Кохана некроманта

Із моїх рук ти п’єш до дна,

З зів’ялих квітів зілля,

Стоїш навколішки брудна,

За крок до божевілля.

Ковток останній і встаєш,

В очах глибини чорні,

Я знаю, що ти обереш,

Ці задуми потворні.

У ніч ідеш, як хижий звір,

Шукати свою жертву,

Не вурдалак і не вампір,

Хоч не жива й не мертва.

Вертаєшся назад без сил,

І вже не пригадаєш,

Як ти серед старих могил,

По цвинтару блукаєш.

За кожен день свого життя,

Ти відбираєш інше,

Назад немає вороття,

А далі тільки гірше.

І знов закляття при свічах,

Кістки у пил розтерті,

За тебе б’юсь не на мечах,

З могутнім Богом смерті.