коли чорти водять...

і розхитує хода танжір села.

і темніє небо димне від заплат.

шарпанина, тріпанина стовбурів -

між дерев білиця в пошуку скарбів.

вибухає сонце в захід, гасне в схід.

і джгутами огорожу в'яже лід -

мов стрілою вказівною куди йти,

мандрувати, не блудити через тин.

вже розбило зимне сонце глек вина.

жовто квітне та мигтить свіча вікна -

лише руку протягни, зніми її,

коли хмари в небі палять палії.

але швидко так стемніло! крутовій

засвистів, скрутив усе у звій -

аж не в змозі свого шляху віднайти,

бо мов скочили із пекла всі чорти!

себе хрестиш та у сніг кладеш хрести...

ну, от як ото до хати підійти?!!..

випадково, раптом впреся лобом в тин

та зрадієш... - втрапив в хату від гостин!

...увійдеш у теплий затишок під дах

у хмелю і трохи змерзлий у снігах,

враз хильнеш гіркої склянку самоти ...

тільки й чуєш як біснуються чорти.