дама піка? Всі почали шукати цю карту на ігровому полі. Що!? Невже у неї в двох місцях була можливість виграти!? Везуча!

Ще кілька кіл ходів і от з гри переможцем виходить і Белла. Залишились лише Айрембо, Рон і Фатті.

Олег: Серйозна була гра! Ну що ж, міняємось, наша черга грати.

Фатті: Чуєш, Айрембо, давай поки вони думають як грати і грають ми пограєм Уно.

Айрембо: Давай, Рон, ти з нами?

Рон: Звісно.

Айрембо: Ти правила знаєш?

Рон: Нажаль ні.

Айрембо: Усе просто! В тебе є сім карт, у свій хід ти можеш викласти одну карту того ж кольору що і попередня або тої ж цифри. Щоб виграти потрібно скинути усі карти. Але ще є так звані чорні карти, вони являють собою ускладнення для наступного гравця. Наприклад: плюс чотири карти, пропуск ходу. Також наступний гравець пропускає хід.

Рон: Зрозумів, можна я перший походжу?

Айрембо: Так, я тоді другий. Ось всім по сім карт, ходи Роне.

Рон: Ого-го! Тільки початок гри а в мене уже такі карти! Ну тримайся Айрембо. Плюс чотири!

Айрембо: Ах ти ж! Фатті, помстись за мене.

Фатті: Звиняй, немає чорної карти, кладу червону семірку.

Рон: Червона шістка!

Так пройшов весь ранок і вони навіть не замітили як підійшов обід.

Тринадцята десять:

Гомадріада: Белло, Айрембо, підіть в ліс пошукайте яблук, у Боба їх немає, а ви їх точно захочете.

Белла: Добре, зараз тільки куртку свою знайду.

Айрембо: Окей, чекаю тебе біля дверей.

Вона швиденько збігала за курткою у дитячу кімнату. Без дітлахів у ній так тихо...

Белла: Я все, ходім.

Айрембо відчинив двері та вони пішли у глиб лісу, а Гомадріада тим часом була уже такою змученою що вирішила піти прилягти у спальні, все-таки весь ранок готувала, щоб усім вистарчило. Хвилина-дві, п’ять і на кухні чимось засмерділо...

Адора: Що горить??? Усі на кухню! Де Гомадріада, чому вона нічого не робить. Вовкулаки наші, йдіть повідкривайте вікна.

Рон: Гомадріадо! Ви де?

Адора: Чорт забирай, вода випарувалась! Підлива підгоріла! Курка згоріла!!!

Лейла: Вона у спальні! Адоро йди сюди.

Адора: Гомадріадо, прокидайтесь!

Фатті: Мовчить...

Поки нічого не підозрюючі Белла та Айрембо гуляли округом, Гомадріада спала... Все вірно, спала... Схоже та купа речей, генеральне прибирання та бенкетний стіл добряче її виснажили. Хоча будем чесні, бенкету тепер не буде.

Адора: Так, ви двоє! Рон і Лейла, ідіть і знайдіть на кухні рис або макарони та томатну пасту до них. І ще поставте воду кип’ятитись.

Рон: Уже йдемо!

Адора: А ти, Олеже, іди заведи молодших і ігрову, хай бавляться, а тоді вернешся і будеш пильнувати за Гомадріадою.

Фатті: А я тоді з тобою позбавлюся зіпсутого обіду.

Адора: Гаразд, до роботи!

Лише пів дня пройшло, а вже стільки сталося! Незважаючи на стільки емоцій та подій у всіх було повно енергії, що не скажеш про Гомадріаду. Спить як мертва. Нікому так і не вдалось її розбудити. Мабуть як Гомадріада проснеться, вона буде шокована тим що сталось.

Ех... Цей обід міг бути таким крутим та смачним, проте обійдемось рисом з томатом. Добре що його багато і вистарчить на всіх. Точно! Айрембо та Белла ще яблука несуть. Вони якраз добавлять барв страві і вона не буде такою пісною. А якщо вони візьмуть іще якихось ягід та фруктів, то буде фруктовий бенкет!

Поки в хаті усі шумно пробували щось відмити на кухні Белла та Айрембо спокійно прогулювались жовтим лісом. Подекуди зустрічались ялиці та сосни. Легкий вітер періодично зривав з дерев жовто-червоне листя. Під ним навколо кущів та дерев ховалися пишні гриби.

Ще кілька метрів і наші герої дойдуть до місцевого саду. Він обгороджений дерев’яним забором та має кілька десяток красивих стежок та лавочок. От тільки навіщо будувати стільки лав якщо тут живе не більше десяти створінь? Цікаве питання, еге ж?

Белла: Красиво тут, правда?

Айрембо: Дуже! Доглянутий та живий куточок посеред лісу, так наче у парку!

Белла: Ну що ж, починаєм. До-речі, нас просили взяти лише яблук, як думаєш, хороша ідея взяти іще чогось?

Айрембо: Звісно, от тільки що та скільки... Тут багато чого, треба подумати.

Белла: Та що тут думати, якщо вже брати то берем усе.

Айрембо: Щось мені здається ніби ти з самого початку планувала так зробити.

Белла: А?

Айрембо: Не бури в голову. Ну ти тоді йди за яблуками і грушами, а я пошукаю чогось іще. Зустрінемось тут коли усе зберем.

Белла: Гаразд.

Сад був не дуже великим, та і не дуже малим. Проте він точно був золотистим! Йдучи стежкою можна було уявити наче ти ідеш у золотому тунелі. Періодично по краях стежки зустрічатись лавки. Для чого їх тут стільки, адже раніше тут жило не більше 8 осіб. Їм вистарчило б і одної лави для всіх.

Белла назбирала повну сумку груш, яблук було не так багато. Айрембо не відставав від Белли і вже почав наповнювати другу сумку осінніми смаколиками. Так вони збирали фрукти зо двадцять хвилин. Белла досить сильно змучилась то ж сіла відпочити, а Айрембо уже все зібрав то ж відправився на її пошуки, бо на зазначеному місці її не було.

А й р е м б о: Ось ти де, я вже думав ти без мене пішла.

Белла: Ні ти що, я просто сіла відпочити. До-речі усе що могла уже зібрала.

Айрембо: Я теж. Раз таке діло то я теж спочину.

Він підсів до Белли на лавку та почав оглядати краєвид саду. Хоч Белла і очікувала такого розкладу подій та вона все ж чомусь почервоніла...

Айрембо: Щось не так, Белло?

Белла: Та ні! Все-все добре! З чого ти взяв!?

