Дотик до сонця

Дотик до сонця, так зветься воно.

Те закляття, що армії в прах обертає.

Всім у світі про нього відомо давно.

Та спасіння від нього нікому не має.

Знову йдуть вороги проти людства ордою.

Вони мріють про битву на кілька годин.

Вони прагнуть щоб кров проливалась рікою.

Але в битві зустріне їх тільки один.

Сяють очі вогнем і шепочуть вуста.

Промінь світла з небес охоплює мага.

Підіймається вгору його ліва рука.

І уклін голови це до сонця повага.

Він світило благає спалить ворогів.

І прохання його все гучніше лунає.

Чути злість його, ненависть і лютий гнів.

Промінь з неба щомиті яскравіше сяє.

Останнє слово своє, маг щосили кричить.

І мов грім у повітрі його голос лунає.

Лине полум’я з неба, у руку в цю мить.

А в очах його справжній вогонь запалає.

Він спрямовує силу, що дарує світило.

Ту, що здатна забрати безліч життів.

Він проводить її крізь своє власне тіло.

Лиш правицю направивши на ворогів.

Полум’яна ріка із долоні проллється.

Та оточить орду і не дасть їм втекти.

А із вуст його вітер вогняний зірветься.

Який спалить тіла, оголивши кістки.

Не повернеться жоден хто був в тім бою.

Усіх знищить світило, їм нема вороття.

Навіть маг не побачить перемогу свою.

Ціна за дотик до сонця, це власне життя.