Айрембо: початок історії

Їх довго не було. Гомадріада вже думала що вони не вернуться, та вони вернулись. А точніше не вони, а він.

Айрембо: Я тобі зараз таке розкажу!!!

Гомадріада: О, нарешті ти вернувся, 5 годин тебе не було.

Айрембо: Тут питання вже до Белли...

Гомадріада: То де ж вона втікла, що сталося і де вона зараз?

Айрембо: Чесно я не знаю, була вона десь біля полів великих, а зараз не знаю де вона, але

Гомадріада: То ти догнав її але вернувся назад!? Ти що, треба було її назад забирати!

Айрембо: Чекай, я не договорив...

Гомадріада: Вибач, продовжуй.

Айрембо: Але я вирішив їх не трогати.

Гомадріада: Їх!? Що значить «їх»

Айрембо: Я все ще не договорив... Вирішив їх не трогати і полетів додому, бо судячи з усього белла точно вернеться, хоча буде боятись після того як вона втікла. А ну і там була не одна Белла як ти зрозуміла а і ще дехто... Я не знаю як її звати але вона така ж як і я.

Гомадріада: Тобто ти хочеш сказати що вона не сама і тримає в холодному лісі свою подругу або друга?

Айрембо: Подругу, і так, так і хочу сказати.

Гомадріада: Ти б знав як мені не хочеться в це вірити, але прийдеться... Що ж, тепер ми знаємо чому вона практично ніколи не обідала з нами, і взагалі де вона пропадає.

Айрембо: Які ми різні... Ти цікавишся де вона пропадає, а я цікавлюсь звідки вона взялася... Я ж ніби єдиний на планеті, що тут не так!?

Г о м а д р і а да: Все так, не бери в голову. Поки ходи їсти і давай домовимось мовчати про це. Нехай думає що ти її не догнав або взагалі не пішов за нею, подивимось що буде далі і тоді вже й приймемо міри.

Айрембо: Зрозумів!

Верталася Белла додому неохоче, все ніяк не могла придумати виправдання. Та і як то часто буває придумувала собі найгірші варіанти подій. Як вона собі думала – за три години могло трапитись все що завгодно... І ось із-за дерев почали вимальовуватись контури стін будинку, за ними ледь замітний низький дах, та всі інші дрібні деталі. Ці двері... Ці такі малі та водночас великі двері за якими не на жарт зла та схвильована Гомадріада, чиї слова вирішать найблище майбутнє Белли та її подруги. Відкривати чи ні? Відкривати чи ні? Вона так боялась що стояла біля тих дверей хвилин з п’ять, аж тут їх відкрив Айрембо.

Айрембо: О ти нарешті вернулась, заходь.

Белла: Що?! А так! Іду.

Гомадріада: Проходь-проходь, сідай за стіл, ми тут якраз обідаємо. Сказала вона маючи на своєму настільки фальшиву яку тільки можна посмішку.

Белла: Добре...

Поки Белла боячись неминучого сідала за стіл навпроти Гомадріади, Айрембо вибіг з хати і готувався закривати вуха, бо це буде гучно! Мабуть. Ніхто не знає.

Гомадріада: ЩО ЦЕ В БІСА ЛИСОГО БУЛО ЗРАНКУ!?

Моментально по всьому лісі переполохалися всі і все! Гомадріада крикнула це з такою гучністю що Айрембо аж впав на землю, а птахи неподалік позлітали з дерев. Тільки уявіть: я б сказав прозора але видима хвиля звуку яка швидко як вітер розлетілася по всьому лісі, аж листя з дерев позривалось, ці ворони які моментально по всій окрузі позлітали, і тоді мертва тиша. Бррр

Белла: Ц-ц-це просто непорозуміння...

Гомадріада: А що тоді? Сказала вона повернувши на своє лице фальшиву та зловісну посмішку.

Белла: Я просто хотіла поїсти на дворі.

Гомадріада: Просто?

Белла: Так... Щось не подобається?

Гомадріада: Ні, все добре, можеш іти.

Белла: А як же обід?

Гомадріада: Ти сьогодні без нього.

Белла: Що? Чому!?

Гомадріада: «ПРОСТО»

Навіть Айрембо не думав що Гомадріада настільки зла, те як вона з ним розмовляла пів години тому зовсім не було похоже на те що вона зла. Може вона не така вже й добра? Або її це так знервувало... Після останніх слів Гомадріади Айрембо тихо як нічого й не було зайшов до хати та пішов відлежуватись на ліжку, хворий все ж, а Белла отримавши величну дозу шоку вирішила погуляти, як би це дивно не звучало...

