Ікона

Вночí глибокій, в сотий раз

Виски розірвані думками,

Стікають сльози в алебастр

Пензль огрівається руками

Із вед наснившихся рядків

Рецепти фарб я поскладаю

Ще з пла́чу вдів, з незбутніх снів

Біль з кров’ю в фарби підмішаю.

Мов дим із згарищ чорна кров...

В біль сиплю пригоршні шрапнеллі...

Країну сліз і молитов

Не гоже славить аквареллю!

Що малювать? Руїну цю?

Й чи бачать те очниці Божі

Як градом згубного свинцю

Орда вбиває нас ворожа?

Як малювать? Що малювать?

Ту справедливість, що каліка?

Чи тих, що йдуть нас убивать,

Хай будуть прокляті на ві́ки!!!

Що малювать? Як малювать?

Або ж у декілька мазків

В палітрі тванних вакханалій

Писати звивини мізків

Що волею чужих богів

Христа у Бучі розстріляли?

То може це намалювать?

В мені розколотім навпіл,

Вже думка й слово близько скону...

Левкас натру на обапіл

Із серця народжу ікону!

Не буде Бог там між святих

В холодних далях десь за сонцем

Змалюю хлопців я простих

Солдатів- наших охоронців!

Хто не пробачить з вас митцю

Що малював він дух упертий?..

Молитись на ікону цю

Клянусь я до своєї смерті!!!

В. Самотар

24.10.2023