Недорусали

– Чому ж немає? Ось вони тут. Просто ховаються від незнайомців, с-с-с. – Сказала та ляснула хвостом по прозорій крижаній долівці, ніби своєрідний ритуал виконала. Вмить перед очима з’явилися незвичні квіти яскравих кольорів веселки. Їхні пелюсточки настільки рівненькі, ніби якийсь ідеальний майстер добряче потрудився, щоб виліпити кожну з них. Тоненькі ніжки-стебелиночки вказують на тендітність та пестливість рослин. Вся печера, ніби всіяна ними. Хтось чудово постарався, для здійснення такої краси.

Незвичне сяйво освітило все крижане сховище. Таких сяючих різними кольорами квітів-коралів ніхто із подорожувальників ще не бачив. Зачаровано розглядають дивовижне дійство. Таким світ Океанії ніхто ще не відав. Замислено намагаються достеменно розгледіти кожну квітку, хочуть зрозуміти їхнє єство.

На щастя, Любомир вчасно зрозумів не ладне та осмілився поквапити змію і дати пораду друзям, бо ж почуття впевненості у чужому просторі до добра навряд чи доведе.

– Ні, не можна! Не потрібно так прискіпливо розглядати ці корали! – прокричав відсахнувшись від такої краси.

– Лізо! Лізочко! Лізуне! Послухай мене! Опирайся чарам! Це все вони! – вказує пальцем. Сам теж намагається не дивитися на дивовижно-дивні рослини. Чари краси беруть своє.

Врешті, щоб опам’ятатися, хоч на хвилинку, юнак з головою ополоснувся у крижану воду, з якої нещодавно винирнув, та потягнув із собою кохану, позаяк іншого варіанту протистояти чаклунству просто не придумав.

Від різкого перепаду відчуттів розум потрохи приходить до тями. Холод пронизав мозок так, ніби ніколи не відчували крижаної холоднечі.

– Дякую тобі, сонечко! – прошепотіло ледь чутно задурманене дівчатко.

– Немає часу на ніжності. Треба брати квітку, яку потрібно та мерщій втікати звідси. Тільки вони ж усі настільки різні, що Бог його знає, яка є нашою. – Любомир намагається тверезо оцінювати ситуацію.

Дівчина кивнула на знак згоди й ці двоє повернулися у красиву печеру, рятувати друзів і, нарешті, взяти усе, за чим прийшли. Бо ж не відомо, що можна очікувати від улесливої зміючки, яка прикидається другом.

– Досить уже нас дурити, зміючко! Віддавай те, що нам потрібно і ми назавжди покинемо твою територію! А інакше… інакше вирвемо всі твої квіти! – погрозливо мовив до гадини хлопець. Думає, що хоч так залякає її та візьме те, що так важко заслужили.

– Ну все, добре-добре. Розважилися і досить, – сказала вона до коралів. Мабуть, все ж слова погрози занепокоїли, хоч у це мало віриться. – Відпустіть їх. Ці подорожувальники обрані та впоралися з усіма перешкодами, тому досить зачаровувати.

Після цих слів риба та черепахи почали приходити до тями. Свідомість знов включається в роботу.

– Дякуємо! – мовили в один голос.

– С-с-с! А могли й не відпустити – і тоді теж перетворилися б на одних зі сріблястих блискіток, що так сяють, неначе на сонці. Тому ви щасливчики… Так би мовити, – гадина саркастично промовила, граючи почуттями обраних. Не завжди можна розгледіти, хто для тебе друг, а хто – ворог.

– Гаразд, до справи! Поки ви нам знов голову не задурманили. Бо, гляди, щось утнете. Віддайте, будь ласка, те, за чим ми прийшли й більше Вас не потурбуємо. Я обіцяю. – Благально вмовляє хлопець, оскільки сили вичерпані, а результату перемовин ще й досі не має. Хочеться, щоб ця небилиця завершилася якомога швидше. Втомилися… Єдина мета зависла над головою – додому. Як нестерпно хочеться повернутися у своє середовище.