Гомадріада: Можеш іти, але не довго!

Б е л ла : Та добре-добре.

Айрембо: Гомадріада, може ти надто на неї накричала?

Гомадріада: Хай думає на майбутнє, ну або хоч їжу краде незамітно а не у всіх на очах.

Айрембо: Ти що!? Ми ангели!

Гомадріада: Та які в біса ангели? Якби ти був ангелом ти би зараз наглядав за кимось із людей.

Айрембо: Теж правда, але тоді хто я вона і та її подруга...

Гомадріада: Я вже не пам’ятаю.

Айрембо: Що? Не зрозумів, тобто ти знала? Я це в жарт сказав, але ти що, знаєш!?

Гомадріада: Ой, ні-ні-ні, тобі почулось, я сказала не знаю!

Айрембо: Ну гаразд...

Минула хвилина-дві і у двері ввірвалися дві подруги Фатті та Адора, вони були захекані після явно довгого бігу. Не встигла Гомадріада щось сказати, як вони почали розповідати про щось.

Фатті: Ми знайшли ангела!

Адора: Він дуже схожий на Айрембо і Беллу.

А н г е л: Белла!? Ви її знаєте?

Фатті: Тихо будь!

Адора: А чого? Якщо вона хоче то хай говорить.

Фатті: А, ну добре.

Адора: Ну ось приймайте, ми його ледве зловили, він раз зо п’ять пробував втікнути.

А н г е л: Не його а її! Я дівчинка!

Адора: Вибач... Ну ми йдемо а ви тут розберіться з нею.

В цю мить відчинилися двері і вернулася Белла яка поблизу так і не знайшла нічого їстівного.

Белла: Що?! Що тут коїться? Де ви її знайшли

Фатті: Ми з Адорою мабуть підемо...

Гомадріада: Ідіть-ідіть. А ви обоє сіли біля мене, Айрембо, ти можеш постояти.

Белла: А можна не йти?

Гомадріада: Швидко сіли!

Белла: Добре-добре...

Гомадріада: Отже почнем... Як тебе звати?

А н г е л: Ебі.

Гомадріада: Добре Ебі. Вибачай за моїх помічників і що вони тебе так насильно утримували так скажем, але зараз про інше. Розказуй хто ти, звідки і відкиля знаєш Беллу.

Ебі Я розкажу, але пізніше, можна мені в туалет?

Гомадріада: Звісно, але давай швиденько

Ебі Куди іти?

Белла: Я тобі покажу, ходи...

Вони вийшли надвір та пішли за хату, втікнути від такого моменту було мабуть наймудрішим їхнім рішенням за весь час.

Ебі Що будем казати?

Белла: А ти не йдеш в туалет?

Ебі Ні ти що, я просто втікла від питання, а ти що підіграла а дійсьно хотіла мені показати?

Белла: Так... Ну добре що ми тут. Чесно я не знаю що казати.

Ебі Може правду?

Белла: Та ну, я вже сьогодні дістала по повній, я не хочу ще більше.

Ебі Коли, за що?

Белла: За то що втікла, ще й з їжею. Мене зловили на гарячому як з дому виходила.

Ебі Ясно, давай все ж правду, а то тільки гірше зробимо.

Белла: Добре, але про те що ми тут були ще до того як появились нікому ані слова.

Ебі Звісно, ну, пішли.

Белла: Пішли.

Гомадріада: Ну що обговорили що казати?

Ебі Що!?

Гомадріада: Ви думаєте я стара бабця яка нічого не розуміє? Е ні, я не з простого тіста, до того ж я ще у розквіті сил! Будьте чесні, ви пішли щось обговорити, а зараз я чекаю, кажіть усе.

Ебі Буду знати.

Гомадріада: Але якомога коротше, я не буду сварити.

Белла: Тоді... Весь цей час Ебі сама ночувала в печері а я носила їй їжу.

Гомадріада: Цікаво. Ебі, тобі слово.

Ебі Все так і було!

Гомадріада: Чому ви разом не прийшли?

Ебі Куди?

Гомадріада: Сюди, так як Белла.