Айрембо: Та ні, тебе щось тривожить, ану кажи.

Проте Айрембо навіть не уявляв що в неї у голові та що її непокоїть. А в голові у неї був такий балаган!

Чого він так близько сів!? Він такий... Такий... Чому в мене серце так б’ється сильно... Хай відсяде! Але... Він такий гарний. Але хай відсяде! Ні-ні! Я не люблю його!

Тук-тук, тук-тук... Її серцебиття було таким сильним що його навіть Айрембо почув! Він спробував ще щось запитати та белла моментально пискнула ніби налякавшись та миттєво кудись побігла.

Айрембо: Белло ти куди?

У відповідь тишина...

Айрембо: Ну і куди вона знов тікає... Невже я заблизько до неї сів? Та не може бути... Вона завжди сама так близько сідала. Знову її шукати... Ще й сумки такі важкі а вона мені свою залишила.

Ще зо десять хвилин Айрембо Шукав Беллу, так і не знайшовши її він засмучений пішов в сторону будинку Боба в надії що вона там, та і вони б ще хвилин двадцять тому мали б бути там. Проте несподівано вона сама вийшла до Айрембо коли той почав повертатись.

Белла: Я тут...

Айрембо: О, ну нарешті. Чого ти знову втікла!?

Белла: Та вибач... Я просто...

Айрембо: Гаразд, проїхали, я не знаю що там в тебе в голові робиться, але краще не розказуй, а то ще більше мене заплутаєш.

Белла: Добре, ну пішли...

Айрембо: А що з настроєм? Все добре?

Белла: Та не зважай.

Айрембо: Ну дивись мені.

У неї в голові точно балаган! Верталися вони повільно, та мовчали усю дорогу, а от ліс не мовчав. Зірване вітром листя поволі падало додолу, пташки поспівували, а десь в далині чувся гавкіт собак. Не знаю звідкіля вони тут і чи це собаки взагалі, ну але щось гавкає точно.

Трішки заспокоївшись вони дійшли до будинку Боба, де їх дуже радо чекали.

Чотирнадцята тридцять:

Фатті: О привіт, ви саме вчасно! У нас тут правда невеличка пригода із обідом трапилась, проте ми вже зварили остатки чого було та уже готові накривати на стіл, тільки фруктів не хватало.

Айрембо: Що сталось?

Фатті: Та дрібниця, не бери в голову. А ви? Щось трапилось, чому такі кислі?

Айрембо: Довга історія...

Адора: Привіт Айрембо, привіт Белло, несіть яблука на кухню, я їх помию.

Айрембо: Ми До-речі не тільки ябка взяли. Ми і груші взяли. Одним словом всього потроху.

Адора: Молоці!

Белла: Айрембо, занесеш усе на кухню?

Айрембо: Звісно.

Белла: Дуже дякую, я буду вас чекати в вітальні.

Двадцять хвилин по тому:

Г о м а д і а д а: Вибачте що так сталося, я прилягла на хвильку і заснула, ще й обід зіпсула...

Адора: Кажу ж вам, не вибачайтесь, зі всіма буває, до того ж Белла з Айрембо прогулялися, і обід буде хоч і меншим, та я б сказала набагато смачнішим.

Фатті: Може уже приступимо нарешті?

Гомадріада: Гаразд-гаразд, тільки пробачте мене за ось це все.

Адора: Ще раз за то нагадаєте і лишитесь без обіду.

Після обіду усі порозходилися хто куди: Гомадріада пішла по крупи до себе до дому адже у Боба закінчилась, Лейла бавила дітей а Рон грав настільні ігри разом із Беллою, Айрембо, Фатті та Адорою. Час пролетів миттєво, тож не встигли вони оглянутись як уже вечеряли за столом. Ще кілька хвилин вони метушливо бігали по будинку, а потім пішли відпочивати.

Г о м а д р і а д а: Чого порозлягалися в вітальні!? Якщо вже так хочете спати то йдіть по своїх ліжках!

Фатті: Я так наїлася... Мені лінь кудись іти.

Гомадріада: Наїлися і спати! Жах який!!! Беріть приклад з Рона та Лейли, вони хоч і зробили як і ви та вони лягли в свої ліжка а не на коврику в вітальні.

Ну гаразд, пробурмотіла Фатті та пішла з вітальні.

Гомадріада: А інші? Вам персональне запрошення потрібно?

Вийшовши з вітальні вони усі подались по кімнатах. Хоч Гомадріада і була проти такої лінивої поведінки та сама вона теж хотіла відлежатись, тож через хвилин п’ять у будинку запала мертва тиша.

Олег: Слухайте, може нам теж піти спати? Всеодно робіти нічого.

Лідл: Ну гаразд.

Не знаю як так сталося але всі так добре спали що ніхто й не збирався просинатись на вечерю, та і Гомадріада так міцно спала, тож вони пропустили вечерю і спали...

Десята година:

Ф а т т і проснулася, надвору уже давно стемніло і наче трішки дощило. Усі спали. Вона не могла уже заснути тож вилізла з під ковдри та почвалала на кухню.

Чого би такого солоденького з’їсти подумала вона та відкрила холодильник.

Фатті: Точно! Я ж не дома, тут навряд чи є щось солодке для мене... Нудно. Що робити.

Вона ще потинялася будинком з кілька хвилин і до неї у голову прийшла геніально ідея!

Точно! Сказала вона і побігла будити Адору.

Фатті: Адора, просипайся!

Адора: Хто тут, де я!?

Ї обличчя було явно спантеличене, проте Фатті миттю привела її в норму.

Адора: Ей!!! Холодно! Навіщо ти вилила воду на мене!? Проблем захотілося?

Фатті: Та тихо ти, тихо. Я розбудити тебе хотіла, а ти така сонна і нічого не розуміла.

Адора: Ну гаразд, а розбудила ти мене нащо, котра година?

Фатті: Пів на одинадцяту.

Адора: Яка-яка!?

Фатті: Не яка я котра, сказала ж, десята тридцять.

Адора: Не прикидайся дурненькою, якого біса ти мене розбудила так пізно?

Фатті: Слухай... я проснулася з пів години тому і не могла заснути, вирішила тебе розбутиди, поговорити або карти пограти.

Белла: Я з вами!

Адора: Що? Белла? Ти що теж не спиш?

Белла: Та ви мене розбудили, якщо вже граєте карти то давайте я з вами.

Фатті: Гаразд, так навіть цікавіше буде.

