Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

За всіма питаннями щодо умов конкурсу звертайтесь до Ірина Пасько
Вже на конкурсі: 87
Відхилено: 11

Чорно-білі стражі

Істоти, народжені в темряві світу,

Постали вони з протилежностей двох,

Бо бачили морок і спалахи світла —

У них об’єднались Дажбог й Чорнобог.

Палючого сяйва вони не бояться —

Харчуються ним у сакральній пітьмі,

У ньому зростали, немов у багатті,

Та віє від них крижаний буревій.

Бездушні очиська на чорних обличчях,

Біліють лиш склери і їхнє нутро.

Довкола туман сліпозорий імлиться —

Ховає присутність блідим полотном.

Сторожу несуть десь між світлим і темним,

Де ніч дотикається з денним єством,

А кігтем холодним, мов крига студена

Черпають з підземних джерел людську кров.

Де ступлять потвори — емоції щезнуть:

І смуток, і радість полинуть до них.

Висмоктують душі, та мають потребу

Вертатись в міжсвіття безсмертних й живих.

Примарні створіння, міцніші за статуї,

Вони підкоряються давнім Богам.

Їм легше своє існування утратити,

Ніж смертних пустити у свій святий храм.

Не шкодять їм стріли і леза прегострі,

А тільки той меч, що скували Боги —

Темніший від ночі, пекучий, як сонце,

Удариш ним стража — й нема голови.

Та той, хто зуміє здолати всіх стражів,

Посміє ввірватись у храм між світів,

Застрягне назавжди між яв’ю і страхом,

Пізнає суть правди у вічності снів.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Ім'ям її назвали Полліанна

Ім'ям її назвали Полліанна

Красива і жива душа землі

Навколо неї радість і, -

Бажання жити:

Вічні.

дні.

Їй магія кориться без упину

І "словом" зветься та краса

Лиха ця відьма у лиху годину

Хоча й не творить людям зла

В часи страждань у неї очі сяють:

Щасливим блиском, наче золото!

Ніхто не зможе вбити її радість.

Бо Полліанна нею убиває зло...

І щиро робить свою помсту діва

Без жалю свою знищуючи злість

Бо знає, що та помста є священна

А люди не святі - на них не злись

Дні.

Вічні.

Полліанна рада.

Завжди буває так у тих,

Кому вже не страшна і зрада:

Людей цих радісних і чарівних.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

«Монстр Парижу»

***

«Азгар переходить в Мідгард...»

***

"Монстром Катакомбів" -- я звусь..,

А, чи, величають, у страху -- мої вороги,

Якими встелив я Парижу ніші в пам'ятку знаків-Рун минулого Віри --

Того, що було і є, лише -- Мить у сьогоднішнім дня,

Коли Святеє Святих хоронити мені предзначено тими,

Хто дав, на Землі -- життя...

Артефакти збираю -- духовним,

У серці, призначенням Удумбара живої Віри,

Щоби перенести їх всіх у нову землю, яку знають мало, але...

Саме тут буде

Початок кінця, де воскресне зміст Нового віку Слов'ян -- Семаргла,

Оновленням Русі-України...

Я слухаю Духи предків, які скрізь..,

А в небі Азгар у

Мідгард переходить --

Пульсує та світиться блиском Богів, бо Вік цей бере із живого,

Яким Воскресіння понову привів

Тим душам пожертви достатнього свого,

Коли появитись сьогодні посмів війною очищення,

Як знаком Небесним в живім --

Із мого серця святого...

---------------------------

15.11.2023; Paris (Aurora)

===========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест (Katynskyy Orest)

=======================

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Коловерші відьми

Біля лісу у хатинці відьма проживала.

На подвір'ї замість птиці коловерш тримала.

Не зайців і не котів - дивні ті створіння,

Що виконували всі відьмині веління.

Для старої коловерші в лісі полювали,

Прибирали у хатинці, кашу готували,

Доглядали за мітлою, на якій літала,

Фарбували її ступу, ту, в яку сідала.

Раз послала коловершів відьма до села,

І не знала, що там друга відьма їх знайшла!

Заманила її служок смачними дарами

І почухала добряче навіть між вухами.

Здивувались коловерші: не життя, а казка!

Не привчала їхня відьма до такої ласки:

Працювали-працювали з ночі до світання,

Не отримували навіть каші на снідання...

"Ой, пропали коловерші!" - відьма заволала,

По усіх містах і селах бігала-шукала.

Ми залишимо ту відьму далі їх шукати:

Треба було коловершів краще цінувати!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Водяник-войовник

Як вірити давнім, у надрах річок

Живе не лише риб'ячий малючок:

Там є і русалки, водяник блукає,

І дух їх водойми ті охороняє.

Століття їх слави минули давно,

Однак, пам'ятаємо їх все одно

І доки живі вони в пам'яті люду —

Усі їх водойми збережені будуть!

І ось нещодавно прокляті рашисти,

Крізь нашеє море насмілились плисти.

Та тільки і в морі живе водяник,

А він до такого, даруйте, не звик.

Потрапило в море вороже залізо

І пики ворожі із нього полізли:

Не знали, що зустріч чекає така,

З загоном відважного водяника.

Покликав водяник русалок морських,

Чудовиськ з глибин, особливо метких,

Схопили вони кораблі ворогів —

І враз відіслали до темних богів!

Запінилось море, ковтнуло проклятих,

Поправив водяник лускатії лати:

"Не буде ніколи тут ворог живий,

Допоки існує народ водяний!"

Промовив те грізно і в море пірнув,

І вихор солоний його проковтнув.

Та досі живий і бодай би не зник,

Хоробрий морський водяник-войовник!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Темний воїн

На обладунках твоїх морок,

У візерунках диявольських завмер.

В очах твоїх блакитний холод,

У них застиг до бою голод.

На шоломі твоїм заруби,

Обличчя біле в шрамах.

У посмішці лихій застигли,

Брами гострі зуби.

У павутинні чорний щит,

Супутник вірний твій.

Закриє лихе серце,

Що темрявою б’ється.

Сталевий меч - часів відлуння,

На ньому кров почвар отруйних.

А на чобо́тах попіл,

Від згарищ тих, що на боло́тах.

Під рваним акетоном шкіра,

Землею вологою просякла.

Твоя могила, що відпустила,

Не прийняла тебе, не прихистила.

Ти чуєш дзвін - він бісів дражнить,

Тобі дорогу вірну вкаже.

Твій кінь з туману на вершника чекає,

Крізь нього холод ранку пропливає.

На цвинтарі хрестів похилих,

Стоїш в розритій ямі.

Круків знайомий голос,

А на кістяшках збитих рани.

Ти воїн темряви, недобрий син.

Дитя пітьми та грому.

Сідлай коня мерщій, й лети чимдуж!

Герой портрета невідомий!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Золота латка

Посеред міста в натовпі безликих

зі зраненими крилами стоїть,

в крові та в бруді білі черевики,

єство на друзки, в грудях все болить.

По білих плечах б'ють безжальні краплі,

Танцюють з кров'ю, по спині стікають,

йому не допоможуть, оминають,

страждання в цьому світі ніц не варті.

Пусті обгортки з крихтами душі

не можуть навіть в очі подивитись.

Вуста мовчать, лиш поглядом кричить,

благаючи хоча б когось спинитись...

Його не стане, скоро все скінчиться...

Безгрішний янгол з сірими крильми,

на самоті, оточений людьми,

в обіймах холоду навіки розчиниться.

Під ноги впало зламане перо,

Заплющив очі у прощанні янгол,

Його торкнувсь хтось знизу за крило

І світ навколо затопили барва.

Під парасолькою із листям конюшини

стоїть дівча з очима наче небо

"Це з ваших крил? Тримайте, ви впустили!

І ось хустинка, вам, напевне, треба!"

Перо в руці завмерло лиш на мить

і в білосніжні крила повернулось,

бо в грудях серце знов життям горить,

через турботу, що його торкнулась.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

«Чорний лицар»

***

Знаю я вас усіх -- на планеті Земля,

Бо із вами я народжуюсь і вмираю..,

Бо живу я в думках та прогалинах зла,

Що хвилюють мене і вбивають,

Але... Я неземний є у собі,

Як «Чорний лицар» -- з тих знань,

Позаземним узгодженим -- у вашому тілі,

Щоби знати усе, як батько, чи зять --

Чим живете у цьому, Духом світла --

У зміні,

Яку я контролюю, віддалено,

Силою програмованого мозку в мені,

Аби продовжити ваше життя Синім Пульсаром, поетапно,..

У просвітлення, знову, вікні,

Де прийшов, зараз, час Ери нової :

Срібного Вовка Слов'ян -- Семаргла,

Бо цей український народ, на Землі --

Є вибраний для просвітлення Місії свого,

Святим духом війни, біля мого Престолу,

Як невидимого Господа вашого серця --

Людського духу, нового тепер -- Воскресіння...

------------------------------------------------

09.04.2018-13.11.2023;  Paris ( M° 14 / Aurora)

==============================================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

(Katynskyy Orest)

=============================

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Казка про Королевічну Ремінісценцію з країни Аллюзій

За лісами, за морями, за розлогими степами, Кролевічна жила, наче статуя зі скла.

Куди глянь - усе не можна, бо, бач панночка вельможна, треба імідж зберегти, не зганьбити і п’яти.

В один день терпець урвався - звідки тільки норов взявся, почала робити все всупереч. Як затрясе…

Королівство, батьків трон - танцювали ходором - написала список мрій, гайда втілювать мерщій!

Більш за все вона хотіла дослідити дельту Ніла, підійнятись на Говерлу, виловити собі перли,

Спробувати медовуху, мчатись на коні щодуху, і позбутися навічно свого сану ще до січня.

Не одразу все вдавалось, хоч дівчина і старалась, все ішло на дурника, як в того халтурника.

Спробувала втекти з дому — втрапила у перегони, подружилась з гномами — скінчилось погромами.

Ледь не втопла, як пірнала, бо сирені довіряла потримати плаття десь на Прикарпатті…

Батько вже махнув рукою, мати крутить головою, народилась сестра — з дому знов іти пора.

Вже дівча не статуетка — бо тепер вона «поетка», на гітарі грає, пісненьки складає.

Своїм гострим язичком лупить, ніби кулаком, та не нам її судити, бач, зопалу може й вбити.

Мати потайки зітхає, чоловіка запевняє: “Головне — здорова, хоч не мармурова”.

Кілька років пролетіло, королівство все бриніло, повне до верху пліток, про принцесу балачок.

Раптом враз прийшла біда: «Королевічна, сюда!» — голосили люди із нікуди-всюди.

“Ельфів військо войовниче під стінами. Батько кличе повернутись до хоромів, до державницьких прийомів”.

Зібралася за хвилину, рятувать свою родину, підданих і царство - своє господарство.

З чаркою наперевагу — залітає із наснагою, і поперед війська вишукується свійсько.

«Гей ви ельфи, що потрібно» — верещіть одноосібно, а сама п’янюща, хоч їх там тьма-тьмуща.

Дралися на кулаках — лишилася на ногах, чаклували міражі — мертві встали, як живі,

А вона не моргне оком — усе лякає пневмококом, сипе вумними словами да висвіркує зубами.

Як змагалися в піснях — дзвін пішов по всіх лісах. Зрештой, нишком протрезвіла, бачить — так не буде діла,

Дуже все підзатягнулось, тож дівчина усміхнулася, і поцьомала царя ельфів серед пустиря.

Тиша впала навкруги, недалеко до біди — тут усі позамирали, і роти повідкривали.

Ельф недовго щось кумекав — одразу не бекав-мекав, а надів корону й повів до трону.

Обручились у ту ж хвилину, взяв дівчину за дружину. У державі настав мир, хоча тиждень тривав пір,

Пиво лилося рікою, батько, зрештою, в спокої — старша, на кінець, за мужем, гарним, вельми небайдужим,

Є роки перепочити, меншу розуму навчити, сам там був, усе розповів, як було, не як приплів.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Абсолютна Мявь

- Ти її теж бачиш? - обережно питає Антон

Оголена дівчина по той бік ватри грайливо відкидає пасмо вогненно-рудого волосся

І стає неймовірно схожою на Оленку, антонову колишню

- Не треба нам було їсти тих грибів, - відповідає Петро

Хвилину тому дівчина була схожа на Лізу,

Іншу колишню Антона, анорексичну білявку,

Вона крутиться, ніби танцюючи під лише їй чутну мелодію

І повернувшись стає схожа як дві краплі води на Марічку,

За якою впадав колись Петро

Пишні стегна, четвертий розмір грудей, раз побачиш - забути важко

- Нашо ми взагалі поперлись на цей бісів Шипіт за цими бісовими грибами?