Ебі Я науковець і в мене є певне обладнання, і ми вирішили що краще щоб я певний час пожила в печері а тоді вже в будиночку у Белли.

Гомадріада: Так от чого Белла так хотіла персональний будинок.

Ебі Саме так...

Гомадріада: Ясно, ну поки що можете бути вільні, потім я вас покличу, а зараз, Ебі, йди помийся бо я бачу що втікаючи ти впала в якусь калюжу, чи що? Ну неважливо, маєш змінний одяг?

Ебі Ні, але мені Белла може дати.

Гомадріада: Тоді добре, ідіть.

Айрембо: Цікаво вийшло.

Гомадріада: Що саме?

Айрембо: Ну от бачиш Ебі сама до нас потрапила.

Гомадріада: Ага. Точно! Йди дожени Фатті та Адору і спитай де вони знайшли Ебі.

Айрембо: Точно не там де я.

Ебі Як Белла пішла, я пішла гуляти в вашу сторону, а потім мене ваші знайшли.

Гомадріада: Ти все ще тут? Йди в душ!

Ебі Іду-іду.

Айрембо: Тепер ми приблизно знаємо де її знайшли, отже летіти не треба.

Гомадріада: Приблизно це де?

Айрембо: Середина дороги від нас до тих скель якихось.

Гомадріада: Як точно! Стривай. А можеш пояснити де саме печера у якій ночувала Ебі. Поблизу нас таких є тільки 2.

Айрембо: Ну як сказати, звичайна печера, от тільки навколо неї стільки всього!

Гомадріада: Наприклад?

Айрембо: Ліс, за ним величезний обрив, скеля з звичайного сірого каменю, річка що витікає з печери та тече далеко по полю, на ньому До-речі жодних дерев.

Гомадріада: Ні... Це не схоже ні на першу ні на другу печеру.

Айрембо: Я нагадаю туди йти години три.

Гомадріада: Поле, обрив, скеля, три години дороги... Звенигородські поля!?

Айрембо: Які!?

Гомадріада: Це печера на Звенигородських полях!

Белла: Мені здалось чи це похоже на назву міста?

Гомадріада: По перше це і є назва міста, а по друге тебе тут зараз не має бути, йди краще приготуй одяг для Ебі.

Белла: Добре...

Айрембо: Там поблизу живуть люди!?

Гомадріада: Ні ти що!? Найблищих кілометрів двісті, людей нема. Це було одне з чотирнадцяти міст!

Белла: Так це і є місто! Там люди живуть, АЛО!

Гомадріада: Ти ще тут?

Белла: Все, іду-іду.

Айрембо: Але вона права...

Гомадріада: Так це місто, але людей там немає, усе, без питань, ітак дізнались багато сьогодні.

Айрембо: Ну йой...

Гомадріада: Ну гаразд, можливо завтра розповім, а зараз іди знайди собі якусь роботу.

Айрембо: Добре.

Так минув черговий день, який виявився напрочуд емоційним. Наступний день обіцяє бути не гіршим!

Ранок почався доволі шумно. З кухні долинали сміх Белли та Ебі, поблизу Айрембо сиділи Фатті та Адора. Розлягнувшись на весь диван вони обговорювали якусь книгу. Айрембо ж лежав на ліжку. Шум перервав стукіт у двері. Усі моментально замовкли та чекали що ж буде далі, адже враховуючи останні події, могло статись все що завгодно. Не знаю чи повезло їм чи ні та це була Гомадріада. Вона якраз вернулася з ранкового обстеження лісу.

Ебі Добрий ранок!

Гомадріада: Добрий. А де Айрембо? Щось я його не чую.

Белла: А він ще спить.

Гомадріада: Ясно, ну розбудіть його і мабуть підем снідати. Зі вчора ще каша лишилась.

Белла: Окей.

Ебі Я тоді чай зроблю, хтось буде?

Белла: Я буду.

Гомадріада: Я теж, дівчата, ви чай будете?

Фатті: Так!

Белла спустилась у нижню кімнату та пішла будити Айрембо. Спочатку вона сіла поблизу нього та завмерла...

Белла: Він такий милий як спить...

Адора: Ти щось сказала?

Белла: А ні! Вам мабуть почулося... Айрембо, вставай.

Айрембо: шв пат хвшн...

Белла: Шо!?

Адора: Я не впевнена але мабуть він сказав ще п’ять хвилин.

