Весна

Коли лежав ти в мене на колінах,

Здавалось, ось-ось замурчиш.

І марю я у цих моментах,

Тому пишу для тебе я цей вірш.

Чомусь мені весь час здається,

З тобою не як з усіма,

Бо легко так усе несеться,

Можливо, навіть не дарма.

Я просто все не зрозумію,

Хто ти для мене, я — тобі,

Та все одно ночами мрію,

Що я не в черговій безглуздій грі.

Що саме зараз, тут, з тобою

Я починаю відчувати той комфорт,

Що можу вкутатись любов'ю

І не подумати, що це черговий фронт.

Не думати, що знову доведеться все тримати

І все тягнути тільки на собі,

Бо ніби тільки я умію говорити,

А не лишати все у голові своїй.

Що зможу я хоч раз відчути,

Який із себе спокій мій бажаний,

Уже пилюкою покритий і забутий,

Але від того ще не меньш жаданий.

Я хочу довго ще дивитись

На ту котячу усмішку твою,

Яка ночами мені буде снитись

І я гадатиму, це точно в сні чи наяву.

Я хочу знову й знову потопати

В теплі і ніжності твоїй,

З обіймів тих не виринати,

Що стали захистом моїм.

Я хочу назавжди запам'ятати

Той спокій і умиротворення душі

І просто хочу відчувати,

Що не марно я пишу всі ці вірші.