ВорожкаGPT

— “А годинник то цокає,” — фраза, яка задовбала не одну бездітну жінку. Цікаво, що найчастіше жертвами стають якраз ті, хто усвідомлюють хід часу. А ще усвідомлюють, що діти — то величезна відповідальність. Що через народження потомства життя змінюється докорінно й назад вороття вже не буде. Існують жінки, які кохають жінок. Зрештою, не всі фізично можуть мати дітей.

Я як ніхто інший, відношу себе до жертв цієї недоброї фрази. Ну то й що, що мені тридцять чотири й в мене на даному етапі немає тривалого партнера? Не складається воно, як я мріяла у підлітковому віці. По-перше, у світі лише двадцять дев’ять монархій. Гадаєте на усіх принців вистачить? По-друге, світ дорослих людей виявився не таким вже й прикольним. Чоловіки, як і жінки, не ідеальні істоти: у когось криві зуби, хтось гризе нігті, хтось бореться із зайвою вагою, а хтось не народився мільйонером. Останній пункт так узагалі чомусь трапився саме зі мною. Не підфартило, що тут скажеш. І кожного буднього дня тепер доводиться їздити на роботу. Усі мої попередні закоханості розбивалися, то об матір обранця, то об його бажання мене обмежувати. Тому я завела Рубіка. Він пухнастий й руденький, а до всього ще обожнює гратися. Єдиний недолік — занадто линяє. Пам’ятаю, як мама сумно зітхнула, коли його побачила. Мабуть, зрозуміла, що із появою кота, онуки їй найближчим часом не світять.

“А годинник цокає,” — такі не радісні думки знов гризли мене по дорозі в офіс. Маршрутка рипіла й повзла вгору, розбризкуючи навколо свіжий мокрий сніг, перемішаний із брудом та сіллю. Не люблю листопад: до свят ще далеко, а день такий короткий. Я витягнула мобільний й почала гортати стрічку. Найбільше новин крутилося навколо додатку “Best Choice”(Найкращий Вибір). Інтернет гудів вирішуючи його етичність. Хтось був у захваті, хтось ходив на пікети, щоб заборонити додаток на державному рівні. В мене не було однозначної думки. З одного боку, Вибір знав про тебе забагато, але, з іншого боку, у сучасному світі приховувати щось досить наївно. Головне, що додаток за допомогою штучного інтелекту допомагав підшукувати найкращу другу половинку. Така собі ворожка на сучасний лад.

В модній архітектурній студії мені випала доля стати секретаркою та берегинею офісу. Я наводжу порядок, підганяю безтолкових проєктантів та спілкуюсь на перших етапах з клієнтами. Сьогодні, дарма що п’ятниця, завдань випало ще більше ніж зазвичай. Але спершу ритуал. Будь-який ранок варто розпочинати з кави тож невдовзі я опинилася на вузькій офісній кухні.

Не встиг кавовар перемолоти зерна, як поряд зі мною матеріалізувалася Світлана. Вона — проєктантка на молодшій позиції. Не дурна, але якась така невиразна. В голові не вкладається, як людина, яка одягається так сіро, може створити яскравий будинок. А в неї виходить.

Світлана виглядала підозріло щасливою. Не можна отак сяяти похмурого листопадового ранку. Щось тут не те. Інтуїція мене не підвела, бо дівчина одразу взялася пошепки розповідати мені, що незабаром її чекає декрет. Дідько. Не те щоб я не бажала Свєті щастя, та оця новина про вагітність мене підкосила. Вона ж молодша років на сім. А як же її амбітні плани? Чомусь захотілося додати до кави коньяк. Ну або хоча б Бейліс. Останнє, що хоч якось підбадьорювало мене — це думка про вечір. Сьогодні до мене мало прийти кілька подруг. Одинокі жінки збираються у зграйки немов синиці. З великої шумної компанії нас залишилося лише троє. Й у кожної до лоба, здається, приклеєний годинник. Інакше чого знайомі постійно питають про плани на майбутнє та дітей? При чому хто питає? Подивіться на Люду, яка найшвидше вскочила заміж й народила вже трьох дітей. А щаслива вона? Чоловік її з дома не випускає й всіляко контролює. А вона терпить усе, головне, що заміжня. Не хочу так. Хочу по-справжньому. Я навіть готова поступитися мріями про принца й мільйонера. Зітхнувши, я подумала, що однаково нікого кращого за Рубіка не існує.