- Та розслабтесь, хлопці, ні до чого тут ваші гриби,

Просто всі баби як баби, а я богиня

Тобто лісниця, інакше кажучи мавка, місцева надприродна істота

Петро хреститься

Лісниця сміється і тицяє пальчиком йому в кінчик носа

- Я десь читав, - невпевнено каже Антон,

Що лісниці ненавидять казки. Ти знаєш якісь казки?

- А оце вже не правда, - заперечує мавка, -

Щось наплутали ті ваші етнографи, казки я люблю

Тож починайте розповідати

А то з’їм!

Не зовсім зрозуміло наскільки вона жартує.

Дівчина продовжує змінюватись, наразі у неї обличчя якоїсь голівудської кінозірки.

Хлопці переглядаються.

Жоден з них в житті жодної казки нікому не розповідав.

Нарешті, Антон поволі починає викладати сюжет

Якоїсь комп’ютерної стрілялки

Потім Петро намагається пригадати все що запам’ятав

З серіалу по Грі Престолів

- Які дивні нині казки, - задумливо каже мавка,

Зовсім не такі, як були колись.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Учень Чаклуна та Діва Айне

У листопадовому парку я зустрів дівчину в літньому сарафані

Вона сказала, що їй зовсім не зимно, бо тепло це і є її плоть

Її посмішка була наче з того сну, після якого вперше прокинувся зі стояком

Я згадав усі приворотні закляття, яким мене навчив старий наставник

А вона сміялась і казала, що ніхто ще не читав їй таких красивих віршів

В Білому Місті біля моря ми їли солодкий хліб вигнання

Бо заради неї я покинув я батьківський дім і старого мага наставника

Кожен день я грав чарівні мелодії на площі біля храму Народженої з Піни

Моряки плакали від розчулення і кидали мені монети, а дівчата - троянди

Не минуло і року, як вона зрадила мені з піратським капітаном і покинула

З серцем повним люті і відчаю вирушив я в далеку подорож

Але ніде під сонцем не знайшов місця де міг би втишити свій біль

Тож я випустив його назовні і перетворив на заколот і революцію

Коли ж по коліна в крові я зійшов на трон і назвав себе тираном

Серце моє сп’яніло від плачів присуджених до розстрілу і стало каменем

Знудившись бути тираном, я все покинув і став божевільним катеринщиком

Зі старою катеринкою я блукав під дощем дворами Чорного Міста

Самотні діти приходили на вистави мого лялькового вертепа

Але найкоштовніша лялька завжди залишалась за лаштунками

Досконалий порцеляновий виріб, бездоганна її копія

Настільки бездоганна, що одного дня лялька перетворилась на оригінал

І бути Паном над нею одною було солодше ніж колись володарем царства

А коли моя влада над нею стала нестерпною, ми пройшли крізь дзеркало

І все перемінилось. Вже я став рабом безіменним у ніг Володарки

Безіменним звіром, безтямним биком, посеред її лабіринтів

Нині я старий єресіарх, Великий Магістр потаємних мистецтв

Юні учні, талановиті, безстрашні і дурні приходять послухати мої настанови

Я запитав кохану, чому вона не змінилась зовсім з дня нашої першої зустрічі

“Милий, милий! Я ніколи і не була смертною жінкою. Я і є магія.

Я і є просто втілена антропоморфна метафора, як ти раніше не здогадався?”

Вона сказала: “Іди і збери наплічник для свого найкращого учня

Завтра йому вирушати в далеку дорогу.”

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Пісня найманців

Лязкіт мечів,

Голос набату.

Кличуть до бою,

По крові братів.

В них за спиною,

Засніжені гори,

Сила вітрів,

Та старих Королів.

Найманцям світять,

Півночі зорі.

Місяць люб'язно,

Їм вказує шлях.

Стало домівкою,

Поле двобою,

Смак перемоги,

Та кров на руках.

В снах лише бачать,

Коханок вродливих,

Золота дзвін,

Мінестрелей пісні.

Смак перемоги,

Їх кличе звабливо.

Шана загиблим,

На вічній війні.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Зустріч

Неземні ярять очі,кличуть душу.

Зашкарублий відчуваю дотик до плеча.

Йти з цього місця давно мушу,

але боляче зове мене вона.

Прислухаюсь до шепотіння її губ

і обернувшись образ споглядаю.

Бліда,струнка, а в руках кадуб.

Чому ця дівчина його тримає?

Ні,постривайте, не дівчину я бачу.

Потвора з косою тут стоїть.

Як іронічно. Собі точно не пробачу,

що не впізнав ту,кого шукав кілька століть.

Мара прийшла змивати з мене гріх.

Я поголоски чув про це не раз.

Насправді ще й писав у віршах своїх,

та я не каюсь,відчував тоді екстаз.

Чи страшить мене кінець життя? О ні.

Смерть лише частину циклу.

Я уявляв збуджено ті дні,

коли велична Мара скаже: «Зникни!»

Чорний місяць виглядає з-поза хмар

і річка тихо плескотить.

Тепер я є одним з примар,

а голова моя в кадубі лежить.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Гора Близниця

Гора Близниця

Жили колись в Карпатах двоє хлопців: міцні, красиві близнюки-брати.

В дитинстві грались разом при потоці, а вже дорослими до війська хтіли йти.

Були так схожі, як води дві краплі,два соколи з очима як кришталь.

Завжди допомагали всяк брат брату, та якось в їх серця прийшла печаль.

Одну й ту саму дівчину кохали, красуня теж любила двох братів.

В сумних думках схід сонця зустрічали, гуляючи серед гірських хребтів.

І у промінні сонця золотого, там, де струмок виспівує плесь-плесь,

Сказала: «Вийду заміж я за того, хто з гір принѐсе білий едельвейс».

Пішли брати шукати диво-квітку, а по дорозі йшов дідусь старий.

Розповіли про любу їм лебідку, що йдуть шукати цвіту з її мрій.

Дідусь з собою мав таку рослину, проте була вона несвіжа і суха.

Відмовились братѝ, а старця попросили, лиш де росте покаже їм нехай!

І рушили братѝ до квітки з різних боків, лиш доторкнулись - як скала зірвалась вниз.

Вмить смерть невідворотна і жорстока метнула в їх тіла кривавий спис.

Дідусь все бачив і в село вернувшись, дівчѝні про коханих розповів.

Плачем̀ нестерпним гірко захлинувшись, страшної туги розлетівся спів.

Лилися сльози довго по травиці

Й повстало озеро під назвою Орать.

Гора та зветься й по сей день Близниця

Де, за кохання згинув брат.. і брат…

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Мавка лісова

Лунала пісня тужлива, ледь чутно в дрімучому лісі,

Могутні дерева у такт ворушили гіллям.

Лежало довколо осіннє, пожовкле листя.

І мавку із серцем розбитим, дали під опіку німфам.

Вони щебетали про пахощі квітів у теплий, багряний день.

Як річка тече, крізь роздолля степів і гірських масивів.

Що кожне закінчення старих і нових шляхів.

Веде нас туди, де будемо дійсно щасливі.

Тримала сопілку дубову, мавка в тендітних руках.

Зовсім не чуючи всі намагання сестер-русалок.

Скільки б не відмовляли вони її від людей.

Не могла уявити без Лукаша, п‘янкий світанок.

Кожна хвилина, як вічність, проведена разом з ним.

Теплі обійми і поцілунки, що сколихують душу.

Пісні, які на сопілці вустами своїми грав.

Розтоплюють, навіть лід у морозну стужу.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Зоряний скарб

У тихім лісі серед гір,

Блука німа душа.

Туди не ходить навіть звір.

Лиш вітер там ширя.

Про цю місцину чули всі.

Легенди, слухи і байки.

А ще чували, що лежить

Десь скарб у тій горі.

Знаходились серед людей

Сміливці і дурні.

Хто прокладав свій шлях туди

Із звідки не прийти.

З'явився в краї чарівник.

Не добрий, не лихий.

У погляді читався сум.

І був він мовчазний.

Також почав збиратися

У ліс де ходить Мара.

Всі стали сподіватися,

Що він розвіє чари.

Помічників собі не брав.

Лише магічну флейту.

І, рушивши у темну ніч,

Він вітру грав уперто.

Мелодія зачарувала,

Приспала пильність гір.

Душа звільнилась, заспівала,

Розкинувши зірки.

Чарівника ніхто не бачив.

І Мара десь пішла.

Лиш зорі залишилися,

Із золота і срібла.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Свій шлях знайди

Світанок осяє схили й дороги.

Попереду безліч турбот.

Сон відпусти, роздивись навкруги

І мерщій в обійми пригод.

Удача всміхнеться від гір до пустель,

І ворожа стріла свою ціль не знайде.

Не здолає тебе дух сирих підземель,

Хай смерть омина і блука чортзна-де.

У буремні часи власний шлях віднайди.

Повз низку невдач і поразок тягар,

Крізь битви горнило і полум'я жар,

Бо тільки сміливі досягнуть мети.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Українські титани

Тримав Атлант на плечах всесвіт,

Божественних для цього, прикладаючи зусиль.

Коли народ співав і веселився,

Він мовчки стримував душевний біль.

Зростала вага світу з кожним роком,

Нові міста, заводи, хмарочоси.

В житті людей все легко протікало,

А він тримав на плечах всесвіт й досі…

Коли, здавалось, сили покидають

І ще секунда і все зникне у пітьмі,

Завжди Атлант собі нагадував,

Що світ людей, хтось має зберегти.

Адже, ніхто не зробить це за нього,

На долю людства всім давно начхати.

Нехай вони й підступні і зухвалі,

Та має хтось і їм допомагати.

Як рідний брат Атланта, Прометей

Не зміг дивитись, як замерзлі гинуть люди.

Приніс для них Божественний вогонь

За що і був до темних скель прикутий.

Та Зевс не зміг зламати волю Прометея,

Не зрікся він ні своїх вчинків, ні ідей.

Страждаючи від ненаситного орла,

Переживав й надалі за людей.

Дві постаті по-справжньому величні,

Підтримка і тепло, для смертних нас.

Завжди готові до самопожертви

І порятунку у найважчий час.

Часи змінились , а також й герої

Замість титанів, справжні сини України

Що не шкодують власного життя,

Стоять на захисті прекрасної країни!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

НА ПОВНИЙ МІСЯЦЬ

Сьогодні день прожитий не даремно.

Сьогодні ніч пообіцяла диво.

І дивиться на мене так щасливо

Із дзеркала навпроти - я.

Я ніби розгадала таємницю світу.

Я ніби відшукала впалу зірку.

У хащах очерету дивну квітку знайшла.

За сутінками ласка нічної прохолоди прийшла.

Дивна казка сріблясто дзвоном огорта.

І місяць світить в повну силу.

І неймовірно так вродлива Ніч.

Не спи! Вся річ у тім, щоб не проспати,

коли настане час кохати.

Хто спить вночі, не знає той напевне,

Як плаче Місяць за своєю нареченою.

Розлучений назавжди із Землею,

сльозами-зірками все небо оросив.

Щоб знала, як сумує він за нею.

Як хоче і кохає він її.

Кохалися зорі до рання.

Кохалися ніби востаннє.

А Місяць за хмару сховавсь.

Бо, бідний, він дуже боявсь,

Аби не сполошить коханців,

що втомно поснуть лиш уранці.

Спустилася Зірка у морі скупатись.

Сріблястою русалкою сталася вмить.

Хлопець зчарований рідную матір ладен продати-

так в серці щемить. (2001)

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Мати Снів

-Ти мені снишся?

-Торкнися, не бійся.

Я тобі снюсь. Але й ти мені теж.

Хочеш побігати по місячній сяйві?

-Разом з тобою?

- Авжеж!

