Край між двох світів

Де забуті плавні сходяться у луки,

У вогнях заграви тоне ковила.

Там же споконвіку пісню степу слухав

Невгамовний вітер, як весна неслась

По просторах краю життєдайним рухом.

Та давно в інакший вимір зелентрави

Перейшли. Де пращур полював гусей,

Водяні потоки спокій увібрали.

Та були там доки, поки геть усе

Шкереберть не стало у боях без правил.

І не поспішає Польовик вертатись

У той світ, де шана до природних сил

Припадає пилом, та війни лещата

Нищать знавісніло те, де колосив

Молоді побіги він колись завзято.

Та прохають люди незвичайні квіти,

Ні, не від застуди, а щоб мапа мін

Проростала ними, щоби хоронитись

Від біди щосили, так щоб кожний вмів

Убачати пастку, оминати спритно.

На своєму вічі радилися довго

Жителі одвічні і полів, і рік.

Хоч терпіння їхнє зовсім не бездонне,

Та долати лихо луків і доріг

Краще буде разом. Хай вартує Доля!

Чарівне насіння розкида́ла Вила.

Вітер їй відмінно в цьому помагав.

Будуть майоріти небезпечні схили

Та не тільки влітку, щоби без вагань

І сапери жваво справу тут робили.