Адора: Слухайте, Белло і Фатті... Вас не нервує що зараз пізня година і нам спати потрібно?

Фатті: Мені якось паралельно. Та і я точно вже не засну, хіба пізніше.

Адора: Ну дивіться мені.

Белла: Давайте беріть карти і йдем шіиденько на низ поки нікого не розбудили.

Адора: Зараз десь отут були...

Адора: О знайшла! Ой

БАБАХ! І ваза що стояла на тумбочці впала та розбилась.

Белла: Що ти накоїла!!! Ну все, нам кінець.

Фатті: Та тихо ви, може ніхто не проснеться...

Белла: Звісно, зовсім ніхто, усі привикли спати при таких гучних та різких звуках...

Фатті: Та замовкніть уже! Дивіться, ніхто не проснувся, не знаю як так сталось але нам дуже повезло, тож давайте уже підемо звідси по скоріше.

Адора: А що будем із вазою робити?

Белла: А що ми можемо зробити? Нічого, зранку приберем.

Фатті: Ну все, пішли нарешті.

Белла відкрила двері і вийшла з кімнати, за нею Фатті, а потім і Адора, і тут двері як заскрипіли!!! Після такого точно усі проснуться. Спочатку рідкий звук, і всі точно трошки пробудились, а тепер ще й скрип дверей...

Фатті: Адора, не чіпай двері! Агов, хтось не спить?

Рон: Не спить-не спить. Дякую за хороший сон.

Фатті: Ну... Вибачте.

Лейла: Що за шум посеред ночі, дайте поспати.

Фатті: Сходе усі проснулися, давайте усі подякуємо Адорі.

Айрембо: Супер! Дякую!!! Ну гаразд я не злий, давайте тоді щось пограєм, ми вже точно не заснемо, що думаєте?

Лейла: Я не проти, тільки скажіть будь ласка, котра година?

Фатті: За двадцять одинадцята.

Лейла: А можна простішими словами?

Адора: Десята година сорок хвилин.

Рон: Пізно... Ну? Що будемо робити?

Фатті: То давайте дійсьно пограємо. Я пропоную карти. Дурак до прикладу.

А й р е м бо: Давайте, усі згодні?

Рон: Ну так, мабуть.

Фатті: Тоді включайте світло, будем грати.

Адора: А чому б нам в низ не піти? Так як ти хотіла.

Фатті: Ну так тут уже ніхто не спить, а внизу ще Гомадріада є і як ми її розбудимо то нам гаплик.

Адора: Маєш рацію. Так, ну що ж, тасуй карти, Фатті, якщо що, я перша ходжу.

Фатті: Гаразд.

Одинадцята година:

Фатті: Козир черва! У кого є двійка черва? Трійка? Четвірка?

Айрембо: В мене!

Фатті: Ходи, після тебе Белла, тоді Адора, я, Лейла і після неї Рон.

Белла: А ми в перевідного?

Фатті: Звісно.

Гра почалась. Першим ходить Айрембо. Він поклав двійку хреста. Белла відбилась дев’яткою.

Айрембо: хтось щось докладе?

Фатті: Двійка бубна.

Белла: Дев’ять бубна! Два, дев’ять?

Фатті: Відбій. Набирайте карти.

Белла: Так-так-так... Що би таке покласти? Навіть не знаю, ну давайте валет бубна.

А в тебе не було більшої карти? Зі сміхом сказала Адора. Проте ніхто не думав що вона переведе! Тепер відбивається Фатті і їй потрібно відбити вольта бубна і піку.

Фатті: От лайно! Прийдеться забрати.

Лейла: На тобі ще хрестового вольта, тепер мій хід.

Вона поклала двійку піку і Рон без лишніх думок відбився козирною шісткою, на що Лейла, Айрембо і Адора підкинули по шістках усіх мастей. Що зробить Рон?

Рон: Закидали мене шістками! Прийдеться забрати.

Лейла: Ура!

Айрембо: Беріть карти і я ходжу.

Трійка хреста. Вона немала чим відбити тож забрала, а інші докинули ще дві трійки, як то кажуть, до пари. Далі ходила Адора і кинула дві вісімки(бубна і хреста). Фатті відбилась вольтами яких раніше взяла. Ніхто нічого не доклав тож її хід. Вона поклала Пікову десятку, яку забрала разом із підкинутою Роном хрестовою.

Фатті: Нарешті в мене шість карт!

Лейла: Зате в мене більше...

Рон: Ну що ж. Готуйся Айрембо!!! Три шестірки!

Айрембо: Ойой! Ну я відіб’юсь.

Він побив шістки піковою дев’яткою та козирними четвірками та п’ятіркою. Та не довго його щастя жило. Лейла та Фатті миттєво підкидують йому пікову п’ятірку та бубну і пікову четвірку. Проте Айрембо відбився! Відбився бубновим королем та козирними дамою та дев’яткою.

Лейла: Ти звісно неправильно зробив що такі класні карти скинув але я рада.

Рон: Тепер берем карти...

Фатті: По правилах першим карти бере той хто ходив(Рон) Але йому карт не треба, тоді карти беруть ті хто їх підкидав, тобто я і Лейла. Лейла уже взяла карти і я добираю останні карти. Далі мав би брати Айрембо але карти закінчились, а так як він побив усі шість карт то він виграв!!!

Адора: Не знаю чому, але коли діло доходить до карт ти розумніша за мене...

Фатті: Дякую! Так що, Лейло, він зробив усе правильно і ти надто рано зробила висновки.

Лейла: Я в шоці...

Айрембо: Скажу чесно я про це навіть не думав.

Фатті: То тобі просто повезло!? Ого.

Лейла: Везучий.

Белла: Мені би так.

Рон: Та нам усім би так. Ну що ж, Белла, ходи.

Вона поклала тільки одну трійку. Адора розуміє що не має чим побити тож забирає її разом із зе двома що Белла додала. Фатті також додала трійку. Козирну.

Адора: Козирна?

Фатті: Ну а що? Карти треба скидати.

Адора: Ну так...

Фатті: Тепер я. Я кладу... Я кладу десять бубну.

Лейла переводить десятку додаючи до неї ще хрестову та пікову.

Рон: Та ви мене завалити хочете!

На це все він поклав Бубну даму, козирну шістку і чорний джокер...

Лейла: Ого! Джокер. Сильно.

Рон: В мене тепер три карти! Походжу я піковою двійкою.

Белла: На! Козирна сімка.