Буденні турботи захопили мене і я знов повернулася до думок про життя лише у переповненій маршрутці по дорозі додому. Навколо, мов затиснуті у бляшанку сардинки, тулились один до одного люди. Причому, судячи з аромату, більшість “рибин” смерділо наче в них закінчився термін придатності. За вікном пливли абстрактні вогні великого міста. Сьогодні я здавалася собі найсамотнішою людиною у світі.

Скупившись у супермаркеті я не забула про Бейліс. Без вершкового лікеру сьогодні ніяк.

Дівчата не забарилися. Рубік сховався одразу ж під ліжком. Не любив він гостей. Особливо завжди голосну Настю. Як вона не намагалася скласти гарне враження на мого кота їй вдавалося отримувати лише нові подряпини. До спокійної Юлі Рубік чомусь здавався просто байдужим. Юля була для мене загадкою: як дівчина, наділена грудьми четвертого розміру може бути так довго без партнера? Щось із цим світом точно не так.

Ми розсілися у вітальні навколо журнального столика й почали ділитися подіями останніх днів. Через деякий час й кількох чарок Бейліса розмова нас вивела на обговорення Найкращого Вибору. Люди завжди хотіли знати майбутнє. Знахарі, псевдовідьми й ворожки тільки тому підтвердження.

— Ну давай, Катя, перерахуй нам своїх потенційно можливих майбутніх чоловіків. Перевіримо, може хтось із них вартий твоєї уваги? — випитувала повненька Настя, відщипуючи виноград з грона.

Я скептично підняла очі догори, намагаючись згадати симпатичних самотніх чоловіків зі свого оточення. Першим у голову прийшов Максим — технічний помічник шефа нашої фірми. Такий працьовитий скрупульозний та дещо занудний. Потім згадався Костя з сусіднього під’їзду. Вже двічі перекидалися з ним кількома фразами в магазині. Дарма, що він встиг обрости животиком й до того ж лисий. Потім Олег. Я з ним на вечірці познайомилася. Такий увесь цікавий. Закордоном навчався й повернувся у Київ. Є ще Боря. Живе на дачних ділянках, недалеко від будинку батьків. Якщо не брати до уваги короткі інтернет-знайомства, то ось наче й все. А жонаті то не моє. Я надивилася на однокласницю, як себе через таке кохання змарнувала. Краще вже мій руденький Рубік.

Потім я ще раз вголос перерахувала чоловіків. Але користуватися додатком при дівчатах відмовилася. До ворожки теж натовпом не ходять. Настя розказала про своїх потенційних наречених, а Юля навіть згадала, що і їй подобається якийсь бариста з кафе. Цього вечора ми урочисто вирішили скористуватися Найкращим Вибором, поки його не заборонили. А наступної п’ятниці обговорити результати при зустрічі.

На словах все звучало просто, ось тільки я ніяк не могла наважитись. Пішла спати, щоб підійти до питання з чистою від алкоголю головою.

Вранці нападав свіжий сніг. Змерзлі люди під будинком вигулювали песиків й дітей на санчатах. Я мовчки гладила Рубіка й споглядала нещасних з вікна. Що не кажіть, любити котів у мороз вигідніше.

То що ж робити? Чи питати у Вибору? Чи може мене настільки добре знати штучний інтелект, щоб розповісти про найкращого партнера з моїх знайомих? Хімія та випадковість йому не доступні, але він володіє інформацією про пошуки на сайтах, про вподобання й, можливо навіть, про медичну картку. Чи достатньо цього, щоб сліпо вірити електронній ворожці?

Я вирішила сприймати це як гру. Як добру пораду від досвідченого штучного мозку. Яка вже мені різниця? З дитячою нетерплячістю я залізла в телефон й стягнула додаток Best Choise. На мінімалістичному білому аркуші з’явилися літери, наче щойно зроблені друкарською машинкою:

1) Назвіть ваше повне ім’я, вік та місце проживання.

Це легко. Я Катерина Зелена, тридцять чотири, Київ. Потім довелося підтверджувати свою ідентичність. Розумно. Не хочу, щоб хтось інший міг підглядати у моє майбутнє.

2) Назвіть ім’я чоловіка. Якщо вам відомо, доповніть його вік та місце проживання.

З кого ж почати? Припустимо Максим, помічник шефа.

Відповідь Вибору тривала долю секунди.

Вирок: сумісність п'ятдесят п’ять відсотків. За три роки він захоче переїхати до Канади, щоб заснувати філіал архітектурної студії Мавка Дизайн. Ви спробуєте переїхати з ним та вас швидко розчарує якість системи охорони здоров’я та інший спосіб життя. Вам буде не цікаво з Максимом, тому ви почнете йому зраджувати. З рештою, ви повернетеся в Україну.

