Не віддам нікому дім

Штандарти ловлять перші промені світила.

Від обладунків в полі чути тихий гул,

А в місті плачуть матері, що воїнів ростили.

Напруга тут така, що кожен своє серце чув.

Безвусі юнаки, діди і зрілі хлопці,

Хтось фермером, а хтось торговцем був.

Та всі вони сміливі добровольці.

Нікого битви клич не оминув.

Бо сталася напасть у їхнім краю,

У лісі дикому орда зібралась.

І чути сморід зла у мирнім гаю,

Із пекла купа нелюдів піднялась.

Там орки, демони і упирі.

Здичавілі собаки і потвори,

Яких ніхто не бачив ще на цій землі,

Щоб зжерти все покинули окови.

І ось лунає з лісу рик звіриний.

Біжить на місто стрімко світу гниль,

На доньок й матерів оплот єдиний.

Та воїни стоять на варті наче штиль.

І врізалася хвиля в рівний стрій.

В повітря вже піднявся запах крові.

Не зміг зламати хлопців бісів рій,

Хоч були до різні вони готові.

В людей вогонь в очах не загасити,

Хоч буде повний бісів цілий світ.

Бо є у них стійке бажання жити

І воля непохитна мов граніт.