Синіми туманами, спраглими вітрами

Йшла поміж Обманами дівчина русява.

Старі люди знали й мені розказали,

що ім'я у неї Мати Снів.

Торкнутися дива рукою, очима.

Блукати садами - снами нічними.

З гілок зривати, як вишні чи сливи

щедрі дарунки Матері Снів.

В садах зачарованих сплітаються віти.

Снами, як листячком оповиті.

Стеляться трави мурави туманом

Сон попід руку ходить з Оманой.

- Спи, засни. В снах ти володарем станеш

тієї країни, що здавна бажаєш,

Чого зажадаєш - те буде у тебе.

Омріяне палко. Сльозами прохане у неба.

Так заклинала Омана. Мова її колисана

в собі таїла обмани. Вона напуската туману

густого-густого своїми словами.

І звідусюди вкрай вже зневірені люди,

не вірячи в себе, ні в чорта, ні в Бога,

Почувши мелодію голосу того,

йшли як прокляті, несли подарунки.

Омана сплітала нові візерунки.

Опутувала сновидінням - чіпким та міцним павутинням.

Вони потрапляли у сіті Омани і засинали вічними снами. (2001)

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Мох

Далеко між гір у нетрях зелених

Там, у величних й прадавніх лісах

Розкинулась рівнина усіяна мохом,

Що зберігає магії прах.

Смарагдовий мох у собі криє силу,

Даровану магом величних висот.

Що за життя сіяв людям страх і могилу,

Вправно криючи тінь благородних чеснот.

А коли ти наступиш на мох цей, незвичний,

То на мить відчуєш силу того,

Хто на галявині в кулі терновій, навічно

Скутий, допоки доля не розбудить його...

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Дивна казка

Ледачими кроками поволі до гаю

Вечір котить сонячну діжку,

Неквапливо помалу назад повертає,

Щоб на вітах вчепити місяця ріжками.

Покінчивши з коштовною бочкою,

Всіяв небо зірками, мов стежкою,

Мов з тонкого проміння торочкою,

Мов з дрібного сузір'я мережкою.

Заховалась біля ставу хатина,

Осокори слугують їй вартою,

Притулилась сердешна до тину,

Щось не так із тією ж бо хатою.

Поселилась бабуся не зовсім проста,

І якесь чудернацьке в неї волосся,

Душа її запросто вселялась в кота,

Так дійсно було, а не просто здалося.

Який тоді повагом ходив по господі,

Очиськами зиркав, тихенько мурчав,

І слухав усе, що почув при нагоді,

Уважно так слухав, ніби вивчав.

А бабі й відомо, що де в кого коїться,

Питається відає вона звідкіля?

У когось корова заслабла й не доїться,

Чи впало на ноги здорове теля.

А котик спокійно все шаста по дворах,

В бабусі щоночі у віконці горить,

І чомусь з надвору ввижались потвори,

Стара ж, ніби пані між ними сидить.

А сонце зійшло й марево згасло,

Одвічне єднання світла і тіні.

Та завжди потрібно сховатися вчасно,

Бо зло відчуває найменше тремтіння.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Мавка і вітер

Заблукала мавка у чарівнім лісі

Серед рік бурхливих, серед вічних гір.

Полетіла з вітром, піддалася втісі,

Про усе забула, наче дикий звір.

Заблукала мавка, втішилась доволі.

Серед рік примхливих ген не пропаде.

Стане ліс їй домом — cпокій у діброві

Серед скель високих, де нема людей.

Нащо їй ті люди, нащо злії очі,

Осуд їхній нащо та нестерпний біль?

Варто чи не варто опиратись ночі,

Поринати з хлопцем у мінливий хміль?

Повернулась мавка з мандрів на узлісся,

Хлопця пригадала і веселий спів.

Біля ватри знову він сміявсь і грівся,

Танцював як вітер, не лишав слідів.

Прислухалась мавка до серденька свого,

До лісів величних, до далеких зір.

Міркувала мавка: племені людського

Хлопець він чи вітер, дух з чужинських гір?

Обернувся вітер — сяйво веселкове,

Шепіт віковічний плине з ніжних вуст.

То не може бути! Диво випадкове,

Може тільки гілки безпорадний хруст?

«Не пручайся щастю, не пручайся долі.

Доля і свобода — нерозривна путь, —

Так сказав їй вітер, так співали зорі:

— Йди за своїм серцем, цього не забудь».

Усміхнулась мавка, з вітром полетіла,

Хлопця не забула і веселий сміх.

Разом вони жили, довго і щасливо,

Всім того ж бажають. Памʼятайте й їх.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Моя сила - твоя сповідь

Моя сила - твоя сповідь,

Об'єднаємо ж наш гріх?

Не колиска та все ж вровінь

Їхня кара - сон доріг.

Поки сплять ліси дрімучі -

Доки їм не видно сну.

Не втручатися не гоже,

Втратять пильність - підійду.

Наче Мавка залоскочу,

Наче Вій - поглядом вб'ю.

Як не Лихо, то що ж буде?

На кого скинеш вину?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Дракон на ім'я Мрія

А за веселкою живе добрий дракон.

Він посміхається, але не як у казці,

Скоріше як у вимірі новому,

Бо з казки вирізали його доброту.

В казках він "злий", обороняє вежі

Від принців, на конях здолавших шлях,

Що прибули як раз в скрутну хвилину

Наче за дівчиною, минувши кожен "цвях".

Меча встромили й кинули вмирати,

Неначе й справді він поганим був.

Уголос хизувались як здолали звіра

І як весілля в планах дуже ждуть.

Дракон лежав, його ж бо не спитали

Чи він хотів обороняти кляту вежу,

Чи треба було битися, ричати

Та дихати справжнісіньким вогнем.

В казках дракони інші, не такі,

Вони виконують накази клятих відьм.

Їх зачарують, ті дмухнуть та й зроблять,

А цей ніколи не піде на таке.

Дракон, що за веселкою - він добрий,

Він любить квіти, запах свіжих трав,

Ніколи не сварився та не стане

Звинувачувати всіх за просто так.

Дракона за веселкою звуть Мрія

Як розкриє крила - застига,

Вдихає в повні груди свіжість вітру...

Повітрям, його кожен назива.

Дракон ласкавий, у гості всіх чекає, який вже рік... Нікого так й нема.

Бо як його побачать - всі тікають і думають, що намір без добра.

Який вже рік його ніхто не любить, який вже рік один усіх кохає,

Який вже рік він з глузду наче сходить, коли крізь сльози доброти й тепла бажає.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Молитва до Всесвіту

Великий Всесвіт, тканина зірок і мороку,

У твоїй безкрайній тиші я знаходжу своє внутрішнє святилище.

Нехай твоя світність осяває темні куточки моєї душі,

Немов зірки в безкрайньому небесному океані.

Обдаруй мене мудрістю, щоб я міг плавати хвилями часу і розуміти таємниці твої.

Нехай душа моя стане мандрівником у твоїх безкрайніх просторах,

І кожен подих мій буде піснею вихваляння до твоєї безмежної краси.

Великий Всесвіт, я вклоняюся твоїй величній красі та прошу: допоможи мені знайти свій шлях у цьому космосі, сповненому загадок і можливостей.

Нехай світло зірок осяває шлях мого життя,

А темрява вчить мене цінності світла.

Нехай мої вчинки будуть як планети, що рухаються по своїх орбітах у гармонії з твоїм великим задумом.

Обдаруй мене силою, щоб я міг долати труднощі,

І як сузір'я на небесах, нехай моє життя складається з яскравих моментів, що створюють картину великої епопеї.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
12+

Кохана некроманта

Із моїх рук ти п’єш до дна,

З зів’ялих квітів зілля,

Стоїш навколішки брудна,

За крок до божевілля.

Ковток останній і встаєш,

В очах глибини чорні,

Я знаю, що ти обереш,

Ці задуми потворні.

У ніч ідеш, як хижий звір,

Шукати свою жертву,

Не вурдалак і не вампір,

Хоч не жива й не мертва.

Вертаєшся назад без сил,

І вже не пригадаєш,

Як ти серед старих могил,

По цвинтару блукаєш.

За кожен день свого життя,

Ти відбираєш інше,

Назад немає вороття,

А далі тільки гірше.

І знов закляття при свічах,

Кістки у пил розтерті,

За тебе б’юсь не на мечах,

З могутнім Богом смерті.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Вкрадений горіх.

Тече хвиля швидкая, Горобина ніч.

А степом широким все думка гуляє,

І жорсткоий день і солодкую ніч.

Ляльково наші вибудованії рухи

Переростають у п’янкий угар.

Ти не моя і я не твій,

Ти так коханая і знай!

Біжимо від наших думок і почуттів ми.

Гниємо всередині і ззовні, звідусіль ми.

Втопи ж мене у дев’яностому океані, о люба.

Залоскочи у ньому як бажала уся природа твоя люба.

Тримай золотостий горіх омріяний тобою,

Живи вільно й сміливо, з душею новою.

Живи з ніжками, пізнавай світ.

Тобі серце віддам, а душу ж скелям.

Ні, коханий, так не треба.

В скалі нічого не відчуєш ти,

Болітиме серце моє, а не твоє

Підеш, а що зостанеться мені ?

Мені не треба незбагненно гостра тиша.

Цього й не варті всі скарби.

Хай я, а що зоставиш світу від таланту свого?

Сопілка на заміну вільного оркестру не піде.

Вже ліпше я пійду до Того що в скалі сидить.

Моя провина - мені й платить.

Ні, стій! Але вже пізно.

Її забрав Той що в скалі сидить…

Кричи у голос - не почують.

Біжи під стукіт серця грізний - не знайдеш.

Її не має більш у цьому світі,

Його тепер нема і теж.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

А люди - завжди люди

Якщо б перейти кільце гір і злетіти високо в далечінь,

То побачили б сіре місто, високо серед хмар, над прірвою, що глибше, аніж Тартар,

Воно сповнено диких, вільних створінь.

Сяє навколо міста золотий шар, там живуть люди,

Драконові крила розрізують небо поруч, відблискують іскри полум’я серед круч,

Ніхто не знає хиткий мир назавтра, чи буде?

А за грядою до віку ходять в походи, бажають влади,

Місто у хмарах навпроти - воліє в космос, а час потребує активно вголос,

Визнати не лише принади планети, а й вади.

Силою просякнутий кожен камінь навколо острова-міста,

Міцно тримає планета мандрівників світу, не дає змоги вернутися на орбіту,

Наче божественна п’ята на них натисла.

Швидко спливає час, за роками - роки ллються,

Навідь мікроб адаптується, люди тим паче можуть, любити і мріяти, жити, не просто - бути,

Тож і крокують уперед щосили - не озираються.

Хтось приручив дракона, а що так можна? Літає високо,

Над океанами, над континентами. Інший - рибалить, а другий чаклує над пацієнтами,

Щастя знаходять прив’язані мешканці серденьком.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Криваве Кохання

Ця історія про дівчину вампіра. 

Але ні, не про її кровожерливість.

А про її безмежну Любов.

Ім'я її було Оріана.

І Закохалась вона у хлопця,

У звичайного смертного.

Та це не завадило Оріані Кохати його.

Але боялась вона того, що він її не прийме.

Що не Покохає її так само.

Боялась замість схожих слів Кохаю почути лише крики й образи.

Саме це щоразу зупиняло її.

Через це не хотіла вона ні спати, ні жити.

Не хотіла вона навіть крові.

Благала лише про Кохання,

Яке вона ніколи не відчувала.

Але коли вони були разом, Оріана відчувала щось дивне.

Здавалося, що з ним вона як людина.

Через що й приховувала справжню себе.

Гадала, що він ніколи не Покохає вампірку.

Гадала, що така, як вона, приречена на вічну Самотність…

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Незвична Пара

Вони познайомились у шинку.

Звичайному шинку на окраїні одного з сіл.

Її звали Христя.

Йоги звали Арій.

Ніби самі імена прокладали Їм долю.

І ніби сама доля в той день Їх звела.

Вона - знатна чаклунка.

Він - полює на чудиськ.

Здавалося, яка з Них може вийти пара?

Але доля давно всім розпорядилася сама.

Він закохався у Неї з першого погляду.

Вона у Нього - лиш потім.

