Молитва до Вічно Квітучої

Колись давно наш світ нагадував пустелю

– нещадне сонце й морок, висохла земля…

Злиденні дні в той час прийшли до нас в оселю,

Тьмяне проміння колисало нам життя.

Тоді важкі часи на світло полювали,

Немов слизьку змію вистежував їжак.

Вони роками розпачем нас годували,

Аби найлегше жертву упіймав хижак.

Й коли народ окутала гнітюча пустка,

Й святого світла залишалося вже вкрай,

Спустилася із неба сяюча Пелюстка,

Протнувши сірість сяйвом аж за виднокрай.

На цьому місці Флембоянс стоїть віками

Бо ти, богине, була мила до всіх нас.

І знов наш рід розцвів попід зірками

Бо саме ти нам знову дарувала час.

І зараз я прошу тебе, о Милосердна,

Ти змилуйся над нами, як тоді.

Молю тебе смиренно, Життєствердна,

Ти не дозволь згубитись флембоянцям в тьмі.

Нехай усяке лихо, нечисть і проказна

Свята твоя Пелюстка спопелить,

Нехай налякана душа стане відважна,

Осліплена гріхом побачить най блакить.

Нехай твої м’які із пелюсток обійми,

Немов квітковий щит, закриють нас від зла,

Нехай усі ворожі рушаться таїни

В ім’я твоє, бо все є Квіти й Чистота.

Я до землі вклоняюся тобі, Прекрасна,

За те, що вислухала паростка свого.

Й нехай молитва ця залишиться незгасна

Прошу тебе, Вічно Квітуча, лиш цього.