Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 7

    /Через півроку/

    – Гей, брате, це ж ти тут господар?

    – Ні, не я. – Олег подивився на бритоголового качка в кислотно-зелених шортах і кивнув у бік адміністративної будівлі. – Менеджер там. Якісь проблеми?

    – Та все нормально, я ж тебе бачив! З цим, як його… Ігор якийсь, що постійно в телевізорі понтується. Ти ж спадкоємець викрадений, всі це знають. Ходімо до нас, мужики тебе пригостити хочуть і історію послухати. Правда, що ти затоку переплив, коли втік? Поважаю, брате!

    Олег обернувся до мене, запитально підняв брову.

    «Впораєшся?» – питали його очі.

    Я стримала усмішку і статечно кивнула.

    – Розважайся, любий, не тільки у дівчаток канікули.

    Качок ляснув мого чоловіка по спині, направляючи до навісу, під яким розташувалась галаслива компанія. Їх привітали гучними криками і пробкою від шампанського.

    – Хороша у тебе баба, – сказав хтось.

    – Найкраща, – підтвердив Олег.

    Гримнув схвальний регіт, і я відвернулася, стежачи поглядом за доньками, що грались на пляжі.

    – Які ж вони гарні. – До мене підсіла Тамара Марківна з коктейлем в руці, поправила просторий халат і зняла солом'яного капелюха, дозволивши теплому вітру скуйовдити прим'яту «хімію». – Ніколи б не подумала, що все так повернеться… Везуча ти, Валюшечко. І я везуча, хоча й дурна. Ось чому я тоді повірила пліткам? Чому не писала, не дзвонила, не добивалася зустрічі? Слабка я. – Свекруха витерла очі. – Піду в номер, щоб вам настрій не псувати.

    – Краще з дівчатками пограйтеся. І вам веселіше буде, і вони притихнуть трохи.

    Тамара Марківна невпевнено кивнула і зробила крок до моря. Зупинилася, втупилась у далечінь і ніби пірнула в спогади. Я відчувала: вона картає себе за те, що тридцять з гаком років тому відпустила свого грека без заперечень, не боролася за нього і не цікавилась його долею.

    Адже він не покинув її. Вирушив додому, щоб серйозно поговорити з сім'єю щодо майбутньої дружини і ще не народженого сина, і не доїхав.

    І Тамара Марківна, і батько її коханого вважали себе зрадженими і не йшли на контакт. Але два роки тому старий серйозно захворів. Мала відбутися ризикова операція, говорили, він не відновиться… А йому наостанок захотілось побачити втрачених сина і внука.

    Листування було коротким. Олег одержав листа, з якого зрозумів, що татусь-утікач – не втікач, настрочив докладну відповідь з безліччю зустрічних питань і вирушив до Греції, щоб усе прояснити.

    Старий послання не отримав – якраз валявся у лікарні. А ось декому несподіваний теоретичний спадкоємець дуже не сподобався, і цим кимось був рідний дядько Олега.

    Колись він позбувся брата. Той міг зажадати свою частку в сімейній справі і розвалити бізнес, що тільки-но вставав на ноги, заради якоїсь іноземної вертихвістки. Тепер розплановане на десятиліття вперед життя знову опинилася під загрозою. Ба більше, могли відкритися давні гріхи!

    В аеропорт Олег не потрапив. Доброзичливий чоловік, що представився кузеном Матіасом, показав документи і повідомив, нібито дідусь видужав і приїхав до далекої рідні сам. Лікарі заборонили йому перельоти, тому він на яхті в найближчому портовому місті і мріє побачити онука.

    Причин сумніватися в щирості новоспеченого родича не знайшлось. Олег повірив – і опинився в клітці, та ще й у територіальних водах чужої країни, куди його перевезли нелегально.

    Кузен був не настільки кровожерливий, як дядько, і вважав, що можна обійтися без вбивства. Головне – щоб дідусь не піддався сентиментам і не змінив заповіт. Старий, як на зло, відмінно переніс операцію, швидко відновлювався і активно цікавився Олегом.

    «Пропав безвісти» сильно підірвало його віру в реальність родинних стосунків. Уявний внучок утік, тому що він – не справжній. Через рік-два вийде з підпілля, і тоді буде зовсім інша розмова. Або не буде – старий спробував поспілкуватися з Тамарою Марківною, отримав зготоване в Перекладачі Google пафосно-злісне послання на тему «як він міг, я ж його мати, у нього немає совісті» і впевнився: його планували обдурити.