Белла: Що!? Чому ти так думаєш, як ти взагалі додумалась до цього?

Фатті: Просто вона відьма.

Адора: Та ти теж відьма, страшна відьма, хи-хи-хи. По перше букви співпадають, а по друге його як будиш то він завжди так каже.

Белла: Ясно. Ану швидко вставай поки їжа не вистигла!!!

Айрембо: Га, шо, де!? Я не сплю!

Фатті: Ми бачимо.

Айрембо: Тепер не сплю! Добрий ранок.

Белла: Добрий.

Айрембо: Яка година?

Адора: Восьма, зараз Гомадріада ще їсти дасть.

Айрембо: А, ясно.

Він швиденько переодягнувся і разом з усіма вирушив нагору де на кухні їх уже чекав сніданок. Сніданок був скромненький але купа фруктів що забивали полички ідеально доповнять його. Хто не любить манну кашу з яблуком? Так звучить дивно але це смачно!

Гомадріада: Смачного!

Дякую! Вигукнули усі разом та взялися до їжі.

Айрембо: До-речі, Гомадріадо, я вчора ввечері чув що ви хочете кудись нас зводити. Куди ми сьогодні підемо і хто саме йде?

Белла: Ми кудись ідем? Ура!

Гомадріада: Так-так! Буде весело. Ідуть усі і це не обговорюється, це вас стосується, Фатті і Адора!

Адора: Ну раз ви кажете буде весело то ми підем, так а куди ідем?

Гомадріада: То добре. Ви що вже забули? Ну хоча б Белла і Айрембо. Ви ж недавно там були...

Белла: Де, я не пам’ятаю.

Айрембо: А, точно! Боб?

Гомадріада: Саме так! Ми ще раніше мали йти але щось забули за те. Якщо бути точною то ідемо ми до них на 10 годину.

Адора: А ви що домовились?

Гомадріада: Ні, я з ним вже давно не бачилась, просто думаю в 10 годині буде добре зустрітись.

Адора: Ясно, ну що ж, я вже поїла, дякую, покличете як будем виходити.

Гомадріада: Добре, готуйтеся, якщо що, ми підем на годин п’ять точно.

Усі готові? Спитала Гомадріада стоючи під дверьми.

Адора: Так, рушаймо!

Ох і набрали вони з собою речей, так ніби на ночівлю ідуть.

Відкривши двері на них наплило холодне осіннє повітря, після теплої кухні здавалося що надворі мінусова температура, хоч календар каже що тільки Жовтень... Першою вийшла Гомадріада. Вона вибрала одну з кількох стежок та рушила вперед. За нею йшли Айрембо, Ебі і Белла, закривали ланцюжок Адора і Фатті.

Витоптана серед трави та дерев стежка, вела їх крізь гущу лісу. По правий бік жовті граби та тополі, а по лівий – червоні клени та на пів зелені берези. Десь вдалині чутно солов’я.

Так потроху-помалу вони йшли до Боба, йти прийшлось не довго, двадцять хвилин і вже на місці.

Гомадріада: Нарешті, прийшли, стукайте.

Белла підбігла до дверей, поставила сумки та постукала у двері. Тишина... Вона знову постукала.

Гомадріада: Та не може бути! Вдома точно хтось має бути.

Белла уже втретє постукала, та на цей раз було ясно що їм відчинять. Це давав зрозуміти звук тупотіння по сходах, що давав зрозуміти що тут хтось є.

Боб: Добрий день! Нарешті ви прийшли.

Белла: Добрий.

Боб: Але я сьогодні не сам...

Гомадріада: Та малі діти то таке, навпаки буде чим зайнятись.

Боб: Ні... Я не про своїх братів. Я про нових друзів...

Гомадріада: Нових друзів завів? Молодець, давно пора!

Боб: Ну що ж, проходьте, роззувайтесь, я вас познайомлю.

Вони пройшли в кімнату, порозкладали свої речі і пішли за Бобом на другий поверх.

Боб: До-речі, а хто це з вами?

Гомадріада: Подруга Белли. Навіть не питай, потім розповім.

Ебі Я Ебі, а ви Боб я так розумію?

Боб: Так, але не звертайтесь на ви, ми тут всі практично одного віку. Мені 21 наприклад.

Ебі А мені 14.

Белла: Так, не видумуй. Мені тільки скоро буде 14 а ти ще й молодша за мене.

