Поезія про поезію.

Поезія про поезію.

Частина всесвіту без краю,

Вібрація Творця —

Поет! Утік колись із раю

Й поцупив в Бога олівця!

Слюнявивши осердя синє

Та м'явши папірці,

Базіка, малювать красиве,

Не вмів! Рівняв він слів кінці...

І в словоносному потоці,

В глибокім джерелі

Не зупинившись на півкроці

Все рим дражнив він, як джмелів.

Його ці рими покусали

Поет від них розпух.

Зі слави крила виростали,

Геть від плечей до самих вух.

Ви, як зустрінете поета,

Женіть його хутчіш,

Бо ямбами своїх сонетів

Він вас у свій запише вірш!

Нема страшнішої структури

Чим павутина строф!

Там де поет, там диктатура

Страждань, кохань і катастроф!

Поет вимолює увагу,

Словами обійма.

Від раю... й до самої Праги

Нарциса більшого нема!

В кінці нажну я позитиву,

Помолочу слівцем:

Бува ж поезія й красива

Й поета тáкож звуть митцем!

В. Самотар

5.2.2023