Віддалений бриз

Весна покохала, як мала уже відпускати.

Порухом ниви убрався у вічності мед.

Лазу́рова хижа хотіла усе увібрати,

Тільки сьогодні - у зо́рі, у дощ і замет.

О́брази болю ніяк не давали заснути -

Ранені дивом бояться шуміти вгорі.

Та осені легше - вона не боїться забути,

Мовби ще зна́йде потоки відлуння в корі.

Якби ж їй сказали, як можна і як поведеться,

Весна б упізнала свою незачерпану роль.

І той, хто у тишу незмінно, та все ж усміхнеться,

Міг би змінити навалу беззахисних доль...

Коли вже здається, що спів не змінити виттями,

Коли вже здається, що хмари - це тільки униз,

Весна зрозуміє, що жити лише почуттями -

Надто безпечно, мов чути на віддалі бриз...

18.12.2023