Боб: Ясно, ну що ж, зустрічайте.

Белла: Рон!?

А н г е л: Белла!?

Гомадріада: Ви знайомі?

Белла: Що ви, ні! Вам просто почулось.

Схоже тут хтось когось знає один одного. Всі мов завмерли, один Боб пробував їх познайомити не розуміючи що щось не так...

Боб: А це Айрембо. Ну що ж, ми всі познайомились то ж пішли за стіл раз таке діло.

Гомадріада: Бобе, можна тебе на хвилину?

Боб: Звісно.

Гомадріада: Ви тут знайомтесь а ми зараз вернемось.

Боб: Що ви хочете сказати?

Гомадріада: Ти ж розумієш що донедавна Айрембо був єдиним ангелом в нашому лісі!?

Боб: А ви про це. Та я подумав що раз появилась Белла то вже поява інших не буде означати нічого такого.

Гомадріада: Неправильно подумав! Гаразд, пішли познайомимось по-блище за столом з кружечкою чаю.

Боб: Звісно! Народ, ідіть всі за стіл, я зараз принесу чаю.

Усі порозсідалися і почали пильно чекати поки хтось заговорить.

Гомадріада: Ну раз ви мовчите то почну я, отже я Гомадріада, мені за сорок.

Айрембо: А я Айрембо! Живу тут від народження. Мені тринадцять як-що-що.

Белла: Це Ебі, а я Белла, нам по 13, прибули сюди з далеких-далеких країв.

Фатті: Ну а я Фатті, також з нами є Адора, ось вона, і вона є моєю найкращою подругою.

Адора: Так! А ще нам по 19 і я дуже люблю науку.

Ебі О я теж! Круто.

Боб: Видно моя черга... Я Боб, мені 21, а це моя молодша сестра Юна і брат Олег, їм по 9 років, наймолодший мій брат це Лідл, йому всього лиш шість років.

Олег: Але я старший за Юну!!! Аж на 3 дні!

Боб: Так, ну що ж, лишились тільки ви, розказуйте хто такі, звідки прибули.

Гомадріада: Так-так, і як давно прибули, я тут До-речі головна в лісі так що можете нічого не приховувати.

А н г е л: Ну що ж... я Рон, мені п’ятнадцять років, а це моя дівчина Лейла, їй 14.

Лейла: І ми дуже любимо один одного. Рон такий добрий!

Рон: Ну а щодо того коли ми прибули то я можу сказати одне, ні дві речі. Прибули десь 2 години назад, а добиралися ми з сусіднього лісу. Побачили будинок і вирішили лишитися тут, до того ж Боб буде тільки радий компанії та додатковим рукам.

Гомадріада: Цікаво, то ви тепер будете жити у Боба? Чи ви потім повернетесь?

Рон: Ми з Бобом уже все узгодили, все вірно, ми будем тут жити.

Боб: Гомадріадо, раз вже так вийшло то не могли б ви лишитися у нас та припильнувати за будинком, дітьми і Лейлою з Роном. Заодно покажете їм околиці.

Гомадріада: Ну думаю ми зможем помогти, тільки для чого.

Боб: Діло в тім що мені потрібно буде відлучитися на цю ніч, я сильно боявся за братів але тепер немає чого боятись, дуже вам дякую.

Фатті: Від нас як завжди згоди ніхто не чекає, все Гомадріада вирішує.

Гомадріада: Ти маєш щось проти мене? От і сиди тихо.

Айрембо: Але ж у нас немає змінного одягу.

Гомадріада: Я вам принесу, не переживайте.

Айрембо: А може...

Гомадріада: Не може, я вам принесу одяг і ми всі лишимось тут на ніч.

Боб: Ну що ж ви так, я не заставляю вас.

Гомадріада: Та ні, все добре, якраз поговорять трошки, та і велика компанія це класно.

Белла: Ми проти!

Гомадріада: Ну але на ніч ви лишитесь все рівно.

Боб: Дуже дякую що погодились помогти, ну і раз в вас така велика компанія то давайте я вам принесу настільні ігри!

Белла: Ура! Я їх так люблю.

Фатті: Я всіх виграю!

Айрембо: А де ми будем грати, і які в вас є настолки?

Боб: Весь будинок у вашому розпорядку, ігри є всі які тільки забажаєте. Головне нічого не загубіть і не поламайте.

Гомадріада: І хату не спаліть!