Ось тобі й вирок. Максим може й нуднуватий, але щоб отак. Ніколи не зраджувала своїм партнерам. З чого Вибір взяв, що я на таке здатна? Невже він знає мене краще від мене самої?

Вирішила зробити невеличку перерву на сніданок тим паче Рубік нетерпляче натякав, що його миска майже порожня. Судячи зі звуків, ще трохи й помре моя руденька нещасна малеча з голоду. Доповнивши котячий корм та зробивши собі тост з кавою, я всілася біля невеликого кухонного столу. З-за хмарки визирнуло холодне зимове сонечко, підкресливши бруд на віконному склі. Доведеться прибиранню почекати до весни. В мене є важливіші заняття. Я знов запустила додаток на телефоні.

2) Назвіть ім’я чоловіка. Якщо вам відомо, доповніть його вік та місце проживання.

Ну, припустимо, повненький Костя з сусіднього під’їзду. Я ввела дані.

Вирок: сумісність тридцять два відсотки. Ви прозустрічаєтеся максимально два місяці. Йому не сподобається як ви готуєте й господарите. Він повернеться до дружини, з якою розійшовся торік.

Що? То він розведений та ще і йому не сподобається як я готую? От козел! Зрозуміло, хто йому того пуза відростив. Не так вже й погано я готую!

Хоч у Виборі існувала функція додаткових запитань та більш розгорнутої відповіді за невеличку платню, я гадала, що інформації про теоретичні стосунки з Костею мені вже більш ніж достатньо. Хотілося навіть образитися та я розуміла, що штучному інтелекту, то до одного місця. Вирішила перейти одразу до наступного кандидата. Нехай буде Боря з дачних ділянок. Найцікавішого Олега залишимо на кінець.

Вирок: сумісність сорок три проценти. Борис швидко вас вмовить завести щонайбільше дітей. Його мучитимуть депресії. Вам не вистачатиме грошей. З великою ймовірністю за кілька років, він закінчить життя самогубством.

Я зітхнула. Це все перестає бути веселим. І що мені робити з цією інформацією? Ясно, що ми не пара. Але ж людину шкода. Ненав’язливо наполягти, щоб Боря записався завчасно до психолога? Здається я починаю розуміти, чому у цього додатку так багато хейтерів. А найстрашніше, що Вибір й дійсно передбачає можливу реальність. Стільки людей підтвердило правдивість прогнозів.

Колись давно я читала, що жінки піддатливі й пристосовуються до свого партнера, як хамелеон до навколишнього середовища. Ось вже переді мною три варіанти можливої мене: я — в Канаді зраджую партнера, я — готую несмачну їжу для Кості, який мріє повернутися до дружини, я — в оточенні малих дітлахів, спостерігаю, як труну з тілом Борі спускають в яму. Брр. Жодна з цих реальностей мені не подобалася. Взагалі.

Мені здалося, що саме час закруглятися. Швиденько дізнаюся про Олега, тим самим виконавши домовленість з дівчатами, й повернуся до буденного життя. Спробую познайомитися із кимось в інтернеті, а ще краще, заведу Кубика — нового кота.

На мить я згадала, як на вечірці у знайомих, кілька місяців тому зустріла Олега. Він складав враження харизматичного розумного чоловіка. Пам’ятаю якою феєю Дінь-Дінь я собі здавалася на фоні його міцної статури. Нічогенький наречений. Раптом саме він підходить мені на сто відсотків? Ладно, буду реалісткою, хоча б на вісімдесят.

Тож я записала до додатка ім’я Олега й завмерла в очікуванні.

Вирок: сумісність п’ятдесят сім відсотків. У вас народиться дві дитини. Ви почнете жити у росії. Ви будете мешкати у великому заможному будинку під тотальним контролем чоловіка.

Що? Якось я не до кінця зрозуміла як це. Якого біса мені їхати у ту кляту росію? Я — ніколи! Вже подумала, що у додатку стався глюк, але вирішила на всяк випадок поставити додаткове питання.

— Я переїду жити у росію?

— Ні, переїзду не буде, ви продовжуватиме проживати у місті Київ.

— Але місто Київ — це Україна.

— У разі вашого шлюбу з Олегом, місто Київ стане частиною росії.

