Я дам, та більше не проси

Ти просиш в мене на життя?

А що таке життя спитаю?

Тому хто був столиць дитям

Дозволь про дещо нагадаю

Був гарний ти як Аполон

Співав як бог ти під гітару

Твій вишуканий баритон

Небес здавався щедрим даром!

...Та все ж в холодну, сіру ніч,

Коли не спиться в часі плиннім

Ти зробиш крок думкам навстріч

А поряд ні доньки ні сина

Згадай, як ти любив гулять

Вертавсь додому аж під ранок

Не гидував пошикувать,

Був популярним у коханок

Хтось йшов вперед, а ти стояв

Вірніш сидів за пультом бару

Хтось біля книги засипав

Ти ж просипався в перегарі

Не посадив ти деревце

В саду із сином біля дому

Не був дочці своїй взірцем

Та й взагалі небув нікому!!!

Тобі не прийдеться стрічать

(А то підкреслюю ніколи!!!)

Своїх чудових онучат

Біля дверей нової школи

Ішли роки, мінявся світ

Хтось вчився жить, хтось - виживати

Зів’яв твій пишний пустоцвіт,

Без тебе вмерла рідна мати

У балачки́ та у плітки

Ховавсь корчмови́й запах винний

За чарку куплені жінки

Потребу вбили у родині.

Я дам. Та більше не проси

Не принесе тобі це щастя

...Осінній вітер лист струсив

На те що вже вернуть не вдасться

В. Самотар 20.10.2023