Бог вбитої Любові

По розтрісканій від куль ідилії, колись мирного світанку, бродить мій особистий Бог вбитої на війні Любові....

Розбудили мене не дзвони...

З під златих куполів церков.

Не молитви і не прокльони...

Капель зойки... Багряна кров...

Не зважав на грім канонади...

Каплі крові падали ввись...

Закривавлена змовкла монада,

Що створив я її колись.

Я шукав в багряному ранку....

Всеосяжність поряд з нічим.

Ту єдину втрачену ланку

Для відновлення всіх причин!

Що затіяли ці бездушні?

Плід незрілий, сíм'я юрби...

Ці байдужі, сірі, дворушні

Напівроботи чи раби...

І Любов їх спитала прямо:

"Вам навіщо війна і кров?"

Гримнув постріл....Червона пляма...

Снайпер влучив і вбив Любов...

З горя втрати немов в тумані...

Через хижий війни оскал....

По стежках раніше незнамих...

Йду життям між кривих зеркал...

Через хижий вишкір жорстокої війни, серед зранених душ і сліз мого народу, підмороженим передвесняним лютневим ранком, Бог вбитої моєї Любові повів мене тернистою дорогою Непрощення....

В. Самотар. 5.12.2022