Вона спеціально походила козирною картою а не дамою бо дами у неї дві, і вона може їх скинути за раз. Проте вона не подумала що жодна з сімок не вийшла і всі три сімки миттєво напали на неї. Тепер у Рона лише одна карта. Він може виграти. Також белла Підкинули ще двійку. Її підкинула Фатті. Ця двійка була козирною. У Белли в картах були дами пікова і хрестова, хрестовий і піковий туз та козирна вісімка. Побити усе це вона не зможе, адже у неї немає бубнової масті, тож вона забрала карти.

Белла: Оце так набрала карт!

Адора: Зате зараз я скину! На, Фатті, три трійки.

Фатті: Що це у нас? Бубна, піка і хреста? О! Я виграла!!!

Лейла: Чого це?

Фатті: У мене є козирна десятка та туз і валет піковий. Я побила!

Адора: Капець... Ну що ж Фатті, ходи.

У неї залишилось два королі(козирний та піковий), козирного вольта і пікову вісімкою. Нею вона й походила. Лейла відбилася козирною трійкою і карти відійшли в відбій. У Рона була остання карта, а саме п’ятірка хреста.

Подумки Лейла взяла до уваги те, що вона може походити п’ятіркою, проте вийшла тільки пікова та козирна п’ятірка, у Лейли зараз бубнова, а отже у когось ще є хрестова. Шанс що вона саме у Рона близько 35% Краще не ризикувати, а то він переведе і виграє. Також у Лейли є четвірка хрестова, та якщо п’ятірка справді у Рона то він її поб’є та виграє. Потрібна карта яку він візьме... Король. Можна походити королем. Проте вийшов тільки бубновий король і у нього може бути якийсь інший король, аналогічно з тузами. Ще десь є два тузи. А може джокер? У Лейли є козирний джокер. Хоча ні, він його хоч і забере та потім все рівно скине його. Це сто відсотків. Король чи туз? Вона вибрала короля і походила хрестовим королем. Рон забрав.

Лейла: Ура! Вгадала. Ходи Белло. Белло? Белло не спи!

Фатті: Заснула під час гри. Такого я ще не бачила, ну давайте скинем її карти в відбій і продовжимо.

Лейла: Добре, тоді ходить Адора.

Адора: Гаразд. Так, треба скидати карти. Ось три сімки.

Фатті: Щось я дуже везуча сьогодні! У мене є валет та король козирний, і ще король піковий, я побила і виграла!

Адора: Не повезло... Тепер нас троє.

Рон: Ну все, ви догрались! Я зараз точно виграю. Ходи Лейла, я готовий.

Лейла добре знала які в Рона карти тож походила хрестовою четвіркою, адже він поб’є її п’ятіркою і наступного ходу вона покладе бубнову п’ятірку і тому прийдеться забрати, бо в нього немає бубнової масті, а так як п’ятіркою він побив четвірку.

Рон: О! Я казав що виграю! Мій хід і в мене одна карта.

Вона так задумалася про всякі хитрі ходи що зовсім забула що в нього дві карти і він виграє.

Лейла: Капець! Я забула що в тебе дві карти. Народ є що підкинути?

Адора: Нажаль ні...

Рон: Вуху! Я виграв. А тепер відбивайся Адоро, король хреста.

Адора відбилась хрестовим королем, а бубнового туза якого щойно підкинула Лейла, та побила козирною двійкою.

Адора: Ну все, ти вже виграла бо в тебе джокер. Я вже нічого не вдію з цим.

Лейла: Ти права, навіть догравати не потрібно.

Фатті: Хто б міг подумати що така розумниця як ти в карти грати не дуже вміє.

Адора: Я вмію! Просто на цей раз не повезло.

Айрембо: Знаєте, чогось не хватає. Чогось що завжди було біля Белли... Не можу згадати. Крутиться на язику, але всеодно не пам’ятаю.

Белла: Ебі!!!

Одинадцята двадцять:

Белла: Ебі!!!

Айрембо: Точно! Де вона? Як ми про неї взагалі забули.

Фатті: Не знаю! Але завжди за тим белла пильнувала, а зараз щось теж забула за неї.

Невже ти подумала що можеш провести час з Айрембо і тому Ебі з голови взагалі вилетіла, сказала фатті із посмішкою на пів лиця. Белла миттєво почервоніла та почала заперечувати.

Адора: Фатті, хватить уже їх зводити!

Фатті: Та добре-добре.

Що значить знову!? Ще більше почервонівши прокричала Белла.

Адора: Упс! Бовкнула лишнього.

Лейла: А чого ти так почервоніла? Ти що, дійсьно?

Белла: Ні-ні-ні!!! Все закрили тему.

Фатті: Ну тут все ясно! Повезло тобі що Айрембо відійшов у туалет і не почув цього.

Белла: Та кажу ж я! Я не люблю його.

Фатті: Ого, то ти не заперечуєш що забула про Ебі через нього?

Адора: Фатті!

Фатті: Що?

Адора: Хватить. І давайте вже вияснимо питання з Ебі.

Фатті: А що треба вирішити?

Адора: Ну як що? Чи лишити її в спокої чи розбудити і кликати грати з нами.

Белла: Ну давайте розбудимо, я думаю вона обуриться на нас більше якщо ми будем веселитись без неї.

Адора: Слушна думка, ну, Белло, іди буди.

Одинадцята тридцять:

Ебі Я в шоці, як ви тільки забули про мене, але дякую що згадали...

Фатті: То ти будеш грати з нами монополію?

Рон: Та кажу ж, я не хочу.

Фатті: Більшість за те щоб пограти тож мовчи.

Рон: Тоді навіщо ми питаємо Ебі?

Ебі Так навіщо?

Адора: Наш мозок думає таким чином щоби отримати своє, та про манери забувати не потрібно, узагалі вона мабуть лише для ввічливості питає.

Фатті: Надто складно для мене.

Ебі Таке враження ніби ти сказала щось дуже мудре і ні одночасно.

Фатті: Усе, забули, давайте вже грати.

Так вони зіграли ще монополію, та пару раз карт.

Третя година ночі:

Айрембо: Я так і знав що в тебе сімка! Ти забираєш її і я знов ходжу і виграю. Ура!

Рон: Признаюсь чесно це була запекла битва.

Айрембо: Стривайте но, а котра зараз година?

Фатті: Зараз гляну. Третя година ночі!!!

Рон: Яка-яка!? Я думав зараз перша максимум!

Фатті: А що поганого?

Рон: Як що! Ми спати вже давно б мали.

Фатті: Ну то й що? Ляжемо пізніше.

