🛰 Відкрито прийом робіт на конкурс “Український Hi-Tech”! 🛰

Конкурс фентезі поезії "Аль Мор"

Вже на конкурсі: 123
Відхилено: 47

"Сповідь", "Нехай буде тиша"

"сповідь"

неначе говорять до мене мої ненароджені доньки

зеленими голосами сповідують мій живіт

ховаються в вухах повзають по моїм скроням

всередині мене простягають колючий дріт

на якому сохне їхня-моя білизна

біла, волога, шита червоною ниткою

моя - викинута, їх - не придбана

в моїх ненароджених донечок

діри в спині й ковтуни у волоссі

вони кличуть мене своїм нездійсненим голосом

зникни, чугайстре, зникни

немає тут вогнища, нема тобі їжі

вийду вночі й блукаю вулицями

десь на околиці вони ховаються

зеленоокі, з дірками в спинах

але майже живі майже скоєні

зникни чугайстре зникни

зникніть чорти не смійтеся

десь через той перехід, десь за цією новобудовою

десь під мостом біля річки

сховались доньки мої та виють

нагодує макош їх своїм молоком

і виростуть-виростуть в моїх грудях

буде земля їм під ноги, буде повітря в роті

буде моя рука їм на серце і інша рука їм на голову

зникни чугайстре зникни

вони співають тільки для моїх очей

тільки для моїх плечей

їх гіркі голоси і тьмяні легені

***

"нехай буде тиша"

мати вчить свою доньку

як не померти виходячи з дому

де перейти дорогу

і як відрізнити людину від мари

в квартирі навпроти

мавки бавляться біля крана з водою

сусід тихенько виє, ковтає слину

обіймає лице коханої з пустими очима

повторюючи тільки б не побачити

тільки б не побачити діру в її спині

донька чує це кожен раз як лягає спати

мати кладе чебрець їй під голову, що мав би допомагати

але донька не спить вже тиждень

мати посипає поріг

дешевою сіллю

кладе під затертий килим

полин і соснове гілля

вішає на доньку обереги і дає гроші

каже: купи хліба собі

і молока мокоші

в одну з ночей наступає тиша

мавки не бавляться сусід не воркує

лежить коло столу з пустими очима

мати віщує коло сплячої доньки

і хмурить лоба і кривить губи

чутно лише нерозбірливі звуки

чи то щезник співає, чи гудять труби

...

Суворова Анастасія

Пісня про баланс стихій

В стародавньому Китаю,

Коли це був закритий світ,

Дракони жили у тім краю,

Правили людьми сотні літ.

Полонили всіх війною,

Де невірний кожен ліг.

Шенду звали головного,

Він орудував вогнем.

Володар 12 талісманів,

Його не вб'єш простим мечем.

"Небом" володів Ші Ву,

Де сидить він не один.

Літає "вітром" там Шо Фун

З ними ще "гримить" Чанг Зу.

Часто там тремтить "Земля",

Коли у сні хропить Дай Гвей.

А  сестра "вода" Бай Тса

Топить у собі дітей.

У стараху весь тремтів Гон Конг.

Тільки не мудрець Май Ран.

Владик зібрав ударом в бонг

Й магічну мантру прочитав.

Хай Інь та Янь знайде баланс.

Хай вічно сакура цвіте.

Хай нечисть зникне з сходом сонця

Швидше ніж роса впаде.

Вмить дракони закричали

Тікаючи хтозна-куди

Сили стихій їх залишили

І всі зажили як у сні.

...

Маркус Броді

За що його єдиного я покохала?

За що його єдиного я покохала?

Він не людина, не вовк, не Каїн.

Немов у сталевих обладунках Бога

Він врятував принцесу, як воїн.

Раніше такої любові не знала,

Наче серце розривається у грудях.

В його кігтях життя я пізнала,

Коли летіла з ним на крилах.

Та ані крику – ба, він без жалю.

Вогнем горіли ріки і озера.

У замок він приніс мене Отера,

Його нареченою себе вважаю.

Зі мною він поруч як людина,

За муром він найстрашніший звір.

Не каюсь, що покохала Дракона,

Він викрав мене, долі наперекір.

...

Альона Винокур

Подорожня пісня

Подорожня пісня

Лячно, лячно, вурдалачно.

Жах імліє крізь гілки.

Мій попутник необачний

Хрест цілує потайки.

На білборді край дороги

Тінню бавиться кракун.

Надпис сяє: «Більш ніколи».

Під білбордом ворох трун.

Довго йшли ми, нас забули

Там, де спалені міста.

Наші ночі, дні минулі

Проковтнула марнота.

І тепер ми на розпутті.

Право, ліво – все одно.

Мій попутник ледве чутно

Щось шепоче…Поряд Зло.

Зло глузує з нас та тисне

До високих, до дубів.

А мені у роті прісно.

Вовк у лісі десь завив…

Сіль червона роз’їдає

Губи крижані мої.

Мій попутник осідає.

Запалали обрії.

Лячно, лячно, вурдалачно.

Жах імліє крізь гілки.

Мій попутник необачний

Хрест цілує потайки.

...

Біанка

Герой, що знайде рай

Коли загинуть кораблі

І зникне небокрай

Тоді народиться в пітьмі

Герой, що знайде рай

Він вийде з попелу і жару

Закутаний у стяг

Збіліють чорнії тумани

І ворогів кістяк

І битиме шалено в груди

Герой, що знайде рай

Однак забудуть всі етюди

І скажуть: він - шахрай

Глухі сліпці без ніг, без рук

Їх голос, що без слів

Злетить, як навіжений крук

Та й за героєм в слід

І стане він в нерівний бій

За тих, кого не знав

За тих, хто у житті своїм

Його зганьбив й скарав

Коли загинуть кораблі

І зникне небокрай

Не буде більше там землі

Де мав би бути рай

...

Аля Кобза

ваша величносте

сміюся невлад

ваша величносте

висипаю в долоні

вчорашній сніг

в ньому щось схоже на лавр

те червоне н

е кров зовсім ні

нехай ваше чуття на цей раз помилиться

вода стікає на ці

від морозів пошерхлі вилиці

щоб лишитися клеймом для наступних мерців

кривавим ластовинням

кати прийдуть по мою голову

і ви

робите вигляд

що не бачили мене голою

доки я роблю вигляд що ви живий

...

Rothaarig

Не всі казки лише для дітей

З рідних світів білобоких книжок

Ви мене так навчали хоробрості

Не закінчиться жодний ваш рядок!

Ви житимете в моїй молодості.

Як забути вас, герої світів?

Ви мене ледь не з пелюшок навчали.

Ви далеко, десь там, за сто морів,

Не знайде вас ніхто, хоч як не шукали.

Платформа три чверті! Пусти, я прошу!

Люблю я драконів, вчитися буду!

О Гаррі, я майже з тобою по небу лечу...

Сподіваюсь, історію твою не забуду

О леве, чаклунко, чарівна шафо!

Пустіть мене у Нарнію на мить!

Моя душа від цього заспіває птахом,

Ваша магія ще довго не згорить

О Більбо Беггінсе, прошу, почуй!

І круглі двері не застав, а відчини,

А я за тебе ентський напій заплачу,

Вірші, пісні читатиму у час нічний...

Аліно! Не згасне світло, що в душі твоїй

Я вірю, що моє також не скоро згине...

Та навіть гриш не витримає тіні вій,

Що не лоскочеться, ріже, як крижини.

Герої! Не раз мені ви добре довели,

Що хоробрість важливіша за гостроту меча.

І хоч з цього світу ви ще не пішли,

Та співатиме довго надій і мрій свіча!

...

Еванна Будковська

Чорнокрил та Альвен

Лети, Чорнокриле, минаючи зорі

До тої, ким мариш щоніч уві сні

Поміж поетичні рядки та прозові

Руйнуй перешкоди, лети й навісній

О, Альвен, краси неземної ельфійко

Молю, не спали дужі крила його

Він прагне любові твоє і тільки.

Дай промінь надії від світла свого.

Зустрінь ти героя свого поцілунком

Омий його рани холодним дощем

І душу, що прагне спокою й рятунку

Звільни від оков. І насить його ще

Своїми вустами красуні-богині,

Коханням, надією в краще життя.

І хай від сьогодні, від зараз, від нині

Союз цей несе щасливе буття.

...

Ігор Лобзік

Очі-дівочі

Лісом, полем і водою,

Чари грають над водою.

«Не дивись лиш мені в очі,

Бо тремтять сльози дівочі…

Приходь, приходь же щоночі,

Шукай мене опівночі.

Я припливу, до бережка,

А в ясний день – я бранка.

Будь зі мною до світанку,

Люби мене не як коханку.

А нареченою мене оголоси:

На світі немає більшої краси.

Сьогодні ти поцілуй мене

Й біда наше щастя омине.

По-справжньому мене кохай,

Своєю русалкою називай.

Як завтра любов наша помре…

Ти пам’ятай навіки мене».

Лісок, полем і водою,

Хлопець ходить над водою.

Чари грають і не тають,

Про любов йому гадають.

Вітри верби заколишуть,

Трави п’ятки залоскочуть.

Дочекається він знову ночі

Щоб побачить її очі-дівочі.

...

Альона Винокур

повінь, що прийшла по імена

це повінь що прийшла по імена

по наші полохливі імена

відірвані від святців імена

заникані під ковдри

від неї буде світом йти луна

далека і приречена луна

нікому не підзвітна і страшна

зациклена на повню

у тебе попід іклами свербить

мале щеня тобі ще жить і жить

але гуде під вікнами — скажи —

неначе в пісні

неначе хтось наказує: дивись!

і ти — ще вчора тихший од трави

кричиш вітрам і грозам: йду на ви!

страшний і грізний

не до добра – ой-вей! – не до добра

оця смішна беззуба дітвора

що довго забувала своїх пра-

зійшлась докупи

молитва розквітає у прокльон

туману пошматований вельон

і діти зачинають в унісон

пісні спокути

...

Єлизавета Жарікова

Пам'ятаєш, мала?

Пам'ятаєш мала

як увесь час до тебе липла ниточка

ти сміючись казала: знову жених причепивсь!

і намотувала її на палець розказуючи абетку

абетка закінчувалася — а хвостик нитки завжди лишався

хіба не тому що немає ні на твоєму язиці ні під язиком тої літери

з якої бере початок моє ім'я?

Пам'ятаєш мала

як ви викликали Матюкливого Гнома

а кого ще було викликати в неопалюваній квартирі кінця дев'яностих

десь на примарному кордоні двох держав?

Я приводив його для тебе

і він — п'янючий і злий — ходив хитаючись по липкій линві від стільця до стільця

вигукуючи прокляття нашому і вашому недобрим світам

Я дивився і не зачиняв дверей

я знав що тобі подобається бути трохи поганою дівчинкою

Пам'ятаєш мала

несправжні цукерки і справжні цигарки

листи до Діда Мороза перехоплені потойбічною поліцією

амулети і камінці бородавки і перехрестя

і жаб'ячі пісні над ставком — упіймані саме для тебе на гачок молодого місяця?

Тож куди ти тепер мала?

На кого ти мене покидаєш у цьому березневому розламі між світами?

Озирнися мала — або ні — не озирайся

і я назавжди скам'янію тобі в грудях

і світитимусь — як світиться фальшивий китайський місячний кулончик

приторно-солодко — мов ота твоя ідіотська цукерка тутті-фрутті

незграбно — як оцей перший вірш написаний демоном

на ошматтях власного чорного зашкарублого серця

...

Єлизавета Жарікова

Чаклунські "тільки"

А я зовсім не чаклунка,

Тільки в домі запах трав,

Що парує з того трунку

- мить чарівну затримав.

А я зовсім не чаклунка,

Тільки друг мій - домовик.

Ще є кішка, що пустунка,

Дім її - це черевик.

А я зовсім не чаклунка,

Тільки серед купи книг -

Гримуар - мага заду́мка,

Втілити її не встиг.

А я зовсім не чаклунка,

Тільки повний мрій рукав.

- Краще не бува ладунку,

Та чи це мрійник шукав?

А я зовсім не чаклунка,

Тільки чарівна свіча

Світить шлях мого малюнку,

Пісні лагідні звучать.

...

Еванна Будковська

Секретний край

Хто живе у тому краї,

Де немає геть страху?

Десь же є ота скарбниця,

Що розкаже про Ягу!?

Там живуть не прості люди,

Бо не знають геть біди.

Як, коли і що там буде,

Знатимеш, потрапивши сюди!

Ось каміння, ні, це ж жаба!

Бач, а там Лісовичок,

Снігова ожива баба,

І співа Домовичок!

Скільки чарів є у краю,

Скільки загадок, химер

Та секретик один маю,

Хочеш? Розкажу тепер!

Подивись ти на полички,

Ті, що в твоїй голові!

Фантазуй, шукай крамнички

Небувалих чудасій!

...

Ящук Ірина

Подумки магія осмислення реальності

Фентезі - ілюзії системою дивозмістовності

Містика фантазії, чарування послідовності

Фантастичність магії, неправильне пекло, правильний Рай.

Або не зрозуміли вічний вогонь, або вірогідний фантазії звичай.

Потойбічне пекло, астральний Рай

Освітлене Сонцем потойбіччя дня

І неосвітленої сторони - ніч, Астрологічний Астрал логічний,

Саме зараз найточніший час - Сейсмологічний.

І без цих ілюзій Сонце пекло нескінченно

І всеж це красивий променів фрактал

Симетрія у магії світла прямих ліній

Фантастика вічно горітиме в вогні відносно космічної швидкості,

Вічний зміст думок без видозмінності - брамфатура Єволюційності!

...

Діма Довганенко

Лицарська доля

Знову рятує, дракон лютує,

Принцеса страждає, лицар виїжджає…

А хто казав, що він того хоче?

Фізично – рятує, в душі – ескапізм.

Може, хтів лицар наш вишивати, гуляти з братами та й горя не знати?

І знов на коня, а думка далеко: читає він книгу, за віконням смерека…

Кішка ласкава дрімає, мурлика, щасливий фінал – не буде там лиха.

Але, жити так йому не дадуть, для татка не хоче він бути негожим,

З народження знав, куди поведуть, не маючи змогу відмовитись… Боже!

Чому саме він? Він, а не Гоша?

Сказали – призвання, та що вони знають?

Майстри з працевлаштування…

А ще принцеси, полюбляють деякі ексцеси,

Ставлять драконів на передову, мов, давай, покажи силушку свою!

Хоч лицар наш жорсткий, мов каміння,

Але в душі його – сумна трембіта завива,

Тваринку шкода - ніяке діяння не коштує того протистояння!

Дракон – істота дивовижна, розумна, статна та магічна,

Поговорити з нею треба, а всі за зброю і до неба.

І найсумніше: ми не винні, не треба йти у далечинь.

Які зростали, такі й стали, а мріємо про неба синь…

Потрібно рушити систему! Дитинство гарне дарувать, та час на себе виділять!

Не буде сумно тоді сину. Й татко знайдеться в долині забутих мрій і сподівань,

Де поховав свої надії під дахом страху і страждань…

І лицар вирішив тікати, тікати далі, до зірок,

Навчати жити діточок й оселитися тихенько.

Тихенько так, щоб не знайшли «Посланці неба» з пошуку роботи,

Принцеси, тобто горе-квоти, та інші лиха лісові…

...

Ірина

Пост мортем

Відшукай мене швидше серед гострих шпилів.

Вбий безжально, пост мортем залиш на столі.

Поцілуй його так, щоб і я в потойбіччі зомлів.

Заквітчай. Пройде час – перетвориться все на пил.

Візьми іграшковий свій меч. Кусай долоні. Терпи.

На устах пошрамованих піниться кров.

Дорогим я вином пригощаю тебе на добро.

Не потрібні мерцям ні молитви, ні пізній жаль.

Помилуйся: по сердечних кайданах повзе іржа.

Поцілунки твої – отрута зміїних жал.

У мільйона початків, буде один кінець.

Я занадто лукавий і занадто не.

Не герой. Та не боляче це, а болить – то мине.

Не/весілля святкуй, бо в любові ти, пташко, сліпа.

Оселяйся у грудях, ребра квітами засипай.

Буде постіль, де б ми могли лежати удвох.

Та в кінці, я в терновому вінці, як Бог.

Сперечатися чи пручатися дуже дивно, бо

Добро завжди перемагає зло. Окей. Проте,

Важливо те, що я не стану батьком твоїх дітей.

...

Rothaarig

Міст між світами

В прозорій димці небокрай купався,

Там сяяв замок з гострими верхами…

Де час і простір розірвався,

Проклавши міст сріблястий між світами.

Туди я йшов, забувши втому.

Роки спливали, ніби миті…

Крізь краплі елю і міцного рому

Чарівні сурми грали у зеніті.

Та темні сили не дрімали,

Імлою вкривши світлі мрії.

Перевертні навкруг шугали,

Отруту відьми в казанах варили.

В тінистих хащах я блукав без тями,

Зеленим мохом обростало тіло,

Яке до крові роздирав кігтями,

І вже здавалось не боліло..

В тісній печері слухав грози,

Виття голодне хижих звірів,

Їх кров’ю гріючись в морози,

І засинаючи на шкірі.

У ніч бездушну, безкінечну

Іскристе світло сон спинило:

Створіння миле і безпечне,

Побачивши мене зраділо.

Я знову йшов, мов за зорею,

У темряві горіли крильця,

Вони несли крізь морок фею,

До замку, що колись мені наснився…

...

Teodor Less

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

Пишу сьогодні вірш, не схожий ні на що,

Читай його скоріш, мені не все одно.

Читай його мерщій, рядків не пропускай,

І почуття зігрій, і в мрії відлітай!

Тремтить кабіна ліфта: ввійди, не розгубись,

Як послуга від SWIFTа, миттєво! Не барись!

Як віртуальні гроші, враз перенесе,

Машина часу в гості - очікує Сенсей.

Розгублений присядеш на килим до митця,

І якщо бажаєш, почнуться чудеса.

Холонуть ноги, руки, критично низький тиск,

Наражений на муки - провалюєшся вниз.

Летиш не день, не рік... І вічність проминає...

Кривава йде війна, і ворог наступає.

Він лузгає зубами, вдягає обладунки,

З грюкотом забрало замикає думки.

Затиснеш кулаки, відверто в бій підеш.

За правду залюбки ідеєю живеш!

Є ризик для життя. Але це майже сон,

Туману каяття... З Сенсеєм в унісон.

Ти ледве чуєш звук, хоч лютиться земля,

І крик - помимо вух. Єдина є мета:

Крізь попіл, кров пройти, здобувши тут трофей,

До ліфта донести – очікує Сенсей.

Бажання перемоги змітає на шляху

Будь-яку тривогу, подумку лиху...

Трофей в руці тримаєш! В'їжджаєш на даху!

Перемогу тягнеш на колесниці мороку!

...

Marina Deep

Обережно, мрії збуваються!

ОБЕРЕЖНО, МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!

Жив гном один моторний(ну, майже, як козак),

Вчинив щось незаконне(вкрав, може, «Кадилак»).

Ховайся хоч за тином – шукає Інтерпол,

І він якимось чином вліз на драконодром.

То сам Гермес* і доля сюди його вели.

Стоять дракони. Воля!!! Тікай лиш у світи!

Кмітливий був хлопчина – дракона осідлав,

І вже через хвилину у космос мандрував!

Не вспів сказати «мамо!»- планета вже не та…

Аж тут із – за паркану туземець вигляда.

Сам гарний, синьоокий, кудряві волоски,

На зріст – вельми високий, а вуха – гострячки.

«Ти хто?»- питає гнома ота істота – ельф.

І хлопці спільну мову знайшли в один момент.

Зрадів ельф ,наче брату –« Наш будеш президент!»

Бігом пройшла посвята і вручено презент.

А чом би й ні? Небога їм зразу згоду дав,

Та вже гадав, що Бога за бороду спіймав.

Враз почепили радо відзнаку навіки.

В відзнаці – детонатор, а кнопка – на стовпі.

Щоб кожен, хто вважає, що президент не прав,

Коли лиш забажає ту кнопку натискав.

Ото в халепу вскочив наш гномик ! Не везе…

Вже ні за які гроші назад не поверне!

Якби у президенти так вибори пройшли,

Де б ділись претенденти, і ми б не так жили!

Гермес* - один з богів, покровитель крадіїв.

...

Наталія

БАБУСЯ

Вогонь витанцьовує. Віск смачно скрапує в миску.

На стінах розхристані тіні сплітають вузли.

Цій бабці старенькій, на свічці, без зайвого лиску,

Дозволила долю свою відчитати. Гори.

– Закрив тобі очі. Не бачиш нічого й нікого,

Спиває і вроду, і силу для власних забав.

Про щастя воркоче. Веде до могили дорога.

Ще можеш змінити, звернути. Дивись не проґав.

– Бабусю, рідненька, невже вся любов ніц не варта?

Ти вмієш, ти зробиш, щоб він відчував те, що й я.

– Не стану, рідненька, твій леґінь не вміє кохати.

Спасайся. Не зможеш – наїсться тобою земля.

– А чим я наповню свої розкуйовджені ночі?

– Терпінням, то й спуститься з неба яскрава зоря.

Чекає сім’я тебе дружня. Так віск напророчив,

Як зможеш пірнути в ніщо із думок корабля.

І знаю, що гріх ворожити про долю на воску.

Якби була чиста, навряд зачепив би обман.

Та краще вже гріх, аніж смерть від нетравлення мозку.

Бабуся по плямі у мисці вивчає мій стан.

Я вже тут була, в цій пустій незавидній кімнаті.

Можливо в потому житті, що наснилось колись.

Минають віки, а їй доля – на віск виливати.

Отримала дар, отже мусить. Не вміє зректись.

...

ГЛАМАЗДА

Туман Міраклуса

Знуджені вулиці стихли від тиші. *Міраклус розправив темне вбрання

На троні космічного штибу. Думки спопеляли поріддя.

Мерзенні жадали лиш гірше, щоб люди рабами йшли навмання.

Кістлявою жертвою ти був на рідних земних угіддях.

Він мокрим туманом злітав над землею. Спускався, щоб виїсти душі,

Щоб всотати світло й загнати бездарний всесвіт у тінь.

Міраклус уже над головою твоєю. Він хмарою чорною рушив.

Стій, марево зникло! Дитрон шле потворі амінь!

То добрий герой із мечем, наділеним силою зірки.

Він щирий борець з безкарним загарбницьким кодлом.

Він темінь січе і зло видаляє, мов хвору нирку,

Хоч це не кінець. Сльозами земля досі змокла.

Міраклус за спиною. Стій і не дихай. Чекай допомоги.

Дитрон вже готовий до смертельної битви,

Та морок із силою чарами б'є світлоносного бога.

Страх безумовний, читаєш Дитрону молитву.

Дитрон гляне в зоряне небо, енергія сповнить все тіло –

І зблисне раптово лезо в Міраклуса грудях.

З полегкістю серце стрибне у тебе: радість накрила.

Дитрон лиш безмовно всміхнеться: врятовані люди.

*Міраклус – космічний демон, що прагне поневолити людей.

*Дитрон – янгол світла, який живиться енергією зірок.

...

Dreamer_witch

Балада шпільмана ; Голосіння з фрегату «Дельфін».

1. Балада шпільмана.

Вже сайгачу сімнадцятий день,

Срака шніцелем зробиться скоро.

Хто сказав, що сумний менестрель

У життя не влипає суворе?

Збоку лютня стрибає стара,

Приторочена, стогне і крекче.

В думці – пісня, що ще не зіграв.

Й солонина – що більше доречна.

На приструзі пов'язаний бант, -

То в'язала ельфійська друїдка.

За мій шарм, неповторний талант

І за те, що за шматтям не видко...

Їй одній всі осанни мої,

Їй служитиму – серця Цариці,

Лист ЇЇ, через темні гаї

Я везу, відбиваючи шніцель…

2. Голосіння з фрегату «Дельфін».

На Пурпурове море впала тиха ніч.

Констапель, впитий, кренделі ногами пише.

Рипить рангоут про темряву сторіч.

Для мене ж, ніч ця – найясніша.

Під марсом галеону бовваніє щит –

Фініфть блищить у світлі місяцѐвім.

На нім лазур і червінь пломенить,

І вогник скаче на пащеці в лева.

То – символ твій, моє найбільше з див!

О, найдостойніша із дів народжених!

Побачивши тебе, я враз схилив

І голову, і честь свою стриножену.

Далека, наче вранішня зоря,

Мов алконост на гілці – недосяжна.

Та, поки мій бушприт чигав в морях –

Загриз тебе кадавр стовражий.

...

Брако

Заручниця води

Моя душа страждає -

Я заручниця води.

Туга серце розриває,

Але я молю прийди.

Подивися мені в очі

І заглянеш в глибину.

Я чекатиму щоночі,

Я ж нікуди не піду.

Ти повір мені благаю,

Мені страшно тут одній,

Я давно тебе чекаю,

Лиш тебе, о милий мій.

Не відвертайся ти від мене

І очей не відводи,

Я твоє щастя безіменне,

Русалка я - дитя води.

Я тобі заповідана -

Доля в нас на двох одна,

Я молю прийди до мене,

Для тебе пісня ця луна.

Як прийдеш я поцілую

І притисну до грудей,

Я ж тебе, мій милий, чую,

Знаю, плачеш між людей.

Зі мною будеш ти щасливий,

Коханий, ти повір мені,

Лиш прийди до мене, милий,

Мені Страшно тут на дні.

...

Тетяна Куриба

Найбільший лиходій

Амур — найбільший лиходій,

Бо не щадив наяд, богів,

Ані жінок, чоловіків,

В усіх стріляв наперебій.

Одного разу закохав

У себе Геру для забав.

Щоб Зевс їх раптом не застав,

То Ганімеда підіслав.

Собою той відволікав

І Зевсу до душі припав.

Заходить Гера в тронний зал,

На троні Ганімед постав,

Зевс із собою посадив,

«Царицею» проголосив.

Та то не всі були діла

Триклятого того стрілка.

Ще кілька молодих богів,

Ех, влаштували колектив.

Хоч кажуть, винуватий там

Був Вакх і спирту кілограм.

Сварились на Амура всі:

Хай сам ковтне сповна біди,

Пут, що коханням обізвав;

Психею з тим народ послав.

Амур на те лиш психанув,

Всі стріли разом відпустив.

Психею ж палко пригорнув,

Бо теж дурну стрілу схопив.

Кохання як перемогти

Відтоді засіб не знайти.

...

Олександр Калінін

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч –

Співає пісню... Відбувається це так:

Крізь посмішку - єдине, що ми бачимо , -

Лунає гуркіт з гама частотою в такт.

