Кохаю тебе. К.

Відпрацювавши зміну, Катя повернулася до гуртожитку. У їхній спільній кімнатці вже чекала Сашка – в істериці, з чорним від туші обличчям, та з цигаркою у пухких губах. Дивно, але це ніяк це не применшувало її вроди.

Сашка була гарна. Стільки хлопців готові розсипатися перед нею на мільярд галактик – аби тільки вона звернула на них увагу… А Сашка два довгих роки “сохла” по Комару – капітану баскетбольної команди “Пекельні Тигри”. Аж поки, два місяці тому, в них не закрутився роман.

Сашка підняла червоні, заплакані очі на подругу.

– Він трахав якусь курву, Кать, – фраза була абсолютно беземоційною. Неначе її промовив гугл-асистент. – Я вирішила зазирнути в його кімнату після пар. А вони… Він навіть двері не закрив, гнида.

– Саш, – Катя зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися й не ляпнути про клятого Комара все, що вона думала. Сльози подруги розбивали їй серце. – Слава у нього не найкраща, правда ж? Як на мене, це було питання часу. І ти тут ні до чого.

– Завтра день закоханих… – пробурмотіла Сашка, дивлячись кудись у простір, крізь Катю.

Катя обережно витягнула цигарку з рук подруги й викинула у вікно.

Звідти відкривався вид на старий дитячий майданчик, де час від часу збиралася молодь. В темряві усі ті гірки та гойдалки приймали дивні обриси – неначе гілки космічного дерева, або ж мацаки підводної тварюки. Катя уявила, як один з них захоплює й забирає з собою Комара. Назавжди. Уявила, як підводний монстр ламає йому кістки.

– От що ми зробимо, – сказала вона, витираючи сльози Сашці. – Ми з тобою поїдемо завтра до мене на дачу. Тільки ти і я. Візьмемо щось попити, замовимо піцу й просто відпочинемо від універу, від проблем, від Комара, врешті-решт. Можливо, подивимося якийсь фільм. Як тобі?

Сашка рукавом потерла носа й схвально кивнула.

– Чудово, – відповіла Катя. – А тепер тобі треба відпочити.

На відміну від розбитої горем подруги, Катя заснула далеко за північ.

Наступного ранку Сашка сяяла. Її підкручені локони були зібрані на потилиці, а червона помада натякала, що настрій в Сашки – пречудовий. Вона саме припудрювала синці на обличчі, звісивши ноги зі столу, більша частина якого була заліплена подертими від часу наліпками.

– Де ж та дівчина, яку я вчора заспокоювала? – запитала Катя, потягуючись на ліжку. Її каштанове волосся, зазвичай стягнуте у хвіст, розсипалося по подушці.

Сашка, підстрибуючи, як мале дитя, витягнула коробку із шафи й простягнула подрузі. Всередині лежав білий плюшевий заєць, плед та жменя шоколадних цукерок.

– Ось. Диви який! – Сашка дістала зайця й міцно притисла іграшку до грудей. – Знайшла зранку під дверима. А ще там листівка була, – вона сунула зайця Каті й прочистила горло. – Ти – найпрекрасніша дівчина у світі! Ти заслуговуєш на краще і я хочу зробити тебе по-справжньому щасливою… Тобі так личить посмішка! Кохаю тебе. К.

Сашка зачаровано водила пальцем по літерах і посміхалась. У Каті перехопило дихання. Раптом у двері постукали – чиясь важка рука двічі гупнула й затихла.

Коли на порозі з’явився Комар, Катю неначе вдарило струмом. Високий, м’язистий, з гострими вилицями та купою грошей на додачу – солодка мрія дурних дівчаток, до яких Катя себе аж ніяк не відносила. Вона знала, який цей Комар насправді. Сашка, на подив подруги, відразу ж кинулася обіймати гостя.

– Ну шо, коли їдемо? – хлопець з цікавістю розглядав Катю.

Під його поглядом вона зіщулилась й прикрила стрункі ноги ковдрою.

– Куди? – не зрозуміла дівчина.

Сашка саме збирала сумки. В одній з них щось задзвеніло.

– Як куди? На дачу! – Сашка поцілувала Комара у засмаглу щоку, залишивши червоний слід від помади. – Ти не почекаєш на нас у коридорі?

– Та я міг би й тут… – він плеснув Сашку по дупі й підморгнув Каті.

Втім, все ж таки вийшов, прихопивши зі столу останнє яблуко та декілька пакетів від Сашки. Як тільки двері зачинилися, Катя підскочила з ліжка.

– Ти що собі думаєш? Ми хіба про це домовлялися? Я цього придурка до себе на дачу не повезу!

Сашка примирливо підняла руки.

– Кать, ти послухай… Не ображайся, добре? Я вас обох люблю… А він зранку ще й такий подарунок для мене зробив. Ну як його не пробачити? От я і написала, запросила. День закоханих, все ж таки… І, будь ласка, – додала вона тихіше, – не називай мого хлопця придурком.

– Ти вирішила, що подарунок – від нього?

– Авжеж… Кать, – Сашка благально подивилася на подругу, – заради мене – давай утрьох з’їздимо. Він буде чемним – я тобі обіцяю. Хіба ти не бажаєш мені щастя? Хіба ми не подруги?

Катя важко зітхнула, а Сашка, мрійливо мугикаючи собі під ніс, продовжила збиратися.