Перламутрова шаль

І здасться раптом - більше не наповнить,

Та всередині буде пустота...

Вона проводжала кохання у довгім зеніті.

Билась об серце тонка́ перламутрова шаль.

Та щось залишалось, таки залишалось у світі,

І гріла розпукою тиха беззахисна даль.

Омутом неба спадали осінні тривоги,

Рокотом ночі котились останні листи.

І ледве тримали на витоці тисняви ноги -

Падали в темряву надто безмежні мости...

Мало хто знав, та її не лякали потоки -

Сонячну віддаль і так замиває вода.

Тільки дерева черпали її застороги,

Немовби чекали... погаро-сліпого лиття...

Дощі відшуміли і все ще, можливо, і буде.

Билась об серце тонка́ перламутрова шаль...

Вона одинока, аби увінчати забуте,

Вона неосяжна, мов дерева стишений жаль...

08.12.2023