Навіяна

Довіра породжує потребу...

Візьми мої крила під синю опіку, -

Благала безвихідь живого вікна.

Капали сльози без болю та ліку

На купу розбитого віями скла...

Там, за стіною і рамою поля,

Сходить безвільна далека зоря.

Вона прокладає безучасті моря

І дивиться вгору, немовби сліпа...

Із нею ми врозтіч, коли відчували

Осяяний дотик тісно́ї струни.

Із нею ми разом, коли відпускали

У звідані далі потоки луни.

І тільки ізранені подихом болю

Же́вріли два монолітних крила...

Ми були ра́зом, закохані в долю,

Хоча і найперше - я за́вжди одна...

28.10.2023