Так-так підтакнула Белла і випадково зачепила рукою коробку від монополії. Вона лежала на краю маленького столика тому коли Белла зачепила її рукою та злетіла із стола. Проте! У Белли дуже круті рефлекси, тому вона зачепила своєю ногою коробку що падала та влупила її з усієї сили в стіну! Ну на такий шум точно усі проснуться, тому уже за кілька секунд у дверному проході стояла розлючена Гомадріада. Хоча єдиним їхнім освітленням був місяць і видно було малу частину кімнати(біля вікна), та пронизливий погляд Гомадріади було видно дуже добре і він чітко казав «Вам усім гаплик!!!» Гомадріада ще ніколи не була такою злою, та я думаю на її місці був би кожен розлючений.

Гомадріада: Якого біса ви не спите!? Чого галасуєте! Діти сплять, а ви чому ні!? Жити надоїло?

Виправдовуватись не хотів ніхто, та і всі вони попали у немилість Гомадріаді. Вони мовчки лишили карти і тихенько, пішли спати.

Г о м а д р і а д а: Ще раз мене розбудите і будете завтра всю хату до блиску вимивати.

Третя тридцять:

Ніхто заснути не міг, проте і встати, та походити по хаті теж ніхто не наважувався.

Третя сорок:

Майже усі заснули, одній Беллі не спалось, чи тільки вона так думає? Рон встав з ліжка та пішов до вікна. Белла це зрозуміло ж замітила, трошки повагалась та все ж встала та підійшла до нього.

Роне, що ти тут робиш, якого біса ти та Лейла тут мовила вона. Той подивився зверхньо на неї, та замість відповіді спитав те саме про Беллу та Ебі.

- Як це що? І взагалі я перша спитала, чому ти тут а не в Гондурасі?

-Та нащо мені здався той Гондурас сказав рон зневажливим тоном. Якихось 40 жителів і всі ненавидять нас.

- Не нас, а тебе з Лейлою, і тепер там 36 жителів.

- Та чхати я на них хотів. Мені все рівно!

Роне, може ви з Лейлою тут бо вас тут ніхто не знає? І ви можете почати все заново? З підозрою промовила Белла, на що рон поглянув з коса на неї, бовкнув щось собі під ніс, розвернувся та пішов спати.

Дев’ята тридцять:

Ранок. Першою як не дивно проснулась Гомадріада, проте не як завжди о шостій ранку, а аж в дев’ятій годині тридцять хвилин. Вона встала з ліжка і підійшла до вікна. Сонячний ранок наповнив її легкістю та спокоєм змусивши забути її про нічні вибрики дітей. Чи краще сказати підлітків? В мить, щось темне промайнуло перед вікном. Чи то звір великий, чи… Що то взагалі було!? Здивована Гомадріада вибігла надвір глянути що то та не встигла вона вийти за забор як побачила ті ж темні постаті за усіма ближніми деревами. Один, два, три, п’ять. Та скільки ж їх тут!? Нажахана Гомадріада забігла у будинок та помчала наверх до дітей.

Гомадріада: Прокидайтесь! Усі! Нас оточили!

З дітей першим прокинулась Белла яка не розуміючи що буде розвернулась на другий бік та й заснула. Гомадріаді не підходить такий розклад подій тож не збавляючи тону вона продовжувала їх будити. За п’ять хвилин усі уже сиділи внизу за столом уважно слухаючи вказівки Гомадріади.

Гомадріада: Не переживайте! Усе буде добре. Лідл, Олег і Юна. Ідіть на верх, сидіть тихо і не рипайтесь. Інші теж сидіть тихо і чекайте подальших розпоряджень, а я і Айрембо ідем на кілька хвилин на двір.

Белла: Та що тут в біса коїться!?

Гомадріада: Не що в біса коїться, а що біс коїть! Кажу ж нас оточили чорти. Ще не знаю які тому і йду з Айрембо дивитись але будьте усі готові до можливої битви. Хоча як можливої, вона точно буде. Тут лише питання у тому де вона буде і коли вона почнеться. Не знаю як ви там Белло билися і чи билися взагалі, але коли почнеться бійка постарайся не заважати мені та Фатті з Адорою. Внас переважно є якась тактика тож не зіпсуйте нам її.

Айрембо: Як таке сталося? Їх вроді ж ставало дедалі менше бо зима починається.

Гомадріада: Цього року вони щось зовсім дивно поводяться. До-речі! Пам’ятаєш ми якось роздумували що вони могли щось замислити?

Айрембо: Точно! Взагалі з голови вилетіло. Мабуть це і є те що вони замислили.

Гомадріада: Мабуть, проте не зараз нам це обговорювати, давайте краще підем та розберемось із ними.

Айрембо: а їх не забагато для нас?

Гомадріада: По перше, Айрембо, я ж не казала що їх там мільйони, а по друге, я і не таке за своє життя повидала.

Белла: Годі вже балакати! Йдіть і зробіть щось!!!

Гомадріада та Айрембо вийшли вивідати обстановку та спланувати атаку, або точніше сказати захист та знищення ворогів. На перший погляд надворі нікого не було та придивившись можна було замітити випираючі кінцівки орків.

-Айрембо, порахуй їх а я припильную щоб ззаду ніхто не зайшов.

-Та не переживай, вони не такі вже й розумні. Були б розумні сховали б руки і ноги за дерева щоб тих не було видно.

-Не кажи так. Ми про них нічого не знаємо.

-Та що там знати!?

-Потім поясню а зараз не мудруй і рахуй. Раз таке діло то ти справа від будинку рахуй а я зліва рахуватиму.

Фатті: Ми з Адорою оглянули з вікон що зараз робиться за будинком. Там все чисто.

Г о а д р і а д а: Не очікувала що ви так швидко прийдете до нас але це і на краще. Ну що там Айрембо? В мене вийшло 32.

Айрембо: В мене трішки більше, а саме 56.

Фатті: І це трішки?

Гомадріада: Фатті, по боках будинків ви теж дивились?

Фатті: Ой… Забула.

Гомадріада: Так ось чому ви так швидко прийшли. Ну будем вважати що їх там по 20 на сторону, в сумі виходить близько ста тридцяти чортяк. Багатенько… Адоро, зможеш їх ідентифікувати?

Адора: Звісно, з вигляду звичайні паскуди, навіть в такій кількості вони нам не мали б завадити.

Гомадріада: А що в них з розумовими здібностями? Просто Айрембо це дуже сильно нервує!

Айрембо: Не правда!

