Згадай

Заплющ очі. Згадай давні віки.

Коли правили древні у високій горі.

Як народився посеред розпеченої сталі,

Як гноми могутні її молотом кували.

Згадай полум'я святині на самотній вершині,

Що крізь сотні років палає й донині.

Як силу давала незгасима іскра.

Доторкнися до неї й стане твоя.

Згадай нечисту навалу, що тебе не злякала.

Як птиця темна над тобою кружляла,

Як кидалась пазурями у лати міцні

Намагаючись тебе на той світ звести.

Згадай, як билась твоя рука,

Продовжувала волю серця вона.

Як меч птахові в груди встромила

Й ще не одного ворога згубила.

Згадай кожен удар серця свого,

Що тілом розносило благословенне тепло.

Як воля буяла у тілі твоїм

Роздираючи ворога на сотні частин.

Згадай, як перемогу усі святкували.

Не раз за твою мужність ріг підіймали.

Як у сурми сурмили: "Древнім хвала!"

А в небо лунали крики: "Ура!".

Згадай, як з почестями тебе поховали

Як згори невагомо над цим споглядали.

Як вогню придали наші тіла

Зникли вони, але не іскра.

А тепер ти сидиш у закритих стінах

Не врятує тебе ні Бог, ні Аллах.

Лиш воля твоя подолає цей страх

Запалає іскра у змучених очах.