    Питання про майбутнє Олега мало кілька відповідей. Кузен збирався щедро заплатити за мовчання, дядько вірив: «кінці у воду» – це надійніше. Судячи з поведінки оточення, дядько був головнішим…

    Мого чоловіка охороняли добре, і він не рипався. Це дало змогу одного разу приспати пильність охорони і стрибнути в воду. Олег не знав, чи далеко берег, але зумів вижити. Його підібрала поліція, зв'язалася з консульством…

    Ігор, наш періодичний сусід, якраз підкорював Міністерство закордонних справ і скористався ситуацією заради себе улюбленого. Журналісти так подали матеріал, що виставили Ігоря мало не святим, який врятував земляка з ув'язнення і влаштував його сім'ї новорічне диво.

    Я вдячна Ігорю, клянуся! Він залагодив формальності, що забезпечили б нам багато виснажливих днів, і витратив новорічну ніч на мене – щоб показати відео з Греції. Але те, що момент возз'єднання нашої сім'ї транслювали по всіх каналах, і він потрапив до інтернету, де під ним пишуть гидоту та побажання здохнути, бо «мільйонера чекати – то святе, нормального мужика ця шмара білява відразу послала б і лягла б під іншого», ніколи не пробачу. Ігор – публічна людина, йому будь-який піар згодиться, а мені така увага як плювок в обличчя.

    Але все тече, все змінюється… Пів року минуло. Вадик перестав пити і влаштувався на постійну роботу, хоча лампочки як крав, так і краде. Антон Віталійович зустрічається зі студенткою з філологічного і розмірковує, чи не повернутися в школу. Не може він без повчань, така вже в людини натура. А ми відпочиваємо і не думаємо ні про що погане.

    Це Греція, так. Сонце, море, пляж і безліч співвітчизників, які не дають занудьгувати. Маша і Саша будують свій десятий піщаний замок і безуспішно намагаються заселити його крабами. Варя в печалі – пункт А в її планах на майбутнє змінився. Кулінарія відійшла на друге місце, тепер на першому – курортний бізнес.

    Коли я дивлюся на її прадіда, то розумію, в кого вдалася донька. Захоплюватися всім підряд, поєднувати непоєднуване, брати від життя максимум – це сімейна риса. У Олега вона виражена слабкіше, зате Варя готова проявляти активність за десятьох.

    Про спадщину, до речі, ніхто не говорить. Головні претенденти у в'язниці, але старий якось обмовився, що майбутнє – за правнуками, вони чисті душею і помислами.

    Їх у нього дев'ятеро, деякі вже дорослі і дивляться на нас як на непрошених гостей. Дівчаток це зачіпає, мене – ні. Ми дійсно гості, але бажані, і скоро повернемось у свій затишний будинок, де баталії влаштовуються не за мільйони, а за останній шматок торта і право розпоряджатися пультом від телевізора.

    – Не скучила? – Олег повернувся на диво швидко. – Шумно у них, – відповів на невисловлене питання. – Набридає.

    – Зі мною краще?

    Він мовчки притягнув мене до себе, і ми разом дивилися на народження піщаного замку номер десять, на закопану в пісок Тамару Марківну, на нахабних чайок і пінний прибій…

    – Тут все інше, – промовила я, влаштовуючись зручніше в обіймах чоловіка. – Це відчувається. У повітрі витає.

    – Не все. – Олег вказав на навіс, під яким веселилася його недавня компанія.

    – І вони не такі, – буркнула я. – Вдома вони поводилися б більш цивілізовано і стримано.

    – А він ні, – засміявся чоловік.

    З-під навісу вискочив Шарик, безуспішно намагаючись впоратися з баранячою ногою. Глядачі реготали і улюлюкали, не розуміючи, чому він не тікає, а тягне її у натовп.

    – Тільки не це…. Знову покладе під двері номера, а мені виправдовуватися перед персоналом.

    – Розумний песик. Добувач і годувальник, – підморгнув Олег. – З ним ми ніколи не будемо голодувати.

    – Ось ти й розбирайся, жартівнику! – розлютилась я. – Чому кожен день знаходиться якийсь телепень, що кричить: «Ух ти, ну й зуби! А це зжереш?» і жбурляє нашій собаці всяку погань?

    – Тому що людям весело. Ходімо плавати? За дітьми подивиться моя мама.

    Я глянула на Тамару Марківну, що допомагала Маші і Саші розквартировувати крабів, байдуже махнула рукою на Шарика, визнаючи його право на дивацтва, і обняла чоловіка. Все було добре. Новорічне диво не підвело, а на наступні зимові свята я очікувала ще одне. Думаю, це буде хлопчик, хоча й сестричку дівчата зустрінуть з радістю.

    Ой, мало не забула. Люди купалися в морі, а я знову купалася в щасті. Мрії збуваються, якщо в них вірити. Чесне слово!

    Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Також мене можна підтримати на https://www.buymeacoffee.com/lenagryb ;)

    Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

    Приємного відпочинку в чарівних світах!

    Якщо маєте можливість, будь ласка, донатьте ЗСУ та волонтерам.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.