Адора: Ну взагалі це самі прості чортяки і розуму в них можна сказати і нема…

Айрембо: От бачите, Гомадріадо? Я ж казав!

Адора: То що будемо робити Гомадріадо?

Проте не встигла вона щось сказати як із даху на них пригнув чортяка. З великою швидкістю він впав на Айрембо та повалив його на землю.

Гомадріада: Наступають!

Адора промовила якісь чудернацькі слова і тварюка зникла. Вона звісно надає перевагу технологіям, проте у такому випадку на це не було часу. Чи існує магія спитаєте ви? А я відповім ні! Здивовані? Проте я не закінчив. Ні і так! Як це? І сам не знаю, щойно придумав, але у цьому світі усе дивне.

Ще кілька чортяк пригнуло на них зверху, та їх швиденько знищили. Ну, почалося, мовила тихим голосом Гомадріада і приєдналася до бійки знищуючи чортів навближаючихся уже із за дерев.

Адора: Гомадріада і Айрембо, лишайтеся тут а ми з Фатті прикриємо краї будинку.

Надворі бійка лише набирала обертів а Белла та інші спокійно спостерігали за цим з вікон хоча краще було б триматися подалі. В мить, Белла щось замітила і чкурнула до вхідних дверей.

Ебі Белло, ти куди!? Ану стій, нас ніхто не кликав і там небезпечно!

Белла: Мені треба їм дещо сказати! Відпусти мене.

Ебі Що ти їм хочеш сказати?

Белла: Немає часу пояснювати відпусти!

Поки Ебі думала що робити, Белла вирвалась та побігла на двір.

Белла: Гомадріадо! Вони, вони… Просто виходять із-за одних і тих же дерев десятками!

Гомадріада: Та що ти таке верзеш!? Йди з відси, тут небезпечно, чи схоже що ми тебе кликали? Не заважай нам.

Белла: Та послухайте ж мене! Ви тут б’єтесь і не замічаєте, а мені з вікна добре видно, Адоро, я знаю що ти розумна, підтверди!

Адора: Белла, я не розумію про що ти, не заважай нам.

Белла: Ну не можуть ж за деревом на 1 квадратному метрі вміститися сотня чортів!!!

Адора: А й справді, їх значно більше ніж ми порахували.

Гомадріада: Я впевнена цьому є якесь пояснення, а зараз не відволікайтесь будь ласка.

Адора: Стривайте но. Фатті, ми брали з собою мій блокнотик?

Фатті: Звісно, а що?

Адора: Принеси мені його, можливо я зрозуміла в чому річ, це навіть пояснить слова белли.

Фатті: Ого!

Адора: Та неси вже.

Гомадріада: Я вважаю що ви просто марно гаєте час. Можете провірити ту свою теорію але раз таке діло то, Белла, вмієш з ними боротись?

Белла: Звісно, наш ліс не був вийнятком, проте як же ваша стратегія?

Гомадріада: Та я ляпнула щоб вас у це не втягувати.

Фатті: Я вернулась. Ось, тримай.

Адора: Дякую.

Вона трішки полистала блокнот та задумалась.

Гомадріада: Ну що там?

Адора: Ну так як я і думала, проте не факт що ми саме з цим маємо справу…

Гомадріада: Що значить не факт?

Адора: Ну я ж не знаю точно це чи ні, може це дійсьно сотні чортяк.

Гомадріада: А хіба це не так?

Адора: Ну якщо все вірно, і ми маємо справу з вищим класом…

Гомадріада: Ти ж казала що це звичайні паскуди.

Адора: Я не договорила. Так от, якщо ми маємо справу з вищим класом, то насправді це не сотрі чортів, а один чорт класу ілюзіоністів виду 7а1ц.

Гомадріада: У тебе там енциклопедія чи що? Ну і що ж то за ілюзіоніст такий якщо та ілюзія битися може!?

Адора: 7а означає що він створює лише простих чортів, а добавка 1ц означає що він створює не просто примар, а практично повноцінних створінь які можуть взаємодіяти з довкіллям. Розумово даний ілюзіоніст наділений… Зараз прочитаю, секунду.

Гомадріада: Якщо це правда то як нам його знайти серед тисячі?

Адора: Знайшла! 65iQ Для чортів це досить великий рівень, проте не найбільший. А щодо того що його знайти, то щодо цього може бути проблема… Він може бути невидимим, проте раз на 5 хвилин він має хвилину відпочивати і тільки тоді знову ставати невидимим. На наше щастя він дуже відрізняється від інших тож замітити його буде просто, якщо він не сховається за деревом, але! Є ще купа підвидів із своїми перевагами та недоліками, і серед них тривалість невидимості. Я розрізняю близько тисячі під видів ілюзіоністів, і час їхньої невидимості коливається від 5 секунд до 30 хвилин.

Гомадріада: Як це все складно… Гаразд, вважатимем що це справді ілюзіоніст, тоді що нам треба зробити?

Адора: Знайти його і знищити, всі ілюзії, тобто чорти миттєво зникнуть після вбивства ілюзіоніста.

Белла: Погоджуюсь, усе це дуже складно…

Гомадріада: Не зважаючи на мій вік та на мій досвід, ти, Адоро, все ще наш мозок, кажи що робити.

Адора: Ну так як в нього високий рівень розвитку, то він точно десь заховався, тож маємо пройтись за хату і в глиб лісу.

Гомадріада: Зрозуміла, далі я сама спробую, отже… Белла, заклич свою подругу та Рона з Лейлою, і підете за будинок, а я з Фатті та Адорою підемо в глиб лісу. Айрембо лишиться захищати вхід. Адоро, я так розумію нам треба буде сидіти на місці і чекати поки він стане видимий?

Адора: Так, але візьміть до уваги, він ж не буде сидіти на місці побачивши вас. Тож придумайте щось, маєм знищити його за будь яку ціну, адже я ще ніколи не бачила такої сили у виду 7а, і якщо ми його не знищим то у нас будуть великі проблеми.

Поки Белла йшла кликати інших з будинку Гомадріада рішуче йшла у глиб лісу подалі від будинку.

-слухай Адоро, ми ж не будемо дурно ходити думаючи що це ілюзіоніст?

-Звісно ні, пройшло вже досить багато часу щоб я могла зробити точний аналіз, і можу запевнити вас, це він і ніхто інший.

-Ну з цим тоді розібрались, проте як ти хочеш знайти невидиму істоту. Стоючи на одному місці та чекаючи повернення його тіла у звичний стан, ми його ніколи не знайдем, тим паче ти кажеш що він ще й розумний.