Перше, що в ту мить він відчув - це запах Її неймовірних парфумів.

Ніжний запах калини й кориці,

Який не покидав Його більше ніколи.

Перше, що привернуло Її увагу до Нього -

Це меч у виснажених піхвах.

Подумала, що звичайний розбійник, але ні - знатний герой.

Він намагався привернути Її увагу до себе.

Вона підкинула нове завдання Йому.

Знешкодити мостра.

Небезпечний кіт Баюн оселився неподалік.

Наступного ранку Він вирушив у путь.

Убивши потвору, повернувся у шинок,

Але Її там уже не було.

І побачаться Вони вже нескоро…

Але колись Вона врятує Його від полоза.

І саме тоді Вони обоє промовлять:

Кохаю…

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Чорний Граб

– Моє Пір'я зі Сталі – здалося на Мить.

Мої Очі палають, іскряться.

Думками Чужими Душа аж кишить;

Я лечу до Свóго Палацу.

Моє Тіло то в Холод, то навпаки,

Моє Тіло мені не належить.

У Магічному Персні Моєї Руки

Сидить Те, що не втримають Вежі.

Я не зважаю, мені до Вподоби –

Всі мають Власні Секрети.

Я, може скажете, клятий чи хворий?

Демон, що має померти?

Всі ті Слова розіб'ються невинно

Об Мій Скам'янілий Погляд.

Ти – лиш налякана мною Перлина,

Вкрадена з твого ж Моря.

*Птах на Хвилину змовк,

Розгорнув свої Чорні Крила.

Зиркнув на всіх, наче Вовк,

І відчув Коливання Сили*

– Бої на Мечах вже дістали

Мою Невимовну Втому.

Моє Пір'я немов зі Сталі,

І я їду із ним додому.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Влада Вітрів

– Я і Ви – Нестабільні Мусони.

Ви і Я – Небезпечні Вітри.

Зречемось Кам'яної Корони –

Золота імпонує Мені!

– Не спішіть, Вам не личить Подібне.

Позолота не личить також.

Обирайте Оздоблення Мідне,

Без Високих, Хитких Огорож.

– Мені Мідь ні до чого Ваша,

Міді Я ні до чого теж.

Вона людства боїться страшно,

Не підійде до людяних Веж.

– Тоді, може, краще Залізо?

Споконвіку Вірний Метал!

Він пов'язаний з Нами міцно,

Захистить від Ворожих Навал.

– У Словах Ваших є Якась Правда.

І Слова Ваші любі Мені.

Проте в Замку є Певна Вада –

Весь Народ вже поліг у Війні.

– То нехай Королівство Наше,

Складається з Мене і з Вас.

Без Таких Йому буде важче,

А із Нами зазнає Прикрас.

– Ті Прикраси не треба Мертвим,

Без людей Наших Все пусте.

Ми із Вами – Обставинні Жертви,

Бо Наш Час викарбовує Зле.

– Нам у Спадок дісталася Кров

Й не дісталося Жодних Рук.

Та на Запах прийде Дракон

І відкусить Частину Мук.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Кохання неба

Як манить, кличе з висоти,

Масивний звір, що так бажав свободи.

Так промовляти про кохання вмієш тільки ти.

Без слів, лише тремтінням крил від насолоди.

Лиш глибиною тих бездонних, мов океан, очей.

І радістю грайливих бісиків, що скачуть між зіницями.

Скільки б не провів ти на землі ночей,

Віддав би всі за одну ніч із птицями.

За те, щоб мерехтливим фіолетовим світінням

Переливалася луска над рівнем моря.

І розсікаючи тендітні хмари так сумлінно

В повітрі малювати кінчиком хвоста узори.

Як хочеться, щоб ти завжди був вільним і щасливим,

Літав у небі, не підкоряючись законам.

Щоб ти забув, яким у клітці був вразливим,

Де і не знав би, що таке життя дракона.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Не шкодуючи шкодують

Там , де блакить небесна не доходить.

Де світло зникло із усіх усюд.

Де демон ненависний тільки бродить.

Зібрався там весь грішний люд.

Хоча людьми їх важко вже назвати.

Всього лиш душі. Чи те, що залишилось.

Істоти, тінь. І що тут ще казати.

В страшному сні такого б не наснилось.

Довкола сум і морок там панує.

Руїни, що замками були.

Там плачуть всі. Та хто їх вже почує?

Крізь них проходять буйнії вітри.

Там вже давно не видно горизонту.

Де кілометри стоптаних стежок.

Живуть там воїни невидимого фронту.

Про них почуєш може із книжок.

Хоча життям насправді там не пахне.

Вогонь пекельний тільки й страх.

Енергія жива ще досі чахне.

Блищить бездушність у страшних очах.

Хоча ті очі сліз уже не мають.

Не маючи ні тіла, ні краси.

За вчинки там покуту відбувають.

І не шкодуючи шкодують , що жили.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
12+

Човен

Пливе в човні

Частинка одиноких душ з усього світу..

Хтось з них подряпаний,

Хтось вщент, на жаль, розбитий.

І за своє короткеє життя,

Ці душі не змогли отримать щастя.

Їм не повезло...

Хтось розбив їм серце.

Можливо, це були вони самі.

І смерть стара пливе із ними разом.

І ціль її довезти їх кудись.

Бо душі ці святого лікування потребують.

Їх зцілять, коли Смерть їх довезе.

І знову вони підуть по Землі.

І матимуть ту ж саму ціль -

- Знайти себе та істиннеє щастя.

І Смерть, й Життя

Бажають їм щодня наснаги.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Фанделверські Епоси

Цю пісню про пригоди склав не знамо хто, і звідки,

Та повіствує вона вам про місто наше рідне.

Про Фандалі́н, що тихо спить в Трибо́рському лісництві.

Але це зараз. Бо ж колись цілком він був в бандитстві.

Скляний там Посох панував, тавро червоне ставив

на малодушних розбишак, хто зажадав поваги.

Та не зробивши нічого повагу щоб здобути

вони кошмарили містян - боялись ми їх дуже.

Аж доки в місто не зайшли пригодники, "туристи".

Із Невервінтеру прийшли до нас авантюристи.

Побивши гоблінів, звезли увесь віджатий крам,

Й готові були наштовхать "червоним" пацанам.

В заїжджому дворі "Стоунгі́лл" відбу́лася ця битва,

І чотирьох "червоних" вмить розплата напостигла.

Багато чуток і легенд про це говорять краєм,

Та як все було - лише я, Сідьда́р Голві́нтер, знаю.

Був ранок, сонце обіцяло гарную погоду,

Та то були лиш цяцянки́, про те скажу я згодом.

Сніданок. Ва́лреєл Ластра́ на опохміл розсолу

все вимагала в Толбіна́. Багацько алкоголю

вона припила учора́, коли на сцені кнайпи

всі витвори свого пера декламувала файно.

Пала́дінша Гвен Ла́ніган сиділа поряд з нею.

Вона тверезою була, тож їла мітітею.

Колеги Боді - не було, кудись подівся, клятий.

На його місці Келага́р щось говорив завзято.

Аж от спинили базіка́ння дроу "комуняки",

Коли ввірвались у шинок хаба́ря вимагати.

Усі місцевії втекли, а Сібо - доєднався,

створивши блискавку і дощ, щоб попіл лиш зостався

від ворогів. Та судило́сь отримать лиш побої.

Бо вберегла їх добродійність славніїх героїв.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Чарівна доля

На березі хвиль, під місячним світлом океану,

Матрос зустрів відьму з чарівним поглядом і волоссям кольору ночі,

І долі їхні сковалися, як ланцюги на кораблі.

У небі зірки сяють, хвилі співають їм пісні,

Але їхнє кохання прокляте, як давній грецький міф.

Відьма в ночі таємничій, матроса за собою вабила, 

І він не міг з її чарами чинити опір.

Їхні зустрічі були короткими, але залишалися вічно в пам'яті.

Немов примари ночі, вони зустрічалися й уві сні,

І день за днем відстань їх несла до печалі.

Він мріяв забрати її на своєму кораблі у світ далекий,

Вона могла запропонувати йому чари, але не щастя.

І так тривало це чарівне прокляття,

Матрос і відьма, розлучені долею, але кохаючи вічно.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Чарівний сон

Чи то приснилося мені, чи ні

Я бачив старого кита

Який по небу плив,

Немов хмаринка біла.

Я бачив старого кота,

Що вмів співати й танцювати,

І навіть грати на бандурі.

Зустрівся там мені кмітливий пан,

Що на двобій дракона кликав.

Хотів принцесу врятувати,

Але йому не пощастило

Принцеса та нікого не хотіла.

Вона лише дракона полюбила.

Одного разу я спіткав коня,

Що мав великі крила.

Він був в неволі, дуже тихим,

Але в його очах я бачив поле дике.

Сподобався мені той кінь,

Та й шкода стало,

Тому купив, щоб відпустить на волю.

Але на нас чекала інша доля

Він став мені найкращим другом.

Чому ти не пішов тоді?

Спитаю я одного разу

Той кінь мовчить, не диво, він просто дикий звір,

Але тепер в його очах я бачу дещо інше.

Не знаю. – Зненацька чую я і тиша.

То чи приснилося мені, чи ні?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Бог земних надр — богині зелені

Кементарі, моя Кементарі,

Сивина в золотому волоссі...

Тепер очі твої темно-карі

Не такі, як були навесні.

Кементарі,  зима підступає,

Та зима, що несе сльози й болі,

Та весінній наспів все здолає,

Прожене всі думки навісні.

Все закінчиться й знову почнеться

У прадавньому юному краї,

І скорбота тоді засміється,

І настануть нові світлі дні.

*Кементарі — "Королева плодів" ельфійською мовою квенья, титул Валіе (богині) рослин і родючості Яванни з Легендаріума Толкіна.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
12+

Я вірю..

Я вірю в диво, більше ніж у людей,

Можливо підсвідомість шукає щось нове.

Я вірю в русалок, мавок чи фей,

Я вірю в пилок, що змушує літати людей.

Я вірю в дивовижних тварин та рослини,

Я вірю що є речі які надають сили.

Я вірю в амулети й чарівну броню,

Я вірю що скоро побачу в живу.

Я вірю що далі чекає краще життя,

Я вірю, хоч мені далеко за 5,

Напевно, далеко за 85 уже й не згадаю.

В очікуванні дива, очі свої навік закриваю.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Осінь-коханка

В цьому році осінь, справді, мала хист

Мандрувати в парі,

Учепившись літу за барвистий хвіст,

Ген, аж попід хмари.

І лунали звуки спільної музики.

З подивом природа прислухалась дика,

Як в екстазі літо осінь чарівну

Пестило промінням.

А та, ледь напнувши блузочку лляну

З сріблом павутиння,

Все кокетувала, щиро задивлялась

В сині очі літу і не відпускала.

Знала, почуття ж бо в зоре-юнака

Недовготривалі.

І тримала відстань ця любка палка

В щирому запалі.

Терпкувато-свіжим, то солодко-ніжним

Пестила й торкалась дотиком манірним.

Бо той несвідомо може свій норов

Вмить перетворити

В блискавку із громом й лагідну любов

Зором спопелити.

А тоді сльозами – щедрими дощами –

Вже заплаче осінь попід небесами.

Ця поважна пані звінчана давно

З приморозком раннім.

Та серцю не скажеш, – відбива воно

Кожну мить бажання.

Це не підла зрада – це на мить розрада,

Цим вона солодка, це її принада.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Ох, Дереку...

Ох, Дереку, чи бачиш ти ту хмару?

Порушений буде спокій сього міста,

Що спочива над святою річкою Ултар.

Гей, Дереку! Візьми меча мого,

Який із жару кований в печі

Циклопа Астолока.

Не бійся, Дереку, ми помрем, як воїни!

Ти накажи мортири готувати,

Варити зілля і гострить мечі зі сталі гномів.

Гей, Дереку, чому ти плачеш?

Чому червоні очі бачать вороги?

Ми всі загинемо – змирись й вдягни шолома –

Його твій дід зробив з ельфійських сліз…

Ох і багато ж, Дереку, пролилось тоді крові,

Якби ж проклятих орків у землю болотисту засмоктало…

Але ні, і ліс загинув у той кривавий день.