Слухач ледь-ледь справляється з задачею

Серцевий ритм спинити, бо інфаркт

З Мироном поряд ходить зазвичай...

Триває враження секунд п'ятнадцять, планово...

Для головного очі швидше відкривай!

З'являється на сцені голограмою

Сюжет: хтось бачить пекло, а хтось - рай...

І глядачі, здивовані та вдячні,

Ледь проговорюють: "Іще... Співай!"

І звуки голосу чарівні вже лунають

З усіх можливих-неможливих місць,

За спиною Мирона крила виростають,

Лякаючи собою марних днів убивць...

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч -

Мені з'явився в спогадах колись...

Того прийдешнього, де житиму не я...

В єдиний світ у просторі злились

З майбутнього, з минулого життя...

*******

Миро́н (грец. Μύρων) — чоловіче ім'я грецького походження. За одним із тлумачень походить від слова миро — запашна олія, яку використовують у християнських церковних обрядах. Буквально: Мирон — той, хто пахне миром

...

Marina Deep

Маяк (Мідний король)

Море ковтає розсипані відблиски, б'є по піску крилом

Контури неба ламаються пазлами, пишучи снам пролог

Ніж маяка, розсікаючи темряву, тоне у лоні хвиль

Час не поверне у жертву віддане, скільки його не зви

Блиск Золотого Міста загравою ріже долоні хмар

Вицвілий місяць у воду кинувши, ніби мідяк на фарт

Погляд старого летить над берегом, чайками вдалину

Де янгол ранку худий і згорблений, обрій як лук зігнув

Скільки віддав безіменному богові, щоб відшукати сенс

Й тільки тепер роздивився істину, втративши геть усе

Світло до світла і в тишу пристані йтимуть нові кораблі

Там де маяк у безодні темряви - кілька потрібних слів

Де принесе ніби вітром з гавані запахи і слова

Теплі як попіл прощань і зустрічей, іскри старих розваг

І будуть бігти як діти пам'яті, босими по стерні

Замість слідів на піску лишаючи спогадів мокрий сніг

Запахи хліба, вогню і прянощів, тишу осінніх нив

Шелест трави, що м'якими лапами, шкрябається у сни

Шепіт років що напившись юності, падали за поріг

Те що тримав обіруч дитиною, й зрештою, не зберіг

Світло до світла і ніч гойдається, танучи як пісок

Й доти горітиме вогнище пам'яті, з хвилями в унісон

А коли з рук маяка розсипані

тіні як зорі, гаснуть -

старий піднімається вгору по сходах

і підливає

гасу.

...

Федір Рудий

Відьмине коло

Кіт застиг у темряві,

не наважуючись зробити крок.

Вона прийшла під ранок.

Місяць і зірки

мимоволі стали свідком

її любові до нього.

Вересова настойка кипить у казані.

У хатині ледь чутно шепіт.

Таємничість.

Сонце заховане за хмарами,

ліс оповитий туманом і прохолодою.

Спокійне життя.

Чорне волосся сплутане.

Жіноче тіло танцює в язиках полум'я.

Свобода.

Чути вовче виття.

Це не любов,

а дике полювання.

Спертий аромат сухоцвітів

і липке, тягуче почуття всередині

стали невіддільною частиною її життя.

Пройшов місяць.

Птахи так само мовчать,

а ліс болісно дихає.

Сьогодні

її вірний супутник – кіт,

сказав, що кохання – померло.

Поділ сукні тягнеться по підлозі,

витончені пальці були стиснуті у кулаці.

Самолікування.

...

Чорновод

Дорога до війни.

Дубовий спис у зарубках… - минуле…

В щита на тілі зазубні сокир…

Роки війни - століттям промайнули…

без миті часу на примарний мир…

Чи є душа під цим забралом…

Чиє життя забрав холодний меч…

Десь там, за обладунками, в дощі кривавім,

іржавіє ріка від сліз… кружляє, з мертвих, смерч…

Можливо, варто знати: хто ти… і навіщо

ховаєш, в обладунках, посивілий сум,

з яким шляхетно милував… від страху - нищив…

радів, що думав про богів… страждав від дум…

Гнідого вірного коня голодній зграї

віддав за шлях із пекла до небес...

Збрехали ворони… Віки минають…

На попелищі не знайти себе…

Боги війни і ворони не відпускають душу…

Лунає звідусіль пророчий вовчий вий..

І тільки шепіт голубів волати змусить:

… в оливковім гаю - чужий… Чужий!

Вечірній вітер тишу проклинає…

Разом - брати - без спокою, вони,

з росою, вирушать на чорний вихор зграї,

щоб віднайти дорогу до війни…

...

Володимир

Породження ненависті

Отруйні язики.

Потворне обличчя вигукує палкі промови.

Гнилі серця тріумфують.

Натовп зібрався.

Очі затьмарені злістю та чистою ненавистю.

Війна наближається.

Ельфів спів шириться полем.

Завтра тут вибухне бій.

Чарівне місце.

Гострі клинки

Зійшлися в сутичці з шаблями.

Протистояння народів.

Злий вовчий погляд

Холодно пропалював ельфа.

Породження ненависті.

Бушуючи в тиші,

і тремтячи всередині

ворон став свідком великих втрат.

Воїни падали

на оповиту кров'ю землю.

Великі королівства - зруйновані.

Останній листок

впав на землю.

Обладунки прокриті втратами минулого.

Драконяча сльоза

неспішно скотилася холодною лускою.

Оплакує своїх друзів.

...

Чорновод

Небесний корабель

І батька не знала, та батько приходив у сни.

Як в море тікала, він каже: не йди проти вітру, на галс поверни.

Стояла на пірсі, вдихала весь бриз.

Та моря було вже їй мало.

Дивилась на зорі. І зорі падали вниз.

О де ж ти коріння! Де рідна земля!

Чому на планеті своїй я чужа!

Від краю до краю вже звідана вся.

Де все ж ту самотність шукати, щоб сісти одна.

Сама із собою влягти та й зітха,

Усюди ж бо втоптано слід чобота.

Кордонів для себе вже жодних нема.

Та батько ізнову приходив у сни.

Гойдав корабель як колиску, шепотіли у моря хвильки.

Що вітру довірся. Себе відпусти.

І вітер тебе віднесе до мети.

І ось вже дівча не дівча. Розвертає штурвал.

Хай шторм все гойдає, насуває знов вал.

І барк мов на крилах у море летить.

Ще мить — і на небо у синю блакить.

Летить вже за хмари той корабель.

У селах й містах не пиячать ужель.

Угору вказа дітлашня: "Летить журавель!"

І пісні старі всі забув менестрель.

Дорослі ж ні краплі у рот не беруть.

Допилися, куме, з гарячкою в море не йдуть.

І в світі тверезім настає усім рай.

На свято ще вип'єм. Лиш барк той із неба сяде нехай.

Випиває лиш в снах самотній моряк.

Що крізь зорі і далі прокладає свій шлях...

...

Олег Карачевський

Я – ЖІНКА-ВОЇН

Осінній вітер якось важко дихав…

Хапав за поли… І утримував як міг…

А там – попереду – уже вчувався сміх.

Та хриплий…Ніби хтось говорить тихо…

Мені? І серце – в п’яти, як на гріх…

«Іди.. Не бійся.. Ми тебе чекали…

Уже давно… Напевно, сотні літ…»

Листки на стежці… Поводирів слід?

Щоб випадково я не заблукала…

Ого! Шатро…Немов альтанка – вхід…

Під стінами – лиш лицарі в забралах…

І я… У центрі… Просто босоніж…

Сайдак на плечах, у пуделку -ніж!

Намітка золота, мов покривало…

І страх… І здивування… Впереміж…

Сеньйора Осінь! В лицарство посвята!

Я – жінка-воїн. Ворог – Власний Страх!

У грудях серце – полохливий птах…

Та лицарям не гоже відступати,

Борюсь…Слова молитви на вустах…

На мене білі пруть Зими дракони,

Наносять рани з наклепів і зрад…

Думки… У ворога, то лише ар’єргард!

А темна рать - Зневіра й Забобони…

Від слів навітних наді мною – смрад…

Осінній дощ… Я плакала немало…

Та хмари вітер раптом розігнав!

І сонце! Й неба синього конклав!

Дерева в золоті? Осінні кардинали!

Страх відступив! Мене він не здолав!

...

Агнеса Ткаченко

Під звуки містичного вальсу

Відьма мене зчарувала, до себе забрала в полон

Дотиком ледве відчутним теплих маленьких долонь

В серці щосили палає кохання нестримний вогонь

Тільки на жаль я не знаю це наяву або сон

Демон-спокусник, омана? Він душу мою полонив

Тягне до себе магнітом, на спротив немає вже сил

У серце ввійшли одночасно сотні палаючих стріл

Коли під мелодію вальсу на танець мене запросив

Пари навколо кружляють, не гають спливаючий час

Свідомість заполоняє містичними звуками вальс

Відвідати бал між світами можна в житті лише раз

Тільки не пам’ятає минулого жоден із нас

Скоро настане світанок, люди забудуть про бал

Й пристрастей вихор шалений, що у душі вирував

Зможе лиш демон згадати, хто його серце украв

Якщо один з нас справжній демон, можливий

щасливий

Фінал.

...

Катерина Скрипка

Лісовий бог

Ранок шорстким язиком облизує кіптяву із дерев

Вудлищем променів з обрію тягнучи немічне і старе

Коло, що стало холодним спомином, ніби забута честь

Доки ще вітер не згас як полум'я, доки ще час тече

Довго і міцно принцеса спатиме, зграю повівши в тінь

Не потривожить більш вовчими лапами трави обабіч стін

Тиша бездонна як очі мертвого сиплеться їй у сни

Й нікому більше тепер молитися Богові цих лісів

Стежки звірині розвіються попелом, стане вогонь дощем

Й нікому більше тепер піднятися, спершись на їх плече

Тільки підніме рогату голову той, хто лишився сам

І буде йти по кістках і згарищах хмарою на міста

А під копитами стебла чорнітимуть, плавлячись як асфальт

З неба здираючи ніби посмішку, хмар посірілий скальп

Смерть розіллється стираючи вулиці, криками стихне день

Згаснуть вогні ніби іскри полум'я, поглядами людей

А коли дим крізь туман розвіється, зникне як перший сніг

Білі хранителі лісу піднімуться, шелестом у імлі

І розчахнеться як зливами небо, стебел волога пам'ять

А із сухого як попіл пня

виросте новий

пагін

...

Федір Рудий

Півсонні вії, дивні іскри

***

Півсонні вії, дивні іскри,

ніжно-рожеві відблиски буття

транскрипти, скрико-диски,

на лицях, у фігурах без кінця,

грацій градація на півлистах,

холодно-льодяні тріади,

спроста чи не спроста триптах,

підкрався з задумкою зради,

маленькі тіні, жовті крила,

сплітаються загрози гострого пера,

магічна сила все манила,

із голови до серця

протоптана стежиночка стара.

...

Діана

жалоба ґуреїв

коли ще тліло жевристе багаття прийшла вода

а з нею проклята орда

і розбила тепло об скелі

ми ще живі

стук-стук

втішали ґурéї

коли в наші землі ввірвались чужі кати

то вода взялася рости

й захопила пустелі

ми ще живі

стук-стук

казали ґуреї

коли затонули піски та потріскались стіни

а чужі храми звели на рідних руїнах

і не стало оселі

ми ще живі

стук-стук

побивались ґуреї

коли колишні боги зробились каліками

а пісні розлилися кривавими ріками

з перерізаних ший менестрелів

ми ще живі

стук-стук

молились ґуреї

коли їх скували в кайдани щоб не бачили суші

та вирвали очі кричали замучені душі

духи-в'язні підводних келій

ми ще живі

стук-стук

потонули ґуреї

*ґуреї - авторський термін, клірики-сонцепоклонники, монахи та цілителі давньої пустелі, захопленої острівним народом з даром до магії води. у тексті йдеться про падіння пустельної імперії через магічно-спровокований природний катаклізм.

...

hromovyda

Маріччине чар-зілля

Мій обов'язок священний —

Заварити це чар-зілля.

Хай торочать: божевільна,

Хай зіскакують із теми.

Як додам я зозулинцю,

І ще трохи перстачу...

Мені злості нестача!

Мама каже: «Ти не злися»,

Як не злитись, коли він

Не розгледів свого щастя,

Шкодить їй і тільки, трясця!

Хай його побив би грім!

Бо якби ж то біля мене

Така вилася красуня,

Така мила... незабутня...

Я б... ой, горе мені! Леле!

Так, скінчивши замовляння, перелила зілля в пляшку

Принесла те на навчання... Заглядалась на Наташку.

Подала Марічка напій, щоб та випила чар-зілля,

Щоб кохала ту, що має, не дивилась на Василя.

Вихопив чужий напій той хлопчина нерозумний

Випив, став він сам не свій й впав додолу непритомний.

Скрикнула Марічка «Ні!» Мало бути це чар-зілля

Не для нього, ну а втім в тому є її спасіння...

Схоже, у своєму гніві зайве то вона сказала,

Стали трави ті шкідливі та отруйним зілля стало.

Й через день, і через місяць все Наталка у скорботі,

Аж дівча чекать втомилось. Що знайшла вона в босоті?!

Та Марічка не в нещасті, не терпітиме безсилля:

Вже без злості, без напасті варить ще одне чар-зілля...

...

Ліза Маслова

Хвилі Ітаки

Хай вітер солоний цілує тканину вітрил,

І небо з водою зливаються на горизонті.