-Так, проте не може ж він бути невбиваймою машиною, це не той клас.

-А такі є, яких не можна знищити!?

-Майже неможливо, так от. В нього є як плюси так і мінуси, серед них як я й казала час невидимості та радіус керування.

-Тобто.

-Він не може створювати та керувати чортами за тисячі кілометрів звідси. Він повинен бути на певній відстані від чортяк щоб керувати ними, в іншому випадку вони або завмруть чекаючи команди яка не надходить, або просто зникнуть.

-І що це нам дає?

-Нажаль нічого що могло б сказати нам про його місцезнаходження.

-Слухай, може покликати Беллу і інших до нас? За будинком вони казали нікого нема тож там мабуть і нема зони контролю, а значить він не там.

-Не варіант, цілком можливо що він саме там, і радіус його контролю дає йому можливість створювати та керувати чортами на відстані понад 50 метрів.

-А якою максимальною може бути відстань?

-Нажаль цього я не знаю, та це не найгірше. У мене є теорія що усі ті чорти яких ви зустрічаєте можуть бути теж не справжніми, і теж створеними ілюзіоністами, радіус керування яких сагяє більш ніж 5 кілометрів! Якщо так подумати, то з десятьма п’ятнадцятьма чортами це цілком можливо навіть на такій великій відстані, проте це лише теорія, фактично ж ми знаємо звичайних чортів. Або не звичайних! Нагадаю це лише теорія.

-Ну це ми мабуть ніколи не дізнаємось.

Тим часом інша група уже була на місці. За будинком було пусто. Вони походили, подумали та вирішили вертатись вважаючи що тут його не може бути, та схоже що Рон із Лейлою не збирались нікуди йти.

Ебі Що ви знов замислили?

Рон: Не знову і нічого ми не замислили. У мене просто ідея появилась.

Ебі Ну-ну, здивуй мене.

Рон: Нещодавно Боб приніс піску і от я вирішив що кидаючи його в повітря ми швидше знайдем чорта, адже пісок попавши на нього нікуди не пропаде, і ми побачимо приблизну його постать.

Ебі Розумно-розумно, та дещо я зрозуміла Роне і хочу сказати. Не берися за старе. Вам самим тільки гірше буде.

Лейла: Це ми ще побачимо.

Поки Белла та Ебі відвернулись думаючи як шукати паскуду Рон підійшов до дерева та кинув жменю піску збоку від нього. Миттєво вималювались контури тварюки, та спантеличено озирнулась довкола та побігла подалі від них. Гомадріада маючи пильне око та хороший зір зразу побачила як із-за будинку вибігла чиясь постать посипана піском. Вона зразу зрозуміла що до чого та наказала усім переслідувати невидимку. Один точний удар Гомадріади і чорта уже нема.

Гомадріада: Я не знаю хто це придумав, проте це було мудро, ми справились!

Фатті: Пропоную це відсвяткувати великим тортом та іншими смаколиками.

Гомадріада: От і роби той торт, а я відпочити хочу, так що давайте в будинок, я відпочим пару хвилин і за сніданком усе ретельно обговоримо.

Усе вдалося! Думали вони, та за будинком атмосфера була дещо навантаженою. Рон та Лейла уже пішли, та Ебі із Беллою залишилися і Ебі явно потрібно було щось сказати своїй подрузі.

Белла: Ти щось хочеш, Ебі?

Ебі: Так!!! І це дуже важливо!

Белла: Ну кажи вже.

Ебі: Одним словом… Рон із Лейлою за старе. Вони все спланували і мабуть хочуть щоб їх вважали хорошими.

Белла: Ти знаєш, я сьогодні вночі з ним говорила і про те саме подумала. Навіть не знаю що робити.

Ебі: Ну для початку розкажем Гомадріаді, а далі буде видно.

Белла: Так ти права. Ну пішли уже в будинок.

Десята година:

Смачного! Мовили усі та потягнулися до казанку з кашею. Сніданок була зготована на швидку руку і не дуже нагадувала солодку, проте після таких пригод її з радістю їли усі. Закінчивши трапезу Гомадріада принесла чай з солодкими булочками на які усі миттю налетіли.

Гомадріада: Що ж, цей бій ми виграли і я пропоную його проаналізувати, та і все інше загалом.

До-речі, чия це була ідея з піском?

Рон: Моя а що?

Гомадріада: Дуже розумно, навіть Адора до цього не додумалась.

Адора: Додумалася б, якби мені дали б трішки більше часу.

Ебі: Це не його заслуга! Він все спланував! Це він винен у нападі!!!

Гомадріада: Ебі не мели дурниць.

Рон поглянув на Ебі серйозним поглядом, ніби пригрозив, та замітивши зацікавлений погляд Гомадріади миттю відказав

Рон: Та що ти таке кажеш, ще не встигли подружилися а ти вже користуєшся нагодою щоб спекатись мене? Хоч би байку кращу придумала.

Гомадріада: Справді Ебі. Що ти собі позволяєш!?

Ебі спробувала щось доказати та Белла її зупинила.

Гомадріада: Гаразд, продовжимо. Не знаю чи можна це вважати випадковістю чи саме тим планом чортів, проте сам факт, вони нікуди не зникли хоч на дворі уже і холодніше ніж літом та все ж не достатньо холодно. Адоро, запиши у свій блокнот що проти ілюзіоністі хорошим варіантом буде посипати їх піском, або будь чим іншим.

Фатті: А який шанс що ми завтра знову проснемось, а вони знову нас оточать?

Гомадріада: Ти ж знаєш, із приходом холоду чортяк стає менше, отже вірогідність цього дуже мала.

Що ж, думаю на такі випадки треба бути завжди готовими, адже це тобі не купка слабаків які тікають тремтячи від страху.

Фатті: І я так вважаю. До-речі, у нас є якийсь план на сьогодні?

Гомадріада: Та ні, мабуть теж будем байдикувати весь день, проте іще вчора як вам відомо у нас закінчились крупи, тож сьогодні я піду ненадовго до дому. А ну і візьму з собою Рона, хочу побільше

поспілкуватися з ним. Піду до-речі після обіду. У когось є побажання що взяти? Ні? Як хочете.

Допивши чай усі розбіглись хто куди: Адора з Ебі побігли досліджувати залишки від нападу, Фатті пішла бавити малечу, а Айрембо та інші пішли гуляти.