Ти, Дереку, глянь мені у вічі,

Не май страху, глянь, дитино, глянь –

Бачиш? В них блищать сльози, та я не плачу;

І ти не лий напою почуттів намарно,

Багато з тебе витече ще крові.

О, Дереку, я їх чую:

Вони ревуть, напевно, це кінець.

Бери списа й біжи до брами, сину –

Час показати оркам гномську смерть.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Зілля відьмочка варила

Відьма знала, що хотіла

Й прутко взялася за діло:

В горні крильця кажана,

Ніжки півня, дзьоб орла,

Хвіст пітона й ріг козла,

Мухоморів додала,

Приперчила вовчим ликом

Та й поставила кипіти.

Варить зілля та співає -

Силу в поміч закликає.

Раптом чує - скрип і тиша,

Ніби хтось там зачаївся.

Відьма носом повела,

Що не чує удала.

Та й продовжила варити

Зілля й далі ворожити.

Варить-варить та колотить,

Щось під ніс собі бурмочить.

Чує відьма чортів дух

Притаївся в закутку.

"Милий чорте, йди но їсти!

Суп готов." А чорт аж свиснув!

З переляку - хрюк та стриб

Й почалапав, сів за стіл.

"Ти, коханий, чом сумуєш?

Не підходиш? Не цілуєш?

Я весь день те вигляда!

Де мій голуб пропада?"

Чорт з-під брів зле поглядає,

Де підвох чекать не знає.

Провинився, не згадав із річницей не вітав,

Ось сидить він та й чекає, як то жінка покарає?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Червонопикі ельфи

В далеких снігових галактиках

живуть червонопикі ельфи зграями.

Їх гнізда там займають ціле дерево,

а сонця світять там у формі райдуги.

Сьогодні ми зустрілися з частиною,

яка прийшла сюди своїми лапами.

Частина ця від ельфа половина є,

Яка ходити може, бігати і лазити.

Частина інша мріє десь під сонцями,

і її вуха — там в гнізді на дереві.

Якщо сьогодні вам потрібно слухати,

частина друга допоможе вухами.

Якщо потрібні ноги — це до нижньої,

Із нею швидше рухатись у сутінках.

Блукати десь серед зірок засніжених,

перебираючи місця в катáлогах.

Вухаста пика у гнізді очікує

Свою прекрасну другу половинку,

З міжгалактичної прогулянки до неї,

Біжать натомлені мʼязисті ноги.

Червонопикі ельфи – це не просто так.

Вони сканують світ у формі райдуги.

І хоч вони й сліпі, але все бачать,

Хоча й ногам без вух було би байдуже.

Оці істоти, десь посеред всесвіту,

Живуть за тими дивними законами,

Не знаючи, що десь під новим сонцем,

Існують пики, вуха й ноги, зʼєднані.

Яким буває просто байдуже до всесвіту,

І райдуга їх зовсім вже не збуджує,

І зовсім не до пошуків гармонії,

Хіба що пики в них бувають різнобарвними.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Уламок небес

Хмари похмурі небо закрили,

І тиша немов у труні .

Міста, полонини і гори великі

Затихли у цій боротьбі.

У долині простій, між гір стародавніх

Точилась кривава війна.

Прокляття й закляття лунали повсюди,

І нема рікам крові кінця!

Біле і чорне схрестили мечі:

Битва іде вже на смерть!

Янголи стали по різних боках

Усе знов пішло шкереберть!

Темний володар стоїть гордовито,

Дивлячись в очі війні.

Знову він бачить у ворожому війську

Брата старого в сяйві.

— І знов, Михаїле, ще одна битва,

Ще одна битва братів.

Ми знову з тобою воюємо, світлий,

Між двох протилежних світів.

— Ти сам обирав цей шлях, Люцифере,—

Відказує архистратиг Михаїл.—

Долю твою так чи інакше

Судитиме Господа син.

І янголи знову ринулись в битву

Силами світла й пітьми;

І знову небесна війна почалася,

Та почалася вона між людьми.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Жінка, яка пише листи

Жінка, яка пише листи,

Розмовляє з туманом, як з братом.

В сутінках малює мости,

Щоби у снах їх побудувати.

Жінка, яка пише листи,

Задивляється в очі деревам.

З травою, квітами "на ти",

І коти з нею поруч, як леви.

Жінка, яка пише листи

Не лише рукою, власним серцем,

Живе щораз на два світи,

Сходить щоночі на їхнє денце.

Жінка, яка пише листи,

Надсилає їх з вітром і птахом.

І якщо їх отримав і ти,

Не цурайся і не рви їх махом.

Жінка, яка пише листи,

Безборонно радість вихлюпує.

В них твій захист від самоти,

Світу вість, що любов все ж є.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Її хатинка на дереві... Тихо падає сніг...

Її хатинка на дереві... Тихо падає сніг...

В кутку віолончель наспівує вітер.

На сходах сидить вона, трохи стомлена від доріг,

Над горням пара з танцюючих літер.

Пухнастий лис влігся безборонно на підвіконні,

Берези обрамили її хатину.

Хвилинки зимові солодко-тягучі і сонні

Приголублять і твою малу дитину...

Світло-індиговий дах поважно обсіли птахи.

У піддашші ліхтар, гномом підвішений.

Вона усміхається і годує мрії з руки...

З насолодою день гортає... Втішена...

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Як зір впаде твій далі міста

Як зір впаде твій далі міста,

Як села давні обійти,

В густому, темному Поліссі

Дитячі виявиш сліди.

Сліди сколишуть дрібне гілля,

І сміх, і спів лунає скрізь...

Та вроді неземній не скрити

Безшкірні нутрощі спини.

А в крутих горах, мов смарагди,

Оті створіння, жваві мавки,

Сполохаються і втечуть.

Зачули ж танці й іскри ватри.

Чугайстер. Бійся! Бійся, мавко!

Рятуй своє грішне життя!

За згублені мужицькі душі,

Що, граючись, собі забрала,

Розірве. З'їсть.

Отак недоленька тебе здолала.

Тож далі плавно линем в поле.

Ті ниви в світлій простоті

Цілує жаром владне сонце

Й гойдає коси золоті.

Тут полудниці вдень панують,

Серпом сортують долю тих,

Хто мав відвагу не ховатись

Від сонця променів прямих.

В озерах стріне берегиня,

В річках русалки ждуть вінка.

А лісовик й старий водяник

Вартують спокій своїх господарств.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

КРАСА І СТРАХ

КРАСА І СТРАХ

Одружила Доля-мати Страха із Красою,

Обіцяла : ,,Буде добре, сину, їй з тобою.

Смирно, тихо біля тебе варитиме їжу,

Діток чемних роститиме, а що треба більше?"

Дні, як хмари пробігали, вітром-часом гнані,

Дощ шумів і буревії, та були і гарні.

Страх із хати - сміх лунає, вернеться - всі спати,

Тільки б раптом не стривожить чоловіка-тата.

Вкрилось листя золотаве холодним туманом,

Посивіли у Красоньки коси дуже рано.

Хмари Сонечко сховали в латані кишені,

Оченята потьмяніли - смарагди зелені.

І уста колись солодкі, як малина ніжні,

А тепер вони неначе яблука торішні.

Тіло - гіллячко вербове, мов закам'яніло,

А серденько, наче жабка, стрибало, боліло.

Принесли весну на крилах ластівки пискливі,

Розцвіла Краса, як перше, а Страх знов своєї:

,,Зачини вікно - перетяг, он хвороби ходять,

Грізні птиці залітають - бойові ворони..."

Не стерпіла, остогидло з Страхом в світі жити:

,,Ставлю крапку, я звільняюсь від твої опіки".

Сіло сонечко на раму - на крилі три крапки

І до саду полетіло життя доживати.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Іскра

Я хочу далі йти, але не можу.

Знов наткнусь на критику ворожу.

Вже сил немає, бачу вдалині

Чи то щось магічне, посміхається мені.

Чи насміхається із мене та всіх спроб,

Невже й мені час долучитись до нероб.

Цей вогник яскравий, наближається квапливо.

Я в ступорі дивлюсь, це якесь диво.

Тепліший він за все що я колись відчула,

Пройшла секунда й іскра спалахнула.

Знов тепло відчула я, зовсім поруч це маля.

Близько не наближається, Під ліжком ховається.

Як його позвати? Не уявляю.

Зацікавлений погляд я йому кидаю.

Боїться він, чи то тремчу я,

Це створіння, якесь невідання.

Він весь горить, чи то вона..

Граційна, блискуча мов корона.

Маленькі ніжки має, які кудись ховає.

В ручках щось тримає, туди сюди гойдає.

Повільно, з осторогою наближається,

Від мене вже не ховається.

Сижу як статуя нерухомо,

Все відбувається напівсвідомо.

Вона так близько, зовсім поруч.

Кидає виріб зроблений нашвидкоруч.

Я його тихенько пальчиком підіймаю,

З ніжністю на шию собі одягаю.

Укліном голови подяку відправляю,

Отримане натхнення на аркуш направляю.

Пишу я без зупину, що ручка аж димить.

Чи то нова подруга завзято так штормить

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
12+

Зелений ангел

Зелений ангел...Стола із гаїв,

В очах озер розбавлені блакиті.

Волоссям грає вітер — шум лісів,

На шиї сонце — біжутерка літа.

Зелений ангел...Новий манікюр —

Ромашки заросились на світанку.

Розкинув плед, тканина — мох, велюр —

Розкішне ложе сонному звірятку.

Зелений ангел плаче біля гір:

Зчорнілий хмиз вкриває пишні крила

Поранені звірятка, безлад, дим.

Тече струмок із сліз, вирує злива.

Зелений ангел посеред війни

У надвечір’ї шиє, відрізає

Стола у хакі...З дихання — вітри

На ураган для ворога збирає.

Зелений ангел не прощає лих,

Не подарує жодного листочка!

Тремти, проклятий нелюде, рашист!

Не матимеш ні дому, ні місточка!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Раптова кобиляча голова

Якось темненької ночі

Йшов із кнайпи неборака,

П'яний в зюзю, залив очі,

Був ще той невдаха

Там спіткнувся,

Там упав,

Чортихнувся,

Але встав

Раптом перед ним нізвідки,

Наче ворог із засідки,

Появляється, овва!

Кобиляча голова!

— Гей, козаче, маю справу

Та, біда, не маю ніг.

Чи віднести, будь ласкавий,

Ти мене б туди не зміг?

Неборак не розгубився,

Хоч й до біса був напився.

— Тю, віднести, то таке,

Що я матиму за те?

Торгувалися неслабо

Голова та неборака.

У всіх кишенях до одної

Дзвін монети золотої

Підтюпцем, а десь і раком

Йшов із кнайпи неборака

І на плечах у нього

Тільки й чути "іго-го"

Злий, веселий, п'яний в сраку

Йшов із кнайпи неборака

А в кишенях у нього

Кобиляче лиш лайно.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Рід, що втратив мораль

На сторінках легенд ельфійських,

Що писані за давнини,

Є розмаїття фей та бісів,

Котрі ходили по землі.

У стародавніх книгах гномів

Не менше різних чудасій,

Рясніють згадками про тролів,

Стихійників й домовиків.

Та навіть кращий бестіарій

І найповніші ті книжки

Не містять у собі почвари,

Що перевершила б її.

Та бестія — до зла синонім,

Пекельніша за сатану,

Вогню за нею завжди пломінь,

Боїться Жах її одну.

Не мало крові вже пролито

У спробі знищити її,

Плели закляття майстровито,

Ламали мечі і шаблі

Та все те марно, й досі бродить,

Отруює довкола все.

Там, де вона, земля біль родить,

Його чудовисько й несе.

Між гоблінів в печерах ходить

Цікава версія про те,

Що це чудовисько походить

Від зниклих вже давно людей

Що люди, втративши раптово

Магічний артефакт - мораль,

Злилися в єдину ту потвору

І від тих пір несли лиш жаль.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
16+

Грішне кохання

Чи годна душа невірна богові й грішна

Зіткнутися з чистою й простою людською?

Почуть кохання до неї, мов мука повічна,

Зіткнутися з реальністю жорстокою й злою.

З'явилася ти пред моїми очима зненацька!

Неначе яскрава меж темного неба зоря.

От на початку являлась тінню простою,

Як раптом повстала мар серед святою.

Бліда шкіра й пшенична коса,

Одні кістки й судьба непроста.

Стоїть над тобою, мов смерть із косою

Вичікує мить розлить горя рікою.

Одначе я нечисть, страшенне відріддя.

Із серцем відкритим, позад без ребер

І як же ти вбачила ідею повіддя?

Краси, чистоти, наш обрис вівер.

Хіба ти щастя побачиш, благ і турбот?

У компанії монстра історій й казок

Адже кожен казав не в'яжися із злом.

Страшенні страждання лиш мойра відьом.

Не вірю, що окрай мене така сама

Творіння нехрещене, жахливе, гидке.

Але якщо вийде, мов туйки все правда.

Назавжди прекрасна, святе й дороге.

Отак усе й сталось, скінчилось...

Край сонця, твій дальній похід.

Невже ти все ж не награлась?

Проте довелося врешт-врешті піти

Тремчу мовби листя, горю, як пожар.

Хапаю за руку, напасть, сум, сльоза

Посунуся ближче, відчую весь дар.

Цілунок, мить щастя, чаклунка і я.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

ТАКИЙ БІЛЬ

І такий біль,

Що до самовбивання

До самозречення

Вогнем обпечено

Душу розпечену

Зашморгом здавлено

Думки і помисли

Не ожити вже їм

На провесні

Не повстати з попелу

Птахом Феніксом

Не кружляти у танці

З богом Велесом

Розлетяться думки

І мрії хмаринками

Упадуть на Землю

Радіаційними

краплинками

І народяться чудища

І ліси дрімущі

І помчать ті чудища

З найвищої кручі

І загинуть чудища

У безвісті впавши

Сонце на роги

Із прорви піднявши

Покотиться Сонце

Від краю до краю

Закриє всі рани

У нашого раю...

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Роланд до Темної Вежі йшов.

Роланд до Темної Вежі йшов.

Роланд дорогу до Вежі знайшов.

Роланд часами й шляхами блукав.

Друзів знаходив і друзів втрачав...

Роланде,стій!

роззирнись на все біч,

Бачиш світанок

закінчилась ніч.

Чому не сурмлять

в твою честь сурмачі?

Де друзів твоїх

револьвери й мечі?

Чому не гукає луною твій ріг?

Упав він друзям

померлим до ніг.

Збий порох з чобіт,

не вагайся дарма.

В ваганнях неспокій

В ваганнях тюрма.

Дивись, Темна вежо!

Твій Роланд прийшов

Все втратив на тракті

Тебе віднайшов.

Пелюстки, впадіть

зі скривавлених руж

До вежі прийшов

цей уславлений муж.

Роланд до Темної Вежі йшов!

Роланд дорогу до Вежі знайшов...

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
18+

Раб

Здорожений хлоп-мандрівник, завітай на хвилинку!

Тебе нагодую, і баню протоплено файно!

Поглянь, вже варенички з печі виймає хазяйка.

Послав Бог багато смачного на стіл у цю днину.

Заходь, мій хороший, не бійся, сьогодні гостинна.

Попий, сонце, квасу та втому зітре мов рукою!

Ще трохи! От файно! Ну що відчуваєш, юначе?

Темніє в очах? Закрутилося все, та одначе

Віднині й назавжди залишишся тут і зі мною.

Усі твої " Хочу - не хочу" тепер заспокою.

Впізнав мене? Певно впізнав! Та нема більше волі!

Ну що, мій коханий? Я лезом розріжу одежу —

Тепер ти весь мій, я руйную і стіни і межі,

Ще й теплий паркан, вздовж якого натупав доволі

Та навіть на смак покуштую краплиночку крові!

Не буде вже інших: сирен чи ляльок — не важливо.

А буде мадонна у шкіру одягнена чорну.

Канчуки і різки, та дам нагаїв аж до чорта!

Тобі буде боляче, дуже, у рани ллю пиво.

Робота - до ночі, а вніч тебе братиму, милий!

Так жорстко і різко, що замість цілунків — укуси.

Так пристрасно, ніби я спрагла, пройшла всі пустелі.

На постілі зі жаліви та акацій, як стелиш,

На стелі одна тінь, сукуби її мать не мусять.

Сережку - кільце почеплю тобі в лівому вусі.

Напийся мого божевілля і болю по вінця!

Тебе заливатиму довго подібним нектаром!

Тобі за всі зради та крапки повинність і кара.

Зніматиму шар голіруч пудлінгової* криці

І буде не важко, а дзвінко. Замок. Все здійсниться.

*Пудлінгування * процес перетоплювання чавуну в сталь

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Сад

Коли сонце гасить зорі.

Коли очехмари сушать землю.

Коли спить туман. Весняний стогін.

Зникає дорога до Саду. Бог з нею.

Коли сонце гасить кривавим

Горбатих повітряних старців.

Коли наїдаються снами.

Закрита дорога. Бог бачить.

Коли ржавий місяць хапає

В полон неуважних селян.

Коли натякають галкáми:

Бог стежить. Чуєш, він там!

Коли дорога до Саду

Повзе поміж щастя й грибів.

Спокушає корисливість яблук.

Полює невтомний Змій.

Амінь.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Гастромагічний туризм

Килимами вкрито все у цій хатині,

І гаряче зілля вариться в кутині.

Я сиджу на ліжку і точу льодяник,

Варто б вже тікати, О, імбирний пряник!

Кажуть всі, що нечисть, всі ці відьми дикі,

Кажуть, що їх чари темні і безликі,

Та вони не їли їх солодкі ласи,

І не гомоніли з привидами в рясі.

Вони, хоч і дикі, майже нелюдимі,

Ну а хто в цім винний?

Бісолюди й свині.

Люди їх ганяють, кругом по всім світі,

А ці милі дами пробачають злидні.

Хоч в труну загнати будь-якого ката,

Взмозі ці чаклунки,

Способів багато!

От і я веду вас до цієї думки,

Привітайтесь щиро до будь-якої чаклунки.

Станьте її гостем і мерщій до мене,

Бо я дуже ласий на... О невже пельмені?!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Жар-птиця - диво-птиця

Жар-птиця - диво-птиця.

Вона в вікні літає.

Мені крилом махає.

І дивиться на мене крізь вікон дивний лід.

А її питаю:

-Ти все отак літаєш, і світиш, і сіяєш,

мене не помічаєш.

Я жду тебе весь вік,

Вона ж мені моргає і так відповідає:

- Ти зачекай ще трошки,

прийде й твоя пора.

А вік твій ще великий, тобі ще не пора.

Я всіх Вас добре знаю.

І всіх Вас помічаю,

І знаю све про всіх.

Я всім любов дарую, красою сповиваю.

І радість всім несу.

Люблю я всіх Вас щиро.

І буду дуже радо Вам всім допомагать

здолать печаль і тугу, щоб радісно співать

і Всесвіт прославлять:

За промінь сонця ясний ,

За день такий прекрасний

й за зоряную ніч,

За все таке чудове, яскраве, кольорове.

За небо, землю й воду.

За всю нашу природу.

За весь наш рай земний.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Уривок з поеми "Закоханий у мавку"

А мавка все дивилась,

Як парубок щомить.

Ставав усе біліший,

Вона ж, як маків цвіт.

Палала наче солнце,

Сміялась, мов дитя.

Була вона не ладна,

На власні почуття.

Та насміявшись вдосталь,

Напившися в біді,

Вона поплаче вперше,

В короткому житті.

Вже люди лісом линуть,

Шукають хлопчака,

І упіймась мавка,

Пручатись не змогла.

Її казнили люди,

А байка ця повік

Блукає диким лісом,

Цвіте, як маків цвіт.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Битва

Краплі крові їдкі, як отруйний паслін, -

слід смертельний потвори страшної.

Серед згарищ і тіл де-не-де ще вогні

дожирали вціліле від зброї.

Із боліт приповзла, коли Сонце зайшло,

Місяць теж десь блукав поміж тіней,

як дихнула вогнем і забила хвостом,

поруч воронів зграї злетіли.

Це чудовисько-зло, що без серця й душі,

і любові не знало ніколи,

народила брехня, згаслі очі пусті,

булькотіла зневага в утробі.

Сотень сім і ще сім, та ще десять по сім -

стільки днів боронилося світло.

Звір насіння своє розкидав світом всім,

володіти Землею хотілось.

Йшли сміливі у бій не з булатним мечем

і не зорі у небі, й заграви...

А калина в сльозах - сік багряний тече,

їх серця у плоди заховала.

Ніч горіла вогнем, щоби день не загас,

без жалю була битва кривава.

Змієборців тепер ціле військо у нас,

але й Сотень Небесних чимало.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Легенда Дня і Ночі

Жила колись у темнім лісі, дівиця знаної краси.

Усі її боялись дуже, бо та була неначе зіткана з пітьми.

І звали її Ніччю, що ж, не дивно... та в світі завжди панував був день.

І жителі були щасливі, світлі, не знали горя по сей день.

Ховали дівчину у лісі, й не випускали ту у світло дня.

Була вона самотня, таємнича, і навіть трішки чарівна.

Можливо всі її й боялись через те, що була як загадка вона для них.

А люди здатні прирікати все, що хоч якось відрізняється від них.

Одного разу, цього ж дня, у ліс прийшов хлопчисько.

Пройшов він крізь дерева, і Ніч знайшов той швидко.

Світився ясним променем, і звали його Сонце.

Прийшов він познайомитись з дівчам, бо стало шкода хлопцю.

І цілий день ті провели в розмовах, кружляючи у танці у пітьмі.

Але те світло, що від хлопця, освічувало морок наче в сні.

Аж ось з'явилися селяни, й забрали хлопця звідтіля.

Ніч, не вагаючись, збагнула, що вже закохана була.

Чимдуш гайнула з лісу, розлючена, терпка.

Й, ступивши крок у світло, занеслась чорнота.

Шукала вона Сонце, та й все ж таки знайшла.

Лежав в воді утоплений, бо сталася біда.

Селяни ті безжальні, забрали хлопця геть.

А потім утопили, руйнуючи той вогник, що горів у ньому, вщент.

І серце Ночі раптом, розбилось навпіл геть.

І половинка того, їй вирвалась з грудей.

І вкорінилась та частинка серця в Сонце, який лежав безликий у воді.

І вмить той заіскрив жарючим світлом, взлетів, цілуючи кохану, а тоді...

Він обернувсь на сонце, що засвітило в небі.

Засяяв той яскраво, і обернувсь до неї.

Ніч знала, що робити, і стала вмить зорею.

Злетівши в небо швидко, та стала мов бронею.

З тих пір, у нас є зміна Дня і Ночі, ну і звичайно Сонця та Зорі.

Та все ж, на жаль, їм не судилось бути разом, існуючи в одному небі угорі.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Чоловік відьми

- Умри, облудності засів,

Перевертень невмитий!

Я відьму в лісі перестрів,

Захтів її убити.

Ми бились довго. Встоять зміг.

Із лютістю завзяття

Рубав мечем я навідліг

Прокльони і закляття.

Нарешті в бік зумів впекти,

Зі смертним стрівся криком:

- Ми кров’ю вінчані, і ти

Мій муж тепер навіки!

Мені б молитися хресту

В час смерті невеселий…

У сні побачив наготу

Відьомську у постелі.

Відчув цілунок. Ще один!

Обійми і жадання!

Лунало в вухах, наче дзвін:

- Привіт, моє кохання!

Коривсь я сну, як раб чи черв,

Ворожість пестив гожу

І жодній дівчині тепер

«Люблю» сказать не можу.

Мару кохаю звабну в снах

Шалено та затято…

- Із двору трьох вже вигнав свах! –

Дивуються дівчата.

Хміліє серце, дух гниє,

Нічним упившись трунком…

Колись мене кохана вб’є

Останнім поцілунком!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
12+

Зніми свою маску, красуне

Зніми свою маску, красуне!

Я знаю, за нею ховаються сотні лиць:

Мертвих. Гнилих

Вицвілих.

Там ворушиться щось неістотно-гидотне,

Бігають очі, випавши з темних очниць.

Зніми свою маску, мерзенна!

Кров смердюча кипить із натягнутих жил:

Зривається. Б'ється.

Хвилюється.

Шаленими стежками тягнеться з середини,

Зі спини проростає кістками шкірястих крил.

Зніми свою маску, тварюко!

Покажи звідки шириться світом гидь:

Повзе. В'ється.

Сунеться.

Горами мертвих тіл навалюється до купи

У якесь невідоме й химерне що-небудь.

Зніми свою маску, примаро!

Я знаю, як швидко скаче червоний кінь:

Злий. Впевнений.

Нестримний.

Від смерті тисяч нарешті нап'єшся нектару,

Мечем відтинаючи безліч нових поколінь?

Зніми свою маску, вершнице.

Гниль війни не дістанеться світлих земель.

Забутих. Живих.

Знайдених.

Вони тілом своїм виїдять мертве серце,

Навіки очистивши стомлений світ від химер.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Воїн, Святибор і Велес

Летів зі сходу далеким шляхом додому.

Сім днів дороги, а ніч шепотіла: "Вісім".

І перед домом до сну прихилила втома

На жовте листя осіннє в густому лісі.

Зривається вітер. Шукав свою по́другу-зливу.

Дерева тягнули віти, мов кручені руки,

Вовки в самотині десь пісню заводять тужливу,

І сови здійня́ли страшенні нічні перегу́ки.

Прокинувся, сів, з кишені дістав ліниво

Зім'ятий зошит, свої захисні амулети.

Хай буде вітер і вовк, і сови, і злива!

Аби не стріляли, аби не летіли ракети!

І став Святибор, великий володар лісу,

Питати: "Звідки? На що уночі посягаєш?"

"Літав у пекло. Я бачив самóго біса,

Ходив слідами отих, що страху не знають".

З'явився Велес. Втих вітер, поснули сови.

І бог великий став мовити в білій тиші:

"Тобі дарую сопілку свою кленову.

Ступай здоровий! Тебе я в біді не залишу!"

Прокинулось сонце сьогодні о п'ятій тридцять.

Із лісу вийшов: село, край села - хатина.

Стоїть в подвір'ї твоя, що копав, криниця.

Росте біля неї твоя, що садив, калина.

А стежку додому тобі зоря освітила.

Вона подавала знайомі до болю знаки.

Поклав меча, зняв із плеч натомлені крила,

Мов корабель на причалі край берега кинув якір.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Слуги самотини

•••

Дракон ширяв над

Морем. Тепер спочиває

У фіалковім гаї.

•••

Русалка сидить

На піску. Її сполохав

Люд. Плюсь у ріку.

•••

Прихисток для

Ворони на полі з

Черепів. Іде маг.

•••

Осіннє листя гниє

У саду. Полем никає

Мара — каже люд.

•••

Листопадові

Нічниці чапіють коло

Домів. Кіт шипить.

•••

Серед руїн хати —

Згарок. Лада схилилась,

Німо спогляда.

•••

Гурт чоловіків

Обступив дівча. Свист. Тепло.

Усміх Літавиці.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Дракон

Колись давно в середньовіччі,

Де жили відьми й чаклуни,

Де бруд змивали із обличчя

З умов наявності води,

Коли принцеси жили в вежах

(Туди їх заточив король),

Коли селяни без обмежень

Виготовляли алкоголь,

Жили на світі і дракони.

Людей все крали у полон.

Хоча у нашому районі

Це все робив один дракон.

Ніхто йому не кидав виклик,

Не було лицарів міцних.

В той час зростала кількість зниклих,

Немов їх дощ раптово змив.

Жило так місто, місто жило

У перманентному страху.

“Послухайте, він має крила!

Ніхто із нас нема фаху,

Щоб побороти звіра того!” –

Казали лицарі усім.

Дракон крав знову, знову й знову –

І не було ніяких змін.

А все тому, що покладатись

Не можна на кого-небудь.

Ти можеш битись, або здатись –

У цьому й суть.

04.11.2023

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Любовне зілля

Я – лорд. Пізнав Чуму і прю,

Зміг розрух пережить…

Любовне зіллячко варю

Принцесу підпоїть.

Як зробить сім вона ковтків,

Жазі впаде в полон,

Одержу злота сім возів

І ближчим стане трон.

При повнім місячнім вогні,

Щоб їй являтись в сні,

Любисток, мак і розмарин

Настояв у вині.

Щоб юнку взяв любовний змор,

Щоб милим їй я став,

Три краплі соку мандрагор

У кубок піділляв.

Підніс чар-зілля їй, вона

Сьорбнула – й зразу в крик:

- Рятуйте! В чаші трутизна!

Німіє мій язик!

Схопили. Міць пізнав оков,

Збагнув свою вину:

Забув додати я Любов

У чашу чарівну!

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Чарівниця

Зашепчеш амулет з насінням

Попросиш зілля випити до дна

І зникнешь тихо, наче сновидіння

Побачимося як прийде весна.

Знайдеш мене у кришталевій кулі,

Там сплетені немовби світло й тінь

Мої дороги - пройдені, минулі

Та інші, ще не звідані путі

Ти заклинаєш грім і блискавицю

А я життя присвячую тобі

Не сплю тоді, коли тобі не спиться

Сумую, коли тонеш у журбі

Я чую голос твій в пориві вітру

Твій погляд наче відблиск зір вночі

Як усміхнешся - мені сонце світить,

Крізь сльози злив, веселку плетучи

Приречені назавжди до розлуки

Закляті на мечі і патериці

Поєднані як у аккорді звуки

Закохані - Блукач і Чарівниця

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Невидимець

Це небо було б, наче вдома, якби не дими.

Це місто було б, мов у казці, якби не руїни.

Ця тиша звучала би вітром, та знову гримить

І стогнуть у ранах земля та душа України.

Тривожаться, борються, люблять і рвуться із пут.

А я розриваю крильми світанкові заграви.

Збудив мене поклик дитини - і я уже тут.

Ось тільки знайти би того, хто мене оприявнить.

Того, в чиїм серці-горнилі гартується світ.

Того, чиї воля та сила - булат, а не криця.

Хто міцно стоїть, але ладен і вплав, і в політ.

Хто вірить у диво і в нас, але ще не боїться.

Того, хто не згуби лишень із небес вигляда.

Того, чия віра палка і зіркА, і безсонна.

Та істинний лицар, коли в його домі орда,

Хай гляне угору - в диму не побачить дракона.

А я би став поруч. А я б його в небо підняв -

Й земля би здригнулась од нашого вільного крику.

І ген би до обрію стала заграва заграв,

І знищила б тих, що людьми не були споконвіку.

Та знову на заході промінь останній зачах

І хором безладним співають у місті сирени.

В тіснім коридорі сумує за татком дівча,

Малює солдатам драконів і мріє про мене.

Душа її бореться, любить і рветься із пут.

Її не затримав притулок у доброму краї.

Мала войовнице, не втрать свою віру - я тут!

Не квапся рости - це болить.

Я тебе дочекаюсь.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Їде король

Я мушу розповісти. Не хочу, але

я мушу.

Парад-але

до горизонту зрушений.

Чорний вершник в кривавій короні

жене коня –

тріпоче жилка на скроні,

мов безодня.

У давнину могутній король

втомився відпочивати та

виїхав лісом. Така вже роль –

без логіки, зранку, під тра-та-та!

Підкови дзвоном тривожать ліс,

скаче король, глитаючи крик,

принцеса фейрі та рудий лис

його чекають двохсотий рік,

всихають ріки і небо вниз

падає, щоб відштовхнувшись знов

спитати: «Кого вже там чорт приніс

до наших хмарних летких будов?»

Скаче король – наче віра у диво,

що той хлопчисько собі забажав,

він переможе, інак неможливо,

і вже неважливо, куди виїжджав…

Я розповім, бо мушу:

В чорні, сумні часи

ріг засурмить та зневірену душу

сповнить небесних сил.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
16+

Токсичні метаморфози

Блюють вулкани. Мчать дракони.

Довкола вершники армагедону.

В монастирях горять ікони.

Мерці шикуються в колони.

Криваві ріки небо лижуть.

Терміти чорне сонце кришуть.

У полум'яній круговерті

Живі бажають собі смерті.

У демонів бенкет свавілля,

Загноєне усе довкілля.

В руїнах всесвіту закон!

Так рве свідомість Ацетон.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
16+

Вперта зима

Зоряна матінка стригла захмарних овець –

Падала й падала вовна незаймано чиста.

Як по альбому, гуляв по шибкАх олівець

І залишав чудернацькі дендрити та листя.

У летаргічному сні річка сяяла склом,

Сосни вдягнули тяжкі снігові обладунки.

Дмухали труби, і дихало димом село,

А хуртовини-музИки свистіли у дудки.

Зоряна матінка срібні плела килими,

У візерунках єднала тендітні сніжинки,

Тисячний раз шепотіла молитву за мир,

Щоб не розпалися дітки-світи на частинки.

Наче броня, захищала молитва світи,

Та пробивалася сила її чаросписом…

Вперта зима, хоч втомилася від самоти,

Йшла гордовито іще неушкодженим лісом.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Балада про витривалість

Усім, хто наполегливо прямує

до мети, присвячується

Чи буває від вірності шкода? Запитайте в цієї жокеї.

Кінь її все останнім приходив, а колеги сміялися з неї.

Горлопанив набридливий рупор, переможця вітали трибуни.

Їм же - тільки суперників крупи і ганьба, що до фінішу суне.

І сльозою котилася синь, та в собі все шукала причин,

Бо ж рекорди б'є всі оцей кінь, її кінь, коли скаче по колу один.

Але тренеру - й тому не видно, бо ж на таймері - знову поразка.

А жокея все вірила, бідна, що ганьба обернеться на казку.

Її серденько рвалося навпіл: в товаристві не була своєю...

Чи ж розумно таке - через шкапу загубити кар'єру жокея?

Очманіла від прикрих прозрінь, вона втому додому несла.

В деннику ж усю ніч плакав кінь, сірий кінь - йому спина пекла без сідла.

Але й власника буря зломила, а надія розтанула в тайні.

"Знов програє - їй-бо здам на мило!" - пригрозив і подався зі стайні.

А уранці сідлала й шептала, що коню прагне волю купити:

"Я усе, що надбала, заклала. Все на тебе, не на фаворита!"

Вчувши збруї приглушений дзвін, страх у серці душила вона.

Та затримавсь на мить її кінь, впертий кінь, коли стартовий дзвоник лунав...

Тут хоч лайся, а треба скакати! Хоч убийся - не станеться дива!

Згаяв мить - і ти знову позаду. І розпука, мов курява, сива...

По кар'єрі, по мріях юначих! Хай хоч сльози не застують світу!

Але раптом, оговтавшись, бачить, що вона обганя... фаворита!

І майнула над фінішем тінь, і завмер над трибунами крик,

Бо у небо здійнявсь ясний кінь, срібнокінь, і до сонця полинувши, зник.

Її виграш лишився у касі. Його збруя зосталась на ньому.

І вже шепіт за ними не крався, бо несли вони втіху, не втому.

Коли сяйвом пишається повня, по воді прокладаючи стежку,

Кінь та вершниця нею проходять і зникають у синім безмежжі.

Кажуть, витвір наївних видінь. Справді ж - серця надія жива.

Де на сушу ступа вільний кінь, світлокінь, проростає небесна трава.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Ти маг

Ніхто не знає, що ти маг.

Але я бачила пульсар

(В саду уже опало листя),

Він в тебе сяяв, мов ліхтар,

Коли мій котик загубився.

І замість ста гучних розваг

Один лиш таємничий ти

Незмінно  вибираєш тишу,

Щоб знову в інший світ втекти,

Мене із котиком лишивши:

Ти просто іншосвітній маг.

У свій смарагдовий портал

Ступаєш і — летиш над містом!

(Я бачу це через кристал),

Там зорі дивні, як намисто,

І не такий чумацький шлях.

А ти, не боячись дощу,

Летиш, радіючи відверто...

За радість цю тебе прощу —

Ти принесеш мені цукерки.

Таких смачних у нас нема;

Ми сядемо на сходах в сад

Із ними, котиком і чаєм 

Дивитися на зорепад.

І я те ж саме запитаю...

Ти, звісно, скажеш «Я не маг».

Сховаєш іскорки в очах,

І похитаєш головою.

Який ти впертий — просто жах!

Тоді і я не скажу, хто я.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Таємниця темного лісу

Темний ліс занурився у сморід,

Хазяйнують тут примари мертвих.

Йшла війна вже понад сотню років

Між світами добрих сил і темних.

Ватажком одних була ельфійка,

Представниця добрих сил, здається.

А у темних — ватажок людина,

Що спотворила у чорне своє серце.

І в останній день страшної битви,

Де від тіл не видно і травинку,

Із мечами у руках зустрілись

Він й вона в запеклім поєдинку.

«Зупинись!» — кричали її очі.

Мерехтіло в тих очах кохання.

«Я не вірю у слова пророчі,

Невже зустріч наша ця остання?!»

Він не чув, не бачив у дурмані,

Лиш бажання смерті надихало.

Щоб життя прожити довге з нею,

В чаклуна душа його зів’яла.

Так кохав ельфійку синьооку,

Що віддав за нею свою душу.

Заплатив за вічність своїм світлом.

«Я тепер лише вбивати мушу!»

З кличем гніву, люті та огиди,

Він мечем улучив в саме серце.

Впало тіло ніжної ельфійки

І застигли очі як озерця.

Темний ліс стогнав, политий кров’ю,

Запечатав мертвих в своїм схові.

Досі ним блукає темний воїн,

Живий мертвий заради любові.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Кров Єдинорога

Рожева ніч над лісом мармуровим

Зірками з вати справила бенкет

На славу ельфам лісовим і гномам –

Величним расам, володарям комет.

Із кам’яних дерев, сповитих виноградом,

По лозах вниз спускалися дракони

І лісом йшли рубіновим парадом,

І крила лопотіли, наче дзвони.

Русалки із бурштинових озер

Очима місяць ласо поїдали,

Мов мармелад у молоці химер,

А мавки хтиво вгору поглядали.

Зібралася юрба чудовиськ фантастичних

Під небом, що шаліло від зітхань,

Від реготу катів доісторичних,

Від стогону планет і завивань.

Лиш зорі мовчазливо рожевіли,

Освітлюючи місяця думки,

Збираючи уламки і сапфіри

Коштовностей з батьківської руки.

Із моря мертвого зродивсь Єдиноріг,

Постав на місяця поверхні срібнограйній,

Щоби спокутувати ельфійський тяжкий гріх,

Який навис над родом цим вульнарним.

Його кати вбивають сяйво ночі,

І ллється кров із рога, мов вода,

Немов вино у чаші всім охочим,

Немов душа невинна й молода.

Єдиноріг ірже блаженним словом,

І плоть його скидається на хліб,

Що падає у ноги бідним й голим

І постає священний Заповіт.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Крайнощі

Бундючно стоять копички,

Повільно іде корова,

Височіють гори, вкриті хвой-

n-них стволів щетиною

І розчісують хмарні кучері.

Найближче до них чепурна оселя,

Колише свою коштовність –

Маленького Принца самотнього схилу.

В чорному небі цятки –

Тліє скупчення недопалків.

Над ними крихітний астероїд

Позбувся вулканів і баобабів,

Натомість, зростив будинок,

З ажурним балконом.

Звішується Курець з поруччя

Вдивляється униз щосили:

Безодня не має кольору,

Але, непроглядна, насамперед.

Один за одним сірник пірнає,

Палаючий, як востаннє,

Але не може розв’язати питання:

«Чи є хтось окрім Курця у цілому Всесвіті?»

Вологість та вітер у шпарини лізуть –

Обгортається ковдрою Маленький Принц,

Так щільно, немов ховається…

З чаєм на підвіконні безпечно в грозу:

Споглядати велетенські списи,

Які загубили сірку, проте блискавичні досі.

Чути розгніваний ляскіт долонь по камінню,

Або, віддалений кашель Курця…

Ніхто в сірника не питає,

Чи хотів він сконати безглуздо?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Легенда Про Безсмертя

Сьогодні розкажу вам казку про характерницький я хист.

Про наддніпрянський дух, що здавна Вкраїну нашу боронив.

Архип козацького був роду. Звитяжний і завзятий муж.

Мав характерницьку породу, хоча й не був чаклунством дуж.

За діда прадіда Івана на Запоріжжі панував

той Дух Безсмертний, що іздавна потомкам всім передававсь.

Не був той рід ні зі старшини, ні зі шляхетськіїх сімей,

не мав герба, не мав Дружини, та мав відьмацтво всіх мастей.

Федот, наприклад: козарлюга, Архипа дядько, може - дід,

як начаклує завірюху - то москалі зомліють вмить.

А там і діло вже за малим лишалось нашим воякам -

В усмерть наляканих кацапів розвісить швидко по гілках.

Отак боролись українці, але Архип не мав тих сил.

Та зміг віддати він нащадкам цей Дух Безсмертний чарівний.

Була така собі Марена: Архипа донька, що жила

Під балкою, десь біля греблі, й своїх дитяток ростила.

Відьмачка то була, шептуха, чаклунка, знахарка стара.

То заговорить хворе вухо, то з ранами допомага.

Бувало, прийде хтось до неї тяжкі хвороби лікувать:

З мішечка, що на портупеї, дістане та якуюсь мазь,

або збір трав, або - тотема: намаже, зшепче, зробить "чай",

і вмить хвороба та полише нещасного, щоб не страждав.

Отак жила вона в сараї, далеко, на краю села.

Ростила діток, ніби в раї, селянам всім допомогла.

Ще змолоду без чоловіка жила вона, Санько ж бо десь

на лісопилці став калікой, швиденечко життя лишивсь.

Та все ж змогла прогодувати, попри відсутність Литвина

Марійку, Гришу та Улянку. Василька лиш не зберегла.

А як відправилась Морана в Сварожі райськії сади,

свій Дар передала натхненно нащадкам - всім по крихотці.

А ті своїм усім нащадкам, і так Безсмертя здобулось.

Є Характерний Дух Відьмацький: козацтво не перевелось.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
12+

Смерть

Прийшла й до мене ця стара з косою.

Не бачив я нічого, крім її очей.

Вони були, як в молодої діви,

Що бачила всесвітнє горе й смуток.

Й знала мене краще за усіх.

Вона спитала:

— Віктор. Чи прожив ти своє життя так гарно, як того хотів, коли був жив?

Чи може, хочеш щось сказати, перед і тим, як йти на упокій?

Я глянув в її очі. Смерть втомилась.

В її очах виднівся сум.

Я відповів їй чесно:

— Люба пані, я прожив довгеє життя. Дітей й дружини я не маю, тож й плакать нікому, як я піду.

Та й ти також прекрасно знаєш. Я вів лиш чеснеє життя. На жаль, лише, не вірив в себе.

Робив не те, що привело б до мрії.

Ти передай, будь ласка, якось живим душам.

Лиш одну річ.

І смерть, діставши диктофон, кивнула.

— Живіть і проживайте кожну мить. Життя інших істот дорогоцінне. Ідіть до власної мети щосили. Якусь сім'ю ви заведіть, та хоч й кота.

І дякуйте за кожну мить життя.

І я замовк, і смерть прийшла за мною.

Взяла мене за руку, й ми пішли.

Я не боявся смерті, й ви не бійтесь.

Повірте на слово, не скривдить вас вона.

За цю коротку мить розмови,

Лиш смерть перетворилась на мою сім'ю.

І була поруч увесь час.

Моя душа не зникла, ви не бійтесь.

Переродивсь лиш я у цей момент.

І маючи нове життя, побачимось з тобою ми колись, як доля зведе наші дві душі.

У світі всіх живих і теплих, як був я.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

В лісі

Самотня дитина у чорному лісі.

Приманка для звірів та упирів.

Низько голову хлопчик повісив -

Він зайвий рот для власних батьків.

Раптом вогники замерехтіли

Поміж густих, пазуристих кущів.

Найяскравіший підплив до хлопчини

Та глибоко в хащі малого повів.

Довго блукав малюк болотами,

Не бачив, що вогник несе потерча.

Стомився, упав, просився до мами.

Чи має так мучитись чиста душа?

Ховають ліхтарики злі потерчата,

Не мають жаги вбивати дитя.

"Його залишили мама і тато,

А ми відведем до свого дідуся."

Старий Лісовик, що пильнує дерева,

Ласкаво вітає малих потерчат.

"Хто там із вами? Заблукав він напевно?

Знайти допоможем дорогу назад."

Хлопець у відповідь низько вклонився:

"Нема в мене дому і нікуди йти.

Дозвольте лишитись у вашому лісі!

З минулим навіки спалити мости."

Старий Лісових Джерело відкриває,

Де дихання лісу мляво кипить.

"Ти, хлопче, не перший, повір, не останній.

Випий - і нашим ти станеш вмить."

Вранішні промені линуть крізь листя,

Олені скачуть в травичці рясній.

Ліс, вже повний пташиного свисту,

Вітає хлопчину в родині своїй.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Ла Фей

А фея звалась Моргана.

Вона відчувала просто

У кого на серці рана,

від чого іноді млосно.

Не звикла давати поради,

якщо її не просили,

і городити загати

коханню великої сили.

Любила спокій і тишу.

І чашку чаю під вечір.

Вплітала закляття у вірші.

І непогані, до речі.

Про неї завжди пліткували:

Мовляв, забирає душі

(Моргана ж лише посміхалась:

- Ви, люди, такі небайдужі!),

Мовляв починає війни

І рушить усе навколо,

Породжує лиха стихійні

і не шкодує ніколи.

Вона ж була просто вільна

Від всіх людських пересудів.

прекрасна, нестримна, сильна

Із люблячим серцем у грудях.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Як козаки знайшли Україну

Крізь буревій летіли козаки

І човен їх затягувало море.

На тілі мокрі стали кушаки,

Що заговорені дружинами на долі.

Їх вітер гнав у темну далечінь

І загубив, бо хмари вкрили зорі.

Та мав козак в петлицях дивний збір

І окропив їм «пагорби» солоні.

Як стало тихо, човен застогнав,

Відкрились рани у древеснім тілі.

На щастя, був на палубі мольфар,

Він чаклував в прадавньому зусиллі.

Світанком море стало як печаль,

В якому човен бореться за право,

Щоб відшукати рятівний причал,

Козацька де народиться держава.

Козак Степан вдивлявся у туман

І вгледів берег рятівного краю.

Зеленим там буяла вся земля,

Так козаки потрапили до раю.

Як вдарив човен диво-берегів

Та пострибали воїни на землю,

Піднявся вітер із усіх боків

Й поніс гостей на дивовижну греблю.

І козаки побачили згори

Ліси, річки та гори поза хмари.

Нарешті дім, як мріяли вони,

Для їх дітей й козацької держави.

Спустив їх вітер на зелені луки

І козаки вклонились до трави.

Втопили в зелені шовковій свої руки,

Бо це їх дім новий на всі віки.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Віідімкнути світанок скрипковим ключемРута Азовська
05.12.2023
💙 Вітаю усіх 📖 Запрошую прочитати моє нове оповідання-казку "Відімкнути світанок скрипковим ключем" ... Детальніше
Кажете персонажам "стоп"?Ханна Трунова
04.12.2023
Чи "тормозите" ви своїх персонажів? Я зараз пишу на тому рівні, коли персонажі мені диктують, що і я ... Детальніше
Спроба буктрейлеру 3Ханна Трунова
05.12.2023
Замість того, щоб писати новий розділ, я робила буктрейлер. 23 секунди відео, а роботи на дві години ... Детальніше
Подовжено приймання робіт на конкурс “Безмежний космос”! 🚀Аркуш Модератор Конкурсів
04.12.2023
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦 Неосяжність космосу захопила у свої зоряні тенета чимало бажаючих пофант ... Детальніше
Акція #продублюй_будь_ласкаYayaTyts
04.12.2023
Добридень шановні з #укррайт спільноти! Можливо я не часто десь засвічуюсь, не є однією з відомих, а ... Детальніше
У вас теж так буває?Ханна Трунова
03.12.2023
Я одна така? Я знаходжусь в постійному процесі редагування написаного і залишаюся вічно незадоволе ... Детальніше
На Аркуші вже:
8491читачів
83934коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: