Веселок апасіонато

Веселок апасіонато

За обрієм вже рік війна гриміла

Спав позасвітний добрих справ вістун

Важке хмариння чорне знавісніле

Ввірвалось вихром між душевних струн

Дрижить склепіння - то вози по ньому

Докупи звозять під небесний дах

Громи, що повертаються додому,

Й заблудлі громовиці у світах

У серці чорнохмарого дракона

Перун важкі ворушить валуни

Води Богиня із свого балконy

Вістить сльозами нам прихід весни

Розхристана душа грозу зустріла

Нежданну, ранню для таких стихій

Порожня, викрадена, обідніла

Й самітня в світі повних безнадій

Вслухалася у вітер легкокрилий

Спішила під невпинний дощ мерщій

Їй вірилось, що в неї хватить сили

Надію світлу віднайти в дощі

Людська душа так зболена і квола

З душею гроз зійшлись на самоті

І небуло святішого нічого

У їх обох священній наготі

Між крапель чистих звали: Громе-брате,

Нестерпні є нам будні сірих проз,

Ти нам веселок апасіонáто

В віршах змалюй проміж весняних гроз!

В. Самотар

11.3.2023