Рецидив

Я хочу потонути у паралельних світах,

В інших історіях,

Загубитися в безкрайому лісі.

Хочу потонути в книжках,

Читати детективи які вводять в оману,

Жаркі любовні романи,

Трагедії, вбитою кінцем, впасти на ліжко і плакати гіркими сльозами.

Відчути бодай щось,

Відволіктися.

Врятуватися,

Від реального життя.

Мало сховатися...

Рано чи пізно знайде.

Справжні емоції я отримую від вигаданого всесвіту.

Усмішка на обличчі не та,

Коли я показую емоції іншим

Відчуття, ніби вони фальшиві.

Певно з мене вийшла б погана актриса.

Лицемірство,

Сховане за маскою "турботливої подруги".

Чи розказувала хоча б комусь, що останнім часом я не можу заплакати?

Просто стримую себе,

чи справді забула?

Мені важко..

Писати це через поезію?

Зараз час кінця ремісії?

Лікарі не казали, що в мене рецидив...

Певно, я прослухала,

А тепер не знаю де шукати той рецепт.

Припливи болю, поки не часто бувають,

Але через тиждень-два,

Штиль зміниться ураганом.

Грибний дощ, важким градом,

Жовтень скінчився,

Вже початок листопада,

А далі грудень.

Гадаю до літа станеться рецидив.