Монолог світу ідей та речей

Спочатку потрібно відтворити рядок з якого усе розпочнеться

Відтворити жінку, що дмухає на тендітну кульбабу

Простору кімнату, і дбайливо розстелену постіль

І небо, яке б пасувало до мізансцени саду.

Описати косе проміння на її плечах, стегні,

На крильцях метелика скутого в темному лоні,

Олійними фарбами дописати усе, що подобається мені –

Зворушену мить, що застигла в її долонях.

Крім того, погляд, що видовжує тишу її очей,

У скінченному просторі полотна, що бере у свою облогу,

І якби вона ожила і вийшла у світ речей,

Вона б говорила чуттєвим заготовленим монологом.

Вона б ступила, перекинувши старий мольберт,

З кімнати в кімнату із шумовними осінніми опадами,

І зрештою стала б такою, як Розенкранц і Гільденстерн

У п’єсі написаній сером Томом Стоппардом.

Вона б говорила допоки їй стало рядків,

Як поет, що збирає слова в чуттєвості мудрагеля

І закінчивши, продовжила жити усьому вперекір,

Лиш тільки на мить розтуливши обійми ідеям.

27.10.2023