Таємниця темного лісу

Темний ліс занурився у сморід,

Хазяйнують тут примари мертвих.

Йшла війна вже понад сотню років

Між світами добрих сил і темних.

Ватажком одних була ельфійка,

Представниця добрих сил, здається.

А у темних — ватажок людина,

Що спотворила у чорне своє серце.

І в останній день страшної битви,

Де від тіл не видно і травинку,

Із мечами у руках зустрілись

Він й вона в запеклім поєдинку.

«Зупинись!» — кричали її очі.

Мерехтіло в тих очах кохання.

«Я не вірю у слова пророчі,

Невже зустріч наша ця остання?!»

Він не чув, не бачив у дурмані,

Лиш бажання смерті надихало.

Щоб життя прожити довге з нею,

В чаклуна душа його зів’яла.

Так кохав ельфійку синьооку,

Що віддав за нею свою душу.

Заплатив за вічність своїм світлом.

«Я тепер лише вбивати мушу!»

З кличем гніву, люті та огиди,

Він мечем улучив в саме серце.

Впало тіло ніжної ельфійки

І застигли очі як озерця.

Темний ліс стогнав, политий кров’ю,

Запечатав мертвих в своїм схові.

Досі ним блукає темний воїн,

Живий мертвий заради любові.