Прочитавши останнє речення, я ледь не впала з кухонного стільця. В голові випливли спогади нещодавньої війни: нічні сирени, жовто-блакитні прапори на могилах воїнів, вибухи, боротьба, Перемога. Як? У якому жахливому можливому майбутньому ця недодержава спроможеться захопити Київ? І як до цього можу бути замішана я?

А до чого тут красунчик Олег? Він же навчався десь у Стенфорді. Припустимо він і дійсно стане мене контролювати й обмежувати, але росія? Довбана електронна ворожко, що ти верзеш?

Мене накрило такою відразою, що я ледь стримала рвотний рефлекс. В голові загуло, думки забилися мов пінг-понговий м’ячик об ракетку. Я не розуміла, чи сприймати отриману інформацію, як можливу правду. Що з цим робити? Чи достатньо ігнорувати повідомлення від Олега, щоб вирок не став реальністю?

Відчула потребу комусь розповісти. Але кому? Точно не Юлі й не Каті. Мама теж не розглядалася, як претендент на реальну допомогу. Вона тільки посилить мою паніку. Залишати вирок отак я теж не могла. Не мала права. Через бездіяльність стільки страшних речей у світі відбувається. Треба йти до спеціалістів.

Після кількох кругів, намотаних невеличкою квартирою, я таки наважилася подзвонити на гарячу лінію СБУ. Нехай Служба безпеки України сама вирішує чи це важливо. Скутим голосом я дещо плутано перерахувала останні події й поклала слухавку. Гадала, що на цьому мої зобов'язання перед державою виконані. Що оця халепа вже не мій головний біль. Я помилялась.

За дві години хтось подзвонив у двері. На порозі квартири я, не без здивування, побачила високого чоловіка зі шляхетною сивиною на скронях. Несподіваний гість витягнув посвідчення співробітника СБУ.

— Катерино Зелена? В мене до вас є кілька запитань. Дозвольте зайти? — приємний голос скоріше констатував факт ніж питав дозволу.

Промимривши щось незв’язне у відповідь, я пропустила чоловіка на кухню. Поки він ввічливо зупинився у коридорі, щоб зняти зимове взуття, я встигнула зиркнути на себе у довге дзеркало й поправила халат. “А голова не мита,”— із сумом констатував мій мозок, наче співробітник СБУ прийшов сюди, щоб розмовляти про мою зовнішність.

Брудне вікно, ніби засуджуючи, пропускало бліді сонячні промені на малий стіл. На ньому все ще стояв недопитий вранішній шалик кави та надгризений тост.

— Катерино Василівно, я прийшов, щоб розібратися з тією ситуацією, яку ви нам описали, — мовив співробітник, на ім'я Віталій, коли ми сіли за стіл.

— Можна просто Катя, — попросила я, прибираючи брудну чашку та тарілку зі столу: — Хочете чаю чи кави?

Гість погодився на еспресо. Поки я кружляла навколо кавоварки до мене прийшла несподівана, гірка мов калина, думка: “А раптом, “розібратися з ситуацією” означає вбити мене? Це ж так легко! Й ніякої тоді росії тут не буде. А я просто людина, яка примудрилася я опинитися не в той час і не у тому місці. Цілісність України важливіша якоїсь тридцяти чотирирічної жінки. І я сама накликала СБУ до себе. Капець.”

У цю мить руки перестали мене слухатися і я ледь донесла шалик з міцною кавою на стіл.

— Ви все правильно зробили й вам не має чого хвилюватись, — мовив сбушник, помітивши як тремтять мої руки: — Нам буде набагато легше розібратися в ситуації, якщо ви допоможете мені отримати доступ до додатка з вашого телефону.

Поки я збиралася з думками, до кухні виповз заспаний Рубік й уважно почав роздивлятися незнайомця. Мабуть, оцінювання пройшло позитивно, бо кіт пішов обтирати свої руді боки об штани Віталія. Чоловік здається ані краплі не здивувався й почесав кота за вушками. Я сприйняла цей жест за позитивний знак. Вважатиму, що тварини відчувають добру енергетику й ніхто мене вбивати таки не збирається.

Віталій відпив невеликий ковток темного напою й перейшов до справ.

— Тож, Катю, дайте мені, будь ласка, телефон й назвіть ім’я чоловіка про якого ви згадували.

Простягнувши мобільний, я все ж завагалася, чи варто підставляти Олега.

— Це, мабуть, якась помилка. Цей чоловік навчався в Америці. Як він може посприяти розширенню росії? Дурня якась, — ніби вибачаючись почала казати я.