Повзуча вирішила довгих не вести діалогів, а просто приповзла до найбільшої квітки-корала та обережно зірвала її. Присунула назад та протягнула яскраво-червону красуню. Її величність надає почуття казковості. Незвично красива і водночас досить таки дивакувата рослинка. За своєю структурою пишна ноша флори кольору крові. Вона, ніби сяє яскравими барвами переливчастості з-поміж інших рослин. А ще неабиякою дивиною є її величне, крислате листя, що розташовано, неначе в шаховому порядку, по всьому стеблу. Здається, що таких кольорів насичених ти ще ніколи не бачив. Пелюсточки на цій флорі пишні та ніжні, а у поєднанні з льодяною обітованою та сяйвом блискіток сніжних, вона є ще неймовірнішою. Має тендітне, гладеньке, гнучке стебельце, але водночас не росте при самій низині. Серединка у формі серця, малинового кольору прикрашає та додає елегантності, вказуючи на доброту та умиротворення світів.

– Візьміть її з собою, посадите у підводний пісок володінь Володаря. Я обіцяю, що у всій водяній місцевості запанує добробут та злагода. Більше ніхто не пізнає почуття темряви у свому серці. – Гадюка розповідає про подальший план дій, бо ж не достатньо здобути рослину, а потрібно зуміти її ще й уберегти.

Мандрівники радіють, що зможуть зробити світ Океанії, хоч на трішечки добрішим та лагіднішим до сьогодення. Самі теж втомилися постійно переховуватися та очікувати небезпеки з усіх усюд. Варта чатує: чудовиська хочуть їсти.

– Але як ми потрапимо у королівство, щоб зробити це? – обдумала Ліза слова змії й прийшла до таких запитань. – І чи зможемо ми повернутися додому і позбавитися цієї бридкої луски та хвоста? А волосся? Я обожнюю свої локони, чи зможу, хоч колись їх повернути? – слова летять, як зерно у млин. Хоче якомога швидше, щоб усе скінчилося. Втома та крик душі пересилюють стриманість. І тільки віра у повернення до минулого життя не дає змарніти та втратити будь-яке бажання боротися. Але чи то на щастя, чи, навпаки? Питання без відповіді.

Повзуча красуня уважно вислухала усе наболіле у цієї юнки, а потім спокійно промовила:

– Не знаю чи сумну новину скажу, чи ні, але скористатися ключем можете лише один раз. І, звичайно, тільки один раз вирішите, що для вас важливіше. А зараз візьміть ключ. Вказала на рослину.

– Який ключ? – здивовано запитав Любомир. Ніяк не второпає, про що воно балаболить, адже прийшли за квіткою, а не ключем. Якщо є відмикач, то має бути й замок.

Відповіді так і не почув, бо квітка до кінця розчинилася і в її серединці лежить непримітно маленький золотий ключик. Тому після цього дійства питання не потребує відповіді. Просто бери та дій.

Після завершення дії з відмикачем у серединці квітки-корала утворився отвір, який і має відкрити цей ключик. Ця дія веде до чогось хорошого, однак невідомого достеменно.

Зачудовані незвичною рослиною уже майже забули про ту, хто дав її. Ні, цього разу не причаровані, а лише милуються красою й тендітністю речей. Істота швиденько нагадала про себе, щоб завершити перебування цих непроханих гостей у своїх володіннях:

– Відчиняйте уже свій портал, але дивіться виберіть правильний варіант, с-с-с! У вас же їх два буде, знаєте про це? – уточнила варіанти виходу.

Почувши слова гадини, Любомир хвацько вихопив ключ та, встромивши в отвір, прокрутив його. Зробив це так, ніби щось невідоме ось-ось відбере можливість скористатися річчю та назавжди замкне у цьому крижаному королівстві.

