7
/Через півроку/
– Гей, брате, це ж ти тут господар?
– Ні, не я. – Олег подивився на бритоголового качка в кислотно-зелених шортах і кивнув у бік адміністративної будівлі. – Менеджер там. Якісь проблеми?
– Та все нормально, я ж тебе бачив! З цим, як його… Ігор якийсь, що постійно в телевізорі понтується. Ти ж спадкоємець викрадений, всі це знають. Ходімо до нас, мужики тебе пригостити хочуть і історію послухати. Правда, що ти затоку переплив, коли втік? Поважаю, брате!
Олег обернувся до мене, запитально підняв брову.
«Впораєшся?» – питали його очі.
Я стримала усмішку і статечно кивнула.
– Розважайся, любий, не тільки у дівчаток канікули.
Качок ляснув мого чоловіка по спині, направляючи до навісу, під яким розташувалась галаслива компанія. Їх привітали гучними криками і пробкою від шампанського.
– Хороша у тебе баба, – сказав хтось.
– Найкраща, – підтвердив Олег.
Гримнув схвальний регіт, і я відвернулася, стежачи поглядом за доньками, що грались на пляжі.
– Які ж вони гарні. – До мене підсіла Тамара Марківна з коктейлем в руці, поправила просторий халат і зняла солом'яного капелюха, дозволивши теплому вітру скуйовдити прим'яту «хімію». – Ніколи б не подумала, що все так повернеться… Везуча ти, Валюшечко. І я везуча, хоча й дурна. Ось чому я тоді повірила пліткам? Чому не писала, не дзвонила, не добивалася зустрічі? Слабка я. – Свекруха витерла очі. – Піду в номер, щоб вам настрій не псувати.
– Краще з дівчатками пограйтеся. І вам веселіше буде, і вони притихнуть трохи.
Тамара Марківна невпевнено кивнула і зробила крок до моря. Зупинилася, втупилась у далечінь і ніби пірнула в спогади. Я відчувала: вона картає себе за те, що тридцять з гаком років тому відпустила свого грека без заперечень, не боролася за нього і не цікавилась його долею.
Адже він не покинув її. Вирушив додому, щоб серйозно поговорити з сім'єю щодо майбутньої дружини і ще не народженого сина, і не доїхав.
І Тамара Марківна, і батько її коханого вважали себе зрадженими і не йшли на контакт. Але два роки тому старий серйозно захворів. Мала відбутися ризикова операція, говорили, він не відновиться… А йому наостанок захотілось побачити втрачених сина і внука.
Листування було коротким. Олег одержав листа, з якого зрозумів, що татусь-утікач – не втікач, настрочив докладну відповідь з безліччю зустрічних питань і вирушив до Греції, щоб усе прояснити.
Старий послання не отримав – якраз валявся у лікарні. А ось декому несподіваний теоретичний спадкоємець дуже не сподобався, і цим кимось був рідний дядько Олега.
Колись він позбувся брата. Той міг зажадати свою частку в сімейній справі і розвалити бізнес, що тільки-но вставав на ноги, заради якоїсь іноземної вертихвістки. Тепер розплановане на десятиліття вперед життя знову опинилася під загрозою. Ба більше, могли відкритися давні гріхи!
В аеропорт Олег не потрапив. Доброзичливий чоловік, що представився кузеном Матіасом, показав документи і повідомив, нібито дідусь видужав і приїхав до далекої рідні сам. Лікарі заборонили йому перельоти, тому він на яхті в найближчому портовому місті і мріє побачити онука.
Причин сумніватися в щирості новоспеченого родича не знайшлось. Олег повірив – і опинився в клітці, та ще й у територіальних водах чужої країни, куди його перевезли нелегально.
Кузен був не настільки кровожерливий, як дядько, і вважав, що можна обійтися без вбивства. Головне – щоб дідусь не піддався сентиментам і не змінив заповіт. Старий, як на зло, відмінно переніс операцію, швидко відновлювався і активно цікавився Олегом.
«Пропав безвісти» сильно підірвало його віру в реальність родинних стосунків. Уявний внучок утік, тому що він – не справжній. Через рік-два вийде з підпілля, і тоді буде зовсім інша розмова. Або не буде – старий спробував поспілкуватися з Тамарою Марківною, отримав зготоване в Перекладачі Google пафосно-злісне послання на тему «як він міг, я ж його мати, у нього немає совісті» і впевнився: його планували обдурити.
