Malleus Maleficarum. Забутим й непоміченим
Не забувай: твоє ім'я - то сила,
твоє ім' я на крижаних скрижалях.
Твоє ім'я вогнем ґарцює в жилах
і холодом цілує профіль сталі.
Моє ім'я, де сонця тінь холодна.
Моє ім'я, де лід спікає губи.
Така безмежна і така голодна,
малюю я на ставах чорні смуги.
А ти летиш на поклик, тихий шепіт,
заходиш в коло, розкриваєш душу.
Ти дух. Прикличник. Просто сонний легіт.
Тебе коритись спаленим я змушу.
Ти вже пробач, така моя природа -
в аркан ловити всіх, хто нищив храми.
Хто нас палив, хто проганяв із роду,
я на Межі приводжу до застави.
І не молись, твій Бог того не чує,
ти засинай, ім'я твоє відкрито.
Я твою душу в пекло замурую,
А тіло... Тіло лиш пусте корито.
Розтане в колі, як в вогні розтали
всі мої сестри, матері та доні.
Обряд здійснився. Час прийшов розправи.
І знак застави висох на долоні.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.