Сонце уже давно було на небі та яскраво освітлювало ліс та його жовті дерева, наповнюючи його осінньою та прохолодною атмосферою. Зима була все блище і блище, проте сонце не збиралось так легко здаватись, тож блище до обіду надворі стало тепло.

Гомадріада: Роне, ти готовий?

Рон: Звісно.

Гомадріада: Тоді ходімо, я тебе надворі чекатиму, а ти поки повідом усім що ми ідем.

Попрощавшись вони з Гомадріадою пішли, і вже за кілька хвилин зникли у гущі лісу.

Одинадцята година:

Гомадріада: Роне, розкажи щось про себе.

Рон: Та ви перебільшуєте із моєю героїчністю, але якщо ж ви хочете щоб я вам розказав, не маю причин відмовляти.

Гомадріада: Не треба тут так красно балакати, давай розказуй вже.

Рон: Ну я не маю дуже що розказати про себе, усе те що й у інших, проте можу виділити доброту, турботу та розум. А ще я кмітливий та можу прораховувати практично усе. Я просто багато грав шахмати із Лейлою.

Гомадріада: То ти у нас шахматист, класна гра, не всі в ній розуміються, а ти кажеш усі ходи прораховуєш? Звучить круто.

Рон: Там немає нічого складного. Принаймні для мене. Також я веду активний спосіб життя та займаюсь спортом, тож майже ніколи не хворію.

Гомадріада: Такі як ти нам би добре пригодились в господарстві. До-речі, ви тут з Лейлою яким вітром? Що вас сюди привело?

Рон: Та так: у поселенні нудно було, світ дослідити хтіли. От так і почали подорожувати. Знайшли Боба, у нього хороші брати та і нам місце для ночівлі знайшов, тож вирішили тут зостатись.

Гомадріада: А на довго у нас?

Рон: Ще не знаю, але тут добре, та і відносно спокійно, мабуть назавжди лишимось.

Гомадріада: Відносно чого?

Рон: Тут чортів я практично не бачив. Спокійно можу розгулювати лісом і не боятись що хтось вискочить із-за дерева.

Гомадріада: А можеш щось розказати про Лейлу?

Рон: Не дуже багато, це ви вже в неї питайте, але одне я вам точно скажу, вона теж добра та вихована.

Гомадріада: І звідки ж ви такі голубки взялися?

Рон: Якщо ви говорите звідки ми прибули, то це місто перше.

Гомадріада: Що ще за перше? Ніколи про таке не чула.

Рон: І мабуть не почуєте. Це післявоєнне місто, яке сформували виживші з усього лісу! А першим кажуть назвали бо це поки перше живе місто. Принаймні офіційно та задукоментовано. Може й десь є виживші у нашому лісі, та про них ніхто не знає і вони є самотніми одиницями. Не знаю як у вас, та мій рідний ліс після війни сильно постраждав. Місцями є цілі чорні поля, а міст переважно як таких немає. Усе або настілки зруйновано що навіть незрозуміло чи є тут взагалі місто, а якщо і його можна побачити, то воно давним заросло всяким і неможливо ідентифікувати місто. До-речі чорними полями ми називаємо спалені території на яких раніше був ліс.

Гомадріада: Ого. Не знаю чи мій ліс постраждав сильно, та загиблих точно багато. Особисто я від початку війни і до сьогодні дальше 100 кілометрів звідси не відходила, і навіть біля найблищого села теж не була. Може там вже все відбудовано, але чортами. Хто-зна, та відправлятись туди точно небезпечно самій, а компанії раніше я не мала.

Рон: Ну якщо захочете туди йти то кажіть, зрадістю складу вам компанію та послухаю історію тих міст.

Гомадріада: Думаю не прийдеться. Все ж там нічого немає, та і за стільки років я тут прижилась добре.

Рон: І що вам навіть не цікаво що робиться із світом після війни?

Гомадріада: Цікаво, але краще я тут пильнуватиму за лісом аніж ризикуватиму своїм життям лише задля цікавості.

Рон: Ну так, ви праві.

Гомадріада: Знаєш, все ж мені дуже цікаво що із світом. Розкажи як ви там живете в першому місті. Узагалі є ще якість?

Рон: Ні. Звісно пробували зробити друге місто але ця спроба була відкинута через велику кількість неохочих та малу кількість людей. Нас у тому місті рівно 14. Це я рахую із собою та іншими новонародженими. Навіть не знаю хто взагалі запропонував зробити друге поселення не маючи толком населення й у першому.

Гомадріада: Чотирнадцять? Малувато.

Рон: Так, малувато, але кожен у місті має чим зайнятись, зокрема догляд за лісом, тож ніхто не скучає. Проте і місто не розвивається, адже раніше нас було мільйони і практично усі працювали на розвиток міста. Тепер ж усі працюють задля лісу, щоб той остаточно не зник з лиця землі.

Гомадріада: А як там із зручностями?

Рон: Усе мінімально. Тільки те що будинки хороші: теплі, з хорошими ліжками. Зроблені на десятиліття. У нас навіть було 3 пустих для майбутніх сімей чи новоприбулих.

Прибиравши у своєму домі та взявши необхідні речі, Гомадріада повернулась до Бобиного дому зрозумівши при цьому кілька речей: Рон крутий ангел, і якщо він не обманює, то ми не єдині, і ще є шанс знайти виживших після війни навіть у цьому лісі.

Айрембо: Що ще за війна? Що ще за виживші? Хіба я не мав бути єдиним ангелом тут. Ну ще Розумію Белла Ебі та Рон з Лейлою, але що є цілі поселення і ми не єдині у світі…

Адора: Навіть якби мені Гомадріада нічого цього не розказала то я все б давно зрозуміла що ми тут не єдині. Не знаю Гомадріадо чому ви вирішили нам про це розказати, і чому саме зараз, але що б ви не сказали я вас підтримаю.

Гомадріада: Навіть якщо я скажу що ми вирушаємо у столицю?

Адора: Навіть якщо ми вирушаємо у столицю.

Боб: І які у вас будуть плани на майбутнє?

Гомадріада: Точно не знаю, але якщо ніхто не проти то я б відправилась у подорож до найблищого села.

Боб: Великі плани, ну якщо вам потрібна буде допомога, чи якісь речі то кажіть, буду радий допомогти.

Гомадріада: Дуже дякую, та думаю ми ще не скоро рушимо у цей похід, все ж зима не найкращий час для цього.

Айрембо: А ми знайдемо інших створінь?

Гомадріада: Цього я не знаю, але одне я тобі точно можу сказати, ти ангел на ім’я Айрембо, і ти не один.