— Дурня не дурня, це ще треба з’ясувати. Кім Чен Ин он у Швейцарії навчався й що? Який з нього чудовий диктатор вийшов: цілому світу проблеми створює, — відказав резонно Віталій, — Взагалі освіта не робить з когось добру людину. Розумну — так. А чи добру? Навряд.

Заперечити мені й дійсно не було що, тому я назвала ім’я Олега й завмерла в очікуванні результатів Вибору. Віталій почав вводити текст. Якийсь час я смиренно сиділа поряд, не наважуючись зазирнути на екран. Сбушник задавав нові й нові запитання. З його обличчя я ніяк не могла зрозуміти, чи почали з’являтися хоч якісь зачіпки. Зрештою він таки підняв очі на мене й хоч трохи задовольнив мою розбурхану цікавість.

— Що вам сказати? Найважче дізнатися щось про можливе майбутнє з точки зору Олега. Чи то тільки ваш шлюб може призвести до катастрофи, чи то існують і інші варіанти відносин через яких невинятко Олег перетворюється на нового путіна. Додаток зроблено так, що він не відповідатиме на запитання, в яких не фігуруєте ви разом, тож я зміг дізнатися лише одну з гілок майбутнього. У ній Олег на деякий час, сконцентрується на ваших відносинах й на дитині. У цей момент його колосальні політичні амбіції зазнають крах, бо від нього відвернуться його соратники з проукраїнської партії. Олег не зможе їм цього пробачити. Він повернеться до думок про “славетний” Радянський Союз, яким годував його все дитинство батько й захоче помститися за отримане приниження. Далі його чекатиме довга й підступна боротьба після якої він усуне конкурентів й стане новим диктатором. Якщо коротко, то це все.

Я не знала, що про це думати. Зрештою з мого рота вийшло абстрактне мугикання, яке мало означати крайній ступінь здивування.

— Катерино, ви ж розумієте, що все що ви дізнались від програми Вибір про Олега, має залишитися між нами? — мовив Віталій й простягнув мені на підпис папір про нерозголошення.

Поки я шкрябала на аркуші свій підпис, Віталій продовжував говорити:

— Безсумнівно бухгалтерія поверне вам на рахунок усі кошти за задані мною у додатку запитання.

— Можна дізнатись ще дещо?

Чоловік здивовано підняв темні брови.

— Припустимо. Якщо ви не будете питати щось, що є державною таємницею.

— Що тепер буде з Олегом?

— Це залежить від того, що ще ми дізнаємося про нього й про його майбутнє. На даному етапі я й сам не знаю. Та й рішення прийматиму не я один, — серйозно мовив Віталій.

Чоловік забрав підписаний мною папір й почав підводитись підводитися. Мені чомусь дуже не хотілося, щоб він йшов тому я швидко протараторила:

— А хіба можна затримувати когось за те, що він ще навіть не зробив?

— А якби вас повернули назад у часі й ви отримали змогу вбити путіна, який ще був малим й рожевим немовлям. Ви б його вбили?

На мить мені згадався однокласник, який помер під завалами будинку разом з родиною.

— Так, я б вбила! — рішуче мовила я.

— А ви таки смілива. Інакше б і нам не подзвонили. Тільки у цьому випадку це б ні на що не вплинуло. У росії б з’явився хтось інший. Ця країна — лоно, яке народжує диктаторів. Їх немічний народ, на жаль, не може без господаря, — договорив Віталій і таки почав збиратися.

— Пообіцяйте мені, що ви розповісте чим усе закінчиться з Олегом, ладно? — попросила я чоловіка, коли ми вже стояли у коридорі.

Віталій уважно подивився на моє обличчя, наче щойно побачив вперше.

— Домовились, — таки мовив він, коли переступав поріг квартири.

Відтоді усе закрутилося у шаленому танці. Віталій виконав обіцянку й прийшов за два тижні на неформальну зустріч. Потім прийшов ще. На третій раз він вже не зміг від нас з Рубіком піти. Я не знаю й не хочу знати на скільки відсотків ми підходимо один одному й чи є в нас шанс на щасливе спільне майбутнє. Просто нам добре разом. Настільки, що ми навіть почали задумуватися про дитину.

Цього разу я не збираюсь питати в електронної ворожки про майбутнє, а сама зроблю свій вибір.

Р.s. Олег так і не дізнався чому до нього приходило СБУ й що вони там хотіли дізнатися за допомогою його телефона. Щоправда, з того часу йому чомусь постійно здається, що хтось за ним слідкує.