Мавка лісова

Лунала пісня тужлива, ледь чутно в дрімучому лісі,

Могутні дерева у такт ворушили гіллям.

Лежало довколо осіннє, пожовкле листя.

І мавку із серцем розбитим, дали під опіку німфам.

Вони щебетали про пахощі квітів у теплий, багряний день.

Як річка тече, крізь роздолля степів і гірських масивів.

Що кожне закінчення старих і нових шляхів.

Веде нас туди, де будемо дійсно щасливі.

Тримала сопілку дубову, мавка в тендітних руках.

Зовсім не чуючи всі намагання сестер-русалок.

Скільки б не відмовляли вони її від людей.

Не могла уявити без Лукаша, п‘янкий світанок.

Кожна хвилина, як вічність, проведена разом з ним.

Теплі обійми і поцілунки, що сколихують душу.

Пісні, які на сопілці вустами своїми грав.

Розтоплюють, навіть лід у морозну стужу.