Питання про майбутнє Олега мало кілька відповідей. Кузен збирався щедро заплатити за мовчання, дядько вірив: «кінці у воду» – це надійніше. Судячи з поведінки оточення, дядько був головнішим…
Мого чоловіка охороняли добре, і він не рипався. Це дало змогу одного разу приспати пильність охорони і стрибнути в воду. Олег не знав, чи далеко берег, але зумів вижити. Його підібрала поліція, зв'язалася з консульством…
Ігор, наш періодичний сусід, якраз підкорював Міністерство закордонних справ і скористався ситуацією заради себе улюбленого. Журналісти так подали матеріал, що виставили Ігоря мало не святим, який врятував земляка з ув'язнення і влаштував його сім'ї новорічне диво.
Я вдячна Ігорю, клянуся! Він залагодив формальності, що забезпечили б нам багато виснажливих днів, і витратив новорічну ніч на мене – щоб показати відео з Греції. Але те, що момент возз'єднання нашої сім'ї транслювали по всіх каналах, і він потрапив до інтернету, де під ним пишуть гидоту та побажання здохнути, бо «мільйонера чекати – то святе, нормального мужика ця шмара білява відразу послала б і лягла б під іншого», ніколи не пробачу. Ігор – публічна людина, йому будь-який піар згодиться, а мені така увага як плювок в обличчя.
Але все тече, все змінюється… Пів року минуло. Вадик перестав пити і влаштувався на постійну роботу, хоча лампочки як крав, так і краде. Антон Віталійович зустрічається зі студенткою з філологічного і розмірковує, чи не повернутися в школу. Не може він без повчань, така вже в людини натура. А ми відпочиваємо і не думаємо ні про що погане.
Це Греція, так. Сонце, море, пляж і безліч співвітчизників, які не дають занудьгувати. Маша і Саша будують свій десятий піщаний замок і безуспішно намагаються заселити його крабами. Варя в печалі – пункт А в її планах на майбутнє змінився. Кулінарія відійшла на друге місце, тепер на першому – курортний бізнес.
Коли я дивлюся на її прадіда, то розумію, в кого вдалася донька. Захоплюватися всім підряд, поєднувати непоєднуване, брати від життя максимум – це сімейна риса. У Олега вона виражена слабкіше, зате Варя готова проявляти активність за десятьох.
Про спадщину, до речі, ніхто не говорить. Головні претенденти у в'язниці, але старий якось обмовився, що майбутнє – за правнуками, вони чисті душею і помислами.
Їх у нього дев'ятеро, деякі вже дорослі і дивляться на нас як на непрошених гостей. Дівчаток це зачіпає, мене – ні. Ми дійсно гості, але бажані, і скоро повернемось у свій затишний будинок, де баталії влаштовуються не за мільйони, а за останній шматок торта і право розпоряджатися пультом від телевізора.
– Не скучила? – Олег повернувся на диво швидко. – Шумно у них, – відповів на невисловлене питання. – Набридає.
– Зі мною краще?
Він мовчки притягнув мене до себе, і ми разом дивилися на народження піщаного замку номер десять, на закопану в пісок Тамару Марківну, на нахабних чайок і пінний прибій…
– Тут все інше, – промовила я, влаштовуючись зручніше в обіймах чоловіка. – Це відчувається. У повітрі витає.
– Не все. – Олег вказав на навіс, під яким веселилася його недавня компанія.
– І вони не такі, – буркнула я. – Вдома вони поводилися б більш цивілізовано і стримано.
– А він ні, – засміявся чоловік.
З-під навісу вискочив Шарик, безуспішно намагаючись впоратися з баранячою ногою. Глядачі реготали і улюлюкали, не розуміючи, чому він не тікає, а тягне її у натовп.
– Тільки не це…. Знову покладе під двері номера, а мені виправдовуватися перед персоналом.
– Розумний песик. Добувач і годувальник, – підморгнув Олег. – З ним ми ніколи не будемо голодувати.
– Ось ти й розбирайся, жартівнику! – розлютилась я. – Чому кожен день знаходиться якийсь телепень, що кричить: «Ух ти, ну й зуби! А це зжереш?» і жбурляє нашій собаці всяку погань?
– Тому що людям весело. Ходімо плавати? За дітьми подивиться моя мама.
Я глянула на Тамару Марківну, що допомагала Маші і Саші розквартировувати крабів, байдуже махнула рукою на Шарика, визнаючи його право на дивацтва, і обняла чоловіка. Все було добре. Новорічне диво не підвело, а на наступні зимові свята я очікувала ще одне. Думаю, це буде хлопчик, хоча й сестричку дівчата зустрінуть з радістю.
Ой, мало не забула. Люди купалися в морі, а я знову купалася в щасті. Мрії збуваються, якщо в них вірити. Чесне слово!
Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Також мене можна підтримати на https://www.buymeacoffee.com/lenagryb ;)
Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.
Приємного відпочинку в чарівних світах!
Якщо маєте можливість, будь ласка, донатьте ЗСУ та волонтерам.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!