Відчинилася незвична картина, яка пропонує непростий вибір. Цілісіньких два портали, замість одного, що мав би полегшити повернення і не зачепити ніяким чином сумління. Не все так просто. З двох зол завжди маємо вибрати вигіднішу та ціннішу. А тут якось усе заплутано, бо ж вигідним є повернення додому, а коштовнішим – врятувати світ Океанії від пітьми, й вибороти право на існування для більшості. От і виріши тут, що правильно, а що ні!

– Але ж ні, блін, і тут підстава! – не зміг втриматися юнак, щоб не заговорити словами-паразитами, після таких перипетій, ніби своєрідних насмішок над обраними тільки й не вистачає.

– С-с-с! Ну, вибирайте! Але у вас лише один варіант з усіх запропонованих! – як ножем по серцю, промовила повзуча.

Вибір, дійсно, не легкий. Адже ще ніколи не хотілося так швидко додому. Коли у відбитті порталу побачили батьків і ріднесеньке помешкання, то не хочеться уже ніякого рятування світу, тим більше чужого. Хлопець мовчки поглянув на друзів, що тихесенько очікують на рішення недорусалів.

Врешті, Ліза наважилася підтримати коханого у важкій справі вибору, позаяк хто це зробить, якщо не вона. Одне ціли завжди має бути цілісним. Взяла Любчика за долоню. Яким би не був вибір, але він має бути спільним для всіх.

Квітка відкрила два портали. Перший – це суша. Домівка Лізи та Любомира. Рідні щасливі, їхні кімнати, друзі. Таке звичне життя. Це все взято зі спогадів їх самих. Своєрідне випробування на пріоритети та справедливість. Ілюзія занурює у хвилювання й прагнення покінчити з усім.

Другий – світ води. Початок війни, якій завадити можуть тільки вони. Всі ті, хто допомагав у подоланні негараздів та шляху до цілі. Смуток, ув’язнення, жорстокість – усе те, що панувало після того, як вони залишили королівське місто. Картина розгортання подій не дуже приємна. Чимала кількість істот потребує їхньої підтримки, бо тільки від них залежить багато життів. Хаос править світом Океанії, а Посейдон – лише своїми амбіціями та ненавистю до сущого. Пітьма окутала його серце. Повернення до прекрасного більше не буде. Цей шанс єдиний.

Не простий вибір, адже з усього цього слідує те, що якщо ці двоє оберуть повернення у свою батьківщину, то їхні друзі, риба-клоун на ім’я Алларда та дві черепахи-альбіноси Торі й Ейла, просто загинуть у цій печері так, ніби не віднайшли виходу. Досить таки не легкий вибір і можливість помилки лише одна. “Що ж робити у такому випадку? Як вийти правильно із такого нелегкого вибору?” – помисли, клубком, кружляють у мозку Любчика.

– С-с-с. Ви маєте визначитися якнайшвидше. Портал відкрито лише на деякий час. Для того, щоб щось віднайти, потрібно щось принести в жертву! – квапить змія. – Достатньо буде зробити тільки декілька кроків у бажаний вхід.

Ліза з Любомиром перезирнулися один з одним. Черепахи та рибка дивляться перелякано на товаришів і розуміють, що лише від обраних-друзів залежить їхні життя. Чи зможе ця солодка парочка пожертвувати поверненням додому заради них та світу води в цілому? Так, рішення дається не легко, але його потрібно робити.

Хлопець озирнувся до супутників мандрівки, промовив, посміхаючись, бо ж обрання зробив ще тоді, коли почув про дві перспективи:

– Друзі, ви з нами! Врятуємо цей світ чи як? Невже думаєте, що ми залишимо вас тут?! – жваво промолов слова, ніби на м’ясорубку.

Помічники посміхнулися надії бути врятованими й щастю тому, що вибрали правильних друзяк.

Юнак і юнка разом з друзями взялися за руки та попливли у бік порталу з володарюванням війни й всього не дуже приємного. Щоб допомогти океанським істотам стати вільними.

Портал зачинився, щойно мандрівники у нього увійшли. Квітку-корал, яка принесе спокій у душі оточуючих, звичайно, прихопили з собою, позаяк без неї не можливо завершити місію.