В архіві десь собі лежать

В архіві десь собі лежать

Прожитих днів пожовклі стоси...

Та все ж не треба забувать

Чий лик і досі серце носить...

Що доля пише — те тоді

Було не тим, що хвилювало...

Були ми справжні й молоді

На веди нас не вистачало!

З небес позичена блакить —

Буденних, сірих днів лаштунки...

І щемом в пролісках лежить —

Забутий смак твоїх цілунків...

В. Самотар

18.3.2023