Реальність фікцій - сиві скроні

Реальність фікцій - сиві скроні

Нових затребували слів

Із сонця променів ще сонні

Краде́ серпанок кораблі

...У кораблів залізні груди

Не вперше їм в імлу іти...

Згадай як правди сам повсюди

Наївний ти шукав світи!

На щирі правди стерлись черги

Під самби-румби і пісні

І не здаються вже ковчеги

Душі бентежній затісні

Гаряча кава зве до прощі

В марливій суєті стихій

Вчепилися жадливо очі

У вод солоних супокій

Забуте із часів бездонних

Біг хвиль на берег воскреша

В лещатах згадок віроломних

Ув’язнена крегка душа

Їй би втекти у шанс останній

В колумбо-нансенів світи

У здичавіленім коханні

Свій рай спасти й себе знайти!

Вогонь кохання крижаного

Погас давно. Залишивсь дим...

Та утікаючи від нього

Женусь за ним, і марю ним!!!

В сквар тонкотáлійні дівчата

Із вод виносять зваб принад

В Поета серце винувато

З їх перс гіркий стікає яд

Всі радості і катаклізми -

Приймає мудрість порожнеч

І тільки, досвід - вчитель пізній

Нові складає плани втеч

В сильвети гір - пливе казково

Як люстро чиста моря гладь

А в філіжанці смак пікколо

Мене втомився вже чекать...

В. Самотар

13.7.2023