Боб: Гомадріадо, розслабтесь, що ви такі злі.

Айрембо: До-речі, ви раніше якась добріша були, щось сталось?

Гомадріада: Та ніби ні, я й сама не замітила.

Боб: Хоча давайте інакше, ігри я вам дам блище до вечора, а зараз я вам покажу і розкажу що в нас дома є, все-таки тут є ті хто перший раз у нас, та і Айрембо з Гомадріадою не часто заходили.

Ебі Гаразд. Уважно слухаю.

Боб: Не слухаю а вставайте і пішли покажу.

Всі полишали чай і пішли за Бобом. Будинок у нього був справді великий. Гомадріада разом з Фатті та Адорою не дуже б встигали за усім тут пильнувати, що не скажеш про сімнадцятилітнього Боба який порається у всьому домі самостійно. Хоча будем чесні, будинок тут і зручніший, і простіший водночас. Все ж думаю за ним легко доглядати, та чи справляться з цим наші герої без допомоги та хоч якихось підказом Боба?

Будинок Боба був двоповерховим, і кожен з поверхів складався з 2 відділів. На вході у будинок нас зустрічає маленький коридор. По праву руку знаходиться кухня, ванна та туалетна кімната. По ліву руку у куті стоїть столик осіб на вісім. Він знаходиться ніби у кишеньці та не виходить за межі коридору, стіни навколо столика є лише з двох боків, вони До-речі оббиті деревом та мають виступи для вазонів. Біля столу завжди стоїть чотири табуретки, а біля стін деревяна лавка. На цьому перший відділ закінчився, у другому ж відділі першого поверху знаходиться невеличкий гардероб, величезна спальня батьків вовкулак, яку зайняв Боб і спуск у підвал.

На другий поверх можна було вийти лише в коридорі, сходи знаходилися справа від столика. Сходи були прямими і без згинів то ж поверхом вище вони практично впиралися в стіну. Ідучи на право(перший відділ) можна побачити лише 3 кімнати. Перша з них вітальня, вона була велика і простора, у ній був великий диван та ще один, уже великий стіл. Пару шафок, просторе вікно та вихід на балкон. Балкон був над порогом і фактично служив дашком. Над самим балконом нічого не було так що в дощ туди наврядче хтось піде. Зліва у коридорі не було ні вікон, ні дверей. За цією стіною уже була вилиця. Далі по коридору була ігрова з купою ігор та прохід у третю кімнату – ванну кімнату.

Якщо ж іти з сходів на ліво, у другий відділ, то ми побачимо лише одну кімнату, проте розміри! Ця кімната така велика що вмістить у собі десять дітей! Але тут живе лише троє... простору тут не мало, але й не забагато. В них в кімнаті стоїть аж чотири ліжка, ще один розкладний диван, два комоди, кілька шаф та ще один гардероб. Також тут як і у вітальні є панорамне вікно із виходом на єдиний балкон.

Боб: Ну якось так.

Ебі Величезна у вас хата. І як ви тільки встигаєте тут прибирати, не кажу вже про щось інше.

Боб: Все просто, тут усе зроблено так що немає ніяких незрозумілих кутів і прибирати дуже просто!

Гомадріада: Але всеодно довго і багато, а що там із підвалом?

Боб: А туди краще не іти!

Гомадріада: Не розумію чому але раз так кажеш то гаразд.

Айрембо: А що буде якщо підемо?

Боб: На той світ відправлю! Жартую.

Боб зайшов у підвал і закрив за собою двері. Вернувся він через хвилин п’ять з купою настільних ігор! Монополія, Сіквенс, звичайні карти й карти Уно, Ферма, Джуманджі, Дабл і це ще не весь список!

Белла: А нам цього не буде забагато?

Адора: Ми ж не маємо у всі пограти? Так що виберемо кілька та і зіграєм, а з іншого боку в нас є цілих два дні і якщо не треба буде нічого дуже помагати Гомадріаді, то я думаю нам і тих буде замало.

Гомадріада: Ну мені не дуже подобається як тут прибрано в будинку так що ви довго байдикувати не будете!

Боб: Та що ви, це ж звичайна пилюка, не напрягайтесь, та і хай діти набавляться. Все ж я казав припильнувати за хатою а не прибирати у ній. Ну що ж, я пішов.

Фатті та Адора: Папа!

Боб: Папа-папа, буду завтра блище до вечора.