Гра

Зацікавлено із неба зорі дивляться донизу.

Місяць теж дістав з кишені срібний свій монокуляр;

Ноги звісивши, усівся на небесному карнизі

І жує попкорн, смакує, із солодких, білих хмар.

Шурхіт стих у полі й лісі, сплів гамак із гілля вітер,

Щоб було йому зручніше споглядати все, як є.

Навіть соловей облишив свої ноти і пюпітр, -

Ніц не дегустує нині вин співочих сомельє.

Течія спинилась річки, ухопившися за лози;

Аж розгладилися хвилі-зморшки на плесі-чолі.

Навіть верби всі плакучі припинили лити сльози

І купати свої коси у смарагдовій воді.

Всі зібралися поволі звірі хижі, і не дуже,

І птахи денні крилаті, й ті, котрі не сплять вночі;

Навіть той народ, що бути непомітним оку може.

Мов в химерному театрі не менш химерні глядачі.

Простелив туман на доли простирадла їм шовкові.

Та і сам згорнувсь клубочком, бо ж цікаво і йому,

Що за видиво зібрало геть усіх на видноколі,

На межі вчора і завтра, на межі буття і сну?

На узліссі біля річки квітне полум'ям багаття,

Гублячи секунди-іскри й, ніби час, втікає дим.

Біля вогнища вмостилась стара жінка, одяг - дрантя.

Супроти неї в схожих лахах немолодий вже пілігрим.

В кожного чоло - як поле; зморшки - борозни і скиби;

Погляди й думки - на дошці, що між ними на землі.

Грають партію у шахи... Мов дві непорушні глиби,

Мов корінням віковічним приросли вдвох до землі.

Кожен хід - як вирок долі, мов призначене майбутнє.

Взяв до рук фігуру - отже, вже немає вороття.

На кону - коса іржава. Хоча б щось в Старої путнє.

Чоловік й того не має, тому грає на життя...

10.11.2023