Ми – діти каміння, гартовані в жарі світил,

Які щоніч тонуть у хвилях Евксинського понту.

Дивись же уважно – цей шлях перед нами прямий.

Пора відпливати. Змахни на прощання рукою.

Лиши свою тугу як дар для Гермесових змій

Або у душі нескінченно воюй із собою.

Не можна лишитись. Пливи, без зупину пливи.

Десь там догорає у попіл розтоптана Троя,

І спогад про дім твій, загублений серед трави,

Навиліт пронизує груди неначе стрілою.

Нема порятунку і більше не видно землі.

Розхристані спогади – мов корабельні канати,

І хвилі ричать – такі несподівано злі –

Про те, що їм всім не потрібно було помирати.

Якби ж повернутись, якби дар принести вітрам,

Щоб знов перенестись до теплого каменю дому!

На берег цей рідний, полишений злим ворогам,

Нас зрештою винесе човен неспішний Харона.

...

Олександра Совська

Простягни свою руку

Простягни свою руку і спробуй повітря вхопи.

Я лиш дух – тож мене ловити й ловити,

Це, володарю грізний, як закохатись у вітер,

Як зійти в лісі мертвому на манівці.

Заблукати, забутись, згубитись у хмелю,

Розплескати у ріку вино своїх снів,

Й запалавши як сотні травневих вогнів,

Розказати секрети свої менестрелю.

Я піду за тобою. І сукню весільну вдягну.

Як в колодки на площі мене закують у корону,

І клюватимуть очі медові ворони,

Перш ніж, царю, з тобою я піду до сну.

Забереш мою легкість у відблисках бурштину.

Ти лежатимеш поряд – такий могутній й вродливий,

І розірване небо у хмарах збиратиме зливу,

І птахи на крилах нарешті нестимуть весну.

Більше духом не бути. До лісу дороги нема.

Він розквітнув тепер – а я оселилась у тілі,

Не верхівки дерев, а холодна гранітна могила,

І життя тут пече поцілунком клейма.

Наче сон, кров обернеться на вино.

Пий до дна – і нарешті відчуй мою силу,

Ти мій ворог, проте я тебе так любила!

Але зрадила все одно.

Я дивлюся крізь ґрати своєї тюрми.

Мій останній дарунок для тебе – відплата,

Забирай же усе, що я можу віддати,

Простягни свою руку… а потім помри.

...

Олександра Совська

Царський трон

Вирішив цар, що прийшов його час обирати собі спадкоємця:

Вибір виходив у нього складний – кожен з дітей був до серця.

Проте і завади у всіх мались доволі суттєві:

Перший різкий через край, другий живе у книгах,

Третій лінивий дуже та гуляка, яких пошукати

А Олечка – жінка, не гоже дівчині владу давати.

Тому-то цар й ставить задачу: добитись звання героїв –

Досягне хто більше в три роки, того він допустить до трону.

В пошуках подвигів тих брати з роздоріжжям стикнулись.

Першим Михайло-силач вибрав для себе дорогу –

Братам своїм помахав, відправившись прямо у гори.

Слідом вчений Андрій рішуче звернув праворуч –

Море в краях тих було, побачить схотілось простори.

Довго чекати не став на роздоріжжі і третій –

Ліворуч стежка тонка повела Богдана до степу.

Минули роки з тих пір, як принци пішли із замку,

Час випробовувань сплив – треба вже їм повертатись.

Цікаво цареві: чого досягли, кому королівство віддати?

Михайло – герой, він тролів здолав, що вбивали селян жорстоко,

Дружина ж з’явилась вже молода й вернутись до неї він хоче.

Андрій теж герой – лікарем став, він в морі живе і горя не зна:

За працю його русалідів сім’я вітрила країни на всю наповня.

Богдан за героя себе теж вважає – зустрів дівчат-мавок три роки тому,

Ліси проростити він помагає – вертатись не буде у царську сім’ю.

Цар порадів з рішень синовніх, живуть і без трону добре вони –

Радо простяг він Ользі корону, йому через вік вже не легко носить.

Як принци поїхали подвиг шукати, роботи царю додалися стоги,

Та донька чарівна усе підхопила – хист до правління у неї в крові.

...

Мирослава Олівець

1) Ніч чудес ,,, 2) У силі Землі

Ніч чудес

Намисто зоряне вдягла ця ніч.

До пари – і манто, і білу сукню.

І йде легеньким кроком босоніж

По селах і містах з таємним трунком.

Я бачила її – Цариця Див;

Вона розбризкала той напій сніжний –

І люд увесь сновида поманив

На кілька томних днів, на кілька тижнів.

У тиші неземній сховалась я,

Але вона помітила два ока,

Яким здавна́ священна таїна

Про світ чудес відкрилась ненароком.

Цариця грізно блиснула з зіниць,

Зробивши до полону млосний дотик,

Та потім ніжно мовила: «Дивись!

Отак усім дарую другий подих.»

=========================================

У силі Землі

Моя душа здіймає крила,

До сонця вітерцем летить.

Всі двері, серце я відкрила.

Скрізь Музика Землі звучить.

Я стану ластівкою з юнки

І променем – з ранкових рос,

І музою – із поцілунків,

Щоб все намріяне збулось.

Свободи попрошу у вітру,

У надрах я візьму вогонь,

У квітів – райдужну палітру,

Щоб світлом напувать з долонь.

Добро і радість зву на поміч,

Свій шлях я тчу із візерунків.

У цьому зелен-гаї що́ніч

Панує Лісова Чаклунка.

...

Любава Обуховська

Пастка

Дійсність осліплює. Лячно - льодяно у грудях відчула

вимоги викрадачів завиванням на темній дорозі.

Кличе манок у загубу, hazard*-купина** Вельзевула.

Голосу давнього лісу я протистояти не в змозі,

схиблено стежкою хащами йду відробляти минуле.

Щупальці мохів обличчя торкалися, пестили кволо.

Віти, як віхи, чіпляли поділ, роздирали одежу.

Линула й тихо молила тривога : "Не муч мене, болю.

Дай мені те, що належить, потрібне". Натомість: "Одержуй!"

Ноги засмоктує твань, у безодню сповзаю поволі...

Зміна забарвлення: замкнене небо із обсидіану.

Голос у мозку: " Болота не бійся... Уже не пропасти".

Корені зміями руки зв'язали, вібрую, вагаюсь:

доня чи любий? На вибір один. І це справжнє прокляття!

Як не викручуй, благай, а утрачу людину кохану.

Дівчинку виберу - серце у нього, не буде дороги,

Виберу милого - гріх заважкий не відмию довіку...

Так і блукатиму я на колінах, каліка безнога,

доки рукою мені нерухомі закриють повіки.

Ціну окреслено, марно просити пробачення в Бога.

"Смерть обираю!" - кричу і луною, що скелями липне,

катиться слово хлопчиська м'ячем під машину!

Вільними будуть обидва, в багнюці лишуся - ось вихід.

Хай тільки я від моєї провини загину.

Зроблено справу. Гримить і здригається пекло від сміху.

* фр.азарт

**горбик на лучці чи болоті

...

Kseni Berkeli

Колискова. Хазяїну? Мешканцю? Другу.

Я і сам би до ранку заснув, але то - дар людський.

Тож дивлюся на тебе з розетки, ти слухай і спи.

Я складу колискову з дощу, сяйва Місяця й мрій:

Я читав твої. Гарні. Взяли аж до самих цеглин…

Мій хазяїне, мешканцю, дяка тобі за ремонт,

(Під новими шпалерами стінка ще трохи свербить),

Та коли ж ти за свій, за свій внутрішній візьмешся фронт?

Серця тріщини також потрібно шпаклівкой змастить.

Я - суцільно-надійний, прощаючий, тихий, старий.

А ти - гострий, пихатий, скандальний, гіркий мов полин.

Через тебе від мене на зйомну пішов домовий.

В тебе з мене поїхали геть кудись жінка і син.

Нас з тобою з”єднала одна пуповина життя:

Я без тебе - захованка злиднів, відьом та примар,

Ти без мене під лавкою знайдеш швидке забуття.

Засинай, відпочинь, на світанку вручу тобі дар:

Мене Духи смартфонів навчили, як фокус робить,

Там замкне щось в контактах, і “трубка” сама подзвонить:

“То це ти мені? Я тобі?! Дивно… Вертайтесь! Пробач!

Я ніколи так більше!”- і скинеш, ховаючи плач.

… Далі буде, упевнений, жар - як уперше - обійм,

Сонце знову світитиме в вмите дощами вікно,

Мій хазяїне, мешканцю, друже, цінуй же свій дім,

Щоб здобуте й омріяне не розчинилося сном…

...

Лісь_Я

Господар вітру

Я бачив те все, як тебе от, шановний.

Від гуркоту й свисту холонула кров,

здригалося небо, дзвеніли підкови,

жбурляв блискавиці скакун-громослов.

Він мчав буревієм і гривою грав,

шаленим наметом здіймаючи хмари,

а змій, його ворог, лестива примара,

ярився вогнем, ніби сотня заграв.

Всі отроки княжі покидали зброю,

гайнули навтіки, - хто в воду, хто в ліс.

І не було б свідків у того двобою,

у браней славетних, що в небі велись.

Але ж я узрів, - хоч і тільки початок,

бо кажуть, до повні тривав іще бій, -

як у вишині та й зійшлися затято

цей кінь вітроногий і вогняний змій,

як небо тріщало і сипало іскри,

як звірі і духи у шатах барвистих

тікали, аби не пізнать божий гнів,

як тліла діброва, як струмінь кипів.

Здавалося, наче повітря загусло

і стало для нього булатним мечем,

і рвались перуни розлогим плачем,

і хмари, і ріки, і струни на гуслях.

Ніколи не був наполоханий смертю, -

не день бо живу, до пригоди я звик, -

та певно, я б згинув у тій круговерті,

якби не вберіг мене друг-межовик.

Він краще докаже цю казку нехитру.

Побачиш, - спитай про Господаря вітру.

...

Євген

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

ТІНЬ ВОГНЮ

ТІНЬ ВОГНЮ

Якщо довго вдивлятися в безодню,

безодня почне вдивлятися в тебе.

Фрідріх Ніцше

Морії морок пронизує поглядом Барлог.

Кланяюсь чемно, вітаю, як старших належить.

Ми однієї породи, пекельна примаро.

Наш Перелесник тобі семіюрідний небіж.

Слухай же сагу напівнепритомного світу!

Я Вогневиця, жаринка багаття Купала.

Надто слабка, щоб до прадіда Сонця злетіти.

Досить живуча, бо досі іще не пропала.

Вої звитяжні згубили мечі та шоломи.

Срібне ячання сурми зледеніло і згасло.

Гобіти, енти і ельфи, уруки і гноми

Впали травою під скіском безжального часу.

Вицвіли вишиті сварги прадавньої сили,

Вічності подих вивітрює руни з каміння,

На ланцюгу завивають симаргли безкрилі –

Пасинки смерті, злиденні знедолені тіні.

Бранці, заручники – мотлох,лахміття немодне,

Складене в темній коморі (а раптом придасться?)…

Нами награвся Творець, і тепер ми непотріб,

Кинутий людству, неначе каліці окраєць.

Скніти не хочу довічно у льосі холоднім!

Краще згоріти дотла у обіймах вогненних.

Довго дивилась у прірву. І врешті сьогодні

Вперше відчула – вона заглядає у мене.

...

Інгерд Майстриня

Сонце кохання

Темна богиня між зорями мчить.

Серце у грудях не б'ється, а спить.

У хаосі слів і у темряві ночі

Серед бажань, що доводять до страти

Приречена сотні сердець розбивати,

Вона зазирнула у янгольські очі.

І сталося диво, вона покохала

Усупереч долі, на подив собі.

І темряву світлом вдалось подолати

Відкрились навзаєм віконця душі.

І часу не стало, бо час зупинився,

Містична реальність заплутала слід.

Бо той, хто кохає, той житиме вічно,

Він сонцем кохання запалює ніч.

...

Наталія Хачикова (Лана Василенко)

крипта

крипта

"в мені живе дракон

добре що гінквізитори

не знають..."

Тарас Мельничук

коли безтілесний сом ковтає зорі

коли гноєтворні джерела вирують там

де колись янголи з білою лускою воскресали скошений будяк

коли інквізитори забирають слова і німі люди випасають пітьму

тоді жінки що ховали від вампірів свої зап'ястя у тіні горобця

гуртом народили мечника що володіє вигаданим залізом

душа його приходить з села схованого у липах

і приносить кокони з мальовничими словами

мечник прокрався у лігво песиголовців наче людина без кісток

і потай випив усю брагу якою вони причащалися на свята -

нажахані цим діянням вони втекли з тополиного лісу

похмурі карлики що жили у спаленому селі і крали кажанячі яйця

вміли викликати дух лавандового одинака і дух кравця присмерку

вони вимагали від мечника викликати дух його батька -

він викликав культурний шок показавши як малювати обвугленим

деревом

мечник помирав від передозу таємницями сплітав коси сакральним лелекам а вони вказували шлях у цьому світі де навіть не знайдеш червоної глини аби поховати свої сни

по-людськи

мечник ішов полями без горизонту і горами без вершин

ішов до крипти Тараса Мельничук звільняти дракона

...

Святослав

Персефоні

Персефоні

Ох, люба, бідненька сестрице моя!

Як же ти домом зовеш теє пекло?

Гниє в підземеллі краса вся твоя,

І квіти весняні вмирають запекло.

Невже ти забула, як пахне роса?

Як вдвох ми всю ніч про життя говорили?

Забула й наш сміх, Персефоно моя.

Натомість ти темінь п'янку полюбила.

Я знаю, як солодко цар той співає.

Так гарно, що душі тікають із тіл.

А музика арфи невпинно лунає.

І ви їх зганяєте в царство могил.

Невже він посмів життя відібрати?

Його ми знайдемо, ти тільки вернись.

Корону криваву ще можна зірвати,

Розтерти у пил, тож, прошу, поборись.

Молись, Персефоно, за небо і волю.

Не царю, не батьку, собі помолись.

А я допоможу минуть злому болю.

Лишень ти не вниз, а нагору дивись.

Будь ласка, скажи, що я не помилилась.

Що ти полонена, а я мушу прийти.

Скажи, що із долею ти не змирилась.

І що у пітьмі тебе треба знайти.

Нехай навіть відповідь іншою буде.

Я вірю, ця сповідь все ж стане твоя.

І хай хоч весь Всесвіт про мене забуде.

Лиш ти не забудь, Персефоно моя.

...

Злата Гарбарчук

Зустріч

Їхав козак поміж річкою і гаєм.

Стрів дівчину молоденьку, та й питає:

-Ой дівчино русокоса,синьоока,

Ой чи бистрая ця річка,

чи глибока?

А дівча відповіло:

- Не знаєш броду,

То ніколи не спіши заходить в воду.

Бо вода ця непростая, плесо темне.

Тут тече своє життя, життя таємне.

Засміявся наш козак, поправив чуба:

- Та яка ж в водиці може бути згуба?

Я ж об'їхав, дівчинонько, вже півсвіту.

Тож мене ти не лякай, а

будь привітна.

Маю руку я тверду, а шаблю гостру.

Обніми і поцілуй, зови в гості.

- Не чіпай мене козаче,

дай же спокій,

Бо опинишся в цій річці у глибокій.

Він сміявся, цілував дівчину палко.

Подивився, а в руках в нього русалка.

Та холодною його взяла рукою

Й потягла швиденько в воду за собою.

Бродить коник вороний у чистім полі...

Що поробиш, в козака такая доля.

...

Мищенко Лідія

Дивний край

У дивнім, дивнім краї, де гори і піски,

Чудовиська по ночі блукають залюбки.

Там відьми зорі крадуть собі задля прикрас,

І мавки там співають лише у нічний час.

Люзони між рогозом плетуть собі вінки,

До них чугайстер в гості заходить залюбки.

Песиголовці виють серед густих лісів,

Страдчата там стрибають серед рідких кущів.

Там домовик у хаті шкребеться під вікном,

Нічниці там косаті все крадуть людський сон.

Волхви там чари творять одразу в двох світах,

Покутники блукають навіюючи жах.

Там знахарка, красуня плете нічні нитки.

Там перелесник-туга задурює думки.

Інклюзник бреше щедро про свій таємний скарб,

А сам краде в людини останній хліба шмат.

Там ціле море духів, що сіють смерть і жах,

І саме слабкодухі там відчувають страх.

В тім дивнім, дивнім краї, як сонечко зайде

Ніхто з людей із хати ніколи не піде.

...

Сьюзен Муз

Мольфар

Ми всі прийшли зі світу мрії,

Що засинає з року в рік,

Нас захопили дня події

Забули ми дитячий вік.

Але відкривши свої очі,

Включивши справжнє сприйняття,

Побачили б, що ніч шепоче,

Дарує казки відчуття.

В якій захопливі події,

Бентежать загадковий світ,

Де кожного шалені мрії,

Вогонь перетворили в лід.

І з нього постає жахливе,

Чудовисько, яке горить

А все навколо страхітливо,

Реве та лавою кипить...

Але неначе з під землі,

На дракокінному орлі,

Чаклун вирує дивним вітром,

Бузково-синім срібним світлом,

Що віддзеркалив від землі

І збив примару у вогні!

Одразу ж зникли ночі чари,

Заграли музика й фанфари,

Він врятував цей новий світ!

Мольфар продовжив свій політ…

...

Лія Вайсман

Пісня про Даму з Великим Мечем

Пісня про Даму з Великим Мечем

Гей, слухай, люд, історію про Даму з Великим Мечем!

Побачить злодій Даму ту - і зразу од неї втече!

Бо "Велетнів спис" її меч нарікли,

Ті бідні харцизи, що ледве втекли!

А Наар Грог, злий ватажок, прийшов грабувать Халагер,

Посеред ночі він напав, та тої ж ночі помер!

Бо Еліонори то рідний дім -

Його борони, коли ворог у нім!

Напали в мороку нічнім бандити на вартових.

І дух зламали нападом - шукай тепер в полі їх!

Грабіжницька кров потекла, мов ріка -

Б'є впевнено ката геройська рука!

Здійняли пил ті злодії - і Грог залишився один.

Кривава битва почалась, остання, на кілька годин.

Як іскри летіли, й вогонь палав -

Про те кожен бард уже розказав!

Упав розбійник на зорі, пробитий Великим Мечем,

І героїня з легкістю той Меч підняла на плече.

Колись прочитали над нею кляття,

Та бог Драугтін дав їй могуття!

Велику силу бог наш дав - хоч брили у небо кидай!

А той, хто слухав пісню цю, зі мною її співай!

Бо люд захищати - то діло святе,

Хай Дамина слава з роками росте!

...

Bloodred97

Моя водойма

Моя непрозора водойма

для тебе занадто глибока,

Замулена, непривітна,

нікому не впадає в око,

Без витоку і без гирла,

маленька, ніби калюжа,

Хлюпоче брудною водою,

все живе до неї байдуже.

Її перейти хоч убрід

воліли багато охочих,

Вставали іще на світанку,

приходили й опівночі,

Топили у водах брудних

свої неземні бажання,

І всі поспішали геть,

спустошені, без прощання.

На неї зазирали святі,

Та вмить оминали грішні,

І той, хто виходив з води,

важко видихав, невтішно.

Якщо не боїшся втопитись,

Прямуй поміж очеретом,

В обіймах води крижаної,

Натхненим станеш поетом,

В молитвах до всіх святих,

Відточиш своє кожне слово,

Щоб стрівши мене у воді,

Не заклякти у довгій промові,

Мають довгі минути роки,

Береги щоб замкнулись в любові.

...

Турчин Валентина

Кощієва оселя

Чи наяву, чи уві сні

Сміливо відкриваю двері –

Чомусь примарилось мені,

Що я вже був у цій оселі.

Стояли в акурат гроби,

Під ними імена та дати –

Лиш прізвище своє впиши

І можеш в той світ мандрувати.

Його Величність, сам Кощій,

Галантно вийшов привітатись:

«Шовк, бархат, стильний чи простий –

Зробіть, будь ласка, в книзі запис,

Свій телефон та на коли…» –

Із усмішкою вийшов тишком.

Я записався на роки

Ген уперед, так з ляку вийшло.

...

Г. Король

Сновида

Я бачив місяць з білим тлом,

Світив мов зблякле сонце.

А я, вдавивши лоба в скло,

Дивився у віконце.

Те сяйво місячне мені

Тривогою постало,

Хоч звичної не було тьми,

Здалося все кошмаром.

У розпачі бреду у двір –

Будівлі, мов гробниці,

Безладний стосик дров, як звір,

Кущі, неначе птиці.

Так лячно й тихо, ні телень,

Лиш чутно серця стукіт,

Скрізь світло мертве, наче вдень,

Ще й тіні, наче руки.

Здалося з ляку, що прийшов

Печальний ангел чорний,

Він враз прицвяхував гвіздком

Мене в тім царстві соннім.

Від страху кинувся у дім,

Закрив всі штори низько.

Я вперше з місяцем таким

Впритул стикнувся, зблизька.

Відтак змішались ночі й дні –

Знов білий місяць в небі,

Тож тоскно маюсь уві сні,

Безсильний геть, далебі…

...

Г. Король

Зустріч

Той, хто приніс найбільший біль,

З’явився й влучив прямо в ціль,

Я вже не чую, не співаю,

Шкода, що рано помираю.

Втрачаю сили я і кров,

Зате ти весел і здоров –

Я чую переможний крик,

Наш лікар справжній чарівник.

Ці рани – свідчення не битви,

Скоріше, здійснення молитви,

Не смерті я просила, навпаки,

Проте немає в серці гіркоти.

Не напад орків чи отрута ельфів,

Не землетруси чи поїздки верхи,

Підступні зорі, долі круговерть,

Любов, що обернулася на смерть.

Труна тепер чекає, а не трон,

Тобі – корона, а мені – схорон.

Молю тебе, лиш рід наш не знеслав!..

Даю я принцу ім’я Венцеслав.

...

tinaswit

Таємниця

Сива давня Таємниця в тьмі

На мулистому іскриться дні,

Ніби вітру полохкого змах,

Понад нею пролітає страх.

Мерехтить тисячолітній сон

В товщі черепів, мечів, корон,

Чаша горя повна крові вщерть,

В чорних тінях зачаїлась смерть.

Осідає віковічний пил

На нескінченні горбки могил,

Та дорогу до старих воріт

Ні один не оскверняє слід.

Потонув у безгомінні час,

Щезли відблиски могутніх рас,

Догорає, мов жарина, мить...

Тільки сива Таємниця спить...

...

Піїт

Дилема війта

Кат сходами сходив поволі у льох,

Цей день мусив бути прекрасний:

Чекала сьогодні робота його —

Дістати зізнання із в’язня.

Від першої свічки, з якою прийшов,

Кат запалив решту свічей,

Всміхнувся і глянув на в’язня свого:

“Що ж, зараз тебе припече”.

Раптом нізвідки повіяв вітер

Та загасив пломені всі,

Ката кинуло в холодний піт,

Поринув льох у пітьмі.

Звідки ж у льосі вітер узявсь?

Напевно, це якийсь знак!

Збентежений, в ратушу кат швидко вдавсь

І там розповів, що і як.

По роздумах так вирішив війт:

Тут були насправді можливості дві.

Або чолов’яга невинний

Й Господь Бог не хоче даремних страждань

Або ж це усе чортовиння

І справа стає вже насправді складна:

Якщо ми замучимо друга чортів,

На нас впаде помста нечистих

І гірше від цього буде нам усім,

Чи треба це нашому місту?

Тож звільнений в’язень пішов чимскоріш,

Покинувши місце неслави

Із запахом сірки повітря вдихнув:

До нього всміхався диявол.

...

Мартин Моховський

День Апокаліпсису

...І день настав... І загриміла

З небес труба...

Здригнулась твердь, і в вись злетіла

Земля з горба.

Почувся дзвін часів забутих,

Глухий, сумний,

Мов звук проклять, в пітьмі закутих,

Похмурий, злий.

Розверзся камінь в скельній товщі,

Піднявся пил,

Замріли древні жовті мощі

В диму кадил.

І серед проклятих довіку

Страшних скарбів

Жахного гробу чорне віко

Померлий звів.

І покривало чарівниче

З лиця сповзло,

З-під нього з страхом, войовниче

Дивилось Зло.

По стінах тьмяно заряхтіла

Рунічна в’язь,

В зотлілу плоть земного тіла

Вернувся Князь

Щоби одержати корону

Від поколінь...

Над світом зла Армагеддону

Нависла тінь...

...

Піїт

У пошуках Країни Мрій

Блукав десь далеко у темному лісі

Хлопчисько упертий, незвично малий,

Побачив портал на залізній завісі,

А поруч будинок зелений, гнилий.

З цікавістю він наближався до виру,

Кидаючи погляд на світле вікно,

Зрадів той хлопчина і посмішку щиру

Сховав за біленьке своє полотно.

Ступив крок ногою і рушив до світу,

В якому він мріяв побачить дива –

Країну чудес до нестями розквітлу,

Де все лиш буяє, і все ожива.

Та тільки пройшов хлопчисько завісу

Із неба зненацька химери летять,

Кружляють над світлим і райдужним лісом,

На крилах ліхтарики в них мерехтять.

Малий не злякався, а голосно крикнув:

- Чого ви страхіття несете, пітьму?

Країну чудову, яскраву і світлу,

Ви злом та ненавистю вкрили чому?

І витягнув хлопець з кишені монету,

Із неї пролилося світло увись,

Засліплені сяйвом чудовиська впали,

Гармидерний безлад умить припинивсь.

Хлопчисько пришвидшив свій крок по долині,

Що стелиться квітами, дивом добра.

Спокійно і радісно тому хлопчині,

Що правильний шлях чарівний він обрав.

...

Леньо Світлана

Си Аїл Туа

Одного вечора, в вівторок,

(Можливо була тоді середа)

Хлопець з підручником типовим

В чарах призову розбиравсь.

Чомусь цей розділ підготовки

Не йшов детально, на біду,

А от навчитися кортіло –

Він мав у розумі мету.

Пара годин пробігли хутко –

З’явився перший результат! –

Пучки яскравих іскор кружать:

– Сі Оул Куа... Тьху, слимак!

– Си Аїл Туа, – фразу вивчив –

Чарівні форми, то не жарт!

Яким же чином жезл рушати...

У голові знайти закляк!

– Си Аїл Туа, – спроба двісті,

Відмінно жезл праворуч йде,

Але нога стоїть лівіше –

Відпрацювати треба й це.

Не будуть марними зусилля –

Повтор є батьком навчання! –

Вже о четвертій спозаранку

Завзятість привела к дивам.

– Си Аїл Туа! – легко й просто

Тепер створити світла вир,

Щоб в рунне коло серед спальні

Цукерок кошик опустивсь!

...

Мирослава Олівець

Метаморфоза Мари-Морени

Іде весна, і так за роком рік…

Усе тече, як завжди, все минає…

І це – весна? З примружених повік

Хіба що клаптик сонця визирає…

То для людей весна – любові час…

Мені миліший холод, сніг і спокій…

Навколо крига – тисячі прикрас,

Один лиш мій пекучо-білий дотик…

Цвірінькають птахи …Весна… Пусте…

Ну й чим прекрасні ті пташині крики…?

Весна… Комусь надію принесе…

Та що ж я знову … Чуєте? – Музики!

Як дивно, дивовижно виграють ,

Такого співу я не чула ще одвіку!

У грудях болісно – громи гучні гудуть,

Так незвичайно, солодко і дико!

Так хочеться по-справжньому пожить,

Як смертній – закохатись, зашарітись….

Диви… Сльоза горючим вогником біжить…

Безглузда вічність, як нема кого любити!!!

Забуду холод, сніг, зимовий сон…

Палаю щиро світлою красою!

Хай серце з сонцем б’ється в унісон –

Горю і тану, розквітаючи весною!...

Де крижані торкались ноги до землі-

Лиш пролісків тендітні білі крила -

Такі тоненькі, ніжні та малі,

Та в них - Любов, а це - велика Сила!

...

Kitty Sweety

КРІЗЬ ПРОСТІР І ЧАС…

Двері в минуле, двері в майбуття,

Четвертий вимір – вічне життя.

Їде по Дрогобичу машина часу –

Рахуй хронодіри, не відходячи від каси!

Стара деревина, пожовклий метал…

Що це за двері? А це портал!

Аналогічних ніде не знайдуть –

В Австро-Угорщину часом ведуть.

А це що за двері – обшарпані, биті?

Хронопрохід це у Річ Посполиту!

А це що за двері футуристичні?

Хронодіра це в майбутнє космічне!

Безліч світів – значить безліч дверей!

Дрогобич => Львів => Київ => Емпірей!

...

Георг Аджаріані

ОБЛОГА

Із кінчика меча стікає кров,

Карміном прикрашаючи підлогу.

За правду, за свободу, за любов,

За віру в себе і за віру в Бога,

За право думать, право говорить,

За право жити й право помирати

Мечі в той день нам довелось схрестить,

Життя в той день нам довелось віддати.

Із вежі відкривається пейзаж

На цілий світ. Та звідки йде підмога?

Ми боронили мужньо Бон Візаж

Усі дванадцять місяців облоги.

Та в день, коли не встояли вали,

Та в мить, коли залізна впала брама,

Ми в бій пішли під давній спів стріли,

Що вдаль летить із зоряного храму.

І блиск мечів засліплює ординців,

І крові ріки землю залили,

Ми, з ворогом лишившись на одинці,

В той день славетний все ж перемогли.

Їх було тисячі проти одного,

Ми думали, знайдемо тут кінець,

Та силою клинка свого міцного

Порятувала Оля всіх Кравець.

Не тисячі, а сотні тисяч пали

Від Олиної славної руки.

Мечів танок, чарівна пісня сталі…

Свободу ми здобули навіки!

...

Георг Аджаріані

Балада про імператора Семи Королівств, Відміченого Пусткою та принцесу Каетану

Авреліус Перший тепер імператор,

Корони Семи Королівств узурпатор.

Заради своєї безмежної влади,

Він вдався до вбивства та підлої зради.

Рахуючи кроки в розкішних покоях,

Від страху за владу не має спокою.

Допоки на світі живе Каетана,

Існує загроза для хитрого плану.

Він вибору іншого просто не має,

Із клану Відмічених тінь викликає,

Щоб до́говір з лицарем Пустки укласти:

Принцесу із іншого виміру вкрасти.

“Вона в своїм роді лишилась остання,

Мені приведи її ти на заклання!”

Над пагорбом тихо зоря зайнялася,

І подорож сина пітьми почалася.

Той, що вільно ходив між світами,

Для нього відкрив між вимірів брами.

Відмічений Пусткою брами минає —

Великий сюрприз на нього чекає!

Не ясно спочатку чия в тім провина,

Та мітка зникає — він знову людина.

Коли він нарешті принцесу знаходить,

Вона з голови увесь час не виходить.

Вперше у серці розквітло кохання,

Після років льодяного мовчання…

“До́говір в прірву, ваганням — мовчати!

Стану довіку її захищати!”

Разом вони, як кажуть, і досі…

Примножують щастя та трупи у льосі.

...

Катерина Скрипка

Валькірія

Залиште саги скальдам - на вустах

Не музика у мене, тільки клич!

Мій вовк крізь битву прокладає шлях

В кривавій суміші кінцівок і облич.

Прокльони, стогін, плач... Які ж ви слабаки!

Вальхалла не приймає легкодухів!

Якщо впустив меча з тремтячої руки -

Ти не герой, а лиш мізерна муха.

О цей політ списів, цей дивний ритм війни,

Де брязкіт зброї веселіше барабанів!

Від страху серце, воїне, звільни!

Не скигли про свої болючі рани!

Смерть знайде всіх - богів, людей, тварин.

Що обереш - тремтіння, біль чи славу?

Живи у сутінках або помри один

За сотню ворогів! Гельгейм або Вальхалла!

...

Людмила Ільм

Іскра

Коли зникає світло і землю сніг вкриває,

Коли яскраве сонце ховає вічна ніч,

Народжується диво: з небес Зоря спадає,

Щоб справдити легенду із глибини сторіч.

У неї мало часу, щоб землю облетіти,

Допоки перший промінь осяє далечінь

Кохання відшукати, і разом з ним згоріти,

І знову повернутись до вічних пракорінь.

Він – той, кого на ймення не можна називати,

Він – той, кого бояться всі люди на землі.

У мороку забвіння він змушений страждати

І вірити, що знайде Зоря його в імлі.

Невидимий для світу, він смерть охороняє.

Один про нього спогад – і стигне в жилах кров.

Чому ж у спраглу душу ніхто не зазирає?

Чому ніхто не бачить безмежну в ній любов?

Лиш раз на рік у царстві, де темрява панує,

Легенький промінь сонця пробуджує чуття.

Одна єдина іскра у всесвіті існує,

Лише вона у світі підтримує буття.

А завтра буде сонце, і дощ, і теплий вітер…

Їх жертва недаремна. Їх доля – забуття.

Усе заради того, щоб лиш на мить зустрітись,

І зникнути у прірві . Бо це і є життя…

...

Оксі

Λυκάνθρωπος. Вовча

Ти відкриваєш лунко двері,

забувши про вчорашній день.

Запріснявілії оселі

шепочуть оди підземель.

Скриплять розламлені крижалі.

Піднявши кубок знань чужих,

ти п'єш вино зі смаком сталі

та стримуєш звіриний крик.

А місяць світить так яскраво,

до танцю кличе двоєдушних.

Ти хочеш приглушити спрагу,

та вовк згризає хліб насушний.

Ти хочеш відшукати зайця,

по лісу бігти вільний, дикий.

То грішне, вже забуте щастя:

вдихати волю - щиро й тихо.

...

Alandara

Королівський аукціон

Після подвигів віками

Сувеніри у скарбницю

Лицарі везуть возами...

Там добра - як в рукавиці!

Наш король превельми мудрий

Голову над цим сушив -

Аж обсипалась вся пудра -

І наказ цей замутив!

Поспішайте, люди добрі,

На щорічний авкціон!

Лоти: королівська кобра,

Щит і меч, шолом, дракон,

Посох мага (бувший в вжитку),

Фенікс (в стадії золи)...

Тож струсніть свою калитку!

Таке не купиш будь-коли!

Ну ж бо, в кого діаманти

По кишеням завалялись?

Ще у списку - капці Санти!

Знижка! (трішечки зім'ялись)

Також є старезна карта

Королівства Небудьде!

Еліксиру ціла кварта

З диво-квітки каркаде!

Через п'ять хвилин початок!

Вхід - дванадцять золотих!

В ціну включено податок

На понти для всіх крутих.

...

Людмила Ільм

Неназваному, страшному, ненародженому

Ходять дворами близнючки - Недоля й Негода,

Врочать дороги на ями та мор на худобу,

Сни сповивають у лячно-зойкливу оздобу,

Небо вмовляють на сльотну і вогку погоду.

Втаптують зморшки у злегка примружені очі,

З пам"яті цуплять річниці, борги та паролі.

Квапляться: скоро в сестричок Негоди й Недолі

Родиться брат у плаценті закляклої ночі.

Стане на ноги - неназваний ще, вже стоокий,

Пустить напругу у кров, а в ефір - стаю фейків,

Землю помередіанно поріже на стейки,

В розумах в дні зархівує макуху від років.

Чи то до Вибуху був він, чи з нового взятий -

З неба дзвонили, казали, що ліпше тікати.

...

Лісь_Я

Талісман

Візьми цей талісман в дорогу -

Це твій магічний оберіг.

Тепер іди з мого порогу -

Тебе чекає носоріг.

Сідлай його, мчи до печери,

Де зачаклований дракон.

Хай береже тебе Венера,

І цей красивий медальйон.

Його відкриєш, коли місяць

Зайде за хмару 5 разів,

Ти у той час гучніше смійся

Й на лівій обернись нозі.

Коли прокинеться крилатий,

З прикраси вилетить бджола -

І жалитиме його п'яти

Допоки чари не здола!

Бджола впаде, її безсилу

У медальйон знов поклади,

Дракон до тебе схилить крила,

Сідай на нього і лети

На острів Радос. Поспішайте!

Там Фрії ждуть і Аполлон,

Бджолу скоріше їм віддайте -

Її закінчився полон!

Дракон зостався. Сядь в монеру,

Долай до мене океан!

Твій корабель веде Венера!

Лиш не знімай свій талісман!

...

Тетяна Leontieva

Malleus Maleficarum. Забутим й непоміченим

Не забувай: твоє ім'я - то сила,

твоє ім' я на крижаних скрижалях.

Твоє ім'я вогнем ґарцює в жилах

і холодом цілує профіль сталі.

Моє ім'я, де сонця тінь холодна.

Моє ім'я, де лід спікає губи.

Така безмежна і така голодна,

малюю я на ставах чорні смуги.

А ти летиш на поклик, тихий шепіт,

заходиш в коло, розкриваєш душу.

Ти дух. Прикличник. Просто сонний легіт.

Тебе коритись спаленим я змушу.

Ти вже пробач, така моя природа -

в аркан ловити всіх, хто нищив храми.

Хто нас палив, хто проганяв із роду,

я на Межі приводжу до застави.

І не молись, твій Бог того не чує,

ти засинай, ім'я твоє відкрито.

Я твою душу в пекло замурую,

А тіло... Тіло лиш пусте корито.

Розтане в колі, як в вогні розтали

всі мої сестри, матері та доні.

Обряд здійснився. Час прийшов розправи.

І знак застави висох на долоні.

...

Alandara

Калиновий міст

Пройтися калиновим мостом

Босоніж по лезу ножа,

Йти слідом за втомленим Сонцем,

Відчути, де світу межа...

Ти, випивши зварене зілля,

У лісі уже бозна-де

Шепочеш, що це божевілля...

Та серце до мене веде!

Ти йтимеш за мною по кладці

Над прірвою жахів і сліз,

Де відьми свої дикі танці

Заводять, злітаючи вниз!

Навколо палають червоні

І чорні пекельні вогні,

У битві звелися дракони,

Втомившись від світу брехні!

Я це вже пройшла - не боюся!

Вже стала на свіжу траву,

Роси вранці спрагло нап'юся

І яблуко з гілки зірву.

Чекатиму... Де ти, коханий?

Чи звіра страшного здолав?

Ти ставив на нього капкани,

А сам туди ледь не попав!

Тебе закликатиму, милий!

Прийди ти до мене, прийди!

Любов моя дасть тобі сили

І захист від світу біди!

...

Тетяна Leontieva

Цариця лисиць

Дев’ять білих хвостів у цариці лисиць,

Дев’ять довгих віків прожила вона.

Каламутні води річки Янцзи,

А зухвалий юнак на ім’я Сяо Цзи

Не відрізняє добра від зла:

-

Він оспівує море, красу зарниць,

Ту дівчину, яку побачив здаля...

Каламутна та жовта в річці вода,

І нечутними кроками рушить біда,

Що від неї здригнеться земля.

-

Відчайдушний юначе, чимдуж біжи,

На березі річки Янцзи не стій!

Цариця живе дев’ять довгих віків,

Вона втомилась від чоловіків,

Але спів юнацький сподобався їй.

-

Легким помахом сплутала сто стежин,

Зорі й місяць сховала в широкий рукав,

Пасок, червоний, мов полум’я,

Зв’язав ієрогліфи «інь» та «ян»,

Души й тіла пов’язав.

-

Заварила в тринозі дурман-росу

І змішала із подихом теплих ночей.

Той трунок солодший за все життя,

І нема вороття, як нема каяття,

Лише лагідний погляд її очей.

-

І той, хто побачив її красу,

Вже не питиме з інших криниць...

Каламутна та жовта вода Янцзи.

Там, на дні, спочиває юнак Сяо Цзи,

Що співав для цариці лисиць.

...

Валерія Малахова

Магура

МАГУРА

Магура – у «Велесовій книзі» слов’янський аналог валькірії

(так цей образ інтерпретують у різних джерелах) – крилата діва

(Перунова дочка?), що літає над полем бою, підбадьорюючи наших воїнів.

Вона ж і проводжає їх в останню путь поцілунком смерті.

На мою думку, якби Магури не було, її слід було б вигадати

(якщо перефразувати Вольтера).

Заюшений ізнову кров’ю бинт –

Поземицю нагадує розталу.

Ламаєш пурпуровий гіацинт –

Розломами розбитого кристалу.

Не чуєш болю в пальцях. Що ж, лягай

На скелі холод, бескети прибою.

Ти вікінґ – і віднáйдеш власний рай,

І битва розпрощається з тобою.

Бурштин – це сльози. Яхонт – ліпше, знай:

В лазурі бачиш молодість безжуру.

Віщуючи у пурпурі твій рай,

Ізнов літає вічністю Магура.

Ти смерті поцілунок подаєш

(Звертаюся й побачу милосердя).

До нурту западаюся, авжеж,

Опора не здавалася вже твердю.

Криниця – верх чи низ? яких вершин?

Та віриться, що падаю до раю,

У пальцях-бо стикаючи бурштин

(А взимку нас Магура присипляє).

Магуро! хай тебе нема, але

У битві варто поміч сотворити.

…Ось дівчина Косовка вина ллє

І сльози. Це ж бо я, кривавий світе!

Орнаменти змиваю кров’яні,

Кривавицю проціджуючи буру…

Та не пора ще з бескету мені

З тобою в леті рушити, Магуро.

АВТОРСЬКІ ПРИМІТКИ:

Відображені слов’янські народні вірування про бурштин і лазуровий яхонт (сапфір). Бурштин сниться на сльози (певно, тому, що цей камінь – застигла смола, якою «плаче» дерево). Сапфір корисно носити, бо він дає молодість та інші блага.

«Дівчина Косовка» – сербська епічна пісня, перекладена Максимом Рильським. Заголовна героїня шукає на полі після Косівської битви своїх рідних, за цей час лікує і втішає поранених. Розмовляє з пораненим юнаком(який обіцяє одружитися) і дізнається, що лишилася сиротою. Сам сюжет популярний у картинах і взагалі мистецтві.

...

Ольга Смольницька

Кохання iз тiста

Коли крокую вулицями мiста

Посеред ночi в пошуку поживи,

Завжди пригадую ляльки iз тiста — 

Тi, що з тобою разом ми лiпили.

Я мрiяв про весiлля i родину,

Машину,  грошi i тебе з собою.

Лишити б тi думки в лиху годину...

Ти поряд, та насправдi — за стiною

Все в тебе ладно, лялька ти iз тiста!

Вiд твого смiху гидко й каламутно,

Душi моїй немає в тiлi мiсця, 

Менi з собою холодно i смутно.

Лише ляльки-потвори iз дитинства

До мене тягнуть перебитi ручки.

Скалiченi тiла — це мить безчинства.

Найбiльший злочин ти, яскрава сучко!

Коли доб'ю свою останню жертву,

Iз щелеп вирву зубки-намистинки,

Подякую за все красунi мертвiй.

Намисто ж подарую половинцi

Тiй, у якої бездоганне тiло,

Блискучi вчинки, надлюдська поряднiсть.

Кохатиму тебе в намистi бiлiм,

Хоча, навряд, побачу твою вдячнiсть.

У сукнi з рiзнобарвного волосся

Дiвчат невинних, що менi корились,

По вулицi гулятимеш ти боса,

Вважаючи, що все тобi наснилось.

...

Iрина

Самотня зимова фея

Самотня зимова фея

на маленькій затишній кухні

варить ванільне какао

і додає в кожну чашку

білі, як сніг, зефірки.

Самотня зимова фея

начаклує нічну завірюху

і до самої півночі

сидітиме біля каміну.

Вона чекає на того,

хто зможе пробитись до неї

крізь заметіль.

...

Олена Терещенко

WILD EDRIC – ДИКИЙ ЛОРД ЕДРІК сонет навпаки

Знов місяця з’являється берил...

Тяжким, як тарча, стане небосхил

У дикому манкому передвісті.

В дрімоті зачувається хода:

Це Дикі Лови маряться у місті...

Розплющу очі – станеться біда.

Заплющу очі... та усе ж впізнаю

Твій, лорде, впертий, непохитний лик.

І леді Ґодди образ я навік

В зеленій бурі цій запам’ятаю.

І Флоренс Найтінґейл я помічаю:

До вбитих йде між скелями вона...

Як звір, від болю плачу край вікна...

А вранці до святині припадаю.

АВТОРСЬКІ ПРИМІТКИ: Дикий Едрік (Wild Edric, Edric the Wild) – жив у Британії в середині ХІ ст. Володар графств Шропшир і Герефордшир. Був серед тих англосаксів, які боролися проти Вільгельма Завойовника і його норманів, проте все ж таки вороги здолали і ув’язнили Едріка. За легендою, дружиною лорда була леді Ґодда (Lady Godda) з клану Ші племені Дану, тобто фейрі. Едрік навік утратив кохану, порушивши свою обіцянку – не згадувати її сестер. За віруваннями, дух Едріка став на чолі Диких Ловів. Іноді Едріка супроводжує леді Ґодда. Цих духів бачили напередодні Кримської війни (тому в сонеті згадановідому медсестру Флоренс Найтінґейл), Першої та Другої Світових воєн. Почути або побачити Дикі Лови Едріка – на біду. Тому треба впасти ницьма, доки вершники не проїдуть.

...

Ольга Смольницька

Ворожіння-павутиння

— Чак-чак! Чом, чом, чом

Чоловік надяг шолом?

— Чи не бачиш? — Овва! —

Він шибайголова!

— Ну то й що? — Нічого,

Зачаклуймо його!

Не красуні-жінки,

А лихі павуки:

Шурхотіння легке,

Павутиння липке!

---

— Чак-чак, шу-ра-ра,

Обережніш, сестра!

У пригод шукача

Гостре лезо меча!

— Ну то й що? Слимачок

Вже спіймавсь на гачок,

Серед темних дібров

Розіллєм його кров!

Чак-чак! Чоловік,

Вкоротимо твій вік!

...

Валерія Малахова

Жива та мертва вода

Сонце згасало. Замовк рев бою,

вітер смердить гнилою кров'ю.

Лапи та руки, хутро та ікла,

люди, перевертні, велетні, брукси –

дивна, жахлива битва.

Розплющені срібні кулі, пролита свята вода,

душі воїнів в небі, для монстрів відкриті пекла врата.

Ерік, нащадок Андрія, того що першим апостолом став,

сплюнув, сорочкою витер прокляту кров з ножа,

Очі підняв, сум та горе, Елі Зеведовій казав:

«Вони прийдуть знов, знов буде битва,

марна трата наших людей.

Лютий породить нових вервольфів».

«Тому, - відповіла вона, - потрібні «жива та мертва вода»».

«Один з нас помре» - каявся він.

«Так, ціна за плід з дерева знань – життя.

І це буду я, - смикала мушлю на шиї вона, -

а потім прийду уві сні, так дізнаєшся ти про тайну води».

Пішли вони до гирла Євфрату, у квітах і листі заходу сонця

тримав її руку, сльоза на щоці і тайна у снах:

«Знання як дощ, а мова – роса. Вода - це слово».

Ерік дізнався, нащадок промовив. Лютий зник.

Попел по вітру, вороний крик відспівував вовка.

...

OLhatarab

Щедрий вечір

Аромат щедрівки ще не зник –

Як дівки взялися ворожити.

І з-під печі виліз Домовик,

А Чаклун полює «нечуй-вітер».

Під подушку кину гребінець,

Заговір на долю мовлю вголос:

«Хай покличе заміж той мене.

Хто розчеше – Йванко чи Микола…»

Глянь, Дідух палає зі снопів,

До зірок летить жаринок зграя.

Той, хто одружитись не зумів,

Знов сватів до кралі засилає.

Під казковим маревом – хати,

Сніг блищить, як Місяць зір посіяв!

Доньку бога Лада богатир

Вирвав з лап бридких страшного Змія.

В парі йдуть Маланка з Василем

На веселі ігри молодечі.

Зникне в чарах світлих скверне й зле –

Бо у хату зайде Щедрий вечір.

«Добре Домовик Ваш зголоднів», –

Усміхнеться Місяць блідолиций.

Хатній дух дванадцяти вершків

В теплій хаті ласує гостинцем…

...

Леля

Смородина

Смородина

Між світами мчить ріка Смородина.

Міст Калинів – зла й добра кордон.

День і ніч вартує, вічно ходить ним

Триголовий Змій… і так спокон…

Зла Морана в полюванні Сонця там –

Має силу Смерті та Зими.

В темряві лютує з охоронцями,

Тільки вітер в мороці шумить.

Скільки вже чекає ранків в засідці,

І безжально гострить, люта, серп –

Сонце гасить спроби ті відразу всі,

Сходить завжди й світло всім несе.

Тож Морана зірве злість на людові,

Їм підріже із життя нитки.

Але морок не одвічно буде, вір!

Це баланс світів двох отакий…

Ми в молитві до Творця Пресвітлого

Просимо підтримки і тепла –

Зійде ласка Божа хай над світом знов,

А Морана піде, де була.

Гнів її – це прояв неминучості,

Думай, люд… тяжка бо кара ця.

Щоб за дії мори нас не мучили –

Хай їх Змій тримає по місцях.

Мирне сонце щоб над нами сходило,

Розлад-гнів держав не розтинав.

Пам’ятаймо: десь тече Смородина,

І яка у помилок ціна.

...

Леля

Мавка з видінь

Ти заходиш у ліс – порожнеча в душі.

Позад тебе світ сліз, а майбутнє – в тіні.

І допоки не звикли відчуття до пітьми,

Не побачиш її, не почуєш її…

Раптом з мороку мрій промайне чиясь тінь.

Ти впізнаєш її, наче мавку з видінь,

І ти знаєш – вона з нерозгаданих снів,

Крижана, неземна, із прадавніх часів.

Ти почув її спів в тихім шелесті трав,

Ти побачив, як промінь її огортав,

І ти знав, що вона вирок твій назавжди.

Але зникла вона, там, куди не дійти…

І кохання, і мрії прагне серце твоє.

Ти чекаєш на неї, та вона не прийде.

Її віра жива, але мертва душа.

Її дім – темний ліс. Не твоя…

...

Оксі

Оборона

Ми стояли плечем до плеча,

Зазирали у вічі безодні,

Заганяли у кут відчуття,

Що востаннє живемо сьогодні.

На щиті намальований знак

Зігріває потоками сили.

А повітря прогіркле на смак,

Мовби в рота полин натрусили.

Пащі, ікла і крила, - навпроти

Легіони химерних потвор,

Що прийшли нас усіх побороти,

Підкорити, пустити на корм.

Вже сурма закликає до бою

Та кіннотники клином летять,

Вже проносяться над головою

Хмари стріл і магічних заклять

По кривавих річках, мов по суші,

В антрацитово-чорнім вбранні

Ходить Хель і підхоплює душі

Між розідраних тіл на землі.

Крізь віки у книжках і сувоях

Може, кожен побачить своє:

Честь, відвагу, загибель героїв...

Доки нас пам'ятають - ми є!

...

Ян Браз

Міелі

У чудесному світі Ідилії

проживають солодкі МІЕЛІ.

Білолиці, тендітні, мов лілії,

З пелюстОк оксамитових плаття,

срібнокосі, з руками умілими,

а в думках мають світла багато.

Вони з цукру мурують будиночки,

Мармеладні розчісують трави,

Всі усміхнені й добрими вчинками

Не хизуються, щирі, ласкаві.

Їх садки із медовими росами,

Є зефірні мости та дороги,

Чимчикують міелі всі босими,

Аби щастя нестИ до убогих.

Вдінуть крила - і стануть маленькими,

Щоб пройти прострові тунелі,

зберігають своїми серденьками

Для людей диво-мрії натхненні.

Перетворять солону сльозиночку,

На камінчик морський незвичайний,

Двох закоханих в лютому зимному

зіштовхнуть випадково за чаєм.

І дитину вночі колихатимуть,

щоб матуся поспала ще трохи,

Полетять між дрімотними хАтами

До таких, в котрих сльози-горохи.

А під ранок з приємною втомою

Прилітають додому невчасно.

Щоби доля людська була доброю,

Їхні крила стають нашим щастям.

...

dracena72Natalka

Пісня русалки

Чи чули ви, що край села,

Поміж озер і довгих балок,

Де соловейко не співа,

Рибалки бачили русалок?

Поночі їх потворний сміх

Луна розносила по полю,

І лихоманило усіх

Від тих пісень про злую долю.

Тієї ночі місяць спав,

Укритий хмарами у небі.

А серед тиші хтось співав

Журливо, стоячи на греблі.

Чи то дівчина молода,

Чи мара, мавка, сновидіння?

А як русалка це страшна,

Чого гризе її сумління?

«Ой, сивий місяцю, - співа, -

Що ж я, сердешна, наробила?

Своє дівочеє життя

Так прикро в річці утопила!

Страждала я – що те буття?

Тюрма похмура без віконця.

Та зараз все стерпіла б я,

Аби хоч раз побачить сонце!

Молю, як чуєш ти мене,

Хоч душу цю прийми до себе!»

Коли наступний день мине,

Знов руки простяга до неба…

І кожну ніч посеред балок

Все чути тихий плач русалок.

...

Ференець Олександра

Лучники снів

Лети, моя стріла,

Даруй чарівний сон.

Хай випадуть із часу

І челядь, і король.

З ножем в руці заснуть

Убивці й крадії,

Керманичі військові

Й невизнані вожді.

Моя мета - свята:

Я бережу життя,

Я - суд і вища милість,

Я - обраний суддя.

Таємне наше братство

Розлите, як туман.

Ми - духи ефемерні,

Ми скрізь: і тут, і там.

Ми - доторки сумління

Й нав’язливі слівця.

Служіння - наша доля,

Ми - образи Творця.

Якщо ти чуєш болем

Раптовий серця зойк,-

То постріл наш, а значить,

Так промовляє Бог.

...

illia

Торги

Продам тобі місяць в калюжі,

Змотаю в хустку шовкову біленьку

Криваві коралі,

Повішу в четвер на тій груші

Тебе на тій хустці біленькій.

Не встигне схолонути тіло

По душу прийдуть з під земельки -

Їм треба для їхнього діла .

Хтось забере сірі очки,

Приставить на комин високо,

А руки твої і сорочку

Полишать для когось не свого.

Такі густі брови і коси -

Кубло буде добре для мишок.

Та й весь ти такий не маленький,

Мишки втомились від кришок.

А Боженька може й згадає,

Очі заплющ, бач дилема:

Ні чорта ні Бога немає -

Ця не для тебе система.

Купуй вже цей місяць і хустку,

Коралі лишу на здачу.

Тепер можеш очки відкрити

Дивися, вже пів села бачиш.

...

Руденкова

Фенікс

Кожного вечора в темній пітьмі

Вогняний фенікс шумить при стіні.

Важко він диха, крила здійма,

Птахи гордої більше нема.

Червоне пір’я в сінях і на столі,

А вогню син фенікс зрахує дні земні.

Подивиться, як старець, тужно заспіва

Сумну ту дивну пісню, яких тепер нема.

І зітхне він полегко, до стелі підлетить,

Спокійний, безпристрасний крилами шумить.

Не знає більше смутку, не може і страждать,

Та й добрими словами його вже не пройнять.

І стомлений, стражденний ніжно закричить,

Погляне він на мене, і вниз, як спис, помчить.

Займеться він востаннє серед паперу зграй,

Зажевріють слова, злетять у сонця край.

Стихне все в кімнаті, потемніє дім,

Попіл засіріє, де вогонь був й дим.

Цього сумного вечора чую, у тіні

Вогняний фенікс родився в мені.

...

Ярослав Зимовий

Світотворення

У порожнечі

Мріє зерня

Чекає натхнення

Тепла долоні

Світанку

Там усередині

Цілий світ

Там гори стоять

Немов горді воїни

Шумлять лісові океани

І хвилі морські

Гомонять разом з ними

Повітря повниться

Передчуттям

Там дзвони дзвенять

У високому місті

І срібна роса

Лежить на траві

Немов зорі

Вітер от-от

Надме вітрила

Кораблів у порту

Квіти от-от

Розкриються

У порожнечі

Мріє зерня

Торкнися його

...

Shinnor

Коли дракар з моїм коханим...

Коли дракар з моїм коханим

Вже відлетить у небеса,

Чи сумувати дуже стану,

Як вже посивіла коса?

Себе картати буду довго,

Як втрачу сина на війні?

Є праця норн і воля Бога -

Я мовчки доживу ці дні.

...

Мавка (Ганна Заворотна)

Летючі острови

Моя земля – Летючі острови,

Дрейфують у повітряній безодні.

Пориви вітру їх женуть холодні

З Нізвідки тьмяного в туманне Нікуди.

Тут кожний острів – брила-голова

Під шапкою лісів вічнозелених.

За край землі спадає нескінченно

Величних водоспадів борода.

А поруч в хмарах велетні-кити

Пливуть, неначе в морі бригантини.

І сонце наше – Місяця перлина, –

Висріблює їх спини і хвости.

Наш сутінковий світ не зна світанку.

Мій шлях – крізь арки зоряних мостів,

Через країни безкінечних Мрій та Снів, –

Принцеси із Повітряного замку.

...

Аластрайона Тук

Принцеса й Троль

Сиділи двоє, чай пили:

Він - на землі, Вона - у вежі.

В кущах, закохані безмежно,

Співали ніжні солов’ї.

Чай бергамотовий вгорі,

Внизу – маленький кухоль браги,

Налитий потайки із фляги,

Плескався в чайному відрі.

Він хрипко умовляв Її

Виходити за нього заміж,

Мовляв, чого так довго тягнеш?

Ось-ось терпець урвеш мені.

Догоди прагнула вона,

Ромашок, голову дракона...

А буде з золота корона?

Ну хоч драбину до вікна!

Відчувши у штанях «пожежу»,

Він довго лаявся, гирчав

І твердо їй пообіцяв

на камінь розібрати вежу.

Від залицяльного процесу

По спині бігали слони.

Сиділи двоє, чай пили:

Він – Троль гірський, Вона – Принцеса.

...

Аластрайона Тук

Остання пісня

Чарівна пісня крізь долину лине,

Вона відроджує життя в коріннях.

Але в той час, хто грає в муках гине,

Ховає дуб могучий його тінню.

Перед його очима тисячі кривавих битв-

Він переміг і зміїв і драконів.

Але отримав рану він від тих,

Хто був важливіший всіх законів.

Навіть не тіло вже в агонії болить,

А згорає феніксом душа.

Вона неначе полум'я тремтить

І згасає неспішно до кінця.

З друзями вогонь і воду він пройшов

Але прощатися прийшла пора.

Ця пісня для нього і тих хто відійшов,

Його казка вже кінець свій віднайшла.

...

Hua Weisheng

5 хвилин до кінця

Злий маг тримає артефакти у руках,

Світ вже ступив на Апокаліпсису шлях,

Все людство го́лови схилило у молитві....

Хоробрий воїн розуміє - бути битві.

В печеру мага серед ночі він пробрався,

За артефакти довго наш герой змагався

І переміг, та це лиш половина діла -

Не знає воїн, як активувати силу.

Є 5 хвилин, аби закляття зрозуміти:

"Одна лиш сила здатна жах цей припинити -

Це наймогутніша із сил." А де шукати?

Герой не знає, тож не буде час втрачати

Він буде поряд із коханою своєю,

Коли допише Доля світу епопею,

Нарешті серце їй наважиться відкрити,

Втрачати нìчого, їм все одно не жити.

"Люблю тебе" красуня воїну сказала,

Яскрава зірка в темнім небі засіяла....

Живі! Любов - це та секретна сила,

Що катастрофу цю жахливу зупинила!

...

Дарина *Ріна* Федоро́вич

Війна світів

Іде війна серед світів.

То за престол, то за рабів.

Як завжди звичний люд страждає.

Горить, хворіє, помирає.

То Чорна Рада все лютує,

То нежить встала, негодує..

Над цим усім дракон летить.

І все горить, горить, горить.

Та повставали маги, ельфи,

всі персонажі в казці тій.

Заради волі і коханих

Повстали на великій бій.

Була війна серед світів.

Нема царів, нема рабів.

Хто вижив, той надію має,

Що мир тепер все подолає.

...

Анастасія Коваленко

"Колискова" \\ "Світанок"

"Колискова"

Люлі-люлі, мій маленький світе,

Засинай. Допоки ще не згас

Місяць у вербових пальцях-вітах,

І не збіг молочно-теплий час,

Доки звоєм не заволочило

Марево безкраю неба твердь,

Я лишуся поряд, світе милий.

Ти ж поринь у сонну кроговерть!..

Як же зорі упадуть у річку,

Неводом дістану всі на дні,

Й, запаливши у лампаді свічку,

Їх омию у терпкім вині,

Та й додам сушеного любистку,

Липником іскристим покроплю,

І тебе, поклавши у колиску,

Зоряним настоєм обіллю.

Ніжне тіло ароматом сповнить

Теплий трунок з вкрапленнями сліз,

Доки мої руки захолонуть,

Душу мавки заберуть у ліс.

Ти ж, укритий в пахощах відвару,

Не почуєш, коли прийде Вій;

Най тебе не збудять крики Марев,

Лихо вклякне в росяній траві.

Ну, а зараз засинай, мій світе,

Ще лишилось декілька хвилин.

Місяць пильно дивиться крізь віти.

Розкладаю по кутках полин.

"Світанок"

Хай світанок сховає в промінні сліди на піску

Коли рушимо в путь, механічних ует осідлавши

Здіймем куряву знаючи, що роками пора вже

Знести згаслий маяк на втопаючім материку

Повертаються вісники літа із заспаних гір,

Заховавши під крилами сни зі строкатих колисок

Закарбуй цей політ у думках, бо вже скоро і близько

Сонце шкіру пектиме на вольфа-райенський манір

Доки роси впадуть на порослі стежки мудреців

Доки в сіре каміння обернуться демони й змії

Ухопившись за віжки щосили, дістатись зумієм

Тих країв, які сховані в лініях на руці

Буде листя шептати молитву зорі-чарівниці

Над тілами, що ніжаться в бграми слизьких мацаках

Поки в башті смугастій, забувши про розпач і страх

Свій куватимем хрест із терпінням нагрітої криці

Хай спросоння чумний вітровій заспіває нам гімн,

Привітавши сансару з початком нової епохи

Там, де камінний ідол потоне у Леті глибокій

Врешті стрінем світанок, під прапором ставши новим.

Покоління ідеї постане над світом матерій

Ну, а поки ранкова зоря спопеляє сліди,

Бовваніє маяк, потрощило прибоєм хрести.

Осідлавши сталевих ует летимо серед прерій.

...

Дар'я Старобілець

Нове Місто

Поруч з Містом ліс стоїть,

В лісі – річка мерехтить…

Назва лісу – Прохолода,

Назва річки – Насолода…

Глюків в лісі не буває,

Вірус листя не вживає,

Телефони не гудуть,

Бла-бла-шоу не ідуть…

Клони в лісі не живуть,

Воду з річки не беруть.

Поза Містом не бувають,

Нічого про ліс не знають…

Ліс про Місто теж не знає -

Звір людей не відчуває…

Тільки мудрий Ворон-птах

Пам’ятає про невдах…

Якось він тварин зібрав

І таке заповідав:

– В світі люди захворіли

І з собою щось зробили

Чи нове Знання знайшли

Та у інший світ пішли…

За сріблястими річками

Та графітними горами

Нано-місто повстає

І уяву людства п’є…

Словник

Глюк – помилка в комп’ютерній програмі.

Нано- – перша складова частина назви фізичної одиниці виміру, яка дорівнює 10-9 долі одиниці (1 нанометр = 1/10000000000 м).

...

віталій/віолет

Балада про неждану поміч

Жив Дракон. В холоднім замку

Він тримав принцесу-бранку

(Жерти хтів рятівників),

Та дворянство страх обсів.

Бранка монстру догоджала,

Мишок нишком годувала,

Бо не мала більш забав…

Їй Дракон грозити став.

Різку взяв. Тут Мишенятко

Скік на стіл: „Не вийде гладко!

Розірву тебе і різку!

Уклонись принцесі низько!“

Їв Дракон якраз м’ясиво.

Реготати став – і диво:

Він кониною вдавивсь!..

В залі тронній лорди – ниць.

Б’ють поклони Мишеняті

Ще й барони: треба знаті

Честь віддать рятівнику

(Волю мав король таку).

І того ж принцеса хоче –

З бідних лицарів регоче.

Фея злая завітала,

Довго з лордів реготала,

Потім мужнього звірка

Обернула в юнака

(Подобрішала, мабуть).

По весіллі – казки суть:

Лихо пре, немов змія –

Клич усіх. І Мишеня.

...

Паталаха Всеволод
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🛰 Відкрито прийом робіт на конкурс “Український Hi-Tech”! 🛰
13.08.2022

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Вже зачекались? Вирішили, що дарма проектували наше техногенне майбутнє? Ніт!
Сторінка конкурсу “Український Hi-Tech” вже запущена! ✊🇺🇦
А це означає, що ви вже можете надсилати нам свої фантастичні історії про майбутнє України! 💙💛

... Детальніше
Блоги
Ще трохи іллюстраційЗлата Соловей
18.08.2022
Продовжується переклад "Уламків" , тому хочу поділитися іллюстрацією до сцени з роману ^^ "Вона була ... Детальніше
Відьмина служба підтримки. ПродаЮлія Богута
18.08.2022
https://arkush.net/book/2976/1 Додала ще один розділ до "Відьминої служби підтримки". Приємного проч ... Детальніше
Дівчинка готова йти слідом за нечистюЄвген Палашинський
18.08.2022
Вітаю. Новий розділ, нові відкриття. Сподіваюсь сподобається.. Легенда про Скелета Фрагмент для озна ... Детальніше
Те, що надихаєОлександра Буревій
17.08.2022
Чи є у вас такі книги чи фільми, що пробуджують вашу сплячу музу? Що ви робите з цим натхненням, поч ... Детальніше
Нарешті "кібервідьмак"!М. М. Безрук
17.08.2022
До вашої уваги перша частина "Відьмака великого міста": "Довгий бій". Анотація Ґрегам — представник ... Детальніше
Ще раз про обкладинкиІрина Ярошенко
11.08.2022
Привіт! Я тут проглядаю сторінки з книгами, часто у пошуках того, що б почитати (хоча маю багато у б ... Детальніше
На Аркуші вже:
3643читачів
17924коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: