Що ховає ліс

Ліс похилився додолу. До скону,

Надивився на рани пітьми.

Вже він знає, що приховує мова,

Приховують ті, хто прозвались людьми.

Тіло чує, коли й де болить,

Як злітає у небо безкрає.

Крила ріжуть і томляться вмить,

Відчувають, що хтось помирає.

Війна у неземних краях не завжди така бездоганна.

Ховаються тексти в товстих скрижалях,

Що кричать, яка правда, на жаль, невблаганна.

Ріжуться хмари навпіл від сили,

Що струмує від дужих створінь.

Ступить на землю старий сизокрилий-

Бог невмирущих і давніх тремтінь.

Розколються землі і край нездоланний

Відчувається гарний кінець.

Та розум той їхній був завжди спонтанний.

Пару годин, і ось – він вже мрець.

Вже кілька днів безперестанку,

Небо різнилося від різнокольорових хмар.

Кричали створіння від ранку до ранку,

Всі проклинали свій дивовижний дар.

І, мабуть, все. Скінчилась битва.

Та чи потрібно воно тим,

Хто втратив давно свою силу,

І крила не належатимуть їм?

Магія не допоможе у пізнанні того відчуття,

Що приходить останнім у мозок,

У бажання вернути життя.

У страху поринути в морок.