Битва

Прокинувсь будильник і нумо гукати

Прямо на вухо, що досить вже спати.

Один раз, і другий, і знову, і знову...

А я ігнорую його пряму мову.

Лежу нерухомо обличчям до стелі

В обіймах старої, у зморшках постелі.

Дивлюсь крізь повіки (не знав, що так вмію),

Немов виглядаю, що снилася, мрію.

Та погляд уперся в стіну порожнечі.

Хіба так буває? Якісь дивні речі...

Заплутався, ніби в липкій павутині,

У тінях, що повзають стелі склепінням.

І крила, і лапи, і пазурі, й зуби

До мене вже тягнуться, - ознаки згуби.

Хочуть вхопити, роздерти на шмаття,

А я мов під впливом якогось закляття.

Байдуже зовсім, чи зовсім не страшно?

Чи хочу прийняти, що буде, відважно?

Скоритися долі, зустріти в обличчя

Всіх тих, що народженні відьмою-ніччю?..

Та чую шкребеться світанок знадвору,

Шукає промінчиком точку опори,

Щоби ввійти крізь вікно до кімнати,

Щоби навколо все світлом залляти.

Нагнати, спалити усі ті потвори,

Котрі світлу сонця не знають покори.

І разом з тим душу урятувати,

Якщо ще на мене комусь не начхати.

Тож поки живий і не зовсім ще мертвий,

У статусі свідка, чи в статусі жертви

Дивлюсь зачаровано, спостерігаю

Битву епічну